Розрахунок чисельності робітників

Від правильного визначення кількості виробничих робітників значною мірою залежить організація всього технічного процесу. Планування кількості робітників виконується шляхом складання штатного розкладу, в якому визначається професійний та кваліфікаційний склад робітників.

Основою розрахунку є розстановчій штат, який становить кількість робітників, зайнятих в одну зміну виконанням планового завдання зміни.

Використовуються такі методи розрахунку розстановчого штату:

1. За нормами обслуговування обладнання

2. За обсягом виробництва та нормами виробітки

3.За обсягом обслуговування

Кількость робітників металургійних підприємств розраховують за нормами обслуговування обладнання.

1. По нормам обслуговування визначаємо змінний штат (розстановчий) для волочильників, канатчиків:

,

де Но – норма обслуговування;

О – кількість одиниць обладнання.

2. Кількість робітників на добу встановлюється відповідно режимом роботи цеху, агрегату або дільниці та характером виконання робіт за змінами:

,

де С – число змін.

3. Підмінний штат на вихідні дні встановлюється тільки для дільниць і агрегатів, які працюють за безперервним графіком. У цьому випадку агрегати або дільниці обслуговують чотири бригади, що і забезпечує підміну на вихідні дні:

4. Штатна кількість складає:

5. Показником, визначаючим кількість робітників у плані по праці, є обліковий штат. Обліковий штат робітників складається з розстановчого та підмінного штату (резерву), необхідного для заміни тимчасово відсутніх робітників (відпускників, хворих, зайнятих виконанням державних та громадських завдань.)

При визначенні облікового штату робітників складаємо плановий баланс використання робочого часу на рік.

Баланс робочого часу – це система показників, що характеризує загальний ресурс і використання часу робітника у виробництві. Складається звичайно на рік у виді таблиці. Його можна подати виразами:

,

,

де Вк – календарний фонд часу, дні;

Вном – номінальний фонд робочого часу;

Вф – фактичний фонд робочого часу;

Дс і Дв – кількість святкових і вихідних днів;

Двід, Дхв, Дд.о – кількість днів відповідно основной і додаткової відпустки, невиходів через хворобу, виконання державних і суспільних обов’язків;

Тзм – середня тривалість робочої зміни.

При цьому, виходять з 365 календарних днів на рік, тривалість зміни тарифної відпустки приймають згідно з колективним договором, дані про невиходи у зв'язку з хворобою, а також час на виконання державних та громадських завдань беруть на основі аналізу відомостей за звітний період.

Далі визначають коефіцієнт переведення розтановчого штату до облікового, який визначається за фактичними даними:

К_об = ,

де К_об - коефіцієнт обліку

В_ном. - номінальний фонд робочого часу, годин;

В_факт.- фактичний фонд робочого часу, годин.

6. Обліковий штат дорівнює:

7. Резервних робітників розраховують:

Контрольні питання

1. Які категорії персоналу передбачені у державному класифікаторі?

2. Склад персоналу промислового підприємства.

3. Яким чином визначається чисельність робітників?

Література

Продиус Ю.И. «Экономика предприятия»: Учебное пособие. – Харьков: ООО «Одиссей». – 2005.- 416 с.

Економіка підприємства: Підручник / за заг.ред. С.Ф. Покропивного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2005.- 528 с., іл.. Экономика предприятия: Учебник для вузов / под ред. проф. В.Я. Горфинкеля, проф. В.А. Швандара. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 2000.- 742 с.

Тема 5 Основні фонди підприємства.

План

1. Економічна сутність основних фондів.

2. Класифікація та структура основних фондів.

3. Облік та оцінка основних виробничих фондів.

4. Знос основних фондів підприємства.

5. Амортизація основних виробничих фондів.

6. Показники використання основних виробничих фондів.

7. Шляхи підвищення ефективності використання основних виробничих фондів.

1. У процесі виробництва на підприємстві беруть участь три фактори:

- засоби праці;

- робоча сила;

- предмети праці.

Засоби праціта предмети праці утворюють засоби виробництва, що становлять матеріальний зміст виробничих засобів підприємства. У свою чергу, виробничі засоби - це суспільна праця і матеріальна основа виробництва. У цьому полягає схожість засобів праці та предметів праці. Проте вони також істотно різняться.

Засоби праці - це різні верстати, механізми, інструменти, двигуни тощо, тобто це засоби, за допомогою яких виготовляють продукцію і надають послуги.

Предмети праці - це все те, до чого докладається людська праця, що полягає в обробці сировини, матеріалів у процесі виробництва з метою пристосування їх до особистого та виробничого споживання. Це все те, з чого виготовляється продукція (вугілля, метал, тканини, вовна, нафта, заготовки, дошки та ін.).

Засоби праці відбиваються в основних фондах підприємства, а предмети праці - в оборотних. Проте слід зазначити, що засоби праці та предмети праці стають виробничими засобами підприємства лише тоді, коли беруть участь в утворенні вартості продукції. Отже, засоби виробництва складаються із засобів та предметів праці, а виробничі засоби - з основних і оборотних фонів.

Основні фонди - це засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва тривалий період, зберігаючи при цьому натуральну форму та властивості, а також переносять свою вартість на вартість готового продукту частинами в міру спрацювання.

За функціональним призначенням розрізняють: основні виробничі фонди (ОВФ), які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню та діють у сфері матеріального виробництва; та основні невиробничі фонди, які не приймають безпосередньої участі в процесі виробництва та призначені в основному для задоволення комунальних та культурно-побутових потреб працюючих.

2. Необхідною умовою правильного обліку й планування відтворення основних фондів підприємств є їхня класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, згідно з якою всі основні фонди за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види.

За натурально-матеріальним складом (до 1998 року) основні фонди поділялись на 12 груп.

Будівлі, до яких належать будинки, зайняті цехами, майстернями, складами, адміністративні корпуси та ін.

Споруди, до яких належать мости, естакади, шляхи, шляхові споруди, погреби, споруди для зберігання сировини, заправні колонки, водонапірні башти та ін.

Передавальні пристрої (електромережі, лінії електропередач, сигналізація, системи зв'язку, водопроводи, газопроводи виробничого призначення та ін.).

Силові машини та устаткування (підйомні крани, транспортери, механізми, вимірювальне і регулювальне устаткування та ін.).

Транспортні засоби, до яких належать рухомий склад, тягачі, контейнери, платформи, вагони та ін.

Інструменти, термін використання яких щонайменше один рік, а вартість регулюється законодавчо залежно від кількості неоподатковуваних мінімумів.

Виробничий інвентар (пристосування, підставки, шафи для зберігання продукції та ін.).

Господарський інвентар (меблі, офісне устаткування, факси, телефони, комп'ютери та ін.).

Робоча і продуктивна худоба.

Багаторічні насадження.

Капітальні витрати на покращення та рекультивацію земель.

Інші основні виробничі засоби.

З початку 1998 року діє державний класифікатор України -„Класифікація основних засобів - ДК-013-97". Структура класифікатора передбачає відповідний розподіл основних засобів на групи, підгрупи, класи, типи, які мають свій код. Ц" класифікація використовується для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств":

Група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

Група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти; інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них.

Група 3 - будь-які інші основні засоби, не включені до груп 1,2 і 4.

З 2003 року відокремлюється четверта група, до якої входять ОЗ, які введені в дію з 2003 року:

Група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

За характером участі в процесі виробництва основні фонди поділяють на активну та пасивну частини.

До активної частини основних виробничих фондів належить комплекс машин і механізмів, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.).

До пасивної частини основних виробничих фондів належить решта видів засобів, що не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але необхідні для виробничого процесу (будинки, споруди та ін.). Вони забезпечують нормальне використання активної частини основних виробничих фондів.

Класифікація основних виробничих фондів необхідна для визначення структури основних фондів.

Структура основних фондів – це співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їхньої загальної вартості.

3. Облік основних фондів виробничих фондів підприємства ведеться в натуральному та вартісному вираженні.

Облік основних фондів у натуральному вираженні потрібний для визначення технічного складу основних засобів. Він проводиться за даними технічних паспортів, які має кожна одиниця засобів. У цих паспортах наводиться розгорнута технічна характеристика кожного об'єкта:

- дата виготовлення;

- кількість ремонтів та модернізацій;

- проведена реконструкція;

- встановлений ступінь зносу;

- технічна продуктивність та ін.

Такий облік дає змогу визначити кількісний склад основних засобів за марками та видами, але він не дає можливості повністю оцінити наявність засобів підприємства, особливо коли їх багато за кількістю та видами. Неможливо поєднати в натуральному вираженні кількість наявних будинків і ліній електропередач. Розрахувати можна лише кількість засобів одного виду або однієї марки. У свою чергу, це так само пов'язане з певними труднощами. Для того, щоб їх уникнути, застосовують оцінку основних виробничих засобів.

Облік основних фондів у вартісному вираженні називається оцінкою.

Оцінка основних виробничих фондів підприємства - це грошове вираження їх вартості. Така оцінка необхідна для того щоб правильно визначити загальний обсяг основних фондів, їх динаміку та структуру, розрахувати економічні показники господарської діяльності підприємства за певний період. У цьому зв'язку оцінка проводиться з метою загального обліку засобів, встановлення ступеня зносу, планування витрат на оновлення, модернізацію та ремонт основних засобів.

З огляду на тривале функціонування та поступове спрацювання засобів праці, постійну зміну умов їх відтворення існує кілька видів оцінки основних засобів.

У залежності від характеру стану основних засобів, часу їх оцінки розрізняють наступні види вартісних оцінок:

- первісна вартість;

- відновлена вартість;

- залишкова вартість.

Первісна вартість основних фондів (S пер.) - це їх фактична вартість на момент уведення в дію або купівлі.

Первісна вартість основних фондів складається з витрат

на установку, монтаж, наладку основних засобів; інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних фондів зі стану, в якому, вони придбані, до стану використання з певною ціллю.

Відновлена вартість (Sвідн.) - це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Воно враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами.

Останню переоцінку основних фондів народного господарства України проведено за станом на 1 травня 1992 р.

Залишкова вартість (Sзал.) основних виробничих засобів є різницею між первісною або відновною вартістю і вартістю зносу.

4. У процесі експлуатації всі основні засоби старіють і зношуються. Розрізняють два види зносу: фізичний та моральний(1-го та 2-го роду).

Фізичний знос являє собою втрату працездатності основних виробничих фондів.

На фізичний знос впливають наступні фактори:

- інтенсивність експлуатації;

- умови експлуатації;

- якість експлуатації;

- якість технічного обслуговування робочих машин та обладнання.

Фізичний знос визначається у вигляді відсотку, який характеризує ступень їх зносу (Ф), а також у вартісному виразі (Ф_S):

,

де - фактичний знос основних фондів у вартісному виразі;

- нормативний строк служби основних фондів, рік.

При цьому припускається, що фізичний знос відбувається рівномірно протягом всього строку використання ОФ. При повному фізичному зносі відбувається ліквідація та заміна ОФ, при частковому – їх відшкодування шляхом ремонту, модернізації, технічного переоснащення. Встановлення ступеня зносу ОФ необхідно для планування їх заміни, визначення залишкової їх вартості.

Моральний знос - це знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного зносу під впливом науково-технічного прогресу.

Моральний знос 1-го роду пов’язан з втратою частини первинної вартості основних фондів у результаті підвищення продуктивності праці в галузях, які їх виробляють; при цьому техніко-економічні характеристики ОФ не змінюються, змінюється лише їх вартість (ціна).

Моральний знос 2-го роду пов’язан з появою нових більш продуктивних та економічних ОФ у результаті науково-технічного прогресу, що приводить до старіння існуючих ОФ аналогічного призначення.

,

де – продуктивність нової (застарілої) техніки, виражена в кількості виробів, шт.

Моральний знос визначається для встановлення відновленої вартості ОФ і правильного планування заміни старих ОФ новими.

5. Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних засобів. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування.

Під терміном "амортизація" основних фондів слід розуміти поступове перенесення вартості основних фондів на собівартість продукції, що виготовляється з метою накопичення грошових коштів для повногоїх відшкодування.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.

;,

де–– річна сума амортизаційних відрахувань;

- первісна вартість основних фондів;

- залишкова вартість основних фондів;

- витрати на модернізацію устаткування;

- витрати на ліквідацію основних фондів;

- термін корисного використання основних засобів.

На практиці річна сума амортизаційних відрахувань розраховується виходячи із існуючих норм амортизації.

Норма амортизації – це щорічний відсоток відрахувань від вартості основних фондів.

;

де, – річна сума амортизаційних відрахувань;

- первісна вартість основних фондів.

Норма амортизації встановлюється у законодавчому порядку і окремо для кожної групи основних фондів.

6. Для визначення ефективного використання основних виробничих фондів існують узагальнюючі та приватні показники.

К узагальнюючим показникам відносять:

1. Фондовіддача. Показує, яка частка виробленої продукції припадає на 1 гривню вартості основних виробничих засобів (може визначатися по товарній, валовій та реалізованій продукції):

,

Де - середньорічна вартість основних засобів (грн);

ВП - випуск продукції у вартісному виразі (т).

2. Фондоозброєність. Характеризує ступінь озброєності засобами одного працівника і показує, яка частка загальної вартості основних фондів підприємства припадає на одного середньооблікового працівника:

,

де Ч - середньооблікова чисельність працівників

3. Фондомісткість. Характеризує, яка частка вартості основних виробничих засобів припадає на 1 гривню виробленої продукції підприємства. Цей показник обернений до фондовіддачі і визначається за формулою:

К приватним показникам відносять, які характеризують ступінь використання певної частини основних виробничих засобів (виробничого обладнання):

1. Коефіцієнт екстенсивного завантаження. Характеризує ступінь використання обладнання за певний час та визначається за кожною групою однотипного обладнання:

,

де - фактичний час роботи обладнання;

- календарний час роботи обладнання

2. Коефіцієнт інтенсивного завантаження ілюструє, як працюють основні виробничі фонди за потужністю:

,

Де: - потенційно можливий випуск продукції;

- фактичний випуск продукції.

3. Інтегральний коефіцієнт ілюструє узагальнюючу оцінку
використання обладнання за потужністю та за часом:

Його підвищення досягається в комплексних заходах:

- впровадження нових технологій;

- інтенсифікація технологічних процесів;

- покращення якості сировини;

- підвищення рівня праці та ін.

4. Коефіцієнт змінності показує скільки змін відпрацювала одиниця обладнання.

,

де М_1, М₂, М₃ - кількість фактично працюючого обладнання відповідно у першу, другу та третю зміни;

М₀- кількість встановленого обладнання.

7. Основними напрямками підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства є такі:

- екстенсивний, до якого належить в основному збільшення часу роботи основних виробничих засобів.

- інтенсивний, до якого належить підвищення віддачі засобів праці на одиницю часу.

Найважливіші шляхи підвищення ефективності використання основних активів підприємства:

- поліпшення складу, структури і стану основних фондів підприємства;

- удосконалення планування, управління і організації праці та виробництва;

- зниження фондомісткості, підвищення фондовіддачі та продуктивності праці на підприємстві;

Контрольні питання

1. У чому полягає економічна сутність основних фондів?

2. На які групи поділяються основні фонди згідно з державними нормативними документами.

3. Які існують особливості обліку та оцінки основних засобів підприємства.

4. Які показники характеризують стан основних фондів.

5. Яким чином оцінюють виробничу потужність підприємства та рівень її використання.

6. Якими показниками оцінюють ефективність використання основних фондів.

7. Які види зносу основних фондів відомі та в чому полягає їх сутність.

8. У чому полягає сутність амортизації.

9. Які існують шляхи підвищення ефективності використання основних фондів.

Література

Продиус Ю.И. «Экономика предприятия»: Учебное пособие. – Харьков: ООО «Одиссей». – 2005.- 416 с.

Економіка підприємства: Підручник / за заг.ред. С.Ф. Покропивного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2005.- 528 с., іл.. Экономика предприятия: Учебник для вузов / под ред. проф. В.Я. Горфинкеля, проф. В.А. Швандара. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Банки и

биржи: ЮНИТИ, 2000. – 742 с.

Дата добавления: 2014-01-07