Тема 12. Відповідальність заправопорушення в інформаційній сфері

План лекції

1. Інформаційна сфера і політика у сфері боротьби зі злочинністю.

2. Політика інформатизації правоохоронних органів.

3. Поняття кримінально-правової політики.

4. Інформаційні правопорушення і злочини у сфері високих технологій.

5. Злочинність у сфері високих технологій.

6. Інформаційна та міжнародна злочинність.

7. Проблеми інтелектуалізації високотехнологічної злочинності.

8. Кримінальне право і електронне право високих технологій.

9. Кримінально-правова характеристика злочинів у сфері використання електронно- обчислювальних машин (комп ютерів), систем та комп ютерних мереж і мереж електрозв’язку.

10. Специфічні риси злочинів у сфері нанотехнологій і прогнози розвитку нанозлочинності.

1. Інформаційна сфера і політика у сфері боротьби зі злочинністю

Дослідженням проблем у сфері боротьби зі злочинністю присвячено велику кількість фундаментальних праць. Власне стосовно до процесів боротьби зі злочинністю вживається безліч термінів, при цьому кожний викликає наукові суперечки й не може оцінюватися однозначно. Тому упорядкування понятійного апарата має не тільки наукове, але й важливе практичне значення щодо розробки концепції боротьби зі злочинністю.

Не заглиблюючись до аналізу різних точок зору з цього приводу, пропонуємо вживати поняття «сфера боротьби із злочинністю».

Потрібно визначити, що сфера боротьби зі злочинністю є складною системною діяльністю, що представляє собою єдність трьох наступних підсистем:

1) загальної організації боротьби;

2) попередження злочинності;

3) правоохоронної діяльності.

Політика у сфері боротьби зі злочинністю - це вироблена державою генеральна лінія, що визначає основні напрями, мету й засоби впливу на злочинністю шляхом формування

кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства, регулювання практики їх застосування, а також розробку й реалізацію заходів, спрямованих на запобігання вчиненню злочинів [229].

З першого погляду інформаційна сфера і сфера боротьби зі злочинністю є ніби-то двома абсолютно різними виявами соціального буття. Але ці обидві соціальні інституції мають низку спільних рис, основою чого залишається право як універсальний регулятор соціальних відносин усіх типів.

У сфері боротьби зі злочинністю виникають різні правовідносини, в першу чергу інформаційні. Зокрема, якісно нова організація специфічних режимів зберігання та оброблення інформації, зв'язок з міжнародними правоохоронними органами забезпечать реалізацію активної, наступальної стратегії в боротьбі з правопорушеннями, корупцією, організованою злочинністю, завдяки застосуванню нових інформаційних розширюються і, навіть, перехрещуються, що технологій у розкритті злочинів. Звідси умовно може бути схематично показано соціальні відносини, що системно нижче: складаються в цих сферах, інформаційно Утім також існує і зворотний зв’язок. Так, модернізація соціотехнічних процесів, що відбуваються у сфері боротьби зі злочинністю, детермінує формування та розвиток інформаційних відносин нового виду, в тому числі високотехнологічного змісту.

У загальному вигляді інформаційне забезпечення у сфері кримінальної юстиції складається з шести основних компонентів: 1) інформаційне забезпечення слідчої діяльності;

1) інформаційне забезпечення оперативно- розшукової діяльності; 3) інформаційне забезпечення судово-експертної діяльності; 4) інформаційне забезпечення прокурорської діяльності; 5) інформаційне забезпечення адвокатської діяльності; 6) інформаційне забезпечення судової діяльності.

Зрозуміло, що кожен з названих видів інформаційного забезпечення має окрему структуру, специфіку, організаційно-правову природу, процесуальне походження, матеріальні особливості інформаційних джерел та ін.

2. Політика інформатизації правоохоронних органів

Складовою правової реформи в Україні є здійснення юридичної політики, під якою в теорії права розуміють ті принципи і цілі, які держава проводить у життя при створенні і застосуванні права, його норм, у діяльності юридичних установ, у формуванні й розвитку правосвідомості населення.

Г оловним інструментом реалізації державної політики у сфері інформатизації правоохоронних органів є формування правових засад розвитку зазначеного системного процесу. На даний час інформатизація правоохоронних органів здійснюється шляхом створення та експлуатації кожним органом власних інформаційних систем та підсистем. Крім цього, існують спеціалізовані міжвідомчі інформаційно-телекомунікаційні системи, які забезпечують збирання, накопичення інформації та обмін нею лише між окремими підрозділами правоохоронних органів, переважно на рівні взаємодії їх центральних апаратів.

Звідси основні причини низького рівня інформаційної взаємодії і координації у правоохоронній сфері є міжвідомчі та організаційно-правові неузгодженості, що у цілому знижує ефективність політики інформатизації правоохоронних органів. У зв’язку з цим у сучасних умовах інформатизація правоохоронних органів набуває особливої актуальності, оскільки є системним процесом, що має забезпечити високотехнологічний прорив у цьому напрямку.

Правовою основою інформатизації правоохоронних органів є Указ Президента України «Про Єдину комп’ютерну інформаційну систему правоохоронних органів з питань боротьби зі злочинністю» від 31 січня 2006 р. № 80/2006 та розпорядження КМУ № 146-р «Про утворення міжвідомчої координаційної групи із створення і функціонування Єдиної комп’ютерної інформаційної системи правоохоронних органів з питань боротьби із злочинністю» від 15 березня 2006 р.

9 квітня 2009 р. КМУ затверджено Державну програму інформаційно- телекомунікаційного забезпечення

правоохоронних органів, де окремо визначено актуальність потреби удосконалення методів боротьби із злочинністю, зокрема за рахунок підвищення ефективності інформаційно- телекомунікаційного забезпечення

правоохоронних органів [46; 227].

Метою цієї Програми є забезпечення створення умов для поліпшення координації організаційних, профілактичних, оперативно- розшукових заходів, а також підвищить ефективні сть інфор маці йно-аналітичного забезпечення правоохоронної діяльності за рахунок удосконалення інформаційної взаємодії шляхом використання сучасних захищених інформаційно-телекомунікаційних систем і проведення стандартизованих (уніфікованих) процедур обміну інформацією.

Таким чином, основним функціональним завданням політики інформатизації правоохоронних органів сьогодні слід визначити створення Єдиної інтегрованої міжвідомчої комп’ютерної інформаційно-телекомунікаційної системи правоохоронних органів.

Отже, системна інформатизація правоохоронних органів дасть змогу підвищити її практичну віддачу та прискорити високотехнологічну інтеграцію.

3. Поняття кримінально-правової політики

Юридична відповідальність є важливим елементом правового регулювання суспільних відносин у сфері обігу інформації з обмеженим доступом, суть якого полягає в цілеспрямованому впливі на поведінку індивідів за допомогою юридичних засобів з метою впорядкування зазначених суспільних відносин, надання їм системності та стабільності, уникнення різких загострень соціальних конфліктів, втілення принципів соціальної справедливості тощо.

Виходячи із загального визначення юридичної політики, можна дати визначення і політики у сфері боротьби зі злочинністю: політика у сфері боротьби зі злочинністю визначає цілі, принципи, стратегію, напрямки діяльності органів, які проводять дізнання, досудове слідство і оперативно-розшукову діяльність, її основні форми й методи.

Формування системи соціальної політики у сфері боротьби зі злочинністю передбачає пошук механізмів оптимального розподілу соціально-правової

відповідальності поміж її основними суб’єктами. Звідси завдання державної політики в галузі розвитку нових інформаційних технологій полягають у тому, щоб створити умови для виявлення цих внутрішньо диференційованих інтересів, оцінки й акумуляції їх у єдиний спільний інтерес.

В юридичній і спеціальній літературі проблемам інформаційної безпеки та боротьби зі злочинами у сфері інформаційних технологій приділяється належна увага з боку таких учених, як: П. Д. Біленчук, М. С. Вертузаєв, Б. В. Вехов, О. Г. Волеводз, В. О. Голубєв, О. Ф. Долженков, В. В. Крилов, М. В. Салтевський, І. В. Сервецький та ін.

Політика у сфері боротьби зі злочинністю як антикримінальна діяльність держави реалізується в різних організаційно- правових формах. Кримінально-правова політика є однією з основних складових державної політики у сфері боротьби зі злочинністю [105, с. 673].

Кримінальний закон складається із сукупності систематизованих і окремих законодавчих актів, які визначають загальні принципи відповідальності. За допомогою юридичної відповідальності встановлюються механізми охорони і захисту суспільних відносин від неправомірних посягань шляхом покарання діянь, які порушують умови нормального розвитку суспільства, суперечать інтересам держави, суспільства і окремих індивідів.

Таким чином, з одного боку складовою частиною державної політики є інформаційна політика, а, у свою чергу, з іншого - складовою частиною юридичної політики, здійснюваної в Україні, є політика у сфері боротьби зі злочинністю, яка формується законодавчою гілкою влади. Поряд з терміном «політика у сфері боротьби зі злочинністю» можливе застосування терміну «антикримінальна політика».

4. Інформаційні правопорушення і злочини у сфері високих технологій

Логічним бачиться визнати правову категорію правопорушень у сфері суспільних інформаційних відносин, як «правопорушення, що вчинюються з використанням інформаційних технологій».

Ми згодні з тим, що таке позначення є не дуже зручним для вживання у побутовій мові, тому можливе позначення «інформаційні правопорушення», тим більш, що об’ єктом цієї категорії правопорушень є інформація та тісно пов’ язані з нею технології її обробки - інформаційні технології.

Предметом таких дій є інформація (інформаційні ресурси) та інформаційні технології. Об’єктом - соціальні відносини щодо правового захисту майнових або суспільних інтересів держави, юридичних і фізичних осіб, а також - їх прав і свобод в інформаційній сфері [22].

Отже, інформаційні правопорушення (правопорушення, що вчинюються з використанням інформаційних технологій) - це сукупність передбачених чинним законодавством суспільно небезпечних діянь (дій чи бездіяльності), що посягають на право захисту від несанкціонованого поширення і використання інформації, негативних наслідків впливу інформації чи функціонування інформаційних технологій, а також - інші суспільно небезпечні діяння, пов’язані з порушенням права власності на інформацію та інформаційні технології, права власників або користувачів інформаційних технологій вчасно одержувати або розповсюджувати достовірну й повну інформацію.

В юридичній літературі вже висловлювалася точка зору про існування поняття «інформаційні злочини», під якими розуміються суспільно-небезпечні діяння, що заборонені кримінальним законом під погрозою покарання, які вчинені у галузі інформаційних правовідносин, тобто зв'язані зі збором, обробкою, нагромадженням та іншими інформаційними процесами.

Однак таке розуміння інформаційних злочинів є занадто широким, тому що в ряді складів злочинів існує інформаційний спосіб їхнього вчинення (наприклад, погрози або обман).

А звідси, всі злочини, що вчинені подібним способом, необхідно відносити до інформаційних, що буде перебільшеним спрощенням, а тому невірним.

Визначимо інформаційний злочин як навмисні дії, спрямовані на розкрадання або руйнування інформації в інформаційних системах і мережах, які вчиняються з корисливих, політичних або хуліганських мотивів.

Таким чином, нормативні визначення злочинів у сфері високих технологій, а звідси високотехнологічної злочинності відсутні. Утім, подібні терміни мають багатоаспектне застосування, що призвело, з одного боку, до розширення їхнього тлумачення, а з іншого - до невиправданого звуження цієї сфери виключно до комп’ ютерних злочинів.

5. Злочинність у сфері високих технологій

Відомо, що злочинність як негативне соціально-правове явище представляє собою певну систему взаємопов’ язаних елементів [105, с. 75].

Злочинність існує у суспільстві відносно самостійно, утім зі своїми закономірностями, кількісними та якісними характеристиками, що не властиві її окремим елементам. и і потребує специфічних державних і соціальних заходів контролю.

Отже, злочинність - це системна сукупність злочинів.

Сучасний стан злочинності свідчить про те, що вона перетворилася на специфічну антисуспільну систему, яка досягла високого технологічного рівня.

Вид злочинності, який складається з категорії правопорушень, що вчинюються з використанням інформаційних технологій, сьогодні іменують по різному - «комп’ютерна злочинність», «кіберзлочинність» [224], «злочинність у сфері високих технологій», «е злочини» і т.ін. І дійсно, адже з’явилися такі нові форми Інтернет-злочинності як кадінг, атаки в мережі, Інтернет-шахрайство, кібертероризм тощо. Відповідно, пов’ язану із нею сукупність дій позначають як

- «комп’ ютерні злочини», «кіберзлочини», «злочини у сфері високих технологій».

- Інформаційна злочинність стає одним з найнебезпечніших соціально-правових

- феноменів сучасного світу.

- Комп’ютерна злочинність виступає складової інформаційної злочинності і розуміється як сукупність комп'ютерних злочинів, де комп'ютерна інформація є предметом злочинних зазіхань, а також злочинів, які здійснюються за допомогою комп'ютерних засобів [105, с. 673].

- Сьогодні спеціальні дослідження проводяться щодо прогнозування розвитку комп’ютерної злочинності; планування заходів із запобігання та протидії комп'ютерній злочинності з конкретним визначенням цілей та завдань такої діяльності на найближчі роки [7, с. 26; 26, с. 320].

- Поряд із цим високий динамізм розвитку інформаційних технологій, їх складність та безмежна сфера використання обумовлює недостатню науково-теоретичну розробленість інформаційно-правової

- проблематики, чинної законодавчої бази, та призводить до складностей у практичній діяльності правоохоронних органів.

- Високотехнологічна злочинність як системна сукупність двох груп злочинів: 1) у сфері високих технологій та 2) вчинених з використанням високих технологій, може приймати істотно нові властивості та містити специфічні характеристики, оскільки заподіює особливо загрозливі негативні для суспільства та людей наслідки, чого раніше з об’єктивних причин не було.

- Звідси потрібно визнати, що людство ще залишається фактично не готовим до стрімкого оновлення злочинності і тому необхідно модернізувати існуючі державні, соціальні та технологічні заходи контролю.

- Сьогодні у різних країнах ці питання вирішуються по-різному.

- Зокрема, створений у МВС України підрозділ по боротьбі зі злочинами у сфері високих технологий, але єдиними напрямком якого залишається протидія злочинним проявам у переважній більшості у сфері комп’ютерних технологій.

- Інформаційна та міжнародна злочинність

Стійке функціонування інформаційної інфраструктури, забезпечення інтересів особи, суспільства і держави у цій сфері перетворю­ється на важливий чинник збалансованого розвитку будь-якої країни.

Інформаційні ресурси та інформаційна інфраструктура відіграють дедалі більшу роль у міждержавній боротьбі за світове лідерство і досягнення політичних, економічних, воєнних переваг. З приводу оцінок та регування на нову кримінальну ситуацію проводяться наукові дослідження та з’являються певні практичні розробки [36; 57; 93; 119; 135; 138;

243].

Термін інформаційна злочинність ще не є загальноприйнятим [40]. Ряд авторів віддають перевагу терміну «злочинність у сфері інформаційних відносин» [58]. Інші ж пропонують увести термін «інформаційна злочинність» у науковий обіг, визначаючи її як різновид злочинності, що проявляє себе в інформаційній сфері, де інформаційний зв'язок виступає стосовно злочинності як її істотна детерміністська ознака [40, с. 93-96].

Пропонуємо визначати інформаційну злочинність як протиправні дії в інформаційній сфері, що порушують установлені законом права особистості, організації або держави, що заподіюють останнім моральну шкоду або матеріальний збиток. Істотною ознакою є те, що інформаційна злочинність носить

організований і міжнародний (транснаціональний) характер, базується на стрімкому розвитку й використанні телекомунікаційних засобів повідомлень.

Має здійснитися якісний перехід від існуючої системи протидії інформаційній злочинності до нової, більш сучасної, що потребує переосмислення накопиченого досвіду для визначення концепції, загального підходу до зазначеної проблеми як правоохоронних структур, так і суб'єктів ринку інф ормаці йно-телекомуні каці йних технологій. Інформаційна епоха розширила сферу діяльності тероризму, що призвело до появи «інформаційного тероризму», який визначається як злиття фізичного насильства зі злочинним використанням інформаційних

систем, а також умисне зловживання цифровими інформаційними системами, мережами або їх компонентами з метою сприяння здійсненню терористичних операцій або акцій [36, с. 162].

Особливу небезпеку сучасності подає відносно новий вид терористичної діяльності

- інформаційний тероризм, розгортання якого обумовлено широким запровадженням інформаційно-телекомунікаційних систем у всіх сферах життєдіяльності суспільства, що вимагає розробки комплексної системи протидії «інформаційному тероризму» правовими та організаційно-технічними заходами з боку правоохоронних органів з відповідною науковою новизною.

Основною формою кібертероризму є інформаційна атака на комп’ютерну інформацію, обчислювальні системи, апаратуру передачі даних, інші складові інформаційної інфраструктури, яка здійснюється злочинними угрупуваннями або окремими особами.

Наслідком такої атаки є проникнення до інформаційно-телекомунікаційної системи, перехоплення управління, пригнічення засобів мережевого інформаційного обміну та здійснення інших деструктивних дій.

Міжнародну злочинність як особливий вид злочинності називають по-різному, найчастіше як злочинність міжнародного характеру або транснаціональна злочинність [37], утім від цього її зміст не змінюється, оскільки міжнародна злочинність являє собою сукупність всіх злочинних діянь, що вчинені в певний період на території більш, ніж однієї держави.

У теорії склався загальновизнаний розподіл злочинів, що зачіпають інтереси держав і всього міжнародного співтовариства, на декілька груп.

У цьому зв’язку сучасними дослідниками пропонуються різні класифікації міжнародних злочинів, що ґрунтуються на критеріях, які характеризують джерело криміналізації правопорушення і юрисдикцію, під яку воно підпадає [36].

Боротьбою з міжнародною злочинністю (англ. struggle against international criminality) визнається будь-яка діяльність репресивного або превентивного характеру, яка заснована на праві й здійснювана правоохоронними органами, що зачіпає правові інтереси щонайменше двох суверенних держав.

Оскільки дотепер, власне не існує ні міжнародного кримінального права, ні наднаціонального виконавчого органу, який був би наділений відповідною компетенцією вести боротьбу з міжнародною злочинністю, залишається виходити з існування «міжнародного» випадку тоді, коли порушені дві суверенні системи права.

У першому десятиліття ХХІ ст. перед суспільством виникли нові виклики у вигляді не тільки суттєвого зростання злочинності, але й появи таких нових ознак як структуризація, спеціалізація,

професіоналізація й інтелектуалізація злочинності. Тобто інформаційна злочинність як соціально-правовий феномен залучив собі на службу досягнення у сфері високих технологій.

6. Проблеми інтелектуалізації високотехнологічної злочинності

Обережно висловлюючись щодо прогнозів розвитку злочинності в Україні на найближчі роки, потрібно визнати основні тенденції як вкрай несприятливі. Головним є те, що характерною прикметою нинішнього дня стала інтелектуалізація злочинності [216]. У цілому, ми бачимо, що інтелектуалізація злочинності як відносно новий соціально-правовий феномен постає складною і багатогранною проблемою.

Більш того, в Україні варто очікувати і потрібно завчасно готуватися до зростання масштабів політичної злочинності, що не виключає її детермінування до тероризму. У цьому зв'язку існує небезпека доступу

кримінальних угруповань і терористичних організацій до зброї масового знищення. Звідси слід очікувати нових видів злочинів у сфері інформаційних технологій. Слід передбачати також збільшення обсягів залучення до злочинної діяльності наукових співробітників, колишніх офіцерів збройних сил і правоохоронних органів, кваліфікованих юристів. Тобто зросте інтелектуалізація злочинності, за рахунок її озброєння останніми досягненнями високих технологій, у тому числі й військових нанотехнологій [32].

Злочинність терористичної спрямованості можна визначити як сукупність злочинів терористичної спрямованості або тероризм у широкому змісті слова [105, с. 640]. У рамках предмета нашого дослідження поняття «терор» розглядається як метод політичної боротьби й протиставляється всім неекстремістським та іншим насильницьким методам зовнішньополітичної боротьби [135]. При цьому варто помітити, що нерідко такі поняття як «тероризм», «терор», «терористична діяльність» і «терористичний акт», ототожнюються. Ст. 258 КК України передбачено кримінальну відповідальність за терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з подібною метою [104].

Під тероризмом також розуміють залякування населення органів влади з метою досягнення злочинних намірів. Він полягає у погрозі насильством, підтриманні стану постійного страху з метою досягнути певних

політичних чи інших цілей, спонукати до певних дій, привернути увагу до особи терориста або організацій, які він представляє. Реальність загрози визначається з урахуванням місця та часу терористичного акту, наявності людей чи матеріальних цінностей, використовуваних знарядь та засобів, їх вражаючих властивостей і потужності тощо. Заподіяння чи загроза заподіяння шкоди є своєрідним попередженням про можливість спричинення більш тяжких наслідків, якщо вимоги терористів не буде сприйнято. Характерною ознакою тероризму є його відкритість, коли про мету заподіяння шкоди чи погрози, про вимоги широко розголошується.

Сучасні високоінтелектуальні інформаційні мережі є середовищем для здійснення терористичних планів, розгортання кібертероризму взагалі, що складає реальну загрозу не тільки національній безпеці окремих країн, але й всієї світової спільноти. Новітні інформаційні технології стають інструментом міжнародного тероризму [141].

Розростання «інформаційного тероризму» вимагає запровадження правових основ для створення захищених від нелегального проникнення механізмів інформаційного обміну та загальних стандартів зберігання, аналізу та обміну інформацією у складі національних та міжнародних інформаційних ресурсів [36, с. 162-166].

Кібертероризм орієнтується на використання різних форм і методів виведення з ладу інформаційної інфраструктури держави або на використання інформаційної інфраструктури для створення обставин, які призводять до катастрофічних наслідків у суспільстві.

На жаль, правоохоронні органи не завжди були здатні надати адекватну відповідь розростанню «інформаційного тероризму», хоча було намагання адаптуватися до складної ситуації, змінити форми антикримінального впливу відповідно до нових завдань і нових викликів.

Сучасний стан розвитку інформаційного суспільства та достатньо великий ревень потенційних загроз тероризму (зокрема, «інформаційного тероризму»)

визначає порядок забезпечення оперативного доступу до необхідних та актуальних даних у складі сучасних національних і міжнародних інформаційно-аналітичних систем з метою протидії терористичним проявам.

Тому важливим завданням постає міжнародне співробітництво з використанням інформаційних технологій. Оскільки розробка заходів протидії злочинним проявам у глобальній мережі тільки на національному рівні залишається малоефективною. У зв’язку з цим необхідні розробки і прийняття таких норм, що будуть пристосованими до законодавств інших держав.

7. Кримінальне право і електронне право високих технологій

Поняття кримінального права визначають як сукупність соціальних відносин, які дозволяють і забезпечують особі суспільну можливість жити, володіти та забороняти решті членів суспільства шкодити й руйнувати ці можливості. Звідси саме існування кримінального права як особливого регулятора суспільних відносин обумовлене необхідністю підтримувати соціальний порядок у інформаційному суспільстві, попереджаючи будь-які відхилення від встановлених правил поведінки.

З метою кращого розуміння проблеми співвідношення кримінального права з правом високих технологій ключовою категорією потрібно відштовхуватись від змісту та обсягу терміну «високі технології».

Як ми вище з’ясували високі технології

- це найбільш прогресивні та наукомісткі технології промисловості, перехід до використання яких на сучасному етапі розвитку економіки є найважливішою ланкою науково-технічної революції. Більш того, перелік високих технологій не обмежуються виключно комп’ ютерними, а є суттєво розширеним. Звідси буде логічним постає правове уточнення обсягу поняття «високі технології».

У свою чергу право високих технологій регулює соціальні відносини, які виникають під час розробки та впровадження високих технологій, тобто не обмежується правовою регуляцією соціальних відносин, що виникають виключно в інформаційній сфері.

Під високотехнологічним правом або правом високих технологій пропонується вважати нормативно закріплені основні принципи дослідження, виробництва, організації та функціонування будь-яких передових технологій.

Тобто обсяг інформаційного права не тотожний обсягу електронного права високих технологій, оскільки останнє є правовим регулятором більш високого рівня. З цього стає зрозумілим співвідношення зазначених правових галузей як частини та цілого.

У цілому прикладів злочинів, що вчиняються із застосуванням високих технологій безліч: банківські системи безготівкових розрахунків, пластикові платіжні засоби [245], мобільний телефонний зв'язок [29], комп'ютерна злочинність [20; 243;) тощо. М. Стрельбицький, М. Вертузаєв, О. Юрченко та деякі інші дослідники на сторінках спеціальних видань, так і у від­критих засобах масової інформації, зазначали про це [220].

До першої групи «злочини у сфері високих технологій» можуть бути включені: порушення авторського права і суміжних прав (ст. 176 КК, Розділ V), злочини проти безпеки виробництва (ст. 271-275 КК, Розділ Х), пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів (ст. 292 КК, Розділ ХІ) порушення порядку здійсення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю (ст. 333 КК, Розділ XrV), злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку (361-363 ¹ КК, Розділ XrV), розробка, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення (ст. 440 КК, Розділ ХХ).

Друга група «злочини, вчинені з використанням високих технологій» може включати значно більш широкий спектр кримінально-караних діянь від злочинів проти громадської безпеки (наприклад, міжнародний нанотероризм, до розгляду чого ми ще повернемося) (Розділ ІХ КК) до злочинів проти громадського порядку та моральності

(наприклад, ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів) (Розділ ХІІ КК), способи вчинення яких ґрунтуються на високих технологіях.

Співвідношення злочинності двох видів - інформаційної та комп’ютерної, а також двох видів злочинів - у сфері високих технологій та вчинених з використанням високих технологій показано на схемі:

9. Кримінально-правова

характеристика злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп 'ютерів), систем та комп 'ютерних мереж і мереж електрозв 'язку

Сучасне інформаційне суспільство характеризується високим динамізмом розвитку інформаційних технологій, їх складністю та безмежною сферою використання. Це обумовлює недостатню науково-теоретичну розробленість чинної законодавчої бази щодо встановлення і притягнення до відповідальності за «комп'ютерні злочини», призводить до труднощів у практичній діяльності пра­воохоронних та судових органів.

Злочин - це передбачене КК України (ч. 1 ст. 11) суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину [104]. З цього визначення випливають ознаки злочинів усіх видів: суспільна небезпечність, протиправність, винність, караність і наявність суб’єкта.

Злочини у сфері комп ютерної інформації - це кримінально каране діяння, предметом посягання якого є комп’ютерна інформація.

Стисло охарактеризуємо злочини, що посягають на відносини у сфері обробки інформації в ЕОМ, автоматизованих системах, комп’ютерних мережах і мережах електрозв’язку, права власності фізичних та юридичних осіб на інформацію і доступу до неї.

Виходячи зі змісту кримінально- правової характеристики злочинів у сфері інформаційних комп’ютерних технологій, комп’ ютер та його програмне забезпечення може бути як предметом злочину, так і засобом, за допомогою якого реалізовується задум злочинця [25, с. 5]. Повідомлення електрозв’ язку, які розповсюджуються без попередньої згоди адресатів, серед користувачів інформаційних послуг отримали назву «спам» (spam), у зв’язку із чим останнім часом в юридичній літературі вже з’ явилися наукові публікації з цього приводу.

Внесені законодавцем зміни до КК та КПК України від 23.12.2004 р. розширили можливість регулювати злочини у сфері високих технологій і уникнули прогалин та неточностей, які були допущені у першій редакції Розділу ХУІ КК України [127, с. 16].

Суб'єктами відносин, пов'язаних з обробкою інформації в ЕОМ, автоматизованих системах, комп'ютерних

мережах чи мережах електрозв'язку, є: 1) власники інформації чи уповноважені ними особи; 2) власники технічних засобів автоматизованої обробки чи уповноважені ними особи; 3) користувачі інформації; 4) користувачі технічних засобів

автоматизованої обробки.

Родовим об'єктом злочинів,

передбачених розділом XVI Особливої частини КК України, є врегульовані законом суспільні відносини забезпечення безпеки автоматизованої обробки інформації [104].

Додатковими обов'язковими об'єктами вказаних злочинів є відносини власності на інформацію, яка обробляється в електронно- обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах та комп'ютерних мережах або пересилається каналами електрозв'язку, а також право користувачів на доступ до зазначеної інформації та користування нею.

Предметом комп'ютерних злочинів є:

1) інформація, яка обробляється в електронно- обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах та комп'ютерних мережах або пересилається каналами зв'язку;

2) технічні засоби автоматизованої обробки та захисту інформації (елементи електронно- обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку.

Інформація матеріалізується в носіях інформації, якими можуть бути фізичні об'єкти, поля і сигнали, хімічні середовища, нагромаджувачі даних в інформаційних системах. Носіями інформації в ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах чи мережах електрозв'язку виступають тверді фізичні об'єкти (жорсткі диски, дискети, компакт- диски тощо), сигнали (у каналах зв'язку), поля (оперативна пам'ять ЕОМ та її периферійних пристроїв). Носії інформації можуть бути вилучені з володіння законного власника або пошкоджені чи знищені. Інформація, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах та комп'ютерних мережах, зберігається на носіях такої інформації у формі даних [25, с. 6].

Об'єктивна сторона злочинів у сфері використання ЕОМ (комп'ютерів),

автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку полягає в: 1) несанкціонованому втручанні у роботу ЕОМ (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку;

2) створенні з метою використання, розповсюдження або збуту, а також розповсюдженні або збуті шкідливих програмних чи технічних засобів, призначених для несанкціонованого втручання в роботу електронно- обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку;

3) несанкціонованому збуті або розповсюдженні інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно- обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або на носіях такої інформації, створеної та захищеної відповідно до чинного законодавства; 4) несанкціонованих діях з інформацією, яка оброблюється у ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах чи мережах електрозв'язку; 5) порушенні правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється;

6) умисному масовому розповсюдженні повідомлень електрозв'язку, що здійснене без попередньої згоди адресатів [88].

Характерною особливістю усіх розглянутих посягань є те, що всі вони вчиняються шляхом активних дій. Порушення правил експлуатації електронно-

обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється може вчинятися шляхом бездіяльності.

У сфері використання ЕОМ в діючому КК України існує шість складів злочинів [104], що може бути схематично представлено на схемі:

Суб'єктом злочинів, передбачених статтями 361-363 ¹ КК України, може бути фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Суб'єкт окремих злочинів - спеціальний. Ним може бути: 1) особа, яка не має права доступу до певної інформації, яка обробляється в ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах чи мережах електрозв'язку або до технічних засобів її автоматизованої обробки (ст. 361); 2) особа, яка має право доступу до інформації, яка оброблюється в ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації у зв'язку із займаною посадою або спеціальними повноваженнями (ст. 362); 3) неслужбова особа, яка відноситься до персоналу автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку, тобто працівників, які перебувають у трудових відносинах з власником технічних засобів (уповноваженою ним особою чи розпорядником) та визначені для здійснення функцій управління та обслуговування ЕОМ (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку (ст. 363).

Суб'єктом злочину передбаченого ст. 363 КК України може бути також будь-яка інша особа, яка відповідно до своїх трудових, службових обов'язків або на основі відповідної угоди з власником ЕОМ (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку виконує роботу, пов'язану з їх експлуатацією і зобов'язана при її виконанні дотримуватись встановлених правил експлуатації ЕОМ (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку, а також порядку та правила захисту інформації, яка в них оброблюється.

Суб'єктивна сторона злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку характеризується прямим умислом і як правило корисливим мотивом. Лише діяння передбачене ст. 363 КК України може вчинятися як умисно, так і через необережність.

Ознаками кваліфікованих видів злочинів у сфері використання електронно- обчислювальних машин, систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку є вчинення таких діянь: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) із заподіянням значної шкоди [25, с. 10-12].

Поняття значної шкоди є оціночною ознакою і потребує вирішення у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи та розміру матеріальних збитків. Значною шкодою у статтях 361-363 ¹ КК України, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

10. Специфічні риси злочинів у сфері нанотехнологій і прогнози розвитку нанозлочинності

З одного боку, вже не викликає сумнівів, що нанотехнологічне суспільство є новим виміром соціальної реальності, де перед людиною відкриваються нові позитивні можливості, але з іншого боку - містить високий рівень загрози, що у майбутньому може створити певні проблемні ситуації, чого раніше зовсім не спостерігалося.

Одним із таких способів може стати протиправна діяльність у сфері високих технологій, і в першу чергу з використанням нанопристроїв.

Нові мініатюрні пристрої спостереження можуть бути легко вмонтовані в деталі обладнання, які Україна купує з-за кордону через неконтрольовані канали [29, с. 50-51]. Будь-яка система може містити ворожу підсистему, здатну перехоплювати, спотворювати, знищувати інформацію як в автономному режимі, так і за командою супротивника.

Подальший розвиток нанотехнологій дозволить з незначними витратами вбудовувати закладки в з'єднувальні проводи, конденсатори, кріпильні деталі та інші елементи техніки. Зміниться і характер закладок - вони стануть більш автономними і функціональними, зможуть бути знаряддям широкого діапазону впливів на техніку й осо­бовий склад, від вказівки на ціль для крилатих ракет до викиду токсинів.

Упродовж наступних років буде винайдено багато малогабаритних пристроїв, здатних накопичувати і передавати інформацію. У Японії і США вже створено зразки «цифрового паперу» - тонких і гнуч­ких, немов паперовий лист, плівкових масивів наноелектронних схем [220]. Нові технології тривимірного друку дозволяють наносити з порошків металу і пластика об'ємні структури за заданою програмою. Портативні прилади допомагають терористам друкувати будь-які документи в потрібній кількості.

Отже, цей перелік, безумовно не є вичерпним, утім він додатково надає підстави для постановки проблеми правового забезпечення соціальних процесів, що відбуваються з використанням нанотехнологій. І, у першу чергу, це потребує певних змін у кримінально-правовому законодавстві.

Як ми вище вже зазначали, до злочинів у сфері високих технологій більшість дослідників невиправдано обмежено відносить виключно «комп’ютерні злочини». Тому, повертаючись до обґрунтування висловленого раніше зауваження, нарешті зазначимо, що фактично «справжніми» високотехнологічними злочинами потрібно розуміти сукупність інтелектуальних злочинів, які вчинаються з використанням нанотехнологій. Звідси стає зрозумілим необхідність розробки кримінально-правових новацій і внесення відповідних змін до КК України.

Нагадаємо, що злочинність є не тільки особливим соціально-правовим явищем, але й сукупністю злочинів. Фактично з часом можуть з’явитися підстави щодо введення терміну «нанозлочинність». Тому для з’ясування її спочатку пропонуємо завчасно знайте правове визначення цих злочинів.

Вважаємо, що злочини у сфері нанотехнологій потрібно розуміти у вузькому та широкому змісті. Так, пропонується такі дву дефініції:

1) злочини у сфері нанотехнологій у широкому розумінні - це окремі види злочинів, що вчиняються з використанням нанотехнологічних засобів, методів та пристроїв.

2) злочини у сфері нанотехнологій у вузькому розумінні - це протиправні дії, спрямовані на свідоме порушення наноструктури або структурну перебудову будь-яких матеріалів та інших об’єктів на нанорівні з метою подальшої протиправної діяльності, в тому числі вчинення, як мінімум, ще одного злочину, передбаченого КК України.

Нанозлочинність проходить декілька еволюційних етапів, які визначаються, у позитивному сенсі розвитком науково- технічного прогресу, у негативному - появою нових інформаційно-технічних засобів здійснення протиправного впливу.

Відповідно, нанозлочинність також можна розглядати у двох значеннях: 1) як підвид інформаційної злочинності інтелектуального спрямування, об’єктом посягань якого виступають нанотехнології; 2) як підвид міжнародної злочинності терористичного спрямування, основні засоби протиправного впливу якої ґрунтуються на використанні нанотехнологі й.

Отже, можна вивести поняття нанозлочинності як сукупності таких структурних компонентів: 1) окремі види злочинів, які передбачені діючим КК України, що вчиняються з використанням нанотехнологічних засобів, методів та пристроїв; 2) діяльність, що спрямована на свідоме порушення та перебудову молекулярної структури наноматеріалів та інших об’єктів з метою досягнення протиправних намірів; 3) інші види злочинів, в тому числі терористичної спрямованості.

Зрозуміло, що такі протиправні наміри, можливо, буде досить складно довести. Звідси ця системна проблема потребує додаткового вирішення в організаційно-процесуальній та криміналістичній площині. Отже, як бачимо, нанозлочинність як новий негативний соціотехнічно-правовий феномен несе надвисокий рівень суспільної загрози.

Розглянутий матеріал дозволяє спрогнозувати подальше зростання інформаційної злочинності та появу її нових підвидів як в Україні, так і за рубежем, що диктує необхідність розробки невідкладних заходів щодо її попередження у сфері використання нових інтелектуальних технологій, де найбільше помітно наше технологічне відставання від злочинного середовища.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: Правоохоронні інформаційні правопорушення, комп ’ютерні злочини,

о, кримінально-правова політика, інформаційна злочинність.

Дата добавления: 2014-01-06