Сутність і методи калькулювання

Розрахунок витрат на виготовлення одиниці продукції або виконання певного об'єму робіт називається калькуляцією.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на продукцію, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

На підприємствах складають планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі – за їхнім фактичним рівнем.

Різновидом планових калькуляцій є проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові види продукції на підставі проектних норм разходу ресурсів.

На підприємствах різних галузей промисловості калькулювання має свої особливості, які обумовлени характером виробляємої продукції, переробляємої сировини, технологічних процесів. Ці особливості передбачають: визначення об’єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей втрат та методики їхнього обчислення.

Об’єкт калькулювання визначається характером продукції і типом виробництва. Дооб’єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжня продукція; послуги та роботи. Головний об’єкт калькулювання – готові вироби, які поставляються за межі підприємства.

Для кожного об’єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця – одиниця його кількісного виміру (кількість у штуках, маса, плаща, об’єм). Наприклад, об’єкт калькулювання – дріт, калькуляційна одиниця – одна тонна, відповідно електроенергії – одна кіловат-година і т. д.

У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньо фірмового управління. Найчастіше використовується калькулювання за повними та неповними витратами.

За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних виробничіх підприємств.

В інших країнах порівняно широко застосовується метод калькулювання за неповними витратами, тобто в калькуляцію включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за неповними витратами є так званий метод „ direct-cost”, коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі – на певний період.

Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва. Найбільш точним і методично простим є калькулювання в однопродуктному виробництві. Собівартість одиниці продукції тут обчислюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленної продукції. Проте у вітчизняних виробничих галузях економіки переважає багатопродуктне виробництво. За цих умов калькулювання помітно ускладньоється і є менш точним, оскільки виникає проблема правильного розподілу непрямих витрат.

Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва.

В чорній металургії витрати на виробництво розподіляються в калькуляції за такими статтями:

1. Сировина та матеріали.

2. Покупні напівфабрикати та комплектуючи вироби сторонніх підприємств.

3. Зворотні відходи (вираховуються).

4. Паливо й енергія на технологічні цілі.

5. Основна заробітна плата основних робітників.

6. Додаткова заробітна плата основних робітників.

7. Відрахування на соціальне страхування.

8. Утримання та експлуатація машин і устаткування.

9. Загальновиробничі витрати.

10. Адміністративні витрати (загальногосподарські витрати).

11.Витрати на збут.

12. Інші витрати.

Сума перших восьми статей становить технологічну, девяти - виробничу, і всіх статей - повну собівартість.

Дата добавления: 2014-01-07