Структура ґрунту

Структура ґрунту — це різні за розміром і формою агрегати, з яких утворюється грунт. Здатність грунту розпадатися на агрегати (грудочки) називається структурністю. Залежно від розмірів афегати поділяють на макроструктури і (діаметр понад 0,25 мм) і мікроструктурні (менше 0,25 мм).

Агрономічно цінними вважаються частинки грунту, діаметр яких становить від 0,25 до 10 мм. Власне грунти, які складаються з таких частинок, називають структурними, тому що в них забезпечуються сприятливі водний, повітряний і поживний режими.

Недоліком мікроструктурних (безструктурних) грунтів є їх схильність до швидкого ущільнення, утворення ґрунтової кірки.

Набагато краще складаються умови в макроструктурних грунтах, які мають більшу загальну пористість (близько 50— 60% об'єму ґрунту) і меншу щільність (1,1 — 1,2 г/см3). У структурних грунтах створюється сприятливе співвідношення між водою і повітрям.

На оструктуреня грунту впливають добрива. Вони сприяють підвищенню врожаю надземної і кореневої мас, посилюючи цим роль рослинності в оструктуренні грунту. Крім того, органічні добрива (гній, торфокомпости та ін.) є додатковим джерелом утворення гумусу. Оструктуренню сприяють також вапнування кислих і гіпсування засолених грунтів.

Зберіганню і поліпшенню структури може сприяти пра­вильний і вчасний обробіток грунту.

Зберіганню структури може сприяти заміна оранки поверх­невим обробітком, зменшення кількості (або повне виклю­чення) міжрядних розпушувань на посівах просапних культур, поєднання кількох операцій в одному робочому процесі, застосування комбінованих ґрунтообробних агрегатів.

Зв'язкість — це опір грунту силам, які здатні механічно роз'єднати його частинки шляхом роздавлювання та роз­клеювання. Вона залежить від гранулометричного складу, складу увібраних основ, ступеня зволоженості грунту тощо. Найменшу зв'язність мають піщані грунти, найбільшу — глинисті і солонці в сухому стані.

Прилипання — це властивість грунту прилипати до поверхні робочих частин ґрунтообробних знарядь. При його посиленні зростає тяговий опір і погіршується якість обробітку. Прили­пання залежить від гранулометричного складу, структури й вологості фунту. Найбільш високе воно у глинистих безструк­турних грунтів.

Спілість ґрунту — це такий етап його зволоження, при якому витрачається найменше зусиль на обробіток, а грунт найменше прилипає до знарядь, найкраще кришиться і якість його обробітку висока.

Фізична спілість залежить від вологості грунту.

*4* Режими ґрунтів: водний, повітряний і тепловий. Шляхи їх регулювання

Водний режим ґрунту. Основне джерело надходження води в рослину — ґрунтова волога. Вона є необхідною умовою жив­лення і розвитку рослин, а отже, одним з основних факторів родючості грунту.

Вміст води в ґрунті, розрахований у відсотках до маси сухого ґрунту, називається вологістю ґрунту.

Від вологості грунту залежить забезпеченість рослин воло­гою, більшість його фізико-хімічних та технологічних влас­тивостей. У свою чергу, забезпеченість рослин вологою залежить від механічного і хімічного складу грунту, його структури.

Співвідношення між надходженням води в ґрунт і її викорис­танням є основою водного балансу і зумовлює його особливості. Джерелами надходження води в грунт є атмосферні опади, грунтові води, конденсація водяної пари, зрошення. Витра­чається вода з грунту на транспірацію рослинами, фізичне випаровування з поверхні, поверхневий і підґрунтовий стоки.

Агротехнічні заходи спрямовані на підвищення збереження води грунтом, зменшення або збіль­шення її випаровування. До них належать поглиблення орного шару, мульчування, вирівнювання поверхні грунту, гребеневі посіви в зоні надмірного зволоження, щілювання, борону­вання, снігозатримання, застосування чистих парів у посуш­ливих умовах, правильне чергування неоднаково вимогливих до вологи культур у сівозміні, полезахисне лісонасадження тощо. Забезпечення рослин вологою поліпшують раціо­нальним застосуванням добрив, регулюванням густоти посіву рослин.

До меліоративних заходів регулювання водного режиму належить осушення перезволожених земель з двобічним регулюванням і зрошенням.

Повітряний режим ґрунту. Повітря є складовою частиною грунту. Ґрунтове повітря використовується для дихання коренів і мікроорганізмів, які в ньому живуть. Всі пори грунту, не зайняті водою, — заповнені повіт­рям.

При нестачі в грунтовому повітрі кисню (якщо його вміст менше 5%) погано росте коренева система рослин, не пророс­тає насіння, пригнічується діяльність аеробних мікроорга­нізмів.

При нестачі кисню погіршується живлення рослин залізом, що спричиняє хлороз (знебарвлення) листків.

Поживний режим грунту. Визначається вмістом поживних речовин: азоту, фосфору, калію, кальцію, магнію, сірки та ін. Регулюється внесенням поживних речовин в грунт.

Матеріали до самостійного опрацювання:

Основні фактори грунтоутворення

В.В. Докучаєв уперше встановив, що грунт як природне тіло формується в результаті тісної взаємодії таких факторів: клімату, рослинності, грунтотворних порід, рельєфу місцевості і віку країни (часу). Сукупна дія цих факторів у конкретних природних умовах – це комбінація екологічних умов для розвитку процесів грунтоутворення та утворення грунтів.

Наявність різних грунтів у природі – це результат тривалого природного розвитку основних процесів грунтоутворення: підзолистого, дернового, болотного, солонцевого, ферралітного та ін. Різноманітність грунтів пояснюється тим, що інтенсивність розвитку процесів грунтотворення та їх комбінацій залежить від розвитку у часі факторів грунтотворення за певних природних умов. Процеси грунтотворення розвиваються одночасно і взаємообумовлено. В наслідок процесу грунтотворення в грунтах формуються різні генетичні горизонти залежно від природних умов, характеру грунтотворної породи, типу рослинності, рельєфу і т.д. Різні напрямки розвитку процесу грунтотворення зумовлюють неоднакову будову профілю для різних типів грунтів.

До основних факторів грунтотворення належать:

- грунтотворні породи (материнські) - їх механічний і хімічний склад впливає на всі процеси формування органічної і мінеральної частини грунту, а отже, й на його будову, склад і родючість. Від нього залежать особливості розкладу органічної речовини, що надходить у породу, і, як наслідок, нагромадження в грунті перегною. Тому на одних і тих же грунтотворних породах в умовах однакового клімату, рослинності та рельєфу формуються різні грунти. Грунтотворні процеси значною мірою пов’язані з біохімічними і хімічними реакціями перетворення мінеральної та органічної частини грунту. ці перетворення пов’язані з температурою і вологістю, які визначаються кліматичними умовами. Тому в різних кліматичних умовах утворюються неоднакові грунти.

- тип рослинності визначає не тільки особливості та напрям процесів синтезу та розкладу органічної речовини і нагромадження перегною, а й водно-повітряний, тепловий і поживний режим грунту. Тому під різною рослинністю за інших однакових умов формуються різні грунти.

- рельєф впливає на грунтотворний процес через перерозподіл світла, тепла, вологи, які надходять на поверхню грунту.

Від рельєфу залежить і склад грунтотворних порід. Як правило, зміна порід за механічним складом спостерігається зверху вниз по схилу.

В.Р. Вільямс відмічав, що при цьому по схилу зверху вниз цей показник стає більш глинистим.

Розрізняють три форми рельєфу:

· Макрорельєф- це така будова поверхні, коли окремі елементи займають більш-менш великі території і найчастіше розрізняються значними коливаннями висот.

· Мезорельєф - коли на невеликих площах (у заплавах річки) трапляються нерівності з різницею висот у кілька метрів.

· Мікрорельєф- якщо нерівності поверхні землі вимірюються сантиметрами.

Відповідно до форм рельєфу формується і комплексність грунтів.

- вік країни або території – один із основних факторів грунтоутворення. грунтотворний процес, як і всі інші явища природи, відбувається не лише в просторі, а й у часі. За В.Р. Вільямсом, грунтотворний процес на території України почався з моменту відходу льодовика і поселення на поверхні, яка звільнилась, болотно-тундрової рослинності. Оскільки відхід льодовика з південних і північних територій почався в різні періоди (на півдні раніше, на півночі – пізніше), початок і тривалість грунтотворного процесу доля різних територій не однакові.

Період, що минув з початку грунтотворного процесу на певній території і до наших днів, є абсолютним віком грунту. Виходячи з сказаного вище, грунти південних широт мають більший абсолютний вік, ніж грунти північних. Абсолютний вік грунту залежить від рельєфу. Грунти вододілів у районах, які не зазнали зледеніння, мають більший абсолютний вік, ніж грунти на схилах. При цьому абсолютний вік грунтів на схилах більший, ніж грунтів річкових заплав.

Розрізняють також і відносний вік грунтів. в міру переміщення південної границі льодовика на північ на утворення болотно-тундрових грунтів накладався підзолистий грунтотворний процес, який характерний для тундрової зони. Потім він змінювався дерновим, і,нарешті, напівпустельним і пустельним, характерним для зони сучасних сіроземних грунтів. Отже, грунти еволюціонують не тільки в просторі, а й у часі. Відносний вік грунту зумовлюється періодом грунтотворного процесу і особливостями інших факторів грунтотворення. Відповідно до поєднання цих факторів на різних частинах абсолютно одновікової території в грунтовому покриві є кілька різних за своїм стадійним розвитком або віком грунтів. Це і визначає комплексність грунтового покриву будь-якої грунтової зони.

Розглянувши основні фактори, можна виділити ще такі наступні чинники, які значно впливають на процес грунтотворення:

- тваринні організми – це грунтова фауна, яка по - різному впливає на мінеральну і органічну частини грунту (черв’яки, комахи, хребетні). Вони здатні розпушувати грунтові породи, перемішувати, що сприяє хімічному і біологічному вивітрюванню, поліпшення повітряного і водного режиму, збагачення на органічну речовину.

мікроорганізми – сюди входять бактерії, азотофіксуючі мікроорганізми, гриби, актиноміцети (променисті грибки – проміжне місце між бактеріями та грибами), водорості, лишайники. Їх роль полягає у розкладі рослинних решток.

Вплив господарської діяльності на процеси грунтотворення накладає також значний відбиток на формування різних типів грунтів і їх властивостей. Розорюючи степи і розкорчовуючи ліси, людина змінює не тільки рослинність, а й інші умови, які визначають водний, повітряний і тепловий режими грунту. Зміна цих умов призводить до зміни мікробіологічної діяльності в грунті, посилення біохімічних процесів мобілізації поживних речовин, що, в свою чергу, змінює поживний режим і родючість грунту. Зміна природної рослинності впливає не тільки на родючість грунтів, а й на процес грунтоутворення.

Грунтоутворення змінюється під впливом:

1)механічного обробітку грунту, 2) вирощування багаторічних трав, 3) внесення добрив, 4)осушення заболочених і зрошення недостатньо зволожених грунтів і т.д.

Дата добавления: 2014-01-07