КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Основні теорії історико-культурного процесу
Філософія культури План. Лекція 15. Філософія культури 1. У найзагальнішому розумінні культура — це сукупний результат продуктивної діяльності людей. У вузькому розумінні культура — це" певні цінності та норми поведінки людини в соціальному і природному оточенні. Поняття «культура» вживається для: — характеристики історичних епох (антична культура); — позначення здобутку спільнот, народностей і націй (культура майя); — визначення специфічних сфер діяльності й життя взагалі (культура праці, політична культура, художня культура). Культура включає-в себе предметні результати діяльності людей (машини, будівлі, витвгори мистецтва, норми моралі і права та ін.), а також людські сили і здібності, що реалізуються в діяльності (знання, вміння, навички, рівень інтелекту, моральний та естетичний розвиток, світогляд, способи і форми спілкування людей). Культуру поділяють на матеріальну і духовну. До матеріальної культури відносять сукупність матеріальних благ, а також різноманітних засобів їх виробництва. Духовна культура складається із сукупності знань, які здобуло людство. Духовна культура існує у двох формах: • духовні якості людини і їх зовнішнє втілення; • духовні цінності, які існують відносно самостійно, незалежно від окремої людини (у вигляді наукових теорій, творів мистецтва, норм права тощо). До структурних елементів духовної культури відносять такі компоненти: 1) інтелектуальні (наука, освіта); 2) естетичні (мистецтво і література); 3) етичні (Мораль); 4) соціальні (мова, побут, звичаї, право, політика); 5) релігійні. Матеріальні й духовні елементи культури нерозривно пов'язані між собою. Зміст духовної культури прихований, він не може бути цілком і повністю розкритий (поняття істини, честі, мужності, геніальності, самопожертви тощо), але її продукти можуть бути втілені в матеріальній формі (наприклад, мистецький витвір). Матеріальна і духовна культура є двома аспектами цілісного явища — самореалізації людини. Ролі і взаємозв'язок матеріальної і духовної культур: • матеріальна культура є фундаментом, базою життя суспільства, вона відіграє основну роль; • духовна культура пробуджує в людині особистість, відіграє головну роль: вона підносить людину до найвищої мети. Що стосується культурного рівня особистості, то він не збігається із рівнем грамотності чи освіченості. Культура не вручається разом з дипломом. Коріння культури йде вглиб віків. Людина є суб'єктом культури, її творцем. Людина сама формує себе в процесі своєї діяльності. Деякі мислителі протиставляли природу і культуру (лат. naturaet cultura): природа — жива стихія, те, що дається нам без жодних зусиль з нашого боку, а культура — штучне явище, яке людина мусить створити власною працею, щоб виокремитися з природи, довести своє духовне начало. Шляхом «окультурення» природи відбувається компенсація фізіологічної непристосованості (порівняно з представниками рослинного і тваринного світів) людини до навколишнього середовища. Природним стихіями людина протиставляє вже приборкані сили природи, вже знані закономірності природних процесів. Отже, культура є специфічним способом існування людини у природі. Але сьогодні філософи схильні підкреслювати вже не відрізнення культури від природи, а їхній взаємозв'язок. Якщо раніше побутувала настанова на «підкорення» природи, «оволодіння» нею, то сьогодні більше говорять про єдність-людини з природою. Таким чином, уважається, що справжня культура не нівелює природу, а навпаки, є засадою гармонійної взаємодії людини і природи.
2. Лінійно-прогресивний напрям (Ґ. Геґель, К. Ясперс) спирається на переконання, що різні держави, народи і культури вписані в річище єдиного всесвітньо-історичного процесу, який перебуває на шляху до остаточного утвердження суспільства свободи, справедливості, рівності й загального матеріального добробуту. Усі ці держави, народи і культури проходять через ряд однакових стадій; Німецький філософ першої половини XIX ст. Ґеорі Геґель вважав, що всесвітня історія є духовним процесом — процесом усвідомлення свободи. У східних народів вільна одна людина —(правитель, деспот); у греків і римлян вільні деякі (громадяни); у сучасних йому європейських суспільствах вільними є всі люди: людина вільна вже тому, що вона — людина. (Хоча, скажімо, в Росії на той час іще не скасували кріпосного права.) Інший німець — філософ екзистенціального спрямування XX ст. Карл Ясперс — висунув теорію «осьового часу». Згідно з нею, в історії є ключові пункти, що дають імпульс для зародження культур, а пізніші часи тільки пожинають їх плоди. За приклад такого ключового пункту може служити середина І тисячоліття до н. е.: на цей час припадає життя і діяльність Зороастра, Будди, Лао-Цзи, Конфуція, Піфагора тощо. На думку Ясперса, між 800-200 рр. до н. е. історія людства набуває духовної єдності, а з XVI—XVIII ст. — також і матеріальної. Циклічний напрям (0. Шпенґлер, А. Тойнбі) розглядає історико-культурний процес як чергу унікальних і неповторних культур і цивілізацій, кожна з яких проходить повний цикл періодів існування — від «народження» до «смерті». Витоки цього підходу перебувають у міфологічній свідомості, яка в кругообігу природних явищ бачила зразок для процесів суспільного життя і шкодувала за «золотим віком». Німецький філософ Освальд Шпенґлер (основна праця — «Присмерк Європи») стверджував, що історія розвивається так само, як і природа: кожна культура має свою «весну», своє «літо», «осінь» і «зиму». На його погляд усесвітня історія — це історія восьми культур, шість із яких — неєвропейські. Наближаючись до своєї «зими», кожна культура переходить у стан цивілізації: спостерігається зовнішній матеріальний блиск, споживання у суспільстві переважає над творчістю, духовні джерела вичерпуються. «Присмерк Європи» побачив світу 1918 році. На думку Шпенґлера,європейська культура на той час давно вже вступила у свою “зиму” і стала цивілізацією. Англійський історик Арнольд Тойнбі (основна праця — 12-томне «Осягнення історії») — нарахував в останньому томі у світовій історії 21 цивілізацію. Головним критерієм А. Тойнбі вважав релігійний. Розвиток цивілізації він бачив як «відповідь» на певний — зовнішній або внутрішній — «виклик». Занадто сприятливі умови (Полінезія), на його думку, гальмують розвиток так само, як і вкрай несприятливі (Далека Північ). У новітніх теоріях, які можна визначити як цивілізаційно-хвильові, немає загальноприйнятої схеми історії все-світнього масштабу, однак сформульовано такі принципи узагальнення історико-культурного матеріалу: 1) історія людства хоч і має певний напрям, однак нерівномірно охоплює різні народи, культури і держави, а тому являє собою чергу «злетів» і «падінь» різних народів, культур і держав у різні епохи і в різних географічних місцевостях; 2) на кожному з витків цього процесу зберігається деяка спадкоємність, попередній виток не зникає в «нікуди», він продовжує жити і в новій епосі — у вигляді техніки й технологій, культури і світогляду людей; 3) не існує єдиного ритму всесвітньо-історичного процесу — він утворюється з ланцюжка «критичних точок», які постають на шляху як окремих народів, так і цілих епох. У такі критичні моменти постають однаково ймовірні альтернативи подальшого шляху: або вперед, або назад. Причому вибір на користь конкретних шляхів часто має випадковий характер; 4) відрізнень у соціально-економічному й політичному устрої, духовному житті країн і народів більше, ніж спільних рис; 5) вирішальним чином на історичний розвиток впливає розвиток техніки й технологій; 6) на історико-культурний процес істотно впливають також природно-космічні ЧИННИКИ: Приклад цивілізаційно-хвильової теорії — етнокосмологічна гіпотезо російського вченого та письменника Льва Гумільова, яка проголошує, що: — всесвітня історія складається з послідовного або одночасного домінування в ній приблизно десяти окремих народів (етносів), що створюють власні могутні держави; \ — вибухоподібне зростання могутності того чи іншого етносу відбувається за рахунок впливу на нього космічної енергії; — як носії космічної енергії постають особливі люди — пасіонарії, які ставлять досягнення великих цілей вище від інстинкту самозбереження і надихають інших людей; — однак через певний проміжок часу (понад 1000 років) енергія вичерпується, народ зникає з історичної арени.
Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 1444; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |