ВІ 10.2.2. Економічна політика Європейського Союзу

Ц Як зазначається в Договорі про заснування ЄС (ст. 98), держави-Цчлени здійснюють свою економічну політику згідно з принципом від-реритої ринкової економіки та вільної конкуренції [11, с. 92]. Основні Цноложення економічної політики розробляються Комісією, потім об-роворюються й затверджуються Європейською Радою; Рада інфор­мує Європейський парламент про прийняті рекомендації. І- Економічна політика ЄС здійснюється за такими напрямами:

роргівля; виробництво (промисловість, сільське господарство, тран-Цпорт); рух факторів виробництва (капітал, робоча сила); регулю­вання відносин між суб'єктами міжнародної економіки в межах ЄС |конкуренція, антимонопольне законодавство та ін.) Розглянемо ці гапрями.

______ Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин...

Спільна торговельна політика. Вона ґрунтується на митному со­юзі, затвердження будови якого відбулося в 1968 р. Митні збори на імпорт та експорт товарів між членами Союзу скасовані; це стосуєть­ся як протекціоністського мита, так і фіскального. Ставки митних та­рифів щодо третіх країн — єдині і затверджуються Радою за рекомен­дацією Комісії. Забороняються кількісні обмеження (квоти й т. ін.) в торгівлі між державами-членами.

Для стимулювання експорту в треті країни здійснюється політика надання пільг виробникам тих товарів, в експорті яких зацікавлений ЄС. Спільна торговельна політика ґрунтується на єдиних принципах щодо укладання угод з третіми країнами. Це стосується не тільки встановлення тарифів та квот, а й спільних заходів щодо демпінгу на міжнародних ринках,

У міжнародній торгівлі ЄС застосовує такі протекціоністські за­ходи:

• антидемпінгове мито;

• компенсаційне мито проти країн, що субсидіюють свій екс­порт до країн ЄС;

• кількісні квоти, якщо надмірний імпорт шкодить промисло­вості країн- членів;

» різноманітні санкції (підвищення імпортного мита, кількісні обмеження, скасування торгових пільг) відносно третіх кра­їн, які застосовують дискримінаційні заходи проти експорту з країн—членів ЄС.

У деяких випадках застосовується ембарго з політичних мірку­вань (наприклад, проти Іраку).

У відносинах з розвинутими державами торгівля Європейсько­го Союзу Грунтується на принципах ГАТТ/СОТ. Відносно країн, що розвиваються, здійснюється політика падання преференцій. Що ж до країн СНД, то в цілому діють принципи СОТ, але в деяких випадках ще залишаються торговельні обмеження (зокрема, антидемпінгові процедури й кількісні квоти).

Запровадження спільної торговельної політики дало ефектив­ні наслідки для розвитку взаємної торгівлі в країнах ЄС. З 1960 по 1997 р. її обсяг зріс у 40 разів (у межах 15 країн, у поточних цінах) [43, с. 108]. Особливо швидкими були темпи зростання в 1970—1980 рр., тобто тоді, коли вже було затверджено утворення митного союзу.

Ц Інтеграційні процеси в Європі ______________________________

Найважливішим свідченням успішності інтеграції є переважан­ня темпів зростання взаємної торгівлі країн ЄС над їх зовнішньою торгівлею в цілому. Так, експорт у межах «шістки» збільшився в 1960—1970 рр. в 5,5 разу, а в її торгівлі в цілому — тільки в 3,8 разу;

для «дев'ятки» 1970—1980 рр. — відповідно в 6,2 і 5,9 разу. Правда, з розширенням ЄС і з уповільненням темпів економічного розвитку Західної Європи ефект інтеграції в сфері торгівлі знизився. Так, за 1990—1997 рр. взаємна торгівля 15 країн ЄС зросла в 1,3 разу, тоді як їх зовнішня торгівля в цілому — в 1,4 разу [розраховано за: 43, с. 122]. Наприкінці 90-х років на ЄС припадало 39% світового експорту і і 36% імпорту [розраховано за: 43, с. 32, 35]. У 2ОО8 р. - 38,6 та 39% відповідно.

І Промислова політика спрямована на підвищення конкурен-| тоспроможності, промисловості країн ЄС. Для цього створюються | умови: сприяння структурній перебудові відповідно до науково-1 технічного прогресу; заохочення ініціативи і розвитку підприємни-1 цтва, особливо малих і середніх підприємств; сприяння співпраці між І підприємствами; стимулювання інноваційної політики, впроваджен­ії ня наукових досліджень і нової технології у виробництво. ' У 1990 р. Європейська комісія розробила документ «Промислова. політика у відкритому і конкурентному економічному середовищі», в: якому були сформульовані основні принципи промислової політики..Згідно з цією програмою, особливий пріоритет віддається високотех-^; нічним галузям. Розроблено документи щодо організації НДДКР,; технічної стандартизації, європейського господарського права, утво-I рення єдиної системи енергопостачання й телекомунікацій та ін. Ці | програми називаються «прагматичною ринковою промисловою по-| літикою» [7, с. 435].

І 3 метою сприяння конкурентоспроможності малих та середніх і| фірм було прийнято рішення про Європейське об'єднання з економіч-Ц, них інтересів (ЄОЕІ). Об'єднання формується шляхом підписання. угод між двома або більше учасниками кран-членів. ЄОЕІ координує; Діяльність своїх членів, сприяє розширенню їх діяльності, субсидує

витрати на наукові дослідження [7, с. 430].

в, Спільна економічна політика, особливо в промисловості, перед-Ц бачає встановлення єдиних стандартів для всіх країн ЄС. Найбільша увага в процесі уніфікації стандартів приділяється найновітнішим га­лузям — електроніці, аерокосмічній техніці.

Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин...

Важливе значення в економічній політиці надається боротьбі з не­чесною конкуренцією між фірмами країн-членів. Забороняються дії (рішення, договори між суб'єктами підприємницької діяльності), які можуть обмежувати або усувати конкуренцію в межах спільного рин­ку. До таких дій належать: фіксація закупівельних або продажних цін;

контроль виробництва; розподіл ринків або джерел постачання (ст. 81 Договору про заснування Європейського Співтовариства) [ 11, с. 82].

Аграрна політика є важливою складовою частиною спільної еко­номічної політики країн ЄС. Метою сільськогосподарської політики є збільшення продуктивності сільськогосподарського виробництва шляхом підтримки технічного прогресу, забезпечення раціонального розвитку сільського господарства, оптимального використання фак­торів виробництва, особливо людської праці. В Договорі (ст. 33) наго­лошується на забезпеченні дотримання достатнього рівня умов життя працівників сільського господарства, зокрема за рахунок збільшення індивідуальних заробітків. Важливого значення набуває стабілізація ринку сільськогосподарських регулярних поставок і збуту продукції за доступною для споживача ціною [11, с. 61].

Для досягнення означених цілей заснована спільна організація сільськогосподарських ринків. Ця організація займається регулю­ванням цін, надає виробникам маркетингові послуги, сприяє стабі­лізації обсягів експорту та імпорту сільськогосподарської продукції. Впроваджується єдина цінова політика.

З метою підтримки сільськогосподарських виробників в 1962 р. утворено Європейський фонд організації і гарантування сільського гос­подарства — ФЕОГА (Ропаз еигорееп раг огіепїаСіоп еі §агап1іе ае а§гі-сиііиге — РЕОСА). Фонд засновано в рамках плану «Зелена Європа», що передбачав утворення спільного аграрного ринку. Він субсидує експорт сільськогосподарської продукції за межі ЄС і, таким чином, сприяє продовольчій інтервенції країн Союзу на зовнішні ринки.

Завдяки ефективній сільськогосподарській політиці країни ЄС не тільки забезпечили себе практично всіма сільськогосподарськими продуктами, що притаманні кліматичним поясам Європи, а й стали їх значними експортерами. Політика стимулювання виробництва й обмеження імпорту іззовні призвела до того, що ціни на сільськогосподарську продукцію на ринках ЄС стали вищими, ніж ціни світового ринку [27, с. 256].

Інтеграційні процеси в Європі

У 1984 р. аграрна політика ЄС зазнала реформування. Реформа передбачала:

• установлення фіксованої межі надвиробництва, після якої фермер вже не отримував гарантованої ціни за продукцію;

• перехід до нової цінової політики, яка враховувала б реальний стан ринку сільськогосподарської продукції й орієнтувалася на отримання зростання надвиробництва;

• скорочення імпорту продукції сільського господарства з тре­тіх країн.

Згодом ЄС відходить від політики гарантованих цін до політики структурної перебудови сільського господарства. Нового імпульсу аграрній реформі було надано в 1992 р. Ставилася мета підвищити конкурентоспроможність фермерів як на території Союзу, так і на світових ринках. Важливим елементом аграрної політики стало зни­ження цін на основні продукти, що стимулювало виведення зайвої землі з обороту. Фермерам при цьому компенсувався недоодержаний прибуток.

Політика в галузі транспорту й зв'язку спрямована на утворен­ня єдиної інфраструктури в просторі ЄС. З цією метою розроблено й впроваджено спільні правила щодо перевезень вантажів і пасажирів між державами-членами, встановлено єдині тарифи. Ліквідуються всілякі перешкоди на шляху перевезень від країни до країни. Вод­ночас для найменш розвинутих регіонів ЄС дозволяються пільгові тарифи; обумовленість таких тарифів вивчає Комісія, вона ж дає ви­сновок з цього приводу.

Згідно з метою зменшення відмінностей між регіонами і вста­новлення єдиного економічного простору, в ЄС будується система трансєвропейських мереж у сферах транспорту, телекомупікацій та енергетичного комплексу. Особлива увага приділяється взаємодії національних мереж. Утворення єдиних трансєвропейських мереж включає технічну стандартизацію, розробки проектів впровадження здобутків науково-технічного прогресу в сфері комунікацій; такі про­екти фінансуються відповідними органами й фондами ЄС.

Сприяння міжнародному рухові факторів виробництва. Еконо­мічна політика ЄС передбачає ліквідацію обмежень на пересування капіталу та робочої сили між державами—членами, лібералізується Рух капіталу також між державами—членами і третіми країнами.

Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин...

Забороняються обмеження на платежі між країнами. Лібералізація руху капіталу включає прямі і портфельні інвестиції, надання фінан­сових послуг і допуск цінних паперів на ринки капіталу. Договором передбачено, що у випадках, коли переміщення капіталу в треті краї­ни або з них погрожує економічному стану Союзу, щодо третіх країн можуть бути запроваджені захисні заходи (тобто обмеження).

Гарантується свобода пересування працівників у межах Союзу. Вона означає скасування будь-якої дискримінації на національній основі між представниками держав-членів; це саме стосується і опла­ти за працю. Усі громадяни Союзу мають однакові права на безпеку й охорону здоров'я. Окремо стимулюється обмін молодими працівни­ками між державами.

Забороняється обмеження свободи та ведення бізнесу громадя­нами держав-членів на території іншої держави-члена. Це стосуєть­ся також створення агенцій, філій та дочірніх компаній. Усі суб'єкти економічної діяльності в межах Союзу мають рівні умови — як рези­денти, так і нерезиденти — на території кожної країни-члена.

Дата добавления: 2014-01-06