Розділи педагогіки

У процесі народження та становлення педагогіки як науки можна умовно виокремити кілька послідовних етапів. Спочатку виникли, зумовлені потребами практики, конкретні методики. Прагнення до їх узагальнення та систематизації призвело до появи педагогічної теорії. Необхідність наукового обґрунтування принципів і способів теоретичної та практичної освітньої діяльності спричинила розвиток педагогічної методології. Внаслідок цього склалася система знань, яка охоплює три взаємопов’язаних розділи: методологію, теорію та методику педагогіки.

Методологія передбачає вивчення питань вибору цілей підготовки людини до життя, концепцій та підходів до пізнання педагогічної дійсності, рушійних сил розвитку освіти, самого предмета педагогіки як науки, методів педагогічних досліджень та ін.

Теорія педагогіки охоплює закономірності і принципи побудови процесу освіти, систему ключових понять, узагальнення та пояснення сутності педагогічних явищ, класифікацію методів освітньої діяльності, характеристики учня і педагога як суб’єктів педагогічної взаємодії тощо.

Методика являє собою описання певних правил, засобів, форм, рекомендацій щодо конкретних педагогічних процесів і технологій їх здійснення.

Окреслені розділи педагогічних знань становлять зміст профільованих педагогік, кожна з яких має свою методологію, теорію та методику організації навчально-виховного процесу. Втім, за всієї відмінності й своєрідності, зумовлених специфікою тієї чи іншої освітньої галузі, вони розвиваються на ґрунті спільних педагогічних закономірностей. Сукупність таких знань становить загальні основи педагогіки, які мають основоположне значення для всіх сфер освіти, незалежно від її змісту, типу навчального закладу або вікової періодизації. До них належать питання сутності педагогічного процесу і управління ним, суб’єктно-суб’єктних відносин, педагогічної взаємодії, єдності навчання й виховання, особливостей педагогічних ситуацій, передачі знань, їх засвоєння та інше.

Співвідношення загальної і профільованих педагогік можна побачити на прикладі розгляду окремих педагогічних положень. Профільовані педагогіки завжди передбачають конкретні методичні рекомендації щодо їх використання, зумовлені специфікою даної галузі знань, пояснення, чому саме так треба робити у певній педагогічній ситуації. Загальні основи педагогіки висвітлюють ті правила, що поширюються на різні освітні технології та обґрунтовують спільні для них класифікації та характеристики (наприклад, класифікації форм, методів, прийомів педагогічної діяльності, принципів навчання і виховання тощо).

Звідси стає зрозумілим, що врахування специфічних аспектів освіти сприяє уточненню і доповненню загальних педагогічних знань. У свою чергу, їх узагальнення та систематизація орієнтує розвиток галузевих педагогік. Саме завдяки цим зворотним процесам розвивається система педагогічної науки.

Схема етапів становлення педагогіки

практичні потреби передачі соціального досвіду

↑↓

розмежування накопиченого досвіду за галузями освіти (прообраз галузевих педагогік)

↑↓

виникнення конкретних методик (технологій)

↑↓

теоретичне осмислення методичних знань

↑↓

систематизація теоретичних знань у загальних основах педагогіки

↑↓

методологічне обґрунтування теорії і практики педагогіки

Ця схема дає можливість уявити циклічний характер розвитку педагогічних знань, який постійно виявляється у змінах прямого та зворотного напрямків від практики до методології та від методології до практики через усі проміжні етапи.

Крім них, в окремі групи виділяють педагогічні знання з історії та порівняльної педагогіки.

Отже, структуру педагогічної науки доцільно представити такими складовими:

* основи загальної педагогіки

* профільовані педагогіки

* історія педагогіки

* порівняльна педагогіка

3. Загальна педагогіка.

Загальна педагогіка вивчає і формулює принципи, форми і методи навчання й виховання, які є загальними для всіх вікових груп і навчально-виховних закладів.

Ця галузь педагогічних знань досліджує фундаментальні питання навчання і виховання, а саме:

- методологію науки;

- розвиток і виховання людської особистості;

- загальні закономірності процесу навчання і виховання;

- методи педагогічних досліджень.

Загальна педагогіка – галузь педагогіки, що вивчає головні теоретичні й практичні питання виховання, навчання й освіти, досліджує проблеми навчально-виховного процесу.

Загальна педагогіка – базова наукова дисципліна, яка вивчає основні закономірності процесу спрямованого особистісного розвитку, розробляє загальні основи (теоретико-методологічні та методичні засади) педагогічного (навчально-виховного) процесу в освітньо-виховних закладах усіх типів.

Загальна педагогіка складається з чотирьох розділів (складові):

• загальні засади педагогіки (основи педагогіки): обґрунтовує її філософські підвалини
• теорія навчання (дидактика) та освіти: вивчає сутність навчального процесу
• теорія виховання: обґрунтовує закономірності, цілі, завдання, зміст, методи, форми виховного процесу
• теорія управління навчально-виховним закладом (теорія управління навчально-виховним процесом): школознавство, яке вивчає систему управління школою і діяльність органів освіти

4. Вікова педагогіка.

Вікова педагогіка – галузь педагогіки, що досліджує закони та закономірності виховання, навчання й освіти, організаційні форми і методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп.

Вікова педагогіка – дошкільна, шкільна педагогіка, педагогіка дорослих, що вивчає вікові аспекти навчання і виховання, які визначають специфіку навчально-виховної роботи з певними віковими групами.

Вікова педагогіка охоплює всю систему загальної середньої освіти: різні типи загальноосвітніх шкіл, професійно-технічні училища, середні спеціальні навчальні заклади, вечірні (змінні, заочні) школи.

Вікові педагогіки займаються дослідженням проблем освіти і виховання людей певного віку:

• дошкільна – дітей перед дошкільного і дошкільного віку;
• шкільна – дітей, що навчаються в школах;
• соціальна педагогіка досліджує загальні проблеми виховання дорослого населення.

5. Народна педагогіка.

Народна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у ньому поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання. Використовує народний досвід – сукупність ідей, прислів’їв, приказок, легенд, пісень, казок, в яких відображається ставлення народу до сутності та характеру виховання.

Джерелом розвитку науки про виховання є народна педагогіка як сума акумульованих, викристалізованих знань і вмінь у справі виховання підростаючого покоління. Хранителем народної мудрості виховання є усна народна творчість.

Українська народна педагогіка – складова народознавства (українознавства) й водночас один із засобів його реалізації на практиці, тобто є основою педагогіки народознавства.

Педагогіка народознавства – напрям сучасної педагогіки, шкільної практики, який забезпечує практичне засвоєння учнями (у процесі продовження творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, поведінці) культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів.

Родинна педагогіка – складова народної педагогіки, в якій зосереджено знання й досвід щодо створення і збереження сім’ї, сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє формуванню в дітей любові до матері й батька, бабусі й дідуся, поваги до пам’яті померлих та ін.

Педагогічна деонтологія – народне вчення про виховні обов’язки батьків перед дітьми, вчителів – перед учнями, вихователів – перед вихованцями, вироблені народом етичні норми, необхідні для виконання покладених на них педагогічних функцій.

Козацька педагогіка – частина народної педагогіки, спрямована на формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскравою вираженою українською національною свідомістю, твердою волею і характером.

Духовна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії.

Етнопедагогіка вивчає народні та національні особливості виховання.

6. Функціональні педагогічні науки.

Загальнопедагогічні науки (за характером освітньо-виховних закладів):

• дошкільна педагогіка
• шкільна педагогіка
• професійна педагогіка (авіаційна, військова, інженерна, медична, культурно-освітня)
• педагогіка професійно-технічної освіти
• педагогіка вищої школи
• соціальна педагогіка
• сімейна педагогіка
• превентивна (попереджувальна) педагогіка (Див. питання 8).
• спеціальні науки, що досліджують навчання і виховання дітей з певними вадами

Дошкільна педагогіка – це галузь педагогічної науки, яка вивчає закономірності виховання дітей дошкільного віку як у сім’ї, так і в дошкільних виховних закладах. Вона базується на основних положеннях загальної педагогіки й дуже тісно пов’язана із загальною, дитячою і віковою психологією, загальною анатомією і фізіологією.

Її основним завданням є обґрунтування цілей, змісту, методів і форм морального, розумового, естетичного, трудового, фізичного виховання дітей дошкільного віку, теоретичних і практичних основ організації дошкільних закладів.

Шкільна педагогіка належить до найбільш вивчених і обґрунтованих галузей педагогічної науки, яка досліджує закономірності виховання підростаючого покоління в конкретних освітньо-виховних закладах.

Педагогіка загальноосвітньої школи – найрозвиненіша галузь педагогічних знань, яка досліджує зміст, форми й методи навчання і виховання школярів.

Її основними розділами є розумове, моральне, трудове, фізичне та естетичне виховання учнів на різних етапах навчання.

Найважливіше завдання цієї галузі педагогічних знань – розроблення питань забезпечення учнів глибокими та міцними знаннями, формування у них гуманістичного світогляду, забезпечення всебічного розвитку їхньої особистості.

До функціональних педагогічних наук зараховують:

• педагогіку вищої школи (куди належать технікуми, коледжі)
• педагогіку професійно-технічної освіти
• галузеві педагогіки (авіаційну, військову, інженерну, медичну, культурно-освітню)
• педагогіку виправно-трудової системи (Див. питання 8)
• педагогіку підвищення кваліфікації й перекваліфікації спеціалістів та робітничих кадрів

Серед галузей педагогіки, зосереджених на педагогічних проблемах дорослих, інтенсивно розвивається педагогіка вищої школи, яка розкриває закономірності навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах, специфіку отримання вищої освіти, специфічні проблеми здобуття вищої освіти; розробляє способи і методи переважно самостійної роботи. Основна мета навчання тут полягає у скеруванні студентів на вибір і самостійне розроблення оптимальних та ефективних форм засвоєння знань. Специфіка виховної роботи полягає в тому, що студентів навчають не лише гуманізму і моральним цінностям, а й умінню виховувати інших, коли в майбутньому вони набудуть статусу вчителів, викладачів, керівників.

Педагогіка професійно-технічної освіти досліджує закономірності підготовки робітників високої кваліфікації. Вивчає та розробляє питання навчання і виховання учнів у ПТУ, технікумах. Ця галузь педагогічних знань порівняно молода, але вимоги до неї значні. Вона покликана досліджувати і розробляти важливі питання підготовки кваліфікованих робітників і фахівців середньої ланки для різних галузей народного господарства.

У розробленні питань педагогіки профтехосвіти фахівці спираються на наукові досягнення загальної педагогіки, а також використовують теоретичні дослідження педагогіки загальноосвітньої школи. У педагогіці профтехосвіти наголошується на проблемах виховання підростаючої зміни фахівців народного господарства. Це пов’язано з більшим ступенем об’єктивної самостійності учнів ПТУ, наявністю власних зароблених коштів, усвідомленням свого статусу і т. д. За належності до тієї самої вікової групи, що й учні загальноосвітніх шкіл, вищевказані фактори приводять до проблем виховного характеру, що й вимагає особливого педагогічного підходу до виховання цієї категорії учнів.

Останніми роками починає розвиватися педагогіка середніх спеціалізованих навчальних закладів – ліцеїв, гімназій, колегіумів тощо. В даному випадку проблеми виникають не так із вихованням учнів, як із розробленням системи навчання. Це обумовлено самим завданням цих закладів – бути „стартовою площадкою” для опанування вищої освіти. Правильна організація навчального процесу, вибір необхідних дисциплін і оптимальне дозування розумового навантаження учнів стають пріоритетними заходами.

7. Соціальна педагогіка.

Виникла наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, її творцем вважають П. Наторпа, який основне завдання педагогіки вбачав у виявленні найсприятливіших для виховання людини соціальних умов і визначенні шляхів громадського виховання. Наприкінці ХХ ст. намітився стрімкий розвиток соціальної педагогіки.

Соціальна педагогіка – галузь педагогіки, що вивчає закономірності та механізми становлення й розвитку особистості в процесі здобуття освіти та виховання в різних соціальних інститутах.

Соціальна педагогіка – наука, яка вивчає вплив на педагогічний процес конкретних соціальних інститутів: сім’ї, школи, підліткового чи молодіжного об’єднання, закладів культури, спорту тощо; розглядає особистість як фокус системи соціально-педагогічного впливу, як об’єкт і суб’єкт соціальних відносин.

Її предметом є соціально орієнтована діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства.

Науково-теоретичну структуру соціальної педагогіки становлять:

• агогіка – наука про вивчення проблеми запобігання відхиленням у поведінці дітей та підлітків;
• герогіка – наука про соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку;
• андрагогіка – наука про освіту та виховання людини впродовж усього її життя;
• віктимологія – наука про різні категорії людей, що стали жертвами несприятливих умов соціальної організації та насильства.

У процесі соціологізації особистості важливого значення набуває засвоєння нею норм, правил поведінки та установок, що визначають виконання ролі представника чоловічої чи жіночої статі у суспільстві. Цим питанням займається гендерна педагогіка, яка останнім часом активно розвивається в Україні.

8. Корекційна педагогіка.

В умовах гуманізації освіти важливе значення мають навчання і виховання дітей із певними відхиленнями в розвитку.

Спеціальна педагогіка (дефектологія) – наука про особливості розвитку, закономірності навчання і виховання аномальних дітей, які мають фізичні або психічні вади.

Корекційна педагогіка – галузь педагогіки, предметом якої є виховання, навчання та освіта дітей із вродженими чи набутими відхиленнями у фізичному або психічному розвитку.

Корекційна педагогіка – спеціальна наука, що досліджує навчання і виховання дітей з певними вадами.

Залежно від виду дефектів педагогічні знання цієї галузі поділяються на такі напрямки:

Сурдопедагогіка – навчання і виховання глухонімих, глухих та туговухих дітей. Розробляє педагогічну систему всебічного розвитку осіб із вадами слуху й підготовки їх до суспільно корисної праці. Основна проблема сурдопедагогіки – це формування словесної мови в дітей з вадами слуху.

Тифлопедагогіка – навчання і виховання сліпих та слабкозорих дітей. Розробляє систему педагогічного впливу на учнів з вадами зору, формування в них компенсації сліпоти та корекції вторинних відхилень, зумовлених зоровою недостатністю, підготовки до суспільно корисної діяльності.

Тифлосурдопедагогіка – навчання і виховання людей з порушенням зору і слуху.

Олігофренопедагогіка – навчання і виховання розумово відсталих і дітей з уповільненим розумовим розвитком. Досліджує проблеми виховання і навчання розумово відсталих дітей та шляхів корекції недоліків у їхньому розвитку.

Логопедія – навчання і виховання дітей з порушенням мовлення; вивчення порушень мовлення, а також методів подолання та запобігання їм; розробляє питання виправлення мовних вад у дітей.

У вирішенні складних питань навчання й виховання дітей, підлітків, юнаків і дівчат з фізичними і психічними вадами та підготовки їх до активної участі в сфері виробництва педагоги спираються на такі науки, як анатомія й фізіологія людини, медицина, психіатрія.

Останні десятиліття розвивається така галузь педагогічних знань, як педагогіка виправно-трудових закладів, що займається питаннями перевиховання правопорушників усіх вікових груп. Виправно-трудова педагогіка – перевиховання неповнолітніх і дорослих злочинців.

Превентивна (попереджувальна) педагогіка – це галузь педагогічної науки, яка ставить за мету обґрунтування теоретичних і практичних проблем виховання важковиховуваних дітей і дорослих, попередження таких антисоціальних явищ, як наркоманія, алкоголізм тощо.

Дещо новою галуззю є пенітенціарна педагогіка (лат. каяття), яка займається проблемами перевиховання засуджених людей.

9. Історія педагогіки і освіти.

Історія педагогіки висвітлює відомості щодо етапів становлення загальних педагогічних ідей, а також інформацію щодо розвитку окремої галузі педагогіки у певний історичний період.

Історія педагогіки як галузь педагогічної науки вивчає стан і розвиток педагогічної теорії та практики на різних етапах людського суспільства, досліджує розвиток виховання як суспільного явища, з’ясовує причини виникнення педагогічних теорій та їхню історію, узагальнює позитивний досвід педагогічної теорії та практики попередніх епох та виявляє їхні закономірності.

Історія педагогіки і школи – галузь педагогіки, що вивчає розвиток педагогічних ідей і практику освіти різних історичних епох, різних країн і народів.

Історія педагогіки і освіти – наука, що вивчає розвиток педагогічних ідей і освітньої практики видатними вітчизняними і зарубіжними педагогами в різні історичні епохи.

10. Порівняльна педагогіка.

Порівняльна педагогіка – наука про порівняння систем народної освіти в різних країнах (порівняно з вітчизняною).

Порівняльна педагогіка займається вивченням систем освіти і виховання в інших країнах, використанням прогресивного світового досвіду.

Її завданням є вивчення й узагальнення позитивного зарубіжного досвіду.

Вивчає теоретичний та практичний досвід, накопичений у різних країнах, з метою зіставлення та виявлення його кращих досягнень і тенденцій розвитку.

11. Окрема група педагогічних наук: часткові (предметні) методики.

Окрема група педагогічних наук – часткові (предметні) методики.

Часткові (предметні) методики – галузі педагогіки, предметом дослідження яких є закономірності викладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін у закладах освіти всіх типів.

Окремі методики – предметні дидактики, які досліджують специфіку застосування загальних закономірностей навчання до викладання окремих навчальних предметів у закладах освіти всіх типів.

Паралельно з розвитком педагогіки, особливо теорії навчання й освіти, розвинулись і виокремились у галузь педагогічних знань методики викладання окремих навчальних предметів у загальноосвітній школі, а надалі – в середній спеціальній та вищій.

Інтегруючи напрацювання різноманітних педагогічних галузей, вони концентрують свої зусилля на особливостях опанування знань з конкретного предмета.

Важливим завданням методики є розроблення змісту, форм і методів вивчення конкретних предметів; вивчення, узагальнення і популяризація педагогічного досвіду роботи кращих учителів; всебічне підвищення ефективності педагогічного процесу, якості, знань, умінь, навичок учнів.

12. Галузеві педагогіки.

Щодо поділу педагогічних наук за галузями, то їх нараховується близько двадцяти. Це самостійні науки, що мають свій предмет, методи дослідження, понятійно-категоріальний апарат. Вони спираються певною мірою на структуру та принципи загальної педагогіки і є „дочірніми” науками. Умовно ці педагогічні науки поділяються на загальні та функціональні (Див. питання 6).

Такими є: вікова педагогіка, корекційна педагогіка, окремі методики, історія педагогіки і освіти, порівняльна педагогіка, соціальна педагогіка, галузева педагогіка.

Професійні педагогіки – галузі педагогіки, що вивчають особливості, форми і методи навчання людей, які здобувають або мають певний фах.

Педагогіка професійної освіти покликана досліджувати й розробляти теорію і практику навчання і виховання молоді у професійних навчальних закладах (ВНЗ, коледжах, технікумах, училищах, професійно-технічних училищах).

Галузева педагогіка (вищої школи, військова, медична, лікувальна, театральна, інженерна, спортивна, виробнича тощо) – вивчає галузеві аспекти освіти, які визначають специфіку навчально-виховного процесу в тих чи інших умовах, розкриває його закономірності.

Специфічною є військова педагогіка, вона досліджує проблеми навчання і виховання значного контингенту людей, які перебувають на військовій службі, служать у внутрішніх військах, підрозділах служби безпеки, міліції та ін. Отже, її сфера – виховання бійців в армії, проблеми стосунків між підлеглими і командирами, вивчення способів і методів засвоєння військових знань.

Модуль 2. Основи педагогіки

ЗМ 7

Дата добавления: 2014-01-07