Суспільна свідомість

Свідомість: поняття, структура, типологія

План.

Лекція 7. Філософська гносеологія.

1. Проблема свідомості в філософії - дуже багатоаспектна проблема, хоча б тому, що свідомість і мислення - основний інструмент філосо­фії. Свідомість є філософською категорією і об'єктом філософських досліджень.

Матеріалісти вважають, що свідомість є породженням матерії: на їхню думку, матерія, еволюціонуючи, на певному етапі свого розвитку породжує свідомість.

На побутовому рівні розуміння свідомість є сукупністю психо­логічних явищ; це характеристика психіки, здатність оперувати ідеальними образами; здатність людини бачити навколишній світ і себе в ньому.

Поняття свідомості є вужчим, ніж поняття мислення. Свідо­мість — це вища, поняттєва форма мислення.

Головною ознакою свідомості є здатність людини відділяти себе від зовнішніх речей.

Свідомість передбачає перетворення об'єктивного змісту пред­мета в суб'єктивний зміст духовного життя людини. Інакше кажучи, природа свідомості ідеальна, в наших думках немає ані грама матерії, речовини.

Однак слід пам'ятати: свідомість не «фотографує» світ, не робить з нього достеменного зліпку; краще порівняти її з художником, який пише картину, не тільки вдаючись до копіювання предметів, а й при­вносячи їх авторське бачення.

Процес усвідомлення досить тривалий. Його можна умовно поді­лити на кілька етапів:

— «копіювання» зовнішніх обрисів предметів на основі даних органів чуття;

— розчленування (аналіз) цих образів;

— визначення внутрішньої сутності чуттєвих образів, які відобра­жають реально існуючі матеріальні речі;

— поєднання чуттєвих образів з усвідомленням їх внутрішньої сут­ності, внаслідок якого людина усвідомлює призначення матеріального предмета. Усвідомлюватиякий можна сісти. (Цікава довідка: мозок сприймає чуттєву інформацію об'ємом у 100 тис. біт/сек, однак усвідомлюється тільки 1/1000 частина цієї інформації.)

Джерелами свідомості є:

— матеріальні предмети;

— соціокультурне середовище;

— внутрішній духовний світ людини;

— космічне смислове та інформаційне поле.

3. Фройд виділяв у свідомості індивіда три пласти:

• несвідоме (іd);

• власне свідомість (еgо);

• «надсвідомість» (sиреr-еgо).

Ще свідомість поділяють на індивідуальну та суспільну. Суспіль­на свідомість виявляється на двох основних рівнях (повсякденному і теоретичному) і кількох основних формах (право, мораль, політика, релігія, наука, філософія).

Деякі дослідники, звертаючись до даних фізіології, наголошують на тому, що в мозку людини наявні дві півкулі. Кожна з цих півкуль відповідає за певні функції свідомості. Люди, в яких переважає права півкуля, відзначаються розвиненим мисленням, спокоєм, розсудливіс­тю. Ті ж, у яких домінує ліва, характеризуються підвищеною чутливістю та емоційністю, схильністю до художнього, образного мислення.

Людський мозок навіть порівнюють із комп'ютером/що має про­цесор із тактовою частотою 20 ГГц і жорстким диском місткістю до 100 ГБт. Однак спосіб, у який мозок людини і машина розв'язують завдання, принципово різняться між собою:

— мозок працює за цільовим планом задля досягнення певної мети, що ясно усвідомлюється. Машина ж діє за певними формальними пра­вилами, вона не розуміє сутності самої задачі і наслідків своїх дій;

— кінцевим результатом дій людини є чуттєвий образ об'єкта, а машини — код із певної послідовності чисел;

— людська пам'ять діє за принципом смислової системи, що дозво­ляє витягати потрібну інформацію з необхідного смислового контексту, тоді як машина мусить перебрати підряд всі можливі варіанти. Саме тому найважливішим показником будь-якої машини залишається по­казник її швидкодії.

2. Суспільна свідомість являє собою сукупність ідей, теорій, пог­лядів, уявлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких від­бивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин.

Особливістю суспільної свідомості є те, що вона у своєму впливі на буття може ніби оцінювати його, розкривати його потайний зміст, прогнозувати, перетворювати його через практичну діяльність людей. Жодні реформи, якщо вони не підкріплюються суспільним усвідомлен­ням їх змісту і необхідності, не дадуть сподіваних результатів.

Суспільна свідомість поділяється на повсякденну і теоретичну.

Повсякденна свідомість керується здоровим глуздом, життєвим досвідом і практикою, і в цьому полягає її перевага. Але здоровий глузд не допомагає там, де людина стикається з нестандартною, про­блемною ситуацією. Тут на допомогу людині має прийти теоретична свідомість — глибинний, всебічний аналіз сутності того чи іншого явища або процесу, здійснюваний наукою або філософією.

Існують різні за своїм змістом і призначенням форми суспільної свідомості: мораль, релігія, мистецтво, наука, філософія тощо. Спіль­ною для всіх цих форм є їхня духовна, ідеальна природа.

Мораль — це форма суспільної свідомості, яка регулює взаємовід­носини між людьми, з одного боку, та між людьми і суспільством — з іншого, причому не на засадах зовнішнього примусу, а шляхом звер­нення до внутрішнього голосу — сумління людини. Мораль виникає як історично перша форма суспільної свідомості, і саме першим мо­ральним заборонам ми завдячуємо появою людського суспільства. Хоча згодом з'явилися й інші регулятори суспільних відносин, мораль залишається найфундаментальнішим і найефективнішим із них.

Мистецтво — форма суспільної свідомості, що відображає світ у вигляді художнього образу крізь призму естетичного канону «пре­красне/потворне». Незважаючи на те, що художній образ за своєю сутністю — підкреслено далекий від фотографічного відображення дійсності, мистецтво виконує в суспільстві кілька важливих функцій, а саме:

— естетичну (базова функція мистецтва);

— пізнавальну: долучаючись до мистецтва, людина може не тільки задовольнити свої естетичні потреби, але й дістати масу фактичної ін­формації про навколишній світ (романи Жуля Верна або його сучасного наслідувача Дена Брауна);

— виховну: формування уявлень про добро і зло, вироблення влас­ного морального обличчя й світогляду взагалі часто відбувається під безпосереднім впливом мистецьких творів.

Правосвідомість — усвідомлення суспільством чинних усьому, законодавчо закріплених правових норм. Виявляється вона не стільки у формі заучування на рівні таблиці множення всіх кодексів і законів, скільки як знання того, правочинний чи неправочинний той або інший вчинок, форма поведінки в певній країні, суспільстві чи культурі. На відміну від моралі, регулювальна функція правосвідомості базується на страхові перед зовнішнім примусом, а не на голосі сумління. З іншого боку, правосвідомість не тільки пасивно відбиває вже наявні правові норми, але й активно впливає на їх удосконалення. Спершу суспільство на підставі численних прецеденте має впевнитися в невідрегульованості певних суспільних явищ ситуацій, відносин, а погім унормувати їх відповідними законодавчими нормами.

Наука — форма суспільної свідомості, в якій виробляється і систе­матизується об'єктивне знання про суспільство та всю навколишню дійсність. Головне призначення науки — абстрагуючись від ідеологіч­ного тиску, культурних традицій та суб'єктивно-особйстісних чинників, давати правильне знання про те, що відбувається насправді. Це знання є зразковим відносно всіх інших форм суспільної свідомості, дозволяє їм нормально взаємодіяти, а суспільству — функціонувати без збоїв.

Філософія є формою суспільної свідомості, яка відповідає на пер­винну людську потребу — пошук сенсу життя.

Дата добавления: 2014-01-07