V. Питання

25 лютого 1956 р. на закритому засіданні ХХ з’їзду КПРС перший секретар ЦК партії М.Хрущов виголосив таємну доповідь, присвячену культу особи Сталіна. Промова викликала шокову реакцію в залі. Перед делегатами постав новий образ Сталіна – жорстокого тирана, котрий послідовно створював свій культ, безжалісно знищував вчорашніх соратників. Жорстокій критиці була піддана офіційна політика попереднього періоду, зокрема й політика в галузі культури.

«Відлига»(назва – за повістю І.Еренбурга «Оттепель»­) – так назвали новий етап у розвитку радянської культури. Основні явища, що характеризували цей період, це: скасування одіозних постанов партії ї питань ідеології, реабілітація низки імен репресованих, відкриття нових літературних журналів та театрів, друк заборонених до того авторів, поява нових художніх творів громадського звучання, особливо в літературі та кіно, вихід багатотомних видань (зокрема таких, як «Словник укр. мови», «Історія української літератури», «Історія українського мистецтва», «Історія міст і сіл України» тощо), активізація міжнародних контактів (що призвело до появи молодіжної субкультури «стиляг» і т.п.).

В Україні першим секретарем Комуністичної партії України був призначений П.Шелест. За роки його правліннявлада пішла на пом’якшення у культурній політиці – це був поміркований варіант «українізації». Виростало нове покоління - покоління «шістдесятників»: письменників та критиків, які зазивали повернути «на шлях правди», а саме припинити втручання партії в справи мистецтва, забезпечити права української мови, визнати право митця на експеримент. До цього покоління відносимо таких письменників, як: Василь Симоненко, Ліна Костенко, Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Іван Драч, Микола Вінграновський, Дмитро Павличко, Іван Світличний, Василь Стус, Ігор та Ірина Калинці, брати Горині, та ін. Їх об’єднував ідеалізм, шукання правди і чесної позиції, опір російському бюрократизму. Провідною фігурою в сучасній літературі, починаючи з 1960-х рр. стала Ліна Костенко, яка на прикладах історії та сучасності звертається до проблем духовності. Зовсім по-новому, відверто, не стандартно, малювали художники Віктор Зарецький, Алла Горська, Галина Севрук, Панас Заливаха, Валентин Задорожний.

Проте вже у 1962 та 1963 рр. М.Хрущов засудив «Відступи від соціалістичного реалізму» та «прояви формалізму та абстракціонізму». У 1962 р. побачила світ перша збірка поезії Василя Симоненка. А вже у 1963 р. невідомі злочинці жорстоко побили його, він помер у 37– річному віці.

Національне питання в культурі 1960-х, незважаючи на послаблення тиску з боку влади, так і не було вирішено. Відбувалось продовження політики русифікації: згідно з реформою освіти 1958 р. діти в школах мали право не вивчати українську мову за рішенням батьків; у вищій школі панувала російська мова. Тож українська національно свідома інтелігенція намагалась протистояти цим процесам поглиблення денаціоналізації. Так, 1963 року конференція в Київському університеті по суті перетворилась на демонстрацію проти русифікації. Біля пам’ятника Т.Шевченку у Києві в день перепоховання поета (22 травня) відбувались поетичні читання та мітинги протесту проти політики партії. Бурю протестів викликала підозріла пожежа в Академії наук 1964 р., під час якої згорів фонд українських рукописів. Іван Дзюба («націонал-комуніст») у відомій статті «Інтернаціоналізм чи русифікація» засудив політику нищення українського, закликав до свободи національного самовираження. Це був тонкий і безжальний аналіз механіки русифікації в Україні.

Дата добавления: 2014-01-07