Практичне заняття № 4

Тема. Інтертекст і гіпертекст

1. Основні функції тексту як конкретної знакової системи.

2. Інтертекст.

3. Інтертекстуальність.

4. Інфосфера.

5. Новий спосіб письмової комунікації – гіпертекст.

Література

1. Лотман Ю. М. Три функции текста //Семиосфера. ‑ Санкт-Петербург: Иск-во‑СПБ.‑ 704 с. – С. 155 – 163.

2. А. В. Полікахін А. В., Савін А. Ю. Гипертекст: сущность, состояние, проблемы, перспективы.‑ М., 1993.

3. Семиотика/ Антологія.– Москва: Академ. проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2001.– С. 36–40.

Завдання

1. Побудувати відповідь на одне з питань плану практичного заняття у вигляді гіпертексту (гіпертекст має бути у кожного свій, гіпертекст-відповідь на одне питання готує 3-5 студентів, тобто питання потрібно поділити, проте це не значить, що всі інші питання готувати не потрібно).

2. Письмово схарактеризувати інтертекстуальність тексту "Quo vadis, Homo Internetus?" (Текст скопіювати, вклеїти в зошит, аналіз написати у зошиті).

3. Написати власний невеликий текст конкретно визначеного жанру на тему "Перспективи розвитку інституту філології та журналістики ВНУ". Окремо подати список використаних джерел (у газеті "Наш університет" є стаття декана інституту Ю. В. Громика, але це тільки одне з джерел, яке треба використати; також хай попрацює уява, можете помріяти).

Лекція

ЖАНРИ МОВЛЕННЯ І ЖАНРИ ТЕКСТІВ. ТИПИ ТЕКСТІВ

Дементьев В. В., Седов К. Ф. Теория речевых жанров: социопрагматический аспект // Stylistyka VIII.‑ Opole, 1999. ‑ С. 6‑8.

Домашнев А.И., Шишкина И.П., Гончарова Е.А. Интерпретация художественного текста. ‑ М., 1989. ‑С. 15-21.

1 Бахтин М.М. Эстетика слова и язык писателя. ‑ М., 1979. ‑С. 241 - 258.

2 Гольдин В.Е. Проблемы жанроведения // Жанры речи-2. Саратов, 1999. С. 5.

Долинин К.А. Речевые жанры как средство организации социального взаимодействия // Речевые жанры-2. Саратов, 1999. С. 8 — 12.

4 Шмелева Т.В. Текст сквозь призму метафоры тканья! С. 91 - 98.

5 Дементьев В.В., Седов К.Ф. Теория речевых жанров: социопрагматический аспект // Stylisука VIII. Оро1е, 1999. С. 6 - 8.

1 Дементьев В.В. Фактические и информативные коммуникативные замыслы и комуникативные интенции: проблемы коммуникативной компетенции и типология речевых жанров // Жанры речи. Саратов, 1997. С. 40 — 43.

Седов К.Ф. Анатомия жанров бытового общения // Вопросы стилистики. — Саратов; 1998.‑ С. 17 - 20.

2 Сиротинина О.Б. Некоторые размышления по поводу терминов: "речевой жанр" и "риторический жанр" // Жанры речи-2. Саратов, 1999. С. 28.

3. Федосюк М.Ю. Нерешенные вопросы теории речевых жанров // Вопросы языкознания, 1997. № 5. С. 104.

4 Гольдин В.Е. Имена речевых событий, поступков и жанры русской речи // Жанры речи. Саратов, 1997. С. 31 - 32.

5 Баранов А.Б. Когниотипичность текста. С. 4 — 12.

6 Богин Г.И. Речевой жанр как средство индивидуации /Жанры речи. Саратов, 1997. С. 12 — 22.

Сучасні тексти, залежно від форми мовлення, поділяються на усні та письмові.

Тексти усної форми мови принципово відрізняються від текстів письмової форми. Письмовий текст заздалегідь обдумується і виправляється без відома одержувача, в усному тексті всі виправлення сприймаються слухачами. Письмовий текст розрахований на зорове сприйняття, тому в ньому виділяються частини, фрагменти і т. д., заголовки і підзаголовки, абзаци, шрифтові виділення або підкреслення тощо. Усний текст розрахований на слухове сприйняття, тому він лінійний, без можливого "переслуховування" (якщо це не магнітофонний запис); у той же час спостерігається пряма залежність тексту від слухача (можливість перепитати при нерозумінні, врахування мовцем міміки слухача і т. д.), у немонологічному мовленні спостерігається втручання в розмову, що деколи шкодить не тільки цілісності тексту, але і його завершеності. Усний текст має і свої риторичні прийоми, відмінні від прийомів письмового тексту.

У сучасному жанрознавстві представлені різні класифікації мовленнєвих жанрів і жанрів текстів. У основу цих класифікацій покладено поняття мовленнєвих жанрів, прийняте М.М. Бахтіним, і його ідея про первинні (прості) і вторинні (складні) мовленнєві жанри. За М. М. Бахтіним, мовленнєві жанри — це "відносно стійкі тематичні композиційні і стилістичні типи висловлення", "типові моделі побудови мовленнєвого цілого", які "для мовця мають нормативне значення, не створюються ним, дані йому". "Якби мовленнєвих жанрів не існувало... спілкування було б майже неможливе".

Проте поняття мовленнєвих жанрів у дослідженнях по різному тлумачиться. Передусім це зумовлено тим, що головний термін жанрознавства — жанр мовлення — дослідники продовжують тлумачити по-різному. У деяких дослідженнях термін "жанр мовлення" трактується в широкому значенні, в інших акцент робиться на перенесення поняття "мовленнєвий жанр" (МЖ) на мовленнєвий акт (МА), у третіх - поняття МЖ пов'язується з типами текстів.

Основними ознаками мовленнєвого жанру (МЖ), на думку більшості учених, є: адресат, адресант, спостерігач, референтна ситуація, канал зв'язку, спільний контекст взаємодії, час, місце і ситуація спілкування, комунікативна мета, образ автора, образ адресата, образ минулого, образ майбутнього, тип диктумного (подієвого) змісту, мовне втілення МЖ.

Ідея М.М. Бахтіна про первинні і вторинні мовленнєві жанри дала вченим можливість розглянути розвиток жанрознавства в традиційній семіотичній парадигмі "семантика (ім'я жанру) — синтактика (композиція жанру) — прагматика (установка, що свідчить про вибір мовцем відповідного МЖ)" і виділити три напрямки в дослідженні МЖ.

Перший напрям (семантичний). Мовленнєві жанри визначаються як "вербальне оформлення типової ситуації соціальної взаємодії людей" [Дементьєв В. В., Седов К. Ф, с. 6‑8]. Вторинний жанр розуміється як онтологічно похідний від первинного, такий, що відрізняється сферою функціонування або стилістичною обробкою.

Цей напрям дозволив сучасним жанрознавцям виділити і описати (передусім у сфері повсякденної комунікації):

- інформативні і фактичні МЖ (Дементьєв);

- субжанри (одноактні висловлення), гіпержанри (наприклад, гіпержанр гуляння - жанри тосту, застільної бесіди й ін.), жанроїди (гібриди, що поєднують в собі елементи різних жанрів, наприклад плітки і довірливі розмови, сварки і сімейні бесіди), протожанри (оволодіння переджанровими формами, властиве в основному дітям до семи років)1;

- мовленнєвіі, або спеціально не сплановані, і риторичні, або свідомо сплановані; елементарні і комплексні та ін.

У ролі імен мовленнєвих жанрів виступають імена мовних ситуацій-подій (простих і складних), комунікативних вчинків, а також імена типових різновидів мовних творів-текстів. Наприклад, такі мовні вчинки і дії, як бесіда, проповідь, вибачення, відповідь, і тексти ‑ заява, наказ, реферат, анекдот, привітання - є й іменами мовленнєвих жанрів, наприклад: МЖ бесіди, проповіді, вибачення, заяви, наказу, реферату, анекдота і т. д.

Другий напрям (синтактика) зв'язує первинні і вторинні МЖ з рівнями абстракції текстової діяльності. Поняття МЖ із вторинними мовленнєвими жанрами і з текстами пов'язують А.Б. Баранов, Г.І. Богін, Вл. Барнет і О.А. Лаптєва.

Так, А. Б. Баранов виділяє наступні модуси тексту (за ступенем їх абстрагованості: текстотип - субтип - жанрова схема - когніотип - текст.

Г. І. Богін представляє типологію текстів за принципом дихотомії: індивідуальні і колективні, природні і штучні, моноадресні і поліадресні, художні і нехудожні, повні і неповні і так далі, — і класифікує жанри писемної мови:

- за суб'єктом мовлення (авторство анонімне, байдуже, колективне, персональне);

- за об'єктом (індивідуально орієнтоване — особистий лист; масово орієнтоване — книги, газети, написи; невизначено орієнтоване; двосторонньо орієнтоване — написав і чекаю негайної відповіді);

- за часом (для негайного читання — записка в президію; для негайного читання із збереженням; для друкарського відтворення без збереження — газета; для друкарського відтворення із збереженням — книга);

‑ за мовою внутрішньотекстового автора: вибір субмови, соціального діалекту, міри інформативності і т. д.

Вол. Барнет і О. А. Лаптєва жанр визначають як мовленнєвий твір, що володіє стійкими сутнісними (змістовними) ознаками, що повторюються, а також як стандартизовану структуру мовних творів одного типу повідомлень.

Третій напрям (прагматичний) характеризує вторинний МЖ як тип текстів, структурним елементом яких виступає первинний МЖ. Поняття МЖ, вважає А. Д. Долинін, доцільно пов'язувати не з мовними діями, а з текстами, і намічає три аспекти, в яких МЖ постають як необхідні і прагматично значущі:

- когнітивно-конструктивний аспект (жанрові канони — це сценарії, що фіксують способи здійснення і звичайний порядок протікання мовних подій, типових для даного соціуму, моделі комунікативних ситуацій);

- соціально-психологічний аспект (вибір МЖ до певної міри характеризує суб'єкт як носія особистісних рис, сприяє створенню "образу автора");

- соціокультурний аспект, де МЖ суть стереотипи мовної поведінки, спільність яких - важлива конститутивна ознака соціуму, за яким визначається "свій", "чужий", "наш".

Виділені Т.В. Шмельовою моделі (інваріанти) МЖ: інформативні, імперативні, етикетні, оцінні — повинні "розрізнятися передусім за сферами спілкування", як офіційного, так і повсякденного, і можуть охоплювати як первинні, так і вторинні МЖ, наприклад прохання в повсякденному діловому мовленні трансформується в заяву, у релігійній — в молитву і т. д. (Шмельова Т. В.).

А. Вежбицька пропонує перенести акцент з поняття "Мовленнєвий акт" (МА) на бахтінське поняття "Мовленнєвий жанр" (МЖ). Це могло б, на її думку, утілити в життя бахтінську ідею єдиної системи мовленнєвих жанрів, досягти єдиної методології дослідження мовлення, аналізувати не тільки елементарні МА, але і вторинні МЖ (лекцію, доповідь, мемуари та ін.). Виходячи з інтенції (мотиву) мовця (що пише) "хочу, щоб ти уявив собі... знав... бачив... робив...", А. Вежбицька включає в перелік мовних жанрів і мовні акти, і великі жанрові форми (тексти): питання, прохання, наказ, загрозу, застереження, дозвіл, подяку, привітання, співчуття, вибачення, комплімент, похвалу, скаргу, виступ (промову), лекцію, популярну лекцію, доповідь, розмову, дискусію, суперечку, сварку, спогад, мемуари, автобіографію, порядок денний, протокол, пояснення, повідомлення, оголошення, циркуляр, розпорядження, жарт, анекдот, флірт, тост.

1. Барнет Вл. Проблеми вивчення жанрів усної наукової мови // Сучасна російська усна наукова мова / Під ред. О. А. Лаптевой. Т. I. Красноярськ, 1985. С. 96.

2 Дементьев в.В., Седов к.Ф. Указ. соч. С. 8 - 9.

3 Долинін к.Л. Мовні жанри як засіб організації соціальної взаємодії // Мовні жанри-2. Саратов, 1999. С. 8 — 12.

4 Шмельова т.В. Текст крізь призму метафори тканья. С. 91 — 98.

донос, свідоцтво1.

Істотними рисами висловлення і МЖ, на відміну від одиниць системи мови - слова і пропозиції, на думку М. М. Кожиної, виявляються: зміна суб'єкта мови, діалогічність, стійкість, стереотипічність мовлення. Підкреслюючи складність і невирішеність питання про співвідношення МЖ і МА, М.М. Кожина пропонує наступну схему:

МА і первинні МЖ (як елементарні мовні одиниці при першому ступені аналізу мови) - вторинний МЖ (як складний МЖ, досліджуваний за наступного ступеня аналізу мовних жанрів).

Отже, положення про те, що МЖ - аналог МА, може бути справедливим лише щодо первинних МЖ, але не вторинних.

Автори серії російських підручників "Школьная риторика" (1-9 класів) під ред. Т.А. Ладиженської в кожному підручнику послідовно виділяють два розділи: спілкування і мовленнєві жанри. У розділі "Спілкування" вивчаються:

мовленнєві жанри, або МА: прохання, відмова, утіха, порада, заборона, вітання, подяка і т. д.;

риторичні жанри (термін О.Б. Сиротиніної): ввічливе прохання, ввічлива відмова, комплімент в проханні, в подяці, бесіда, дискусія і ін.

У розділі "Мовленнєві жанри" як матеріал, що вивчається, представлені різні жанри текстів:

залежно від функціонального стилю (ділові жанри — протокол, заява, діловий лист і т. д.; публіцистичні: хроніка, замітка, інтерв'ю, портретний нарис і т. п.; художні — розповідь, казка, притча, байка тощо.; наукові — відгук, рецензія, анотація; розмовні — особистий лист, запис в альбом, щоденникові записи);

залежно від функціонально-смислового типу мови (опис, оповідання, міркування);

залежно від прагматичної установки, адресанта, адресата (жанри компліменту, тосту, бесіди, дискусії і т. д.);

залежно від сфери спілкування (соціально-політичні, військові, академічні, судові, релігійні та ін.).

Дається поняття незвичайних текстів, тобто текстів з фотографією або малюнком: фотозарисовка, підпис під фотографією, фотографія як ілюстрація до тексту, описані їх основні ознаки.

1 Вежбіцка А. Речевиє жанри // Жанри мови. Саратов, 1997. С. 99 - 111.

2 Кожіна м.Н. Деякі аспекти вивчення мовних жанрів в нехудожест-| венозних текстах // Стереотипність и-твораествп В.ТРКСГР П<*рмь, 1,999. С. 22 — 39.

3 Там же. С. 59 - 60.

Представлена класифікація первинних і вторинних текстів, їх характеристика. Див. як приклад схему первинних і вторинних текстів, запропоновану авторами "Шкільної риторики"1. (Не плутати з первинними і вторинними мовленнєвими жанрами в розумінні М.М. Бахтіна.)

Схема I

А.І. Домашнєв, І.П. Шишкіна і О.А. Гончарова пропонують класифікації текстів, запропоновані Г: Глінцом, К. Гніфке-Хубригом, К. Гаузенбласом.

Г. Глінц, залежно від ролей між відправником і одержувачем, пропонує ділити тексти на наступні види (типи):

- тексти обов'язкові, пов'язані розпорядженням, укладенням (угода, договір, закон, указ, наказ);

- тексти керівні: одержувач мовлення знайомиться зі змістом тексту і приймає його до виконання (прохання, захисна промова в суді, реклама, оголошення, промови агітаційного характеру, підручники, інструкції, керівництво до використання);

- тексти, в які входить інформація "накопичувального, збірного" характеру, розрахована на тривале використання (телефонна книга, реєстр, записник, записка, щоденник, накидання, проекти);

- тексти, що містять повідомлення неофіційного характеру (записка, лист, поштова листівка, повідомлення і ін.).

Г. Гніфке-Хубриг, з урахуванням інтенції тексту, виділяє тексти:

- що агітують: передвиборна агітація, рекламні тексти, політичні мови, памфлет, коментар;

- оповідно-пояснювальні або предметно-зумовлені: науковий текст, філософський текст, повідомлення;

- соціально зумовлені: закон, договір, положення, наказ, розпорядження;

- тексти — повідомлення особистого характеру: лист, листівка.

Чеський лінгвіст К. Гаузенблас виділяє:

- тексти з простою (мовні твори з однорідною структурою — ділові листи, заяви, повідомлення про події) і з складною структурою (мовні твори, що включають більше ніж один текст, — навмисно неоднозначні дипломатичні заяви, туманні обіцянки, ухильні відповіді, приховані значення, підтекст, анаграма в афішах, зашифровані тексти в інтимних щоденниках, кросвордах, в усній мові при багатоголосому співі, мелодекламаціях);

- вільні (телефонні розмови, радіопередачі, монологи і діалоги) і залежні тексти (карта, малюнок, супроводжуючий опис, фотографії, ілюстрації);

- неперервні (радіорепортаж про спортивні змагання, у момент небезпеки, чорнові накиди, записані лише у вигляді тез) і переривчасті тексти (мовні твори): замітки, всі види списків, словники і т. д., заповнення анкет, бланків.

Дата добавления: 2014-01-07