Соціальна педагогіка в системі наук

Функції соціальної педагогіки

В узагальненому вигляді їх можна сформулювати так:

− дослідницька,

− проектна,

− доброчинна,

− коригуючо-координаційна,

− пропагандистська,

− виховна,

− соціально-правова,

− соціально-реабілітаційна.

Дослідницька передбачає вивчення та узагальнення як вітчизняного, так і зарубіжного досвіду вирішення проблем соціалізації. Дослідження можливостей застосування його в конкретний час у конкретних умовах.

Проектна зводиться, з одного боку, до проектування ефективних моделей соціалізації з відповідною системою стратегій, тактик, методик та технологій соціальної роботи, а, з іншого, до вироблення у соціальних педагогів умінь прогнозування розвитку процесів соціалізації.

Доброчинна полягає в організації надання духовної та матеріальної підтримки як окремим особам, так і певним групам населення, які потрапили в біду, або які з інших причин гостро потребують цього.

Кореагуючо-координаційна забезпечує вироблення вмінь визначення, врахування та цілеспрямування різноманітних соціальних впливів у процесі соціалізації як окремої особистості, так і цілих груп людей.

Пропагандистська передбачає пропаганду не лише актуального досвіду соціалізації, а й соціальної політики держави, завдань соціалізації, які перебувають у центрі уваги світового співтовариства.

Виховна означає діяльність соціальних педагогів та соціальних працівників з метою вироблення в об’єктів соціалізації внутрішньої готовності до нормалізації процесу власної соціалізації.

Соціально-правова – створення органами влади правової бази процесів соціалізації різновікових та різносутнісних груп населення країни, вивчення, пропаганда та використання цих основ.

Соціально-реабілітаційна зводиться до виховної та освітньої роботи з дітьми та підлітками-інвалідами. Така робота, як правило, лягає на плечі соціального педагога (С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка).

У порівнянні з педагогікою предмет соціальної педагогіки дещо звужується в тому сенсі, що в таких складних, багатогранних соціальних явищах, як виховання та освіта, виділяються тільки ті аспекти, які безпосередньо пов'язані з процесом соціалізації дитини. Але в той же час предметом спеціального вивчення соціальної педагогіки стають такі процеси і явища, які традиційно вивчаються іншою наукою - соціологією. Саме ця наука досліджує суспільство і соціальні відносини в ньому, намагається з'ясувати, як люди взаємодіють між собою, чому вони об'єднуються в ті чи інші групи, як виникають соціальні зв'язки і багато інших питань соціального життя суспільства. Соціальна педагогіка починає досліджувати ці проблеми в дещо іншому, що відповідає її науковим завданням ракурсі.
Таким чином, соціальна педагогіка фактично є міждисциплінарною сферою наукових досліджень. Вона народжується з педагогіки, користується її історичною спадщиною, використовує педагогічні методи та засоби, З іншого боку, оскільки явище соціалізації як частину суспільства і суспільних відносин вивчається соціологією, соціальна педагогіка використовує і деякі соціологічні теорії, деякі методи і засоби, що використовуються в соціології. Але при цьому соціальна педагогіка виробляє і свої власні теорії, методи, засоби та технології.
Слід також пам'ятати, що соціальна педагогіка вбирає в себе і багато з того, що досліджується іншими науками про людину (філософією, психологією, медициною та ін.)
У такому контексті необхідно говорити також про зв'язок з теорією соціальної роботи.

Особливості розвитку соціальної педагогіки

В Україні та Росії розвиток соціальної педагогіки - і як області наукового знання, і як сфери професійної практичної діяльності, і як навчальної дисципліни - має свої особливості.
З одного боку, у вітчизняній науці та педагогічній практиці витоки та передумови виділення соціальної педагогіки в самостійну область знання можна знайти ще в працях і практичній діяльності таких класиків педагогіки, як К. Д. Ушинський, Л. М. Толстой і багато інших. Особливе значення для становлення соціальної педагогіки мав той етап у розвитку вітчизняної педагогічної науки, який припадає на 20-30-ті роки нашого століття. У цей важкий час діяльність таких видатних педагогів, як А. С. Макаренко, С. Т. Шацький, В. Н. Сорока-Росинський, була спрямована насамперед на допомогу «вибитим з соціальної колії дітям», тобто по суті вони були саме соціальними педагогами, а діяльність організованих ними та багатьма іншими педагогами дитячих дослідних станцій, комун та інших установ стала практичним втіленням соціальної педагогіки.

Однак еволюційний розвиток соціальної педагогіки в радянській Україні не відбувся. Спочатку стався значний розрив між новою, радянською педагогікою й тим, що було накопичено педагогікою в дореволюційний період, коли сумно відому тезу «весь мир насилья мы разрушим до основанья а затем...» був поширений і на педагогіку. Вислів відомого педагога 20-30-х років А. П. Пінкевич про те, що необхідно забути все, написане в галузі педагогіки до революції, було підтримано багатьма педагогами-марксистами. Потім, починаючи з кінця 30-х років, коли в країні була проголошена перемога соціалізму, виникла і зміцнилася тенденція замовчування соціальних проблем, які стали розглядатися як окремі, легко „искоренимые” «пережитки минулого», що також не сприяло розвитку соціальної педагогіки.
У результаті, як вже зазначалося раніше, в 1990 р. соціальна педагогіка була введена імперативно, «зверху». Це призвело до того, що наукова та практична сфери соціальної педагогіки почали розвиватися одночасно і у відриві один від одного: практика не могла спертися на наукові знання, так як науки ще фактично не було, а науці нічого було осмислювати, оскільки сфера практичної діяльності тільки почала формуватися.

Позначилося це й на становленні соціальної педагогіки як навчального предмета, яке також відбувалося одночасно зі становленням області практичної соціально-педагогічної діяльності та розвитком науки. Несформованість і тієї, і іншої зумовили те, що навчальний предмет «Соціальна педагогіка» і сьогодні ще включає багато дискусійних питань, різних точок зору щодо сутності тих чи інших категорій та понять, навіть самого предмета соціальної педагогіки.
Ці об'єктивні обставини є факторами, що гальмують розвиток соціальної педагогіки як науки.

Однак потреби практики так гострі і злободенні, що цією областю науки стали займатися багато вчених: О.В. Безпалько, І.Д. Звєрєва, А.Й. Капська, Г.М. Лактіонова та ін.; діє Лабораторія соціальної педагогіки в Інституті проблем виховання НАПН України. Захищаються дисертації, проводяться наукові дослідження.

І на сьогоднішній день вже можна констатувати, що накопичилося досить багато емпіричних і теоретичних знань, які вимагають осмислення і систематизації, дозволяють виділити пріоритетні наукові напрямки, тобто створюють умови для більш інтенсивного розвитку соціальної педагогіки, оформлення її як самостійної науки. Для подальшого розвитку соціальної педагогіки необхідно також перечитати та переосмислити з нових позицій праці вітчизняних педагогів - як дореволюційного, так і радянського періодів, щоб відшукати її витоки, що відповідають культурним та історичним традиціям нашого народу. Важливе значення має і освоєння зарубіжного досвіду.

Дата добавления: 2014-01-06