Загальні дані про сучасний ринок теле- відеоапаратури

Відео (лат. Video – дивлюсь, бачу) – це частина складних слів, яка вказує на їх відношення до електричних сигналів, котрі несуть інформацію про зображення, систем і пристроїв підсилення таких сигналів; їх запису і відтворення (відеокамера, відеомагнітофон), а також до носіїв інформації, які містять записані відеосигнали (відеодиски, відеокасети).

В сучасний час в цілому у всьому світі спостерігається кількісний ріст відеоапаратури. Наприклад відомо, що в США на кінець цього тисячоріччя щорічне виробництво телевізорів становить 10 млн. шт. Причому починаючи з 1970 р. (понад 5 млн. сімей) до теперішнього часу майже прямо пропорційно часові зростає кількість сімей, котрі мають телевізори – більше 100 млн. сімей. В 1989 р. в США 90,4 млн. сімей були охоплені телебаченням, а в теперішній час (2000 р.) забезпеченість цих мешканців телевізійними засобами така: мовним телебаченням 98 %; побутовими відеомагнітофонами 61 %; кабельним телебаченням 60 %. В США щорічно продається понад 20 млн. шт. кольорових телевізорів і понад 15 млн. – касетних відеомагнітофонів.

В Японії з 1987 р. по теперішній час щорічно виробляється понад 28 млн. відеомагнітофонів, і крім того – на Японських підприємствах за її межами – 6 млн. шт. (в т.ч. в Європі 5 млн. шт.). В Західній Європі виробляється щорічно 9 млн. відеомагнітофонів. Причому 42 % цієї кількості припадає на підприємства японських фірм, котрі функціонують в Європі, а 15 % - на підприємствах Південнокорейських фірм. Відомо, що в 1984 р. доля японських фірм в світовому випуску побутових відеомагнітофонів становила 98 %, а на кінець тисячоліття цей показник і зменшився до 83 %, але ж залишився великим.

Зростає виробництво та споживання відеокамер: в Японії в 1989р. було продано 1,6 млн. шт., а на кінець тисячоліття – 2 млн. шт. В Європі на початок нового тисячоліття потреба в відеокамерах становить 2,2 млн. шт.

Вважається що в теперішній час телебачення і кіно являються найголовнішими джерелами відеопрограм. А тому дуже розвиваються: багатопрограмне кольорове телебачення через наземні передавальні станції і ретранслятори. Крім того, для цього створена глобальна мережа супутникового телебачення, широко розповсюджені мережі кабельного телебачення, в т.ч. світловолоконне.

Вважають, що 2000 року впроваджена цифрова відеотехніка (телевізори з цифровою обробкою сигналів), котра постійно знищує межу поміж комп’ютерами і телевізорами. А тому все частіш зустрічаються повідомлення про створення телекомп’ютера або комп’ютеротелевізора. Наприклад, в 1994 р. фірма SONY розпочала виробництво такого гібриду під торговою маркою TELEMAC. Принцип функціонування телевізорокомп’ютера дає можливість під час перегляду телепередач натиском кнопки перемикнути на комп’ютер, а після виконання деяких дій з ним повернутися (перемкнути) до перегляду телепередач.

Набувають подальшого розвитку цифрова відеотехніка – цифрове телебачення ТМВЧ (телевізійне мовлення великої чіткості); цифрові касетні відеомагнітофони; цифрові відеодиски. Така еволюція світового розвитку побутової відеотехніки.

Тенденції розвитку вітчизняних телевізорів також передбачають постійний перехід від аналогової обробки радіосигналів до цифрової. З широким впровадженням в телевізорах нових поколінь технології мультимедіа. Це напрямки суміщення телевізора з комп’ютером, котрі забезпечують користувачеві роботу в діалоговому (інтерактивному) режимі. Споживач одержує можливість користуватися енциклопедичними даними, котрі зберігаються на компакт- дисках CD-ROM, вивчати іноземні мови або різні навчальні дисципліни. Вважається, що після 1995 р. у нас закінчені розробки телевізорів 5-го покоління здатних приймати телепередачі із супутників; у 1998 р. – початок виробництв телевізорів кольорового зображення – мультимедія, цифрова відеотехніка (7 покоління); в 2010 р. будуть закінчені розробки телевізорів кольорового зображення мовлення великої чіткості (8 покоління).

Інформаційні мережі дають можливість суттєво розширити просвітительські можливості інтерактивності; відкрити нові масштаби комунікації.

Інтерактивне телебачення у світі в теперішній час являє найвищу міру розвитку класичного телебачення. Про це свідчать такі можливості розвитку телебачення:

- Interactive TV – інтерактивне телебачення, забезпечує не тільки миттєво демонстрацію вибраної глядачем телепередачі, але й можливість глядача вміщуватись в хід телепередачі.

- Video-On-Demand – телебачення, забезпечує миттєво демонстрацію телепередачі, котру глядач може самостійно обрати із запропонованого на цей день набору програм. Здійснюється за індивідуальним замовленням глядача за допомогою відеосервера.

- Teleshopping або Homeshopping – можливість покупки різних товарів за допомогою кабельного телебачення;

- Near-Video-On-Demand – телебачення, забезпечує глядачеві можливість перегляду максимальної кількості програм денних передач. Вони передаються багатьма каналами таким чином, що їхній початок зрушений в часі.

- Pay-per-View – розрахунки (оплата) тільки за переглянуті передачі.

- Pay-TV/Pay-per-channel – платне телебачення (платні канали).

- Free TV – безплатне телебачення.

Interactive TV, на відміну від його колишніх варіантів, котрі називались Video-On-Demand і Near-Video-On-Demand (відео на замовлення), забезпечує глядачеві не тільки можливість самостійного вибору програми котру він бажає дивитись, але й вмішуватись в хід телепередач: пропускати нецікаві з його точки зору фрагменти; повторяти сюжети, котрі сподобались; в любий момент зупиняти або прискорювати відтворення, тобто використовувати телепередачу, як і відеозапис. Компанія Datamonitor, прогнозує на 2005 рік від застосування інтерактивного телебачення доходів в солідних розмірах (в млрд. дол. США): в Німеччині – 10,8; Великобританії – 6,5; Франції – 4,8; Голландії – 1,7; Швеції – 1,3.

Принципи телебачення і структурна схема телевізора

Телебачення – це галузь науки, техніки і культури, пов’язана з передачею на відстані інформативних зображень об’єктів та звуків. Здійснюється це за допомогою ефіру або кабелів (ефірне або кабельне телебачення). Воно охоплює всі галузі людського пізнання, здійснює вплив на формування суспільної думки, служить засобом духовного розвитку і виховання людей. Являється найоперативнішим в наданні міжнародної інформації про життя, наукові відкриття або ті чи-то інші події.

Принцип телевізійної передачі заключається в послідовному перетворенні в часі елементів оптичного зображення об’єкту в відеосигнали, передачі цих сигналів каналами зв’язку (кабельним або радіоканалами) в пункти прийому та в їх зворотному перетворенні у видиме телевізійне зображення.

Оптичне зображення об’єкту перетворюється у відеосигнали за телевізійної передавальної камери. Вона (телекамера) складається з об’єктиву, перетворювача “світло-сигнал”, генератора телевізійних розверсток, відеопідсилювача та електронного відеопошуковця.

Об’єктив телекамери формує оптичне зображення об’єкту на світлочутливих елементах “світло-сигнал” перетворювача. Вони здатні миттєво виробляти величини електричних сигналів пропорціональні освітленності об’єкту. Таким чином, оптичне зображення перетворюється в його електричну (електронну) копію, котра включає величезну кількість цяточок (елементів зображення). Кожен елемент зображення характеризується з параметрами: яркістю, колірністю (кольоровим тоном та чистотою кольору) і геометричним місцем (координатами X і Y в зображенні). Враховуючи складність та й доцільність застосування для передачі і відтворення на екрані телевізора кожного елементу зображення 3-х каналів зв’язку в телебаченні прийнято принцип чергування передачі елементів зображення. Він враховує інерційність людського зору, тобто здатність зберігати світлове зображення в пам’яті на протязі деякого проміжку часу. В кінцевому результаті світлом свічення від світловипромінюючих елементів перетворювача “сигнал-світло” людське око сприймає свічення частинок люмінофору на екрані кінескопу телевізора як реальне зображення. Процес послідовної передачі або відеовідтворення всих елементів зображення з заданою швидкістю та у визначеному порядку називають розверсткою зображення.

В нас (як і в інших країнах СНД) прийнято стандарт, згідно котрому екран (тобто зображення) розкладається на 625 строчок. Вони й утворюють кадр. За кожну секунду передається 25 кадрів. З метою запобігання мерехтіння зображення на екрані телевізора вся кількість ліній кожного кадру передається в 2 заходи тобто двома напівкадрами: в першому – передаються непарні, а у другому – парні лінії зображення. Тому ця розверстка називається черезстрочною (черезлінійною). Відома розверстка построчна, при котрій увесь телевізійний кадр піддається аналізу постійно, послідовно, тобто одна строчка за другою. Построчна розверстка вважається прогресивною. З метою забезпечення синхронності та синфазності розверсток в передавальних та в приймальних пристроях телевізійної системи на початку кожної строчки кожного поля (кадру) передаються сінхроімпульси. В передавальному пристрої (в відеокамері) перетворювачем являється “світло-сигнал”, в приймальному пристрої (в телевізорі) – “сигнал-світло”. В обох цих випадках застосовують електронно-променеві прилади (іконоскоп і кінескоп – відповідно). А тому поряд із сигналами синхронізації і з відеосигналом, в кінці кожної строчки в кожному кадрі передаються імпульси, котрі під час зворотного ходу електричного променя, його гасять і запирають електронну пушку кінескопу (або іконоскопу).

Відеосигнал чорно-білого зображення містить інформацію тільки про якість елементів зображення на виході “світло-сигнал” перетворювача. Його підсилюють, доповнюють сигналами гасіння і синхронізації та піддають перетворенню в амплітудно-модульовані (АМ) радіосигнали зображення. Останні випромінюються передавальною телевізійною антеною у виді електромагнітних коливань на відповідній несучій частоті в ефір.

Звуковий супровід здійснюється за допомогою частотно-модульованих (ЧМ) радіохвиль. Вони передаються окремим передатчиком на несучій частоті, котра відрізняється на 6,5 МГц від несучої частоти сигналів зображення. Сукупність цих 2-х несучих частот називають телевізійним каналом. В світі для телебачення застосовують інтервал частот 40-960 МГц. До теперішнього часу в ньому було освоєно 2 діапазони: метровий (48,5-230 МГц) і дециметровий (470-960 МГц). В Росії для телебачення застосовують нижній метровий діапазон (VHF 1 – 48,5…64 МГц); середній метровий діапазон (VHF 2 – 76…100 МГц); верхній метровий діапазон (VHF 3 – 174…230 МГц); дециметровий (UHF – 470…622 МГц). В кожній країні частини цих діапазонів розділені на фіксовані полоси частот (радіоканали телебачення), відведені для передачі радіосигналів зображення та звукового супроводу однієї телепрограми. Кордони значення частот і номера каналів постійні і закріплені в параметрах системи телебачення. Діапазон метрових хвиль становить 12 таких каналів. В діапазоні дециметрових хвиль – більше 40 каналів.

Телевізійний стандарт мовного телебачення утворює сукупність нормативних характеристик і параметрів, котрі визначають систему телебачення. У світі тепер діє 10 стандартів аналогового телебачення, котрі позначають великими літерами латинського алфавіту: B, D, G, H, I, K, KI, L, M, N (див. табл. 4).

Телевізійні програми України, як і більшості інших країн практично повністю передаються в кольоровому зображенні. Найважливіша властивість всих телевізійних систем кольорового телебачення – це: сукупність і сумісність телевізійних засобів які застосовують для передачі всієї інформації про колір об’єкту від телекамери до телевізора з системами чорно-білого телебачення. Передачі сигналів кольорових і чорно-білих програм передаються одними і тими ж каналами зв’язку та за стандартами прийнятими в кожній країні.

Принцип передачі і відтворення кольорових зображень в телебаченні базується на теорії 3-х компонентності кольорового зору тааддитивному синтезі кольорів, згідно котрому всю багатобарвність природних кольорів можна оптично відтворити за допомогою 3-х головних кольорів. Ось чому в передавальній телевізійній камері кольорове зображення розділяється на 3 однобарвних тобто монохромних зображень головних кольорів: червоний, синій і зелений. Потім їх перетворюють в 3 базових відеосигнали, пропорційних відповідно червоній, зеленій та синій складовим кольору, котрі аналізуються в процесі телевізійної розверстки базового оптичного зображення.

З метою формування телевізійного сигналу і передачі його в канал зв’язку в системі кольорового телебачення застосовують спеціальні методи кольорового кодування інформації.

В різних країнах земного шару з метою організації кольорового телебачення застосовують 3 головних системи кольорового телебачення: PAL (початкові букви від англ. “Phase Alternation Line”)– переміна фази за строками, прийнята в Німеччині, Англії, Нідерландах, Австралії та в ряді інших країн Західної Європи; Secam (секам – початкові букви франц. слів “System en Couter avec Memoire” – кольорова система з запам’ятовуванням. Прийнято у Франції, Україні та ін. Країнах СНД, в деяких інших країнах Европи і Африки; NTSC (початкові літери англійських слів “National Television System Committee” – національний комітет телевізійних систем) – прийнята в США, Японії та в ін. (див. табл. 4). Загальним для всих їх являється те, що базове оптичне зображення передається за допомогою сигналу яркості (як і чорнобілого телебачення); додаткова інформація (необхідна для відтворення кольорів) передається частотним ущільненням сигналів яркісті за допомогою сигналів колірності. Розрізняються ці системи способами і конкретними параметрами кодування кольорів.

Структурна схема телевізора визначається принципами телеприйому, а тому вона включає такі складові:

- перетворення електромагнітних коливань в високочастотні електричні коливання;

- їх демодуляція;

- перетворення електричних сигналів зображення (відеосигналів) і електричних сигналів (аудиосигналів) в телевізійне зображення і звук.

Перших 2 процеси здійснює телетюнер, тобто радіоелектронний пристрій, призначений для прийому та перетворення радіосигналів телебачення в відеосигнали та електричні сигнали звукової частоти.

Відеомонітор (кінескоп) – тобто електронний пристрій здійснює відтворення відеоінформації на телеекрані із звуковим супровідом (3 процес). Принцип телеприйому заключається в тім, що в телевізорі радіосигнал із антени надходить у високочастотний селектор каналів. В ньому відбувається виділення сигналу потрібного каналу і перетворення його частоти в проміжку.

Вузол сигналів зображення містить підсилювач проміжної частоти, амплітудний детектор, відеопідсилювач, а в кольорових телевізорах – ще й блокобробки сигналів колірності (декодер). Декодер призначається для декодування, формування сигналів базових кольорів з повного кольорового телевізійного сигналу. Надійшовши на кінескоп, вони керують інтенсивністю електронних пучків, а значить, яркістю свічення його люмінофорів (червоного,

зеленого, синього). Ось чому на екрані кольорового кінескопа одночасно відтворюється 3 різнобарвних зображення, котрі утворюють в сукупності кольорове зображення.

Сигнали звукового супроводу, як і у радіоприймачах, підсилюються і детектуються та відтворюються. Генератор розверстки керує строчними і кадровими синхронизуючими імпульсами.

2.Споживні властивості радіоелектронних товарів.

Якість радіоелектронної апаратури характеризується показниками соціальних, функціональних, ергономічних, естетичних властивостей, властивостей безпеки і надійності.

Показник соціального призначення характеризує відповідність побутової радіоелектронної апаратури структурі суспільних потреб.

Функціональні споживні властивості радіоапаратури поділяються на специфічні і загальні.

Вони характеризують можливість використання виробів за призначенням у процесі споживання з метою задоволення певних інформаційних та естетичних потреб.

До загальних показників функціональних споживних властивостей радіоелектронної апаратури відносяться:

· Правильність відтворення звуку;

· Правильність відтворення електричного сигналу низької частоти;

· Сила відтворення звуку;

· Потужність відтвореного електричного сигналу низької частоти;

· Можливість створення стереозвучання;

· Можливість відтворення стереофонічного електричного сигналу;

· Можливість використання підсилювача частоти і акустичної системи апарату для підсилення низькочастотних сигналів з інших джерел;

· Можливість функціонування апарата при носінні;

· Можливість дистанційного управління;

· Можливість підключення головних телефонів.

До специфічних показників функціональних властивостей для окремих видів радіоелектронної апаратури відносяться:

- для електропрогравачів: можливість програвання платівок, ступінь зносу платівок;

- для тюнерів і радіоприймачів: діапазон прийому хвиль, здатність уловлювати слабки сигнали радіостанцій, легкість на лаштування на середні – і короткохвильові станції, стійкість прийому на коротких і ультракоротких хвилях;

- для телевізорів: діапазони приймання хвиль, можливість функціонування на значній відстані від телепередавача, наявність системи автоналаштування, можливість перегляду телепередачі при світлі, розмір зображення на екрані і правильність відтворення зображення, можливість відтворення кольорового зображення;

- для апаратури магнітного запису звуку: економність використання магнітної стрічки, тривалість функціонування магнітофону без перемотування стрічки, можливість автономної зупинки стрічки після їх закінчення.

Ергономічні властивості радіоелектронної апаратури характеризують відповідність побутової радіоелектронної апаратури фізіологічним, психофізіологічним і антропометричним вимогам:

- зручність комутації РЕА з іншими апаратами;

- зручність підготовки до експлуатації;

- зручність користування елементами управління РЕА;

- зручність перенесення РЕА.

Споживні властивості безпеки – характеризує ступінь захищеності людини від дії небезпечних і шкідливих чинників (висока напруга, вибухонебезпечність кінескопів телевізорів, пожежна небезпека на випадок перекриття вентиляційних отворів):

- безпека електрична;

- безпека вогнева;

- безпека радіаційна.

Естетичні властивості радіоелектронної апаратури - це:

- інформаційна виразність;

- раціональність форми;

- цілісність композиції;

- досконалість виробничого виконання і стабільність товарного вигляду.

Показники надійності характеризуються збереженням параметрів функціонування побутової радіоелектронної апаратури протягом певного часу і в межах, установлених умовами використання:

- безвідмовність;

- довговічність;

- ремонтопридатність;

- збереженість.

3.Характеристика асортименту радіоелектронних товарів за ознаками групування.

Всі побутові радіотовари поділяють на дві групи:

1. елементи радіоелектронної техніки;

2. побутова радіоелектронна техніка

До елементів побутової техніки відносяться:

· електровакуумні і електропровідникові приладдя:

· інтегральні схеми;

· електроакустичні приладдя;

· хімічні джерела струму.

Побутова радіоелектронна техніка за призначенням поділяється на:

· аудіотехніку:

- радіоприймачі;

- магнітофони;

- програвачі компакт – дисків (СД);

- комбіновану аудіотехніку (радіоли, магнітоли)

· відеотехніку:

- телевізори;

- відеомагнітофони;

- відеоплеєри;

- відео програвачі;

- комбінована відеотехніка.

Дата добавления: 2014-01-07