Поняття і склад нематеріальних ресурсів підприємства

Нематеріальні ресурси підприємства — це складова час­тина потенціалу підприємства, яка забезпечує економічну користь протягом тривалого періоду і має ту особливість, що в них відсутня матеріальна основа здобування доходів та невизначені майбутні розміри усіх заходів.

За походженням нематеріальні ресурси виникають або завдяки новим унікальним знанням або через рідкісність ресурсів.

Поняття нематеріальних ресурсів фактично уточнюється з поняттями об'єктів інтелектуальної власності, які можуть включати:

1. Об'єкти промислової власності. До них належать:

— винаходи, об'єктами яких можуть бути продукти або способи їх одержання;

— корисні моделі, об'єктами яких є конструктивне вирішен­ня пристрою або його складових частин;

— промислові зразки — нове художньо-конструктивне вирі­шення виробів;

— товарні знаки та знаки обслуговування — оригінальні позначення, за допомогою яких товари і послуги одних виробників відрізняються від однорідних товарів і послуг інших виробників;

— фірмові найменування — це стале позначення підпри­ємства або особи, від імені якої здійснюється виробнича та інша діяльність.

2. Об'єкти, що охороняються авторським та суміжними правами — це твори науки, літератури і мистецтва незалежно від їх обсягу, жанру, призначення, мети створення, які можуть існувати в письмовій, усній, образотворчій і об'ємно-просто­ровій формах.

Авторським правом захищаються також комп'ютерні про­грами, бази даних, мікросхеми.

Авторське право не поширюється на офіційні документи, державні символи та знаки, твори народної творчості, об'єкти промислової власності, твори, для яких закінчився термін дії авторського права.

Суміжні права — це права, які примикають до авторсь­кого права і є похідним від нього. Суміжні права належать до нематеріальних об'єктів і поділяються на три види:

1) права виконавців;

2) права виробників фонограм;

3) права організацій мовлення.

3. Нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності — це результати творчої діяльності людини, які не належать до перших двох складових об'єктів інтелектуальної власності, а саме:

- раціоналізаторські пропозиції — це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства, для якого воно подано;

- "ноу-хау" — це знання чи досвід технічного, організацій­ного, виробничого і економічного характеру, що можуть бути практично використані і принести власникові певні переваги об'єктами "ноу-хау" є посібники, порадники, рецепти, формули тощо, а також незапатентовані ви­находи;

— комерційна таємниця - це відомості, безпосередньо пов'язані з діяльністю підприємства, і розголошення яких може завдавати шкоди його інтересам.

15. Інформаційні і програмні продукти,

Інформаційний продукт – це відповідним чином оброблена і систематизована інформація, представлена у вигляді, придатному для використання або продажу (бази даних, програмні продукти та ін.)

Інформаційний продукт є однією із складових інформаційної технології, яка об’єднує апаратне забезпечення, програмне забезпечення, телекомунікації, системи управління базами даних та інші технологічні засоби зберігання, обробки і передачі інформації. Проте, найбільш важливою складовою інформаційних технологій є інформаційні продукти.

Інформаційні продукти постійно вдосконалюються за рахунок освоєння нових видів інформаційно-обчислювальних робіт і послуг; розробки окремих актуальних завдань, пов’язаних із соціальною сферою (пенсійне забезпечення, працевлаштування, екологія, приватизація тощо); адаптації розробок, впроваджених в інших організаціях; опрацювання і впровадження нових стандартів, технічних умов, нових технологій.

До матеріальної складової програмного продукту належать матеріальні об’єкти – носії, на яких записана комп’ютерна програма або база даних (дискети, CD-ROM і т.д.); до нематеріальної складової – авторське право. Згідно Закону України „Про авторське право і суміжні права” авторське право і право власності на матеріальний об’єкт, на якому записана комп’ютерна програма або база даних, не залежать одне від одного.

За створення комп’ютерної програми авторам виплачується належна винагорода у вигляді основної або додаткової заробітної плати, а роботодавець може використовувати цю програму без укладання авторського договору, якщо вона призначена не для комерційної реалізації, а для використання „всередині” підприємства.

У випадку, коли необхідно відтворювати програмний продукт більш як в одному примірнику, його виробник повинен мати всі майнові права для відтворення і розповсюдження. Такі права можна одержати шляхом придбання ліцензії.

Предметом купівлі-продажу є певний обсяг майнових і немайнових прав на програму, які ліцензіар на компенсаційній основі передає ліцензіату. Це може бути здійснено шляхом продажу простої ліцензії на використання програмного продукту або виняткової ліцензії на його поширення.

При придбанні ліцензії на програмні продукти можуть використовуватись відомі форми розрахунків: роялті або паушальний платіж.

Найважливішим параметром є ціна програмного продукту. Її нижня межа визначається витратами на виробництво програми, упущеною вигодою, пов’язаною із відмовою від самостійного використання програми в разі її передачі посередникам для подальшого розповсюдження, можливість перетворення користувача в майбутнього конкурента, зростанням ризику від можливості несанкціонованого копіювання та розповсюдження. Верхня межа ціни визначається виходячи із оцінки приросту прибутку у користувача в разі використання програмного продукту, конкурентної ціни (якщо реалізується не унікальний, а поширений продукт), можливості самостійної розробки програми користувачем.

Дата добавления: 2014-01-07