Теорія систем

Теорія систем в економіці була розроблена Людвігом фон Берталанфі в XX столітті. Вона має справу з аналізом, проектуванням і функціонуванням систем – самостійних господарських підрозділів, які утворяться взаємодіючими, взаємозалежними частинами. Ясно, що будь-яка організаційна форма бізнесу відповідає цим критеріям і може вивчатися з використанням понять і засобів теорії систем.

Будь-яке підприємство – система, що перетворює набір вкладених у виробництво ресурсів – витрат (сировини, машин, людей) – у товари й послуги. Вона функціонує всередині більшої системи – зовнішньополітичного, економічного, соціального й технічного середовища, в якій вона постійно вступає в складні взаємодії. Вона включає серію підсистем, які також взаємозалежні й взаємодіють. Порушення функціонування в одній частині системи викликає труднощі в інших її частинах. Наприклад, великий банк є системою, що діє всередині більш широкого оточення, взаємодіє й пов'язаний з ним, а також випробовує на собі його вплив. Відділи й філії банку є підсистемами, які повинні взаємодіяти безконфліктно, щоб банк як ціле працював ефективно. Якщо щось порушується в підсистемі, вона в остаточному підсумку (якщо її не стримувати) вплине на ефективність діяльності банку в цілому.

Основні поняття й характеристики загальної теорії систем:

1. Компоненти системи (елементи, підсистеми). Будь-яка система, незалежно від відкритості, визначається через її склад. Ці компоненти й зв'язки між ними створюють властивості системи, її сутнісні характеристики.

2. Границі системи – це різного роду матеріальні й нематеріальні обмежники, які дистанцюють систему від зовнішнього середовища. З погляду загальної теорії систем, кожна система виступає частиною більшої системи, яка називається суперсистемою, надсистемою. У свою чергу, кожна система може складатися з двох або більше підсистем.

3. Синергія (від грецького – разом діючий). Це поняття використовується для опису явищ, при якому ціле завжди більше або менше, ніж сума частин, що становлять це ціле. Система функціонує доти, доки відносини між компонентами системи не набувають антагоністичного характеру.

4. Вхід – перетворення – вихід. Організаційна система в динаміці представляється в якості трьох процесів. Взаємодія їх дає цикл подій. Будь-яка відкрита система має цикл подій. При системному підході важливого значення набуває вивчення характеристик організації як системи, тобто характеристик „входу”, „процесу” („перетворення”) і характеристик „виходу”. При системному підході на основі маркетингових досліджень спочатку досліджуються параметри „виходу”, тобто товари або послуги, а саме: що робити, з якими показниками якості, з якими витратами, для кого, у які строки продавати й за якою ціною. Відповіді на ці питання повинні бути чіткими й своєчасними. На „виході” в підсумку повинна бути конкурентоспроможна продукція або послуги. Потім визначають параметри „входу”, тобто досліджується потреба в ресурсах (матеріальних, фінансових, трудових і інформаційних), що визначається після детального вивчення організаційно-технічного рівня розглянутої системи (рівня техніки, технології, особливості організації виробництва, праці й управління) і параметрів зовнішнього середовища (економічної, геополітичної, соціальної, екологічної й ін.). І нарешті, не менш важливого значення набуває дослідження параметрів „процесу”, що перетворить ресурси в готову продукцію. На цьому етапі, залежно від об'єкта дослідження, розглядається виробнича технологія, або технологія управління, а також фактори й шляхи її вдосконалювання.

5. Життєвий цикл. Будь-яка відкрита система має цикл життя: виникнення, становлення, функціонування, криза, крах.

6. Системоутворюючий елемент – елемент системи, від якого у вирішальному ступені залежить функціонування всіх інших елементів і життєздатність системи в цілому.

Так само, як і при утворенні системи при її перетворенні, зміні, існують внутрішні й зовнішні причини, що проявляються з більшою або меншою силою в різних системах.

Зовнішні причини:

Зміна зовнішнього середовища, що викликає функціональні зміни елементів. У наявному середовищі тривале існування незмінної системи неможливе: будь-яка зміна, як би повільно й непомітно вона протікала, неминуче приводить до якісної зміни системи. Причому зміна зовнішнього середовища може відбуватися як незалежно від системи, так і під впливом самої системи. Прикладом може слугувати діяльність людського суспільства, що сприяє зміні навколишнього середовища не тільки на користь, але й на шкоду (забруднення водоймищ, атмосфери та ін.)

Проникнення в систему далеких об'єктів, що призводять до функціональних змін окремих елементів (наприклад, розлив річки може сприяти тому, що сільськогосподарське підприємство може змінити напрям своєї діяльності і переорієтуватися з переважно тваринництва на переважно рослинництво, оскільки відомо, що розлив річки сприяє покращенню родючості грунту).

Внутрішні причини:

Безперервне кількісне зростання диференційованих елементів системи в обмеженому просторі, в результаті чого загострюються протиріччя між ними.

Нагромадження „помилок” у відтворенні собі подібних (мутації в живих організмах). Якщо елемент – „мутант” більше відповідає середовищу, що змінюється, то він починає розмножуватися. Це і є виникнення нового, що вступає в протиріччя зі старим.

Припинення зростання й відтворення складової системи елементів, у результаті чого система гине.

Виходячи з розуміння зрілої системи як єдності й сталості структури можна визначити різні форми перетворення, безпосередньо пов'язані зі зміною кожного з перерахованих атрибутів системи:

Перетворення, що призводить до знищення всіх взаємозв'язків елементів системи (повна ліквідація підприємства, наприклад, атомних елетростанцій, що відпрацювали свій ліміт).

Перетворення системи в якісно інший, але рівний за ступенем організації стан. Це відбувається внаслідок:

зміни складу елементів системи (об’єднання чи, навпаки, поділ структурних елементів підприємства);

функціональної зміни окремих елементів і /або підсистем у системі (перерозподіл функціональних обов’язків).

Перетворення системи в якісно інший, але нижчий за ступенем організованості стан. Воно відбувається внаслідок:

функціональних змін елементів і /або підсистем у системі (пристосування працівників до нових умов праці);

структурної зміни (перехід на менш прогресивну організаційну структуру управління).

Перетворення системи в якісно інший, але вищий за ступенем організованості стан. Воно відбувається як у рамках однієї форми руху, так і при переході від однієї форми до іншої. Цей тип перетворення пов'язаний із прогресивним, поступальним розвитком системи.

Отже, перетворення – неминучий етап у розвитку системи. Вона вступає до нього в силу наростаючих протиріч між новим і старим, між функціями елементів, що змінюються, і характером зв'язку між ними, між протилежними елементами. Перетворення може відображати як завершальний кінцевий етап у розвитку системи, так і перехід систем-стадій одна в одну. Перетворення є період дезорганізації системи, коли старі зв'язки між елементами рвуться, а нові ще тільки створюються. Перетворення може означати й реорганізацію системи, а також перетворення системи як цілого в елемент іншої, вищої системи.

Характеристики відкритих організаційних систем:

1. Наявність циклу подій.

2. Негативна ентропія (негоентропія, антиентропія).

Під ентропією в загальній теорії систем розуміється загальна тенденція системи до розпаду;

відкрита організаційна система, завдяки здатності запозичити необхідні ресурси із зовнішнього середовища, може протидіяти цій тенденції. Ця здатність і називається негативною ентропією;

відкриті організаційні системи проявляють здатність до негативної ентропії, і завдяки цьому деякі з них живуть сторіччями;

для комерційної організації головним критерієм негативної ентропії є її стійка прибутковість на значному часовому інтервалі.

3. Зворотний зв'язок. Під зворотним зв'язком розуміється інформація, що генерується, збирається, використовується відкритою системою для моніторингу, оцінки, контролю й корекції власної діяльності. Зворотний зв'язок дозволяє організації одержувати інформацію про можливі або реальні відхилення від наміченої мети й вчасно вносити зміни в процес її розвитку. Відсутність зворотного зв'язку веде до патології, кризи й краху організації. Люди в організації, які займаються збором і аналізом інформації, інтерпретують та систематизують потоки інформації, мають колосальну владу.

4. Відкритим організаційним системам властивий динамічний гомеостаз. Усі живі організми та соціально-економічні системи виявляють тенденцію до внутрішньої рівноваги й балансу. Процес підтримки самою організацією збалансованого стану й називається динамічним гомеостазом.

5. Відкриті організаційні системи характеризуються диференціацією – тенденцією до зростання, спеціалізації й поділу функцій між різними компонентами, які формують дану систему. Диференціація – це відповідь системи на зміну зовнішнього середовища.

6. Еквіфінальність. Відкриті організаційні системи здатні, на відміну від закритих систем, досягати поставлених цілей різними шляхами, рухаючись до цих цілей з різних стартових умов. Немає й бути не може єдиного й найкращого методу досягнення мети. Мета завжди може бути досягнута різними способами, і рухатися до неї можна з різними швидкостями.

Дата добавления: 2014-01-07