Нові парадигми та концепції регіону

Під регіоном розуміється будь-яка частина національної економіки, що відрізняється від національної економіки характером економічних операцій і місцем у територіальному розподілі праці, а саме:

- регіон не має національних меж;

- у регіоні не здійснюються деякі види економічної діяльності, властиві тільки національній економіці (витрати на оборону, немає національного банку, національної грошової системи і т.д.). Крім цього на території регіону можна виділити три типи інституційних одиниць:

а ) регіональні одиниці, центр інтересів яких знаходиться в даному регіоні, і їх діяльність відбувається переважно в цьому регіоні. До регіональних одиниць відносяться: домашні господарства, корпорації, розміщені в даному регіоні, місцева і центральна влада, в тій частині її діяльності, де чітко може бути виділена регіональна складова;

б) мультирегіональні одиниці, територією інтересів яких є більше ніж один регіон або навіть національна економіка. У такому положенні знаходиться безліч корпорацій і некомерційних організацій;

в) національні утворення, територія інтересів яких знаходиться за межами навіть міжрегіонального, ареалу, хоча їх діяльність істотно впливає на економічну активність в регіоні. Це відноситься до центрального уряду в тій частині діяльності, яка має національний, надрегіональний характер (система національної оборони, наприклад) і не піддається регіональному розподілу, і загальнонаціональним і міжнародним корпораціям, сфера інтересів яких набагато ширше за конкретний регіон або навіть окремої національної економіки.

Регіоналізація - це поділ території на рівнозначні або ієрархічно підпорядковані супідрядні територіальні осередки на базі одного або сукупності критеріїв.

Різноманіття підходів до визначення регіону, його функцій, методів регіоналізації викликають необхідність його термінування та класифікації.

До критеріїв класифікації належать такі ознаки: єдність і цілісність регіону; спільність і єдність економіки; комплексність господарства; рівень економічного розвитку; темпи економічного розвитку; тип територіальної структури господарства; спеціалізація галузей економіки, їх рівень; концентрація виробництва; щільність населення; демографічний потенціал регіону; можливості виходу на ринок з використанням наявних ресурсів, таких як праця, земля і капітал; керованість, тобто наявність політико-адміністративних органів управління.

Виходячи з цих критеріїв, в індустріально розвинених країнах визначають такі регіони: 1) депресивні - регіони, що колись мали відносно високі темпи розвитку, а тепер з року в рік не можуть підвищити показники економічного зростання; 2) стагнуючі, тобто такі, що знаходяться у приреченому стані. Економіка таких регіонів має дуже незначні, або "нульові" темпи зростання; 3) піонерні або регіони нового освоєння. Це перспективні регіони. їх економіка молода, приваблива для вкладення інвестицій; 4) програмні регіони - це регіони, на які розповсюджуються цільові програми розвитку. Такі регіони можуть бути створені з частин інших регіонів; 5) унікальні регіони (можуть бути в будь-яких, не тільки розвинутих країнах). Вони пов'язані або з реалізацією великих новобудов, або характеризуються дуже низьким рівнем розвитку. Такі регіони називають або проблемними або проектними.

Усі ці класи регіонів безумовно мають територіальні масштаби. Тому їх відносять до двох типів:

1) мікрорегіони, або первинні, найменші економічні регіони, де зберігаються ознаки власне регіону. Якщо такий регіон поділити, то його частини не будуть мати ознак регіонів.

2) економічні регіони найвищого рангу, які власне й утворюють генеральну схему регіонального поділу країни і є в ній макроелементами.

В Україні існують наступні розуміння регіону:

- просторово-організована форма життєдіяльності населення, до якої входять сфери проживання, професійно-трудової діяльності, і яка керована з єдиного політико-адміністративного центру і поєднувана реальними і різноманітними зв'язками (виробничо-трудовими, політичними, соціально-економічними, етнічними, культурно-побутовими) на основі самоврядування і повної реалізації своїх прав як суб'єкта соціально-політичного життя;

- велика таксономічна одиниця виробничо-територіального устрою країни і форма організації виробничо-суспільного життя населення, що відрізняється економічними, політичними, виробничо-господарськими, культурно-етнічними, динамічними характеристиками;

- область (регіон) - територія, що характеризується наступними основними рисами: комплексністю, цілісністю, спеціалізацією і керованістю, тобто наявністю політико-адміністративних органів керування.

Більшість фахівців в області регіональної науки й особливо безпосередніх керівників областей, великих міст сходяться в одному: регіонами в Україні необхідно вважати адміністративні одиниці першого рівня (АР Крим, області м. Київ, м. Севастополь) та другого рівня (адміністративні райони регіонів першого рівня).Подібне тлумачення регіону наведено і в Законі України «Про стимулювання розвитку регіонів».

В Європі існує Номенклатура статистичних територіальних одиниць (NUTS) де регіони поділяються на два типи: нормативні (адміністративні) та аналітичні (або функціональні). До перших відносяться регіони з чітко визначеними кордонами та історичним підґрунтям, до других - регіони, виділені за географічними, економічними чи соціальними критеріями. Система NUTS сприяє макроекономічному аналізу просторових одиниць.

Регіони - це території різного адміністративного рівня (області, району), що характеризується: комплексністю, цілісністю, спеціалізацією, і наявністю політико-адміністративних органів управління, статистичною узгодженістю.

Одним з основних ознак визначення регіону виступає цілісність. Вона означає цілком раціональне використання природно-ресурсного потенціалу регіону, пропорційне сполучення різних галузей, формування стійких внутрішньорегіональних і міжрегіональних виробничих і технологічних зв'язків, наявність особливого співтовариства людей з певними традиціями і способом життя.

Комплексність господарства регіону означає збалансованість, пропорційний погоджений розвиток продуктивних сил регіону. Це такий взаємозв'язок між елементами господарства, коли ефективно виконується основна народногосподарська функція - спеціалізація регіону, коли не спостерігається значних внутрішньорегіональних диспропорцій і зберігається здатність регіону здійснювати у своїх межах розширене відтворення на основі наявних ресурсів.

Можна виділити і таке поняття, як «регіональний поділ праці» - спеціалізація регіонів на виробництві тих чи інших видів товарів і послуг і наступному обміні ними. Для визначення регіональної спеціалізації, на думку регіонознавців, найбільш істотними показниками є:

- індекс рівня спеціалізації регіону по галузях (відношення питомої ваги регіону в Україні з виробництва продукції даної галузі до питомої ваги регіону в країні по усій промисловості і сільському господарстві);

- індекс ефективності спеціалізації (відношення обсягу виробництва до одиниці витрат у регіоні до такого ж показника по Україні);

- загальний індекс спеціалізації (добуток попередніх власних індексів).

У працях основоположників регіональної економіки регіон виступав тільки як зосередження природних ресурсів і населення, виробництва і споживання товарів, сфери обслуговування. Регіон не розглядався як суб'єкт економічних відносин, носій особливих економічних інтересів. Навпаки, у сучасних теоріях регіон досліджується як багатофункціональна і багатоаспектна система. Найбільше поширення одержали чотири парадигми регіону.

Регіон як квазідержава являє собою відносно відокремлену підсистему держави і національної економіки. У багатьох країнах регіони акумулюють все більше функцій і фінансових ресурсів, які раніше належали «центру» (процеси децентралізації і федералізації). Одна з головних функцій регіональної влади – регулювання економіки регіону.

Регіон як квазікорпорація являє собою великий суб'єкт власності (регіональної і муніципальної) і економічної діяльності. У цій якості регіони стають учасниками конкурентної боротьби на ринках товарів, послуг, капіталу (прикладами можуть служити захист «торгової марки» місцевих продуктів, змагання за більш високий регіональний інвестиційний рейтинг і т.п.). Регіон як економічний суб'єкт взаємодіє з національними і транснаціональними корпораціями.

Підхід до регіону як ринку, що має визначені межі (ареал), акцентує увагу на загальних умовах економічної діяльності (підприємницький клімат) і особливостях регіональних ринків різних товарів і послуг, праці, кредитно-фінансових ресурсів, цінних паперів, інформації, знань і т.д. Дослідження в рамках даного підходу іноді виділяють в особливу дисципліну регіональне ринкознавство.

Три зазначені парадигми в теорії регіону включають проблему співвідношення ринкового саморегулювання, державного регулювання і соціального контролю. Серед вчених-регіоналістів рідко зустрічаються прихильники крайніх позицій: або цілком ринкова економіка (радикальний лібералізм) або економіка, яка є управляється централізовано. Безліч теоретичних відтінків уміщається в платформі «соціальне ринкове господарство».

Підхід до регіону як до соціуму (спільності людей, які проживають на визначеній території) висуває на перший план відтворення соціального життя (населення і трудових ресурсів, освіти, охорони здоров'я, культури, навколишнього середовища і т.д.) і розвиток системи розселення. Вивчення ведеться в розрізі соціальних груп з їхніми особливими функціями та інтересами.

Даний підхід ширший за економічний. Він включає культурні, освітні, медичні, соціально-психологічні, політичні та інші аспекти життя регіонального соціуму, синтезу яких регіональна наука із самого початку приділяла велику увагу.

Подібність регіону і національної економіки визначає можливості застосування для регіону макроекономічних теорій (неокласичних, неокейнсіанських та ін.), особливо тих, які ставлять в основу виробничі фактори, виробництво, зайнятість, доходи. Теорії регіональної макроекономіки відповідають парадигмі «регіон як квазідержава». Таке застосування більш адекватне для однорідних (гомогенних) регіонів.

Дата добавления: 2014-01-07