Сучасна система міжнародних валютно-кредитних організацій

Тема 9. Міжнародні валютно-кредитні організації

ШШ^ШШ йКЦЖІЬ Є МІЖНАРОДНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СФЕРИ

Міжнародний валютний фонд. Всесвітній банк.

' У дев'ятому модулі розглядається становлення системи міжна-Іродних валютно-кредитних організацій. Визначаються цілі, функції |та формування ресурсів МВФ. Розглядаються організації, які вхо-Цдять до Групи банку. Аналізуються цілі та формування ресурсів регі-I опальних банків розвитку.

Інституціональну структуру міжнародного валютно-кредитного Еринку становить сукупність міжнародних банків, валютних бірж, Іралютних фондів, державних установ і міжнародних організацій, че-,рез які здійснюється рух капіталу в сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародні фінансові інститути є елементами системи і валютно-кредитних відносин.

Міжнародні валютні відносини як економічне явище стали утво­рюватися ще в античну й феодальну давнину, спочатку в формі обмі-яу іноземних монет, дисконту внесків, а потім — у формі розрахунків.між банками різних країн. Проте цілісна система валютно-кредитних відносин складається лише з середини XIX ст., коли розвиток між­народного поділу праці стимулював процес формування світово- 'го господарства, міжнародної економіки, міжнародного валютно-Екредитцого ринку. До цього часу належить утворення міжнародних Іванків і формування міжнародних фінансових центрів. І 3 розвитком міжнародної економіки, диверсифікації міжнарод­них економічних відносин ускладнювались і валютно-кредитні відно-|сини. Міжнародна роль найбільших банків зростала. Збільшувалась

¹ 157

Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин.

кількість Їх клієнтів (приватні фірми, інші іноземні банки, уряди іно­земних держав тощо), а також обсяги валютних угод. Але цей процес гальмувався невпорядкованістю міжнародних валютно-кредитних відносин, практично некерованістю валютних ринків, неоднознач­ністю й суперечливістю валютної політики різних країн. Виникла на­гальна потреба в заходах міжнародного характеру, що перетворили б досить-таки стихійні валютно-кредитні відносини в упорядковану систему. Необхідні були наднаціональні органи, які встановлювали б «правила гри» на міжнародному валютному ринку. Такими тимчасо­вими органами стали міжнародні конференції, які юридичне оформи­ли статус світової валютної системи на основних етапах її розвитку.

Міжнародні економічні (валютно-фінансові) конференції — це специфічне явище в інституціональній системі міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин. За своєю суттю вони близькі (але не тотожні) міжнародним організаціям. Спільне в конференцій і ор­ганізацій полягає в їхньому призначенні — це регулятори світового валютно-кредитного ринку. Проте функції конференції ширші, ніж функції організації; часто організація утворюється як наслідок рішень конференції (наприклад, Міжнародний валютний фонд був заснова­ний за постановою Бреттон-Вудської конференції). Інша відмінність у термінах функціонування. Конференція — короткостроковий ор­ган; міжнародні ж організації можуть функціонувати десятки років. Конференція, таким чином, не є інститутом у повному розумінні цьо­го слова. Але вона відіграє важливу організаційну роль у формуванні інституціональної системи. Найважливішими конференціями світо­вого значення були: Паризька конференція (1867); Генуезька міжна­родна конференція (1922); Бреттон-Вудська валютно-фінансова кон­ференція (1944); Ямайська угода країн—членів МВФ (1976).

Поява міжнародних організацій (у повному розумінні цього слова), у валютно-кредитній сфері належить уже до першої полови­ни XX ст. В 1930 р. було утворено Банк міжнародних розрахунків (БМР), а в 1945 р. — Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Між­народний банк реконструкції й розвитку (МБРР).

Своєрідними інститутами в структурі міжнародних валютно-кредитних відносин є клуби кредиторів і консультативні групи країн. Таким чином, наприкінці XX ст. утворилася розгалужена й до­сить складна інституціональна структура міжнародного валютно-

Міжнародне регулювання фінансової сфери ______________________

кредитного ринку. Основними структурними блоками є такі групи інститутів:

1. Державні органи й заклади, що контролюють міжнародну валютно-кредитну діяльність країни, — міністерства (фінан­сів, економіки),, національні банки й інші установи.

2. Багатонаціональні банки (БНБ).

3. Валютні біржі.

4. Міжнародні валютйо-креднтні організації, які поділяються на групи й види:

4.1. Міжнародний валютний фонд (МВФ);

4.2. Група Всесвітнього банку (МБРР, МАР, МФК, БАГІ, МЦУ-ІС);

4.3. Банк міжнародних розрахунків (БМР);

4.4. Група Європейських міжнародних банків, організаційно

пов'язаних з ЄС (ЄІБ, ЄЦБ); -| 4.5. Регіональні банки розвитку;

І 4.6. Неспецифічні органи ООН (ЕКОСОР, ЮНКТАД);

| 4.7. Клуби кредиторів (Паризький, Лондонський);

І 4.8. Консультативні групи (Г-5, Г-7, Г-10, Г-20, Г-24, Г-30, Г-77 та ін.). ^? Отже, можна тепер визначити призначення й основні цілі інсти-^р туціональної системи валютно-кредитного ринку. і Головне призначення міжнародних фінансових інститутів — ре­гулювання міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин з метою ефективного розвитку світогосподарських зв'язків. Основні цілі міжнародних інститутів:

• стійкий і поступальний розвиток економіки;

прискорення міжнародної валютної інтеграції як на регіональ­них рівнях, так і в глобальному вимірі;

нормалізація і стабілізація міжнародних валютно-кредитних відносин;

лібералізація й координація валютно-кредитаої політики у відносинах між країнами;

надання економічної допомоги країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою шляхом надання кредитів і консультативної допомоги;

збирання й оброблення інформації, наукові дослідження з про­блем міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин.

Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин...

9.2. Міжнародний валютний фонд — МВФ (ІпіетаНопаї Мопеіагу Рипа, — ІМР)

МВФ засновано в 1945 р. згідно з рішенням Бреттон-Вудської конференції. Членами Фонду є 186 держав, у тому числі й Україна. Штаб-квартира МВФ міститься у Вашинітоні.

Основні цілі МВФ:

• зміцнення міжнародного співробітництва в галузі валютної політики;

• забезпечення життєздатності міжнародної системи платежів і стабілізація ринку іноземної валюти;

• надання кредитів країнам-членам. Із самого свого заснування МВФ мав на меті сприяти подоланню проблем неконвертованості валют, торговельних і платіжних обмежень, нестабільності валютного ринку, які панували в 30-ті й 40-ві роки. Найскладнішою є проблема стабілізації валютного ринку. Суттєва зміна позицій ключових валют (долар США, євро, фунт стерлінгів) може дестабілізувати світові фінансові ринки. Для зниження валютного ризику центральні банки країни можуть скоротити операції з іноземною валютою, і це також зменшує ефективність функціонування міжнародного валютного ринку. Щоб запобігти такій ситуації, МВФ вдається до цілого комплексу заходів, які будуть розглянуто нижче.

Процедура голосування є суттєвим інструментом діяльності МВФ. Залежно від важливості питання, що обговорюється, рішення приймається простою або кваліфікованою більшістю. Звичайно рішення приймається простою більшістю, але з найважливіших питань необхідна «спеціальна більшість» — 70 або 85% голосів. Країни-члени мають неоднакову кількість голосів; вона залежить від частки кожної країни (квоти) в капіталі Фонду. Кожна держава має 250 базових (вихідних) голосів плюс ще по одному голосу за кожні 1ОО тисяч одиниць СДР, які вона має у Фонді. Тому розподіл голосів дуже нерівномірний.

Найбільшу кількість голосів в МВФ (станом па 2ОО6 р.) мають:

США — 17,8%; Японія — 6,13; Німеччина — 5,99; Велика Британія — 4,95; Франція — 4,95; Італія — 4,18; Саудівська Аравія — 3,22; Росія — 2,74%. Частка України — 0,6%. Країни ОЕСР мають 60% голосів, решта країн — 40%.

________________ ± -Г— __________________________________________

Дата добавления: 2014-01-06