Феномен творчості

Наука і наукове пізнання

Істина і знання

Чуттєве, раціональне, інтуїтивне у пізнанні

План.

Лекція 8. Пізнання як філософська проблема.

1. Пізнання — процес здобуття, переробки, передання та вико­ристання знання про навколишній світ.

Теорія пізнання (гносеологія) — розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини.

Головним у теорії пізнання є питання про відношення знання про світ до власне світу: чи спроможна наша свідомість (мислення, від­чуття, уявлення) давати адекватне відображення дійсності?

Можливі два основні підходи до вирішення цієї проблеми:

1) гносеологічний оптимізм стверджує можливість об'єктивного пізнання світу таким, яким він є насправді, поза людською волею і свідомістю;. "«

2) агностицизм (І. Кант, Д. Юм) повністю або частково заперечує пізнаваність світу.

Структуру процесу пізнання становлять суб'єкт та об'єкт пізнання.

Суб'єкт пізнання — це той, хто пізнає. У ролі суб'єкта пізнання можуть поставати як окремі люди, так і наукові колективи, людство в цілому.

Об'єкт пізнання — це те, на що спрямовується пізнавальна діяль­ність суб'єкта.

Матеріалізм проголошував: дійсність може бути об'єктом пізнання лише тією мірою, якою вона увійшла до сфери діяльності суб'єкта. Визначальним критерієм у межах такого підходу є практика: пізнання і практика взаємопов'язані, практика є основою пізнання, його метою. Практична діяльність — це різновид людської життєдіяльності, спря­мований на перетворення світу (наприклад, перетворення дерева на стіл). Тварина пристосовується до середовища і змінює себе (мутує), людина ж пристосовує світ до себе. Практик ставить питання не про те, що становить собою річ, а про те, до чого вона надається.

Об'єктом пізнання стають не лише феномени природи, але й сус­пільні явища, сама людина, стосунки між людьми; урешті-решт, сама свідомість, пам'ять, воля, почуття, духовна діяльність в усій поліфонії її проявів теж може бути об'єктом пізнання. Пізнання може спрямо­вуватися на дослідження не лише об'єктивного світу, але й ідеальних ц об'єктів: числа, площини і т. п. в математиці; абсолютно чорного тіла, ідеального газу, рівномірно-прямолінійного руху у фізиці; леї чи іншої суспільно-економічної формації в суспільствознавствітощо.

Отже, суб'єкт пізнає об'єкт, і цей процес перебігає на конкретно-чуттєвому та абстрактно-логічному рівнях. Згідно з класичним поділом, кожному з цих рівнів відповідають по три форми.

Форми емпіричної стадії пізнання:

• відчуття — чуттєва фіксація окремих властивостей предмета;

• сприйняття — цілісний, багатоаспектний чуттєвий образ, який відбиває вже не окремі ознаки, а предмет у цілому. Цей образ виникає на підставі даних чуттів, але не є їх механічною сумою;

• уявлення — форма чуттєвого відображення, яка відтворює властивості дійсності за відбитими в пам'яті слідами предметів, що їх суб'єкт сприймав раніше.

Мислення аналізує дані чуттєвого досвіду, даючи узагальнене знання.

Форми раціональної стадії пізнання:

• поняття — вузлова форма думки, в якій відображаються загаль­ні, найістотніші властивості предмета чи явища, зв'язки і відношення дійсності;

• судження фіксує зв'язок предмета з його ознакою. Судження граматично виражається розповідним реченням, наприклад: «Тро­янда червона».

• умовивід — форма думки у вигляді міркування, коли з одного чи кількох вихідних суджень висновуються нові знання, причім без звернення до органів чуття. Наприклад, уже у стародавні часи люди знали, що Земля має форму кулі, і до цього знання вони прийшли за-допомогою такого умовиводу: тільки кулеподібні тіла відкидають тінь у формі диска.

Інтуїція — форма пізнання, яка характеризується тим, що суб'єкт не усвідомлює шляху власної думки, але при цьому здобуває нове іс­тинне знання про світ. Шляхом інтуїтивного осяяння зроблено багато наукових відкриттів. Інтуїція — це кульмінаційний момент творчого процесу: всі елементи пізнавальної проблеми, які до цього існували осібно, раптом поєднуються в єдину систему. Інтуїція характеризується такими ознаками, як безпосередність, несподіваність, неусвідомленість шляхів здобуття нового знання. Неусвідомленість характеризує інтуїцію як процес, а несподіваність та безпосередність — як результат.

2. Істина розуміється як відповідність певного твердження до реаль­ного стану справ. Приміром, істиною може вважатися твердження, що молекула води складається з одного атома кисню і атома водню.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. з'явилася прагматична теорія істини (Ч. Пірс, В. Джеме, Дж. Дьюй, Дж.'Мід). Істинними вони вважали поняття і теорії, які дають найбільший ефект, «спрацьовують», даючи користь. Таким чином, прагматизм ставить знак рівності між істинністю та практичною користю: наприклад, релігія — істина, бо. вона виконує корисну, потрібну людині «психотерапевтичну» функцію.

Основні ознаки істини:

• об'єктивність. Об'єктивне знання не залежить ні від людини, ні від людства, а тільки від "специфіки предметів і процесів, тобто об'єкта;

• обґрунтованість. Це означає, що істинність будь-якого тверд­ження має бути певним чином засвідчено. Як правило, застосовують два способи такого доведення: або дослідну перевірку на істинність, або логічну аргументацію;

• конкретність. Принцип конкретності істини наголошує, що абс­трактної істини не може бути, істина завжди конкретна; кожен постулат наукового пізнання слід розглядати в конкретних умовах місця та часу.

Істина поділяється на відносну та абсолютну.

Абсолютна істина — досконале, повне, точне, вичерпне знання про" яке-небудь явище. Абсолютну істину доречно розуміти як межу, мету, до якої, прагне людське пізнання.

Відносна істина — форма вираження об'єктивної істини, певна міра¹ її точності, чіткості і повноти, досягнута на конкретному, перехідному етапі пізнання.

Таким чином, процес пізнання являє собою постійну зміну одних від­носних істин іншими, які дедалі повніше, точніше виражають об'єктивну істину. Кожна відносна істина — це сходинка, крок, що наближає до мети. Приміром, тривалий час люди вважали, що Земля і всі планети Всесвіту обертаються навколо Сонця. До цього переконання їх при­водило споглядання з одного «спостережного пункту» — Землі. На сьогодні таке твердження не є точним, оскільки далеко не всі планети Всесвіту обертаються навколо Сонця, а тільки планети Сонячної сис­теми; але і в цьому перехідному постулаті міститься часткова істина: Земля і планети Сонячної системи дійсно обертаються навколо Сонця.

Отже, кожна відносна істина.містить у собі частку абсолютної. І навпаки: абсолютна істина — це ідеальна межа нескінченної послідовності істин відносних.

Синонімом поняття істина виступає поняття знання. Знання відріз­няється від віри — переконання, що базується не на раціональних ар­гументах, а на емоційно-вольових поштовхах.

Існують різні класифікації знань. Відповідно до однієї з них знання буває:

• перцептивне (дане в чуттях), первинне у значенні очевидності' й достовірності. Воно відображає контакт людини з реальністю. Ре­зультати психологічних досліджень свідчать, що зі словами, які на­зивають первинні ознаки об'єкта (колір, форму, розмір), із літерними й цифровими позначеннями, а також із дієсловами пов'язане підвищене збудження в головному мозку людини, яке спонукає до першочергової обробки цієї інформації. Так відбувається тому, що саме цими словами передається первинне, чуттєве сприйняття дійсності. Інакше кажучи, такі сполуки слів, як «жовтий листок», «прямокутний аркуш», «8 яблук», «дитина вмивається», ми розуміємо швидше й легше, ніжтак4 абстрактні позначення, як, приміром, «трансцендентальний ідеалізм» чи «ісламська експансія»;

• повсякденне знання, або знання нарівні здорового глузду. Знан­ня на рівні здорового глузду є первинним у концептуальному аспекті — саме в середовищі об'єктів звичайного практичного досвіду склалася наша мова, сформувалися наші основні поняття, що широко використо­вуються в тому числі і в науці;

• навколонаукове, яке містить певні елементи науковості, однак не є науковим у повному розумінні (астрологія);

• наукове знання, первинне в онтологічному плані. Ми вважаємо, і не без підстав, що наукове знання дає найповнішу, найбільш узгоджену з дійсністю інформацію. Саме наукове звання може дати остаточне (при­наймні на сьогодні) пояснення, чому в світі існують і об'єкти повсякден­ного людського досвіду, і сам суб'єкт — людина з її органами чуття.

Існує також мовна класифікація знання:

— знання-знайомство («я знаю когось»);

— знання-майстернісгь («я вмію (знаю як) щось робити»);

— знання-інформація, тобто прості відомості про щось.

Істина (знання) є кінцевим результатом і метою процесу пізнання. Є також і побічні результати пізнання: помилка і брехня. Помилка — ненавмисний хибний продукт пізнавальної діяльності, брехня — нав­мисне спотворення істинної інформації.

3. Наука — особливий різновид пізнавальної діяльності, спрямова­ний на здобуття об'єктивних, системно організованих та обґрунто­ваних знань про навколишній світ.

Особливості наукового пізнання:

• об'єктивність. Принцип об'єктивності вимагає звільнення наукового знання від усього суб'єктивного та «надприродного». Об'єктивність означає реальність, узгодженість із фактами дійсності, незалежність від суб'єкта, абстрагування від нього;

• раціональність (аргументованість). У загальному розумін­ні це означає ненастанну апеляцію до розуму та здорового глузду, максимальне виключення емоцій, пристрастей, особистих уподобань з процесу здобуття пізнавальних тверджень;.

• есенціалізм, тобто спрямованість наукового знання на відтворен­ня сутності, справді важливих, основних закономірностей об'єкта;

• системність наукового знання, що передбачає його впорядко­ваність у формі теорій та численних наукових понять.

Проблема розмежування (демаркації) науки та не-науки є однією з центральних проблем філософії науки — Дисципліни, яка досліджує побудову наукового знання, механізми та форми його розвитку.

У розвиткові науки, починаючи з XVII ст., можна виокремити три основні типи раціональності:

— класична раціональність (XVII— початок XX ст.);

— некласична раціональність (перша половина XX ст.);

— постнекласична раціональність (кінець XX — початок XXI ст.).

У сучасній постнекласичній науці дедалі більше місця обіймають складні системи, такі, що історично розвиваються та включають у свої розрахунки людину. Тут можна згадати об'єкти сучасних біотехнологій, вивчення великих екосистем та біосфери в цілому, дослідження соціальних об'єктів і т. ін.

Ще однією ознакою сучасної науки є її розвинена дисциплінарність. Наука складається з різноманітних наукових галузей (дисциплін), що взаємодіють між собою і разом з тим мають відносну самостій­ність. У кожній галузі науки — фізиці, біології, економіці, соціології тощо — можна, у свою чергу, знайти різні форми знання: емпіричні факти, закони, гіпотези різного рівня і т. ін.

У структурі наукового знання виокремлюють перш за все два рівні знань: емпіричний і теоретичний.

Емпіричне дослідження спрямоване безпосередньо на, об'єкт, що вивчається. Воно реалізується за допомогою спостереження та експерименту.

Теоретичне дослідження концентрується навколо узагальнених ідей, гіпотез, законів, принципів.

До структури наукового знання, окрім емпіричного та теоретичного рівнів, зазвичай відносять:

• ідеали і норми пізнання, які відображають цінності та цільові настанови науки;

• наукову картину світу, яка складається як результат синтезу знань, здобутих різними науками,та вміщує загальні уявлення про світ, що продукуються на відповідних стадіях історичного розвитку науки;

• філософські підвалини науки, які включають філософські ідеї та принципи, що обґрунтовують як ідеали та норми науки, так і змістовні уявлення щодо наукової картини світу, а також забезпечують вклю­чення наукового знання у культурний контекст.

Виявлення та розробка норм, правил, методів і прийомів, що ре­гулюють цілеспрямовану діяльність щодо формування та розвитку знан­ня, становлять предмет логіки та методології наукового пізнання.

До компетенції методології науки належить перш за все питан­ня про систематизацію форм організації наукового знання. До цих форм зазвичай відносять ідею, проблему, гіпотезу, концепцію, тео­рію, закон.

Методи наукового пізнання можна поділити на три групи: спе­ціальні, загальнонаукові та універсальні.

• Спеціальні методи використовуються в межах окремих наук.

• Загальнонаукові методи характеризують процес пізнання у всіх науках. їх об'єктивною основою є загальнометодологічні зако­номірності пізнання: методи експерименту та спостереження, метод моделювання, гіпотетичний метод і т. ін.

• Універсальні методи характеризують людське мислення в цілому та використовуються у всіх сферах пізнавальної діяльності людини. До цих методів належать філософські методи і принципи мислення, у тому числі індукція, дедукція, принцип діалектичного протиріччя, принцип історизму тощо.

4. Творчість — різновид духовної діяльності людини, спрямований на реалізацію її потенціалу, ціннісних та естетичних потреб. Резуль­татом творчості є привнесення в життєвий контекст нових цінностей. З філософської точки зору творчість є насамперед працею — завзятою, копіткою і разом із тим натхненною. Вона вимагає оптимальної напруги усіх фізичних і духовних сил людини.

Особливості творчості як різновиду людської діяльності:

• захопленість. Для захопленої людини творчість стає сенсом життя;

• спрямованість на визнання. Захопленість підсилюється, якщо продукти творчості здобувають визнання з боку інших людей;

• натхненність, Стан натхнення характеризується легкістю руху думки й появи образів, їх ясністю і різноманітністю, глибокими пережи­ваннями. На фоні натхнення всі пізнавальні процеси перебігають особ­ливо продуктивно. Воля забезпечує дисципліну думки та дії. З іншого боку, стан натхнення вимагає величезної напруги сил через тривалі й наполегливі пошуки максимально виразної і змістовної форми;

• тривалість та безупинність. Тільки завдяки невпинній праці дослідник досягає проникнення у сутність життя, у закономірності природи чи суспільства. Сама назва роботи І. П. Павлова «Двадця­тирічний досвід об'єктивного вивчення вищої нервової діяльності (поведінки) тварин» говорить, скільки часу і сил витратив учений на створення нової наукової теорії.

Творчість слід розглядати як цілеспрямовану діяльність, яку. здій­снюють свідомо. Неусвідомленим є тільки перебігання самого про­цесу творчості, оскільки увага дослідника цілком концентрується на її об'єкті. Людина завжди контролює, оцінює творче рішення, вона задоволена чи незадоволена досягнутими результатами. Часто продукт творчості багато разів оцінюється і переоцінюється.

Як правило, творчість поділяють на художню та наукову. Літератур­но-художня діяльність являє собою процес, у якому питома вага творчої уяви особливо велика. Продуктом розумової діяльності письменника є складна система образів, через яку автор відбиває життя, людей, їхню філософію, переживання, ставлення один до одного, характеризує епоху і певні історичні тенденції.

Наукова творчість являє собою створення нових наукових понять і теорій. Наукова творчість забезпечує технічний прогрес, відкриває шляхи вдосконалення того чи іншого різновиду або сфери практичної діяльності людей. Створення наукового поняття (тим паче — наукової теорії) вимагає якнайглибшого аналізу явищ, їх вдумливого зіставлен­ня, узагальнення й оцінки з нових позицій, причому ці позиції часто різняться від загальноприйнятих. Найважливішою умовою, наукової творчості є вміння по-новому уявити собі картину досліджуваних явищ.

На початковому етапі дослідження уява створює робочі гіпотези на засадах творчої переробки вже існуючих у науці даних. Уява «ви­ношує» експериментальний задум чи теоретичну схему, працює над конкретною методикою дослідження, моделює варіанти розв'язання наукової проблеми.

На перехідному етапі дослідження дуже важливо в міру нагромадження фактів уявити собі, яка закономірність може критися за малопомітними і на перший погляд випадковими відхиленнями в досліджуваних явищах.

На заключному етапі дослідження роль творчої уяви зводиться до т узагальнення новонабутих уявлень про досліджуваний об'єкт, форму­вання загальної картини.

На сьогодні створення нової наукової теорії, нові відкриття і ви­находи рідко коли являють собою результати творчої роботи одного дослідника чи вченого, яким би високим творчим потенціалом він не відзначався. Поступальний рух науки і техніки дедалі частіше вимагає комплексного дослідження актуальних проблем, у розв'язанні яких беруть участь учені різних галузей наукового знання, включаючи і фі­лософію. Наприклад, щоб забезпечити оптимально сприятливі умови для роботи космонавтів, залучаються не тільки дані інженерії, але й дані медицини, і космічної психології.

Отже, творчість є найвищим проявом людської свідомості, найви­разнішим показником рівня її розвитку.

Дата добавления: 2014-01-07