Зарубіжна патопсихологія

Принципи побудови патопсихологічного дослідження.

Як і будь-яка область психологічної науки, патопсихологія досліджує метод експерименту. Приймання ж патопсихологічного дослідження залежать від тих принципових загальнопсихологічних теоретичних установок, на яких вони базуються.

Принципи методичних прийомів, що використовуються в лабораторіях, різні. Коротко зупинимося на них.

1. Довгий час у клініках панував метод кількісного вимірювання психічних процесів. Погляд на психічні процеси (Вундтовська психологія) як на вроджені здатності, які лише кількісно змінюються при розвитку, привів до ідеї про можливість створення «вимірювальної» психології. Експериментальне дослідження зводиться до встановлення лише кількісної характеристики, точніше до виміру окремих психічних здатностей.

Принцип кількісного вимірювання вроджених здібностей ліг в основу багатьох психологічних методів дослідження в психіатрії й неврологічних клініках і досяг своєї крайньої виразності в дослідженнях Біне–Сімона, спрямованих на виявлення рівня розумових здібностей дитини. Метод кількісного вимірювання залишається й дотепер ведучим у роботі багатьох закордонних клінік

Недоліки:

а) не можуть бути враховані особливості розумової діяльності;

б) якісна сторона порушення;

в) можливості компенсації;

г) вимірюється лише кінцевий результат, процес і відношення досліджуваного, його мотивація, установки, бажання залишаються за рамками дослідження.

2. Поряд із чисто кількісними методами останнім часом у закордонній патопсихології використовуються методики, спрямовані на виявлення самої особистості досліджуваного.

Представники цього напрямку використовують «проективні» методи. Завдання, пропоноване досліджуваному, не передбачає якісь певні способи розв'язання. Метод використовує будь-яке завдання лише як привід для того, щоб досліджуваний міг виявити свої переживання, особливості своєї особистості й характеру (ТАТ, «Чорні плями» Роршаха).

3. Принципи вітчизняної психології.

Положення матеріалістичної психології про те, що психічні процеси є не вродженими здібностями, а видами, що прижиттєво формуються, діяльності, вимагає, щоб психологічний експеримент давав можливість досліджувати психічні порушення як порушення діяльності. Він повинен бути спрямований на якісний аналіз різних форм розпаду психіки, на розкриття механізмів порушеної діяльності й на можливість її відновлення.

Наприклад, якщо мова йде про порушення пізнавальних процесів, то експериментальні приймання повинні показати, як розпадаються ті або інші розумові операції хворого, які сформувалися в процесі його життєдіяльності, як видозмінюється процес придбання нових зв'язків, у якій формі спотворюється можливість користування системою старих зв'язків, що утворювалися в минулому досвіді.

Виходячи з того, що всякий психічний процес має відому динаміку й спрямованість, слід так побудувати експериментальне дослідження, щоб воно показало схоронність і руйнування цих параметрів. Таким чином, результати патопсихологічного експерименту повинні дати не стільки кількісну, скільки якісну характеристику розпаду психіки (С.Я.Рубінштейн «Експериментальні методи патопсихології»).

Отже, основним принципом побудови психологічного експерименту є «принцип якісного аналізу» особливостей протікання процесів. Слід підкреслити, що патопсихологічний експеримент повинен актуалізувати не тільки розумові операції хворого, але і його особистісне ставлення.

М’ясищев В.Н. – психічне й психопатологічне явище може бути зрозумілим на основі обліку відносин людини до роботи, його мотивів і цілей, відношення до самого себе, вимог до себе, до результатів роботи і т.д. Такий підхід до дослідження психічних проявів вимагає знання психології особистості. Цей підхід також диктується й правильним розумінням детермінації психічної діяльності. Говорячи про механізми психічної діяльності С.Л.Рубінштейн підкреслював, що зовнішні умови не визначають безпосередньо поведінки й учинки, що причина діє «через внутрішні умови».

Відносини людини зв'язані зі структурою особистості, з його потребами, емоційними й вольовими особливостями.

Про патологічну зміну особистості ми говоримо тоді, коли під впливом хвороби в людини бідніють інтереси, дрібніють потреби. З'являється байдуже відношення до того, що радувало й хвилювало, коли дії втрачають цілеспрямованість, учинки бездушні, коли людина перестає регулювати свою поведінку, не в змозі адекватно оцінювати свої можливості, коли міняється його відношення й до навколишнього й до самого себе.

Таким чином, ставлення повинне бути в побудові експерименту й повинне стати предметом дослідження.

Орієнтація психологічних досліджень на вивчення змін особистості неминуче приводить до проблеми методичних шляхів цього вивчення.

а) ситуація патопсихологічного дослідження хворим, як правило, сприймається як дослідження його розумових здатностей і провокує особливе відношення до неї. Те, як хворий сприймає ситуацію, може свідчити про адекватність або неадекватність;

б) крім того, процес виконання «завдання» неминуче веде до «самоконтролю» хворого й природньої реакції на «зроблені відкриття для себе» у своїх розумових здатностях.

Перший шлях. Тому спостереження за поведінкою й висловлюваннями може послужити матеріалом для аналізу його особистісних появ.

Другий шлях. Шлях опосередкованого виявлення через аналіз порушень пізнавальних процесів.

Третій шлях. В останній час увагу патопсихологів приваблює ще один метод – психологічний аналіз даних, що втримуються в історії душевнохворої людини.

(суб'єктивний анамнез, об'єктивний анамнез, катамнез)

Побудова Ек-психологічного експерименту в клініці має свої особливості:

- враховується своєрідне відношення хворого, що залежить від захворювання (інакше будувати експеримент);

- велика кількість застосовуваних методик: процес розпаду психіки багатошаровий, необхідно виявити всі порушення.

- виявлення аномалій і «зон найближчого розвитку в дітей».

Дата добавления: 2014-01-07