Цілі, принципи й організаційна структура ЄС

Європейський Союз утворено згідно з Маастрихтською угодою, -що була підписана 7 лютого 1992 р.; дія угоди розпочалася з 1 січня; 1993 р. ЄС являє собою вищий ступінь еволюції західноєвропейської; інтеграції, яка пройшла стадії Європейського об'єднання вугілля ^ і сталі та Європейського економічного співтовариства (Спільного |Ринку).

| Започаткували Європейський Союз шість країн, а зараз у його | складі нараховується 27 країн-членів. У травні 1950 р. тодішній мі-^ ністр закордонних справ, а згодом прем'єр-міністр Франції Робер Шуман запропонував Франції, ФРН та будь-якій іншій європейській державі об'єднати ресурси у вугледобувній та сталеливарній промис­ловості. Ця пропозиція одержала назву «Декларація Шумана». Че­рез рік, у квітні 1951 р., Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди й Люксембург підписали в Парижі договір про заснування Європей­ського об'єднання вугілля й сталі.

«Декларація Шумана» виходила за межі суто економічного об'єднання. Головною метою було припинення тривалої ворожне­чі між європейськими країнами, об'єднання політичне, культурне, ' утворення єдиної європейської спільноти, яка назавжди відвернула б протистояння між націями континенту. В основу об'єднаної Європи покладалися принципи миру, демократії, рівноправного співробітни­цтва між країнами.

Ініціатори європейської інтеграції розуміли, що об'єднання Євро­пи — тривалий процес. І було визнано, що його слід починати з еко­номічної сфери. Для успішності процесу інтеграції необхідно було

Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин...

сформувати правову базу, систему інститутів, частина з яких мала б наднаціональний характер.

У березні 1957 р. та ж сама «шістка» підписує в Римі Договір про створення Європейського Економічного Співтовариства та Євро­пейського Співтовариства з атомної енергетики. У Договорі про цілі його заснування сторони зазначають:

«...Сповнені рішучості закласти основи для дедалі більш тісного союзу європейських народів, прийнявши рішення забезпечити еконо­мічний і соціальний прогрес своїх країн шляхом здійснення спільних дій, спрямованих на усунення бар'єрів, що розділяють Європу, під­тверджуючи, що основною метою їх зусиль є невпинне поліпшення умов життя і праці своїх народів,

визнаючи, що усунення існуючих перешкод потребує узгоджених дій, покликаних гарантувати сталий розвиток, збалансовану торгів­лю і чесну конкуренцію, спонуковані прагненням зміцнити єдність економік своїх країн і забезпечити Їх гармонійний розвиток шляхом зменшення різниці між різноманітними районами і подолання від­сталості районів, що перебувають у менш сприятливих умовах,

сповнені бажання сприяти за допомогою проведення спільної торгової політики поступовому усуненню обмежень у міжнародному товарообміні,

маючи на меті підтвердити солідарність, що зв'язує Європу та іно­земні держави, і бажаючи забезпечити їх процвітання відповідно до принципів статуту Організації Об'єднаних Націй, сповнені рішучості зміцнити за допомогою такого об'єднання ресурсів мир та свободу та закликаючи інші народи Європи, що поділяють їх ідеали, приєднати­ся до їх зусиль, вирішили створити Європейське Економічне Співто­вариство...» [57].

«Римські договори» набули чинності 1 січня 1958 р. Того ж року було засновано Європейську парламентську асамблею, президентом якої був обраний Робер Шуман.

Економічна співпраця «шістки» починає поглиблюватися. В 1960р. було утворено Європейський соціальний фонд, завданням якого передбачалося сприяння працевлаштуванню та професійній мобільності працівників між країнами-членами. В 1962 р. започатко­вано проведення єдиної сільськогосподарської політики як важли­вого елемента інтеграції. Утворено Європейський фонд організації і гарантування сільського господарства (ФЕОГА).

2ОО

Інтеграційні процеси в Європі __________________________________

Тривалий час «шістка» була, по суті, замкненим угрупованням і не поповнювалася новими членами. Більше того, президент Франції; ІІІарль де Голль заявив, що його країна категорично проти вступу Ве-: ликої Британії до ЕЄС. Причина полягала в тому, що Франція бояла-: ся появи у Співтоваристві ще одного потужного конкурента, до того; ж тісно пов'язаного політичне з США. Але, з іншого боку, ЕЄС звер-; тає увагу на ринки країн, що розвиваються, особливо на африканські, країни, які в минулому були здебільшого колоніями Франції, Бельгії,

Німеччини. З них сімнадцятьом країнам було зафіксовано асоційова-: не членство спеціальною конвенцією в місті Яунде (Камерун). \ Інтеграційний процес набуває подальшого поглиблення. В 1965 р. 'і було об'єднано виконавчі структури ЕОВС, ЄЕС та Євратома. В 1968 ': р. було укладено договір про митний союз; таким чином, економічна і інтеграція піднялася на новий, вищий щабель. | Нарешті через 20 років після об'єднання «шістки» вона починає ¹¹ розширюватися за рахунок нових членів. У 1972 р. підписують дого- ', вір про вступ до Європейського Співтовариства Велика Британія, Ір­ландія, Данія та Норвегія. Втім, Норвегія так і не стала членом Спів­товариства через негативний результат референдуму населення щодо цього питання. Інші три країни стали членами ЄЕС у 1973 р.

Задля поглиблення інтеграції в 1972 р. було прийнято рішення про створення європейського фонду валю гного співробітництва, а також визначено нові сфери діяльності співтовариства: проведення спільної регіональної, соціальної, енергетичної політики та політики 1-щодо охорони довкілля. Прогнозовано, що економічний та валютний союз буде утворений у 1980 р.; проте це був занадто оптимістичний прогноз. У 1974 р. створюється Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР).

Поступово розширюється склад асоціиоааних членів Співто­вариства. В 1975 р. підписується Ломейська конвенція (у м. Ломе, столиці Того), згідно з якою асоційованими членами стають уже 46 Держав Африки, Карибського та Тихоокеанського регіонів. Ломей­ська конвенція замінила собою Яундську конвенцію. В 1979 р. була підписана Друга Ломейська конвенція, в 1984 р. — Третя, яка зафік-Ввувала 65 асоційованих членів. Четверту конвенцію (1989) підписали казке 69 держав.

Продовжується і розширення самого Європейського Співтова­риства. У 1981 р. до нього приєдналася Греція, у 1986 — Іспанія й

_______ Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин...

Португалія, у 1994 — Австрія, Швеція й Фінляндія. У складі 15 чле­нів Співтовариство функціонувало десять років, аж до 2ОО4 р., коли воно поповнилося ще десятьма країнами, а в 2ОО7 р. — ще двома.

Після утворення митного союзу і Спільного ринку настала черга підготовки до валютного союзу, шлях до якого виявився досить до­вгим. У 1978 р. в Брюсселі було прийнято рішення про впроваджен­ня валютної системи, в основі якої була б єдина грошова одиниця — екю. З 1979 р. європейська валютна система вступила в дію. З 1 січня 1999 р. була уведена нова валюта — євро, яка замінила собою екю.

Важливою подією інтеграційного процесу стало підписання в 1985 р. у м. Шенген (Люксембург) угоди, яка відома як Шенгенська угода, про скасування прикордонного контролю між Бельгією, Ні­меччиною, Францією, Люксембургом та Нідерландами. Згодом Шен-генську угоду підписали й інші члени Співтовариства.

У Шенгенській угоді зазначалося, що для громадян країн ЄЕС формальності на спільних кордонах значно спрощуються. Здійсню­ється лише візуальний контроль за приватними транспортними засо­бами, які перетинають кордони на малій швидкості, але не зупиняю­чись. Передбачалося спрощення порядку переміщення для громадян, які проживають у районах, розташованих поблизу спільних кордонів. Угода визначила необхідність координації митних служб і поліції з метою боротьби із злочинністю. Водночас контроль за пересуванням громадян переносився на зовнішні кордони, й цей контроль ставав більш пильним і суворим. Окремо було оговорено про необхідність запобігання нелегальній міграції з країн, що не є членами ЄЕС.

У 1986 р. підписано Єдиний європейський акт, що доповнював і уточнював Римський договір. Нарешті, в 1991 р. в Маастрихті (Ні­дерланди) було прийнято проект договору про утворення Європей­ського Союзу. Договір підписано в 1992 р., а чинності він набув у лис­топаді 1993 р.

Маастрихтською угодою підтверджується спадкоємність осно­вних принципів і здобутків Європейського товариства і водночас ви­значається, що з її прийняттям розпочинається нова стадія в процесі європейської інтеграції [ 11, с. 13].

Союз засновується на базі Європейського Співтовариства, допо­вненого сферами політики і новими формулами співробітництва.

Після розпаду СРСР і всієї системи соціалістичних держав Єв­ропейський Союз звертає значно більше уваги на стосунки з пост-

Інтеграційні процеси в Європі

соціалістичними країнами Європи. У 1993 р. формується програма ТАСІ5 («Технічна допомога країнам СНД»). Наступного року в Люксембурзі підписується угода про партнерство й співробітництво між Європейським Союзом та Україною. Ця угода була ратифікована парламентами країн ЄС тільки в 1998 р. Аналогічна угода укладена між ЄС та Росією, Грузією, Вірменією, Азербайджаном. В 1994 р. статус асоційованих членів надано Естонії, Латвії та Литві. Через 10 років, а саме у травні 2ОО4 р., ці балтійські країни, а також Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Кіпр та Мальта були прийняті до Європейського Союзу. В 2ОО7 р. до ЄС приєдналися Болгарія й Румунія.

Отже, Європейський Союз складається з 27 країн:

Австрія Італія Португалія Бельгія Кіпр Румунія Болгарія Латвія Словаччина Велика Британія Литва Словенія Греція Люксембург Угорщина Данія Мальта Фінляндія Естонія Нідерланди Франція Ірландія Німеччина Чехія Іспанія Польща Швеція

Економіка Європейського Союзу, за даними МВФ, виробляє ВВІІ, у розрахунку по ППС на суму понад Є 12,25648 трлн($ 16,52378 трлн у 2ОО9 р.). Економіка ЄС являє собою єдиний ринок і у ВТО представлена як єдина організація.

Головною метою Європейського Союзу проголошується спри-, яння інтегруванню Європи в єдине економічне й політичне ціле для І подальшого економічного й соціального прогресу її народів. Зі змісту головної мети випливають такі основні цілі:

досягнення високого рівня економічного розвитку й зайнятості;

утворення єдиного простору без внутрішніх кордонів;

створення економічного й валютного союзу;

здійснення спільної зовнішньої політики;

_______ Міжнародні організації як регулятор міжчародтіих економічних відносин...

• здійснення в майбутньому спільної оборонної політики;

• захист прав та інтересів народів Союзу шляхом запроваджен­ня спільного громадянства.

У 1997 р. було підписано Амстердамський договір, який уточнив і розширив положення Маастрихтського договору. В ньому підтвер­джено цілі Європейського Союзу, доповнено розділ щодо здійснення спільної зовнішньої політики й політики безпеки. Амстердамський договір містить також окремий розділ про дотримання державами-членами ЄС принципів демократії, прав людини й пріоритету за­конності, утворення «зони свободи, безпеки й справедливості» в ін­тересах громадян. Наголошена необхідність боротьби з тероризмом, расизмом, контрабандою, злочинністю.

Відповідно до Маастрихтського й Амстердамського договорів, цілі Європейського Союзу визначаються так:

1. Сприяння здійсненню збалансованої й довгострокової со­ціальної й економічної політики, зокрема шляхом утворення простору без внутрішніх кордонів, шляхом економічного й со­ціального вирівнювання, створення економічного й валютного союзу, запровадження єдиної валюти. (Цей пункт практично вже виконано.)

2. Затвердження Європейського співтовариства на міжнародній арені, зокрема шляхом здійснення спільної зовнішньої політи­ки й політики в галузі суспільної безпеки, що передбачає в разі необхідності створення системи спільної оборони.

3. Посилення захисту прав та інтересів громадян держав-учасників шляхом запровадження громадянства Союзу.

4. Розвиток тісного співробітництва в галузі судової практики й внутрішніх справ.

5. Збереження досягнутого рівня інтеграції Співтовариства й визначення заходів для подальшого підвищення ефективності його функціонування.

Діяльність ЄС ґрунтується па загальних принципах міжнародно­го співробітництва:

• вірність принципам свободи, демократії та поваги людських прав;

• визначення верховенства права;

• поважання національної ідентифікації держав-членів.

Інтеграційні процеси в Європі

До компетенції Європейського Союзу належать такі функції:

• скасування митних податків і кількісних обмежень на імпорт та експорт товарів між державами-учасницями;

• спільна торговельна політика;

• спільна аграрна політика;

• спільна транспортна політика;

• зближення національних законодавств держав-учасниць з ме­тою нормального функціонування спільного ринку;

• політика в соціальній сфері;

• політика захисту довкілля;

• підвищення конкурентоспроможності промисловості Євро­пейського Союзу;

• сприяння дослідженням і технологічному розвитку;

• сприяння досягненню високого рівня охорони здоров'я;

• сприяння розвиткові освіти, професійного навчання й куль­тури;

• політика співробітництва у сприянні всебічного розвитку держав-членів;

заходи в галузі енергетики;

• асоціація з іноземними країнами для розширення торгівлі й

спільного сприяння економічного й соціального розвитку. Організаційна структура Європейського Союзу досить складна й розгалужена. Пояснюється це, з одного боку, тим, що ЄС — багато­функціональна організація; з іншого — особливістю еволюції Союзу:

з поглибленням інтеграції утворювалися нові органи, проте старі не ліквідувалися. Так, і до сьогодні збереглися ЄОВС, Євратом і Євро­пейське Економічне Співтовариство.

| Організаційно ЄС ґрунтується на загальних основах західної полі-; тичної системи, проте має деякі власні відмінності. До них належать:

: 1. Об'єднання інститутів двох типів — міждержавних і надна-г ціональних. Особи, що входять до органів першого типу, діють як -. офіційні представники держав-членів. Функціонери органів другого типу також призначаються своєю державою, але діють як незалежні особи.

2. Гнучкий розподіл компетенції"! між органами ЄС і національ­ними урядами. У загальному вигляді компетенції розподіляються за трьома напрямками:

Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин...

• сфери спільної політики ЄС (аграрна, торговельна та ін.);

• сфери змішаної компетенції — за окремі питання відповідають органи ЄС, а за решту — національні уряди (регіональна, со­ціальна політика);

• сфери, де функції ЄС обмежуються координацією дій держав-членів та розробленням рекомендацій (макроекономічна полі­тика, охорона довкілля та ін.).

3. Значна кількість рішень, які приймають органи ЄС, рекомен­даційні.

4. У межах, визначених договорами, право ЄС переважає над на­ціональними законодавствами держав-членів.

Функціонально Європейський Союз складається з трьох блоків:

• Європейські співтовариства (ЄОВС, Євратом і ЄЕС);

• 'Спільна зовнішня політика й політика в галузі безпеки;

• Співтовариство в галузі юстиції і внутрішніх справ. Кожний блок має свою організаційну структуру; найголовніші

органи є спільними для всіх блоків, при цьому вони ж є головними

для^С в цілому.

Головні органи Європейського Союзу:

1. Європейська рада.

2. Європейський парламент.

З'. Рада Європейського Союзу.

4. Європейський суд.. 5. Європейська Комісія.

6. Палата аудиторів

З 1 грудня 2ОО9 р. в організаційній структурі Європейського Со­юзу з'явилися дві нові важливі посади — президента ЄС і міністра зовнішньої політики ЄС. Це стало наслідком змін Конституції Со­юзу, Президентом став колишній прем'єр — міністр Бельгії Херман Ван Ромпей, а міністром зовнішньої політики й безпеки — британ­ська баронеса Кетрін Ештон, яка до того була Комісаром ЄС з питань торгівлі. Президент обирається на два з половиною роки й може один раз бути переобраний на другий строк.

Європейська рада є вищим органом ЄС. Вона складається з ке­рівників держав або урядів та їх політиків, якими є міністри закор­донних справ. Європейська рада дає Союзу необхідні імпульси для розвитку та визначає його загальні політичні орієнтири [11, с. 17].

Інтеграційні пронеси в Європі ______________________________

Рада збирається двічі на рік для обговорення найактуальніших пп-; тань діяльності Союзу. Вона подає Європейському парламенту допо-; відь про хід кожного засідання і щорічний письмовий звіт про резуль­тати своєї діяльності.

, Європейська Рада утворена в 1974 р. В ході зустрічей голів дер-^; жав і урядів, а також голови Європейської Комісії (який входить до | складу ЄР) обговорюються найважливіші політичні проблеми Со-' юзу, стан світової економіки й міжнародних відносин, визначаються | пріоритетні напрями діяльності Європейського Союзу, приймаються І рішення стратегічного характеру. Засідання проходять під голову-; ванням президента або прем'єр-міністра тієї держави, яка в даному ^! півріччі головує в Раді..

г Європейський парламент складається з представників держав І ЄС, які обираються прямим загальним голосуванням. Усього в парла-I менті 732 депутати. Кількість представників від кожної країни зале-| жить від чисельності населення країни та її економічної потужності. Е Представники обираються на п'ятирічний термін. У парламенті вони | гуртуються не за країнами, а по партіях (соціалісти з соціалістами, | ліберали з лібералами, християнські демократи із своїми однопартій-I цями з різних країн тощо).

е Європейський парламент бере участь у процесі прийняття актів І ЄС, висловлюючи свою згоду або рекомендації. Раніше роль парла-| менту була саме рекомендаційною, але, згідно з Маастрихтською уго- ( дою, тепер він має і законодавчі функції; за деякими важливими по- ^ становами необхідна його згода. Парламент має й контрольні функції:

І, він слідкує за порушеннями правил та норм іншими органами (Євро-| пейською радою, Комісією та ін.). З цією метою він може утворювати І тимчасовий Комітет із розслідування.

І- Парламент має повноваження в прийнятті бюджету ЄС. Він може І вносити поправки до бюджету, може навіть відхилити бюджет у цілому. | Європейський парламент розглядає скарги будь-якої фізичної І або юридичної особи на утиснення своїх прав з боку інститутів Со-^Юзу; для цього він призначає омбудсмена, який має повноваження І приймати скарги. Виявивши порушення, омбудсмен передає справу І: відповідному інституту.

' Сесії парламенту відбуваються один раз на рік. Засідання про­водить Голова парламенту. Рішення приймаються абсолютною

Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин...

більшістю голосів. Європейський парламент обговорює на сесіях звіт Комісії; якщо члени парламенту незадоволені її діяльністю, то вони можуть висловити їй недовіру; в такому разі члени Комісії ко­лективно йдуть у відставку.

Засідання парламенту відбуваються в Страсбурзі Діяльність пар­ламенту відбувається під керівництвом Бюро, що складається з голо­ви й 14 віце-голів, яких обирають на два з половиною роки. Порядок денний сесій визначає Конференція голів. Депутати розподіляються по 20 комісіям відповідно до окремих напрямів діяльності ЄС.

Рада Європейського Союзу називається ще Радою міністрів, оскільки її членами є міністри країн-учасниць. При цьому, залежно від питання, що розглядається на черговій сесії, члени Ради можуть бути представлені різними міністрами (закордонних справ або фі­нансів, або екології тощо). Кількість голосів у представників Раді від кожної країни неоднакова.

Рада забезпечує координацію загальної економічної політики держав-членів. Вона має повноваження приймати рішення з найваж­ливіших питань. У своїй роботі Рада спирається на Комітет постій­них представників, який складається з 25 послів (по одному від кож­ної країни). Комітет відповідає за підготовку роботи Ради та виконує завдання, покладені на нього Радою.

Серед повноважень Ради Європейського Союзу визначаються такі:

• повноваження на законодавчу діяльність;

• право на призначення президента Єврокомісії, Верховно­го представника Європейського Союзу, членів Єврокомісії, ЕКОСОК, Комітету регіонів, Європейської рахункової пала­ти, Європейського суду, правління Європейського централь­ного банку, адміністративної ради Європейського, інвестицій­ного банку;

• право вимагати від Єврокомісії ініціювання нового правового акту;

• право на укладання договорів з третіми країнами чи міжнарод­ними організаціями;

• право на складання проекту плану бюджету;

• право на встановлення обсягу власних коштів співтовариства. Рада Європейського Союзу розробляє процедурні правила діяль­ності органів Союзу. Вона встановлює також розміри зарплати та ви­нагород для посадових осіб Союзу.

Інтеграційні процеси в Європі

Європейська комісія є виконавчим органом Союзу. Вона забезпе­чує дотримання всіх положень Угоди про утворення ЄС всіма струк­турними підрозділами. Комісія готує рекомендації щодо прийняття рішень з різних питань діяльності Союзу, бере участь у розробці най­важливіших заходів, які здійснюють рада і парламент. Комісія також готує загальний щорічний звіт про діяльність ЄС.

Європейська комісія складається з 20 членів, які обираються за принципом їхньої загальної компетентності та незалежність яких не підлягає сумніву [11, с. 157]. Члени Комісії під час виконання своїх обов'язків не повинні приймати інструкцій від своїх урядів, не мо­жуть займатися ще якою-небудь діяльністю поза Комісією. Очолює Комісію Голова, який обирається її членами, але його кандидатура мусить бути затверджена Європейським парламентом. У процесі сво­єї діяльності Комісія постійно консультується з Радою, рішення при­ймають вони спільно.

Найголовніша функція Комісії полягає в слідкуванні за сумлін­ним виконанням державами-членами рішень Ради Європейського Союзу, щоб конкуренція між ними була чесною і ніхто не отримав би «незаконні» пільги [14, с. 36] — додаткові кредити, дотації тощо. Це стосується також і окремих фірм, якщо вони ведуть нечесну конку­рентну боротьбу, Комісія може прийняти рішення про їх покарання штрафом.

Комісія збирається один раз на тиждень у Брюсселі.

Європейський суд забезпечує дотримання законності при тлума­ченні положень Угоди про ЄС. Він складається з 15 суддів і 9 гене­ральних адвокатів. Обов'язком генерального адвоката є представлен-

• ня Суду мотивованого висновку щодо справи, яка там розглядається.

'• Судді та адвокати обираються з числа осіб, незалежність, компетент­ність і порядність котрих не підлягає сумніву [11, с. 161]; вони при­значаються на термін 6 років. Судді обирають президента Суду стро-

| ком на 3 роки.

І Суд розглядає справи найчастіше з ініціативи Комісії. Якщо Ко-

•• місія вважає, що держава-член не виконує своїх зобов'язань щодо і Угоди, вона може передати справу до Суду; при цьому Комісія надає | мотивовані висновки щодо порушення. Держава-член, яка вважає, що, іі інтереси утиснені іншими членами або органами Союзу, надсилає? спочатку свою скаргу до Комісії, а потім уже її розглядає Суд. Якщо

Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин...

Суд вважає, що держава-порушник не виконала його постанови, то на неї накладається штраф, розміри якого визначає Комісія.

Суд розглядає законність актів, прийнятих Європейським пар­ламентом, Радою, Комісією та Європейським центральним банком. Компетенція Суду не поширюється на спільну зовнішню політику й політику безпеки, а також на співробітництво держав-членів у галузі правосуддя й внутрішніх справ, які належать до сфери міждержавних відносин.

Фізична або юридична особа може оскаржити в Суді дії будь-якої інстанції Союзу щодо неї.

Засідання Суду відбуваються в його головному офісі в м. Люк­сембург.

Розглянуті вище органи є головними для ЄС в цілому. Проте окремі блоки Союзу мають свою специфічну структуру. Європейське Співтовариство складається з таких органів:

• Європейський парламент;

• Рада Європейського Союзу;

• Європейська комісія;

• Європейський суд;

• Рахункова палата;

• Економічний і соціальний комітет;

• Консультативний комітет ЕОВС;

• Комітет регіонів;

• Європейський інвестиційний банк. Як бачимо, тут немає Європейської ради, але додається декілька інших органів.

Рахункова палата здійснює перевірки. Вона складається з 15 членів, які в своїх країнах працювали в органах зовнішнього аудиту або мають відповідну кваліфікацію. Рахункова палата перевіряє звіти про всі доходи і витрати Співтовариства, надає Європейському пар­ламенту й Раді Європейського Союзу документ щодо правильності ведення рахунків та законності всіх операцій.

Перевірка ґрунтується на бухгалтерській звітності. У державах-членах аудит здійснюється в контакті з національними аудиторськи­ми органами. Після закінчення кожного фінансового року Рахункова палата готує щорічний звіт, який направляється іншим інститутам Співтовариства.

Інтеграційні процеси в Євро ______________________________

^г Економічний і соціальний комітет (ЕКОСОК) є консультатив­ним, допоміжним органом. Він складається з 222 членів, які представ-^: ляють три соціальні групи: І — роботодавці; П — робітники; III — інші (фермери, споживачі тощо). З цього приводу кількість представників від кожної країни повинна ділитися на 3. Найбільшу кількість членів — по 24 — в ЕКОСОК мали Німеччина, Франція, Італія, Велика Бри­танія. Іспанія має 21 представника; Бельгія, Греція, Нідерланди, Ав-I стрія, Португалія, Швеція — по 12; Данія, Ірландія, Фінляндія — по 9;

| Люксембург — 6. Члени Комітету призначаються Радою терміном на І чотири роки. Вони повністю незалежні у виконанні своїх обов'язків і р діють тільки в інтересах Співтовариства. Зі вступом до ЄС нових 12 ^ членів місця в ЕКОСОК перерозподілені.

Ц Основна функція ЕКОСОК — надання консультацій Раді та Ко-| місії з різних аспектів економічної діяльності. З цією метою членами І Комітету призначаються представники як різних соціальних груп, І так і різних галузей економіки. Комітет має у своєму складі спеціалі-| зовані секції по окремих галузях господарства.

Л Комітет регіонів є представником місцевих і регіональних орга-Диів влади в ЄС. Він, як і ЕКОСОКгскладається з 222 членів, які при-Ирначаються Радою від країн за такими ж самими квотами на чотири •|роки. Комітет консультує Раду чи Комісію по регіональним пробле-Иріам, зокрема щодо транскордонного співробітншггва, порушення ре-Дгіональних інтересів.

Дата добавления: 2014-01-06