Основний засіб виховання – слово

Основні форми виховання: бесіди, лекції, диспути, зустрічі, ігри тощо.

Загальні методи виховання – заохочення і покарання, переконання, приклад, контроль і педагогічна вимога, громадська думка, самоконтроль і самооцінка діяльності.

Навчання – це цілеспрямований процес взаємодії вчителя і учнів, у ході якого відбувається засвоєння знань, формування умінь і навичок.

Основні засоби навчання: підручники, посібники, карти, атласи, таблиці, схеми, лабораторне обладнання, навчальні кабінети і майстерні, комп’ютерні класи, навчальне телебачення, відео, аудіо, кіно-матеріали, дидактичні тести з різних дисциплін.

Форми організації навчання:

· стаціонар (денна, очна)

· заочна

· вечірня

· дистанційне навчання

· екстернат

Основні форми навчання:

· урок або лекція

· семінар

· практичне заняття

· лабораторна робота

· навчальна екскурсія

· консультація

Загальні методи навчання:

1. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності (словесні, наочні, практичні).

2. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності (заохочення і покарання, методи стимулювання інтересу до навчання, методи стимулювання обов’язку та відповідальності).

3. Методи контролю і самоконтролю (усний і письмовий контроль, самоконтроль, модульний контроль).

Процес навчання розглядається як спеціальна форма передавання і засвоєння суспільно-історичного досвіду. Це діяльність, яка криє в собі два протилежні (хтось віддає, а хтось приймає), але єдині та внутрішньо зв’язані моменти навчання – викладання та учіння.

Діяльність викладача – викладання.

Діяльність студента – учіння.

Викладання та учіння являють собою два аспекти того самого процесу і нерозривно пов’язані між собою. Це означає, що процес навчання фактично роздвоюється, розпадається на дві діяльності, які аж ніяк не є фазами, які змінюють одна одну, чи ступенями навчання, – вони є одночасно діючими актами, аспектами чи моментами його.

Викладання – цілеспрямований вид діяльності, здійснюваний педагогом, організатором педагогічного процесу.

Упродовж кожного уроку вчитель дає учням дозовану частку певної науково-практичної інформації в педагогічно опрацьованій формі.

Зміст викладання зумовлюється рівнем розвитку наук і соціального досвіду людства, методи і форми – віковими та індивідуальними відмінностями учнів, потребами суспільства і школи передавати своїм вихованням максимум знань і вмінь із мінімальними затратами і в історично короткі строки.

Викладання є активним процесом, бо в його здійсненні намагаються не лише передавати учневі (студентові) певні знання, а й розвивати у нього прагнення і вміння самостійно, без учителя, набувати нових знань, досвіду.

Учіння – цілеспрямоване засвоєння знань, умінь, навичок, соціального досвіду з метою наступного використання їх у практичному житті.

Учіння є однією зі складових педагогічного процесу, що охоплює діяльність учня (студента) під керівництвом учителя (викладача).

Учіння зумовлюється станом розвитку науки, навчальними програмами, підручниками і посібниками, а методи і форми – специфікою матеріалу, що його засвоює студент (учень), науковою скерованістю його матеріалу тощо.

Конкретно учіння виступає у формі інтелектуальних дій учня (читання літератури, слухання і засвоєння того, що викладає вчитель, власні спостереження та експеримент, розв’язання різних навчальних задач тощо), а також у формі фізичних дій (уроки праці, робота в майстернях, на пришкільній ділянці, посильна праця в промисловості чи сільському господарстві).

Кінцевою метою учіння є міцне засвоєння знань, вироблення практичних умінь, доведення навичок до автоматизму їх виконання.

Поняття „освіта” використовується у педагогіці у трьох основних значеннях: процес, результат і система.

1. Освіта як процес – це організація спеціальних видів діяльності, спрямованих на засвоєння певної суми знань, умінь, навичок, досвіду діяльності і відносин.

2. Освіта як результат – це досягнутий рівень у засвоєнні знань і досвіду діяльності і відносин.

3. Освіта як система – це сукупність державних і недержавних установ і органів управління освітою, в рамках яких здійснюється процес виховання людини.

Освіта завжди передбачає одночасне функціонування процесів виховання і навчання.

навчання + виховання = освіта

Психолого-педагогічна тріада: знання, уміння, навички.

Знання – категорія, що відображає істотні моменти зв’язку між пізнавальною діяльністю і практичними діями людини.

Знання фіксують результати істинної пізнавальної діяльності; виражаються у поняттях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях; матеріалізуються у певні технічні пристрої, технологічні процеси тощо; перетворюються на переконання і є керівництвом для практичної дії; бувають емпіричні й теоретичні.

Уміння – використання суб’єктом наявних знань і навичок для вибору і здійснення способу дій відповідно до поставленої мети.

Сутністю вміння як психологічного новоутворення є готовність до продуктивного виконання значною мірою нових завдань. Сформоване вміння може стати властивістю особистості та умовою набуття нових знань, умінь і навичок, тобто показником інтелектуального розвитку особистості. Узагальненість умінь виявляється у способах діяльності (навчальної, трудової, професійної) та визначається перенесенням способів дій під час виконання подібних чи різних видів діяльності.

Навичка – психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервово-психічної енергії.

Навичка – призвичаєність до певної дії, яка завдяки цьому виконується автоматично, без істотної участі свідомості в її регулюванні.

На етапі вироблення навички свідомість включається, а під час засвоєння функціонування відбувається вже без істотної її участі. Навички виробляються на основі застосування знань про відповідний спосіб дії, завдяки цілеспрямованим планомірним вправлянням, а відтак – утворюються необхідні стимульно-реактивні зв’язки. Навички є необхідним компонентом уміння. Розрізняють рухові, сенсорні, перцептивні, мовні навички, навички мислення.

Серед різноманітних форм навчальної роботи у ВНЗ/ПНЗ важливе місце належить лекції – головній ланці дидактичного циклу навчання, яка призначена для засвоєння теоретичного матеріалу.

Навчальна лекція (лат. lectio – читання) – форма навчального заняття, яке будується на основі інформаційно-монологічного методу й передбачає систематичний тривалий виклад педагогом матеріалу, продуманого і підготовленого завчасно, із застосуванням способів і прийомів активізації пізнавальної діяльності студентів.

Це логічно завершений, науково обґрунтований, послідовний і систематизований виклад певного наукового або науково-методичного питання, теми чи розділу навчального предмета, ілюстрований за необхідності наочністю та демонструванням дослідів.

Функції лекції: інформаційна (передбачає передавання адаптованої для студентів інформації); орієнтовна (розкриває генезис теорій, ідей: коли, ким вони вивчалися, якими причинами спонукались; список рекомендованої до лекції літератури); пояснювальна, роз’яснювальна (передбачає розкриття сутності наукових понять, їх визначень, тлумачення кожного слова, що належить до структури визначення); переконувальна (полягає у використанні аргументації, логічної доказовості, на основі чого усвідомлюється наукова інформація, що стає базою для формування у студентів наукових поглядів і переконань); систематизуюча (передбачає структурування всього масиву знань з певної дисципліни); стимулююча (спрямована на пробудження інтересу до навчальної інформації з певної науки); виховна і розвивальна (передбачає оцінювання явищ, фактів, процесів, які розглядаються на лекції, розвиток мислення, уваги, уяви, пам’яті та інших пізнавальних здібностей); підсумкова.

Лекції повинні відповідати таким вимогам: моральний бік лекції і викладача; науковість, інформаційність, доказовість, аргументованість, емоційність викладу інформації; активізація мислення слухачів через запитання для роздумів; чітка структура і логіка розкриття інформації; методична обробка – виведення головних думок і положень, підкреслення висновків, повторення їх у різних формулюваннях; виклад доступною і зрозумілою мовою; використання, за можливості, аудіовізуальних дидактичних матеріалів тощо.

Види лекцій. Лекції класифікують за кількома критеріями.

1. За дидактичними завданнями лекції поділяють на: вступні, тематичні, настановчі, оглядові, оглядово-повторювальні, епізодичні, заключні.

2. За способом викладу навчального матеріалу виокремлюють: проблемні лекції, лекції-візуалізації, бінарні лекції, або лекції-дискусії, лекції-бесіди, лекції із заздалегідь запланованими помилками, лекції з розбором конкретних ситуацій, лекції із застосуванням техніки зворотного зв’язку, лекції-консультації, лекції-прес-конференції.

Лекція повинна бути структурована і містити три основні етапи: вступ, основну частину (зміст) і висновки. У вступі викладач зосереджує увагу студентів на предметі лекції, її цілях і завданнях, прикладному значенні.

Зокрема, існує загальний каркас побудови лекції. Це, передусім, повідомлення теми і плану лекції, чітка відповідність йому.

Методика читання лекцій.

Залежно від теми лекції, рівня студентів для розкриття її змісту використовують індуктивний метод (факти, приклади, які підводять до наукових висновків) або дедуктивний (пояснення загальних положень з наступним демонструванням можливості їх застосування на конкретних прикладах).

У педагогіці єдиної методики проведення лекцій не існує, однак кожен викладач має дотримуватись певних вимог:

1. Доведення до студентів мети лекції і належне її мотивування.

2. Доступність і науковість викладу.

3. Включення механізму зворотного зв’язку.

4. Повторення важливих теоретичних положень.

5. Завершення кожного питання лекції підсумком і мотивованим переходом до наступного.

6. Вміння і здатність змусити себе слухати.

7. Емоційність викладу.

8. Налагодження живого контакту.

9. Створення проблемних ситуацій.

Важливим питанням в роботі студента під час лекції є її графічне відображення – конспектування.

Динаміка лекції. Лекція включає чотири фази: початок сприймання – 4-5 хвилин, оптимальна активність сприйняття – 20-30 хвилин, фаза зусиль – 10-15 хвилин, фаза стомлення.

Основні критерії оцінювання якості лекції: суть, методика (рекомендації щодо джерел вивчення теми, використання прийомів закріплення тощо), керівництво роботою студентів, лекторські дані, результативність лекції. Оцінки колег, студентів, самооцінки.

Лекція тісно пов’язана з усіма іншими формами організації навчально-виховної роботи. Вона покликана визначати напрями, зміст і характер інших видів навчальних занять (семінарів, практичних і лабораторних робіт) та самостійної роботи. З огляду на це лекції необхідно вибудовувати на матеріалі, який буде поглиблюватися і розширюватися на семінарських та лабораторно-практичних заняттях.

Значне місце у підготовці фахівців з вищою освітою належить лекціям. Лекція – чіткий, системний виклад окремої наукової проблеми або теми. Мета лекції полягає в допомозі студентам оволодіти методами самостійної роботи з підручниками, посібниками, першоджерелами. Лекція – один з найважливіших чинників в організації навчальної діяльності студентів.

ПЛАН – КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Заняття з дисципліни:	Вказати назву дисципліни
Тема:	Вказати тему
Навчальна мета:	Ознайомити…; розкрити …….; розглянути …..
Виховна мета:	Виховувати педагогічний світогляд студентів як майбутніх інженерів-педагогів.
Час:	2 години
Місце:	Аудиторія
Метод (вид) заняття:	Лекція (усне викладення матеріалу)
Матеріально-технічне забезпечення:	Вказати 1-2 методички
Література:	1. Вказати 5-6 літературних джерел 2.

Дата добавления: 2014-01-07