Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Класифікація стилів сучасної української мови

Читайте также:
  1. I. Піонери сучасної архітектури
  2. IV. ВСЕНАРОДНІ ЗБОРИ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ
  3. VI. СУД УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ
  4. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
  5. Акцентуаційні норми української літературної мови.
  6. Ареальна класифікація мов світу. Мовні союзи.
  7. Ароматичні ВВ ( Арени ). Визначення і класифікація
  8. Архаїчні джерела української культури
  9. Аудиторські процедури та їх класифікація
  10. Будова, класифікація та властивості білків.
  11. Будова, принцип дії і класифікація
  12. Будова, принцип дії і класифікація

Норми сучасної української літературної мови

 

Мовні норми сукупність найбільш традиційних реалізацій мов­ної системи, повторюваних, відібраних і закріплених у процесі спільної комунікації.

Норми надають мові характеру впорядкованості і за­гальної обов'язковості. Основними ознаками мовної норми є традиційність, гнучка стабільність, сформована змінами культурно-історичних умов розвитку літературної мови, та варіативність. Суспільні смаки й оцінки не завжди збі­гаються з уже витвореними й усталеними нормами, але це не означає, що їх можна ігнорувати.

Будь-яке мовне явище може вважатися нормативним, якщо воно ґрунтується на трьох ознаках:

1) відповідності того чи іншого явища структурі мови;

2) регулярності відтворюваності відповідного явища в процесі комунікації;

3) суспільному схваленні і визнанні відповідного явища як нормативного.

Розрізняють такі типи літературної норми:

1) акцентуаційнінорми регламентують правильне наголошення слів;

2) графічні визначають норми позначення звукової мови на письмі за допомогою літер та нелітерних знаків (апострофа, дефіса, розділових знаків);

3) орфографічні нормиправила написання слів та їх частин, які регламентуються чинним “Українським правописом” 1993 року, орфографічними словниками, довідниками з українського правопису, підручниками та посібниками;

4) пунктуаційнірегулюють вживання розділових знаків, які полегшують сприймання тексту і виклад думок на папері. Пунктуаційні норми реалізуються лише в писемному мовленні й регламентуються чинним правописом, підручниками та посібниками;

5) морфологічні норми визначають правильне творення і вживання в усному та писемному мовленні форм слів;

6) синтаксичні норми передбачають усталену побудову словосполучень, речень;

7) лексичнівстановлюють правила вживання слів відповідно до їх лексичних значень;

8) фразеологічнінорми врегульовують особливості творення й використання у текстах різних стилів сталих мовних зворотів, які характеризуються стійкістю лексичного складу;

9) стилістичнірегулюють відбір мовних засобів відповідно до сфери та ситуації спілкування.

Стиль є одним із найдавніших понять гуманітарного знання: воно вживалося в давньоіндійських поетиках, а також риториках і поетиках Давніх Греції й Риму. Давні греки стилем називали дерев'яну загострену паличку для письма, вміння користуватися якою було одним із показ­ників мовної культури. Пізніше це слово асоціювалося з манерою письма та мовлення і аж до середньовіччя пов'я­зувалося з нормативністю, тобто мовними засобами (тро­пами, фігурами, лексикою, синтаксисом), які передбачає кожен вид словесності. Нині поняття «стиль» позначає характерну особливість видів діяльності чи її результату і є засобом реалізації понять різних сфер людських знань, ді­яльності, реалій, про що свідчить його широка сполучува­ність: стиль мови, стиль мовлення, стиль твору, стиль письменника, стиль газети, академічний стиль, стиль одя­гу, стиль поведінки, стиль роботи, стиль плавання тощо.



Стиль (грец. stylos паличка для письма) (у лінгвістиці) різно­вид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуго­вує певну сферу суспільної діяльності мовців і має особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматичних форм, типів речення тощо).

Кожний стиль має свою сферу поширення (коло мов­ців), призначення (функції повідомлення, впливу тощо), систему мовних засобів і стилістичні норми, що оберігають цю систему, роблять її стійким стилем.

На формування стилю впливають мовні і позамовні чинники. Позамовною основою стилю є сфери суспільно-виробничої діяльності і побуту мовців, форма суспільної свідомості, мета і зміст мовлення, а сукупність певним чи­ном узгоджених мовних одиниць, яка відповідає характе­ру, типові мислення в кожній сфері мовної діяльності, є його мовною основою. Мовні та позамовні чинники визна­чають диференційні ознаки кожного функціонального стилю, його жанрово-стильові різновиди. Функціональні стилі перебувають у постійній взаємодії, тому кожен із них міс­тить в собі елементи іншого. Основу кожного стилю ста­новлять стилістично нейтральні засоби сучасної літератур­ної мови, з якими взаємодіють марковані елементи.

Стиль мови має суспільну природу, твориться в проце­сі мовного розвитку нації і є невід'ємною частиною загаль­нонародної мови. Кількість і структура функціональних стилів, особливості їх використання тісно пов'язані з істо­ричними умовами розвитку і функціонування самої літе­ратурної мови.

Функціональний стиль є сукупністю стилістично-мов­леннєвих різновидів, які виникли під впливом позамовних чинників. Тому кожний текст має ознаки макростилю (наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, худож­нього, конфесійного, епістолярного, розмовного) і його конкретного різновиду — підстилю. До системи стилю належить також жанр — конкретна форма організації мовного матеріалу функціонального стилю, текстова реа­лізація моделей і структур, що сформувалися і закріпили­ся в мовних ситуаціях.

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі основні функціональні стилі: науковий, офіційно-ді­ловий, публіцистичний, художній, конфесійний, епісто­лярний, розмовний.

Науковий стиль функціональний різновид літературної мови, що використовується з пізнавально-інформативною метою в галу­зі освіти і науки.

У ньому виокремлюють такі підстилі з жанрами: власне науковий (жанри: монографія, стаття, науко­ва доповідь, повідомлення, тези); науково-популяр­ний (жанри: статті у неспеціальних журналах, науково-популярна література); науково-навчальний (жан­ри: підручники, лекції, бесіди).

Основним призначенням цього стилю є повідомлення про результати дослідження, формулювання ідей, дове­дення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, опис ознак, роз'яснення явищ, систематизація знань, узагаль­нення й висновки досліджень тощо.

Науковий стиль характеризують абстрагованість, ін­формативність, понятійність, предметність, логічність, узагальненість, однозначність, точність, ясність і об'єктив­ність викладу, лаконічність, доказовість, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояс­нення причиново-наслідкових відношень, висновки.

Основні мовні засоби цього стилю: абстрактна лексика, символи, велика кількість термінів, схем, таблиць, графі­ків, зразків-символів; часте вживання іншомовних слів, наукова фразеологія, цитати, посилання, однозначна за­гальновживана лексика, безособовість синтаксису, відсут­ність вказівки на особу автора.

Офіційно-діловий стиль функціональний різновид літературної мови, що обслуговує сферу права, влади, адміністрації, комерції, внутрішньо- і міждержавних відносин.

Основне призначення цього стилю — регулювати діло­ві відносини мовців у міжнародній, державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговувати потреби лю­дей у типових ситуаціях.

Офіційно-діловий стиль має такі підстилі: зако­нодавчий (жанри: закони, укази, статути, постанови); юри с дикцій ний (жанри: акт, вирок, протокол, обви­нувальний висновок, постанова про арешт, обшук); дипломатичний (жанри: міжнародні угоди — конвенції, повідомлення — комюніке, звернення — ноти, протоко­ли); адміністративний (жанри: накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти).

Вирізняється цей стиль серед інших регулювально-ім­перативним характером, документальністю (кожний офі­ційний папір повинен бути оформлений як документ), ста­більністю (довго зберігає традиційні форми), стислістю, чіткістю, високою стандартизацією вислову, суворою рег­ламентацією тексту. Колорит офіційності формується не так лексикою, як стабільною композицією тексту.

Основні мовні засоби офіційно-ділового стилю — широ­ке використання суспільно-політичної і адміністративно-канцелярської термінологій, номенклатурних наймену­вань, включення в текст складноскорочених слів, абревіа­тур; часте вживання віддієслівних іменників, відіменних прийменників, складних сполучників, а також стійких словосполучень, що служать для зв'язку частин складного речення, використання називних речень з перерахуван­ням; безособові, інфінітивні, неозначено-особові, узагаль­нено-особові речення, іменний присудок, складні синтак­сичні конструкції, дієприкметникові і дієприслівникові звороти; тенденція до вживання складних речень, що ві­дображають логічне підпорядкування одних фактів ін­шим; відсутність емоційно-експресивних мовних засобів; слабка індивідуалізація мовлення.

Публіцистичний (лат. publicus суспільний) стиль функціо­нальний різновид літературної мови, призначений для передаван­ня масової інформації.

Залежно від сфери застосування в його межах виокрем­люють: стиль засобів масової інформації; ху­дожньо-публіцистичний (жанри: памфлети, фей­летони, нариси, есе (короткі нариси вишуканої форми)); науково-публіцистичний (жанри: літературно-критичні статті, огляди тощо).

Основним призначенням цього стилю є висвітлення суспільно-політичних процесів, активний вплив на слуха­ча, спонукання до діяльності, пропаганда певних думок, ідей, формування громадської думки.

Основні ознаки — поєднання логічності й емоційності, точності, документальності й образності.

Мовні засоби публіцистичного стилю — це сплав еле­ментів усіх стилів. Характерною ознакою цих засобів є оцінність, особливо помітна оцінна спрямованість лексичних і фразеологічних одиниць. Активно використовують­ся також мовні кліше.

Художній стиль — функціональний різновид літературної мови, що моделює світ через конкретно-чуттєві образи й виконує есте­тичну функцію.

Це серцевина стилістичної системи національної мо­ви. Сфера його використання широка: індивідуальна і ко­лективна творча діяльність, усі види мистецтва, культу­ра, освіта.

Підстилі у художньому стилі виокремлюють за родами і жанрами літератури: епічні (епопея, роман, повість, оповідання, нарис); ліричні (поема, балада, пісня, пое­зія); драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодра­ма, водевіль); комбіновані (ліро-епічний твір, драма-феєрія, усмішка тощо). Кожний з них має свої особливості мовної організації тексту.

Призначення цього стилю — впливати засобами ху­дожнього слова через систему образів на розум, почуття і волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки.

У художньому стилі все подається через призму соці­альної орієнтації, світогляду, інтелекту і світовідчуття особистості (образ автора) і все зображуване спрямовується на особистість читача (слухача). Тому в цьому стилі (зокре­ма, в художніх творах), крім об'єктивності реального сві­ту, існує і суб'єктивність сприйняття його людиною.

Основними ознаками художнього стилю є образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як інтенсив­ність вираження, зображуваність (конкретно-чуттєве жи­вописання дійсності — людей, природи, явищ, понять, якостей, властивостей, відношень).

Художній стиль характеризується найрізноманітні­шою лексикою з переважанням слів конкретно-чуттєвого сприймання (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак); широким вживанням різних дієслівних форм: родових — у минуло­му часі й умовному способі, особових — у теперішньому і майбутньому часі, дійсному і наказовому способах. У ху­дожньому стилі представлені всі тропи та стилістичні фігу­ри: метафора, метонімія, синекдоха, порівняння, епітет, парономазія, гіпербола, літота, персоніфікація, асонанс, алітерація, повтори, синтаксичний паралелізм, еліпс, пері­оди, риторичні запитання та ін. Також використовуються всі типи речень, синтаксичних зв'язків, всі можливості ін­тонування і ритмомелодики. Мова художніх творів співвід­носна із загальнонародною мовою, тому в художньому стилі повною мірою реалізуються виражальні можливості ук­раїнської мови.

Конфесійний (лат. confessionalis віросповідний) стиль функ­ціональний різновид літературної мови, який обслуговує релігійні потреби суспільства.

Функціонує він у культових установах — церквах, мо­настирях, скитах, теологічних навчальних закладах, мо­литовних будинках, а також релігійних громадах, роди­нах вірників.

Основними його підстилями є біблійний (мова пе­рекладів Біблії), молитовний (молитви, тропарі, кон­даки та ін.), проповідницький (проповідь, духовна бесіда), агіографічний (стиль, яким описуються житія святих) та підстиль церковних послань.

Конфесійний стиль характеризується особливою урочистістю і піднесеніс­тю, благозвуччям, символізмом та стійкістю (стандартніс­тю) стильової норми.

Основними мовними засобами є конфесійна лексика, старослов'янізми, усталені конфесійні словосполучення, тропи і фігури, складні слова, інверсійний порядок слів у реченні та словосполученні.

Епістолярний (лат. epistola, від грец. epistole послання, лист) стиль функціональний різновид літературної мови, який обслуг&ї. вує сферу письмових приватних або приватно-офіційних відносин.

Сфера його використання не має чітко окреслених; меж: це побут, інтимна сфера життя, виробництво, політика, наука, мистецтво, справочинство.

Основним призначенням цього стилю є обслуговування у формі листів заочного спілкування людей у всіх сферах їхнього життя.

Залежно від сфери використання листів та інтересів ад­ресатів листування поділяють на офіційне (службове) і не­офіційне (приватне). Офіційним є листування між дер­жавними органами, установами, організаціями, а також між службовими особами, які перебувають в офіційних від­носинах. Таке листування належить до сфери офіційно-ді­лового стилю. Неофіційне листування ведеться між особами, які перебувають в неофіційних стосунках. Воно має переважно побутовий характер — родинний, інтим­ний, дружній — і перебуває у сфері дії усно-розмовного стилю. Тому епістолярний стиль часто розглядають як писем­ний різновид (підстиль) усно-розмовного.

Правила написання листів були сформульовані ще в античні часи. З часом виробилася і стала канонічною структура листа, яка передбачає наявність привітання і звертання, встановлення контакту, домагання прихиль­ності, розповідь, прохання, закінчення листа та прощан­ня. Спеціальне позначення P. S. («post scriptum») означає необхідність істотної дописки після прощальної формули. Кожний лист повинен містити хоч би два з названих ком­поненти, включаючи й обов'язкові змістові формули: під­твердження отримання листа або вияв радості з приводу його отримання, що прив'язує цей лист до попередньої ко­респонденції; запитання про здоров'я і стан справ та ін.

Початок листа — це мовні етикетні формули, в яких міститься звертання, вітання, встановлення контакту з ад­ресатом, вияв прихильності автора листа до адресата. Ос­новна частина містить інформацію, фактичний матеріал у вигляді розповіді про щось, роздумів, вагань, пропозицій, прохань, завдань. Завершальна частина також має вигляд мовних етикетних формул із семантикою вибачень, про­хань, побажань, прощань.

Специфіка листів як писемно-розмовного жанру перед­бачає переведення живомовної усної безпосередньої комуні­кації у текстову писемну. У листах поєднуються елементи усно-розмовного мовлення, оскільки автор є носієм загаль­нонародної мови, і елементи писемної, комунікативно-прагматичної, організованої мови, що чітко виражає намі­ри автора. До того ж у листах яскраво виражені ознаки психологічного порядку (автор перебуває у певному пси­хічному стані) і ознаки художньо-естетичного порядку (ав­тор є особистістю, носієм певних естетичних, художніх ідей тощо).

Крім листів, до епістолярного стилю належать щоден­ники, мемуари, записники, нотатки, календарі.

Розмовний стиль функціональний різновид літературної мови, яким послуговуються мовці в щоденному неофіційному спілкуванні.

Його основними ознаками є неофіційність, невимуше­ність, ситуативність, діалогічність, спонтанність, непідго­товленість спілкування, емоційність, використання жес­тів, міміки тощо. Функціонує розмовний стиль в усній формі. Розрізня­ють усне літературне м о в л є н н я, яке ґрунтується на дотриманні норм сучасної української літературної мо­ви, та розмовно-побутове на наддіалектному і діа­лектному рівнях української мови, у якому спостерігаєть­ся часте порушення літературних норм.

Розмовний стиль характеризується багатством інтона­цій, які неможливо відтворити на письмі. У цьому стилі наявні також модуляції голосу, емфатичне розтягування звука, розрив слова на склади, різкі зниження чи підви­щення тону.

Жанри розмовного стилю виокремлюють:

—за кількістю мовців і характером їх участі у спілку­ванні (розповідь, діалог і полілог);

—за цільовою спрямованістю, характером ситуації і соціальними ролями учасників спілкування (сімейна роз­мова за обіднім столом, діалог співробітників на побутові і професійні теми, розмова людини з твариною, різні види інвективи (лайливе мовлення)) тощо;

—за мовним матеріалом конотативного (розмовного) значення.

Крім функціональних, у сучасній українській літера­турній мові виділяють також експресивні стилі — різновиди мови за ступенем інтенсивності вираження зміс­ту, що мають певний колорит (урочистості, піднесеності — високий стиль; нейтральний — середній стиль; іронічний, зневажливий — низький стиль), який твориться добором і поєднанням відповідних мовних засобів — лексичних, фразеологічних, словотвірних, морфологічних, синтак­сичних. Оцінну семантику мають також текстові структу­ри із відповідною композицією.

Функціональні та експресивні стилі називають об'єк­тивними. Проте в мові існують також суб'єктивні стилі — ідіостилі та ідіолекти. Ідіостиль (індивідуальний стиль) — це системність виражальних засобів мови окремого мовця, яка вирізняє його мову серед інших, сукупність саме текстових (мовленнєвих) характеристик окремої мов­ної особистості. Ідіолект — це сукупність мовних особ­ливостей (постійних характеристик) окремого носія мови.

Сукупність функціональних і експресивних стилів, а також співвідношення стилістично нейтральних і стилі­стично маркованих мовних одиниць у системі літературної мови становлять стилістичну систему літературної мови. Сучасна українська літературна мова характеризується інтенсивним розвитком і збагаченням стилістичної систе­ми, вирівнюванням функціональних стилів, поглиблен­ням їх жанрової диференціації. Оволодіння стилістичною системою сучасної української мови є однією з головних умов підвищення мовної культури.


 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Літературна мова, її ознаки | Історія виникнення і розвитку офіційно-ділового стилю

Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 4573; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2019) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.006 сек.