Засоби, принципи та методи української народної педагогіки

Засоби виховання – вид діяльності народу, який може впливати на особистість:

· рідна мова;

· усна народна творчість;

· види народного мистецтва;

· національні традиції, звичаї, обряди (традиція – історично складений і переданий з покоління в покоління досвід, практика в будь-якій галузі суспільного життя, норми поведінки, смаки; звичай – манера поведінки, прийнятий спосіб дії; обряд – сукупність установлених звичаєм дій, пов’язаних із побутовими традиціями або з виконанням релігійних установ, ритуал);

· національна символіка (вираження національних ідей, понять або почуттів за допомогою умовних знаків – символів);

· народні ігри, іграшки;

· сімейно-побутова культура.

Принципи виховання – правило, норма, переконання, якими керується народ з метою кращого впливу на вихованця:

· гуманізм (створення умов для формування найкращих людських якостей і здібностей дитини; повага до особистості, розуміння її інтересів, гідності, довіра до неї);

· природовідповідність (врахування природи людини);

· зв’язок виховання з життям (тісний зв’язок із культурно-історичними традиціями народу);

· народність виховання (врахування специфіки спадковості, національної психології, характеру даного народу, його світогляду);

· систематичність (становить собою цілісну єдність, у якій одна ланка доповнює і продовжує іншу);

· послідовність (від простого до складного);

· єдність вимог і поваги до особистості (вимагати не принижуючи, а сприяючи розквіту дитини, ставитися з повагою, піклуватися про дитину).

Методи виховання – способи, шляхи досягнення мети виховання:

· практично-дійові (режим праці та відпочинку, гра, вправляння (тренування), товаришування, дружба, мовлене вий етикет);

· навію вальні (сугестій ні) – казка, легенда, молитва, символ, заповіт (заповідь), вірування, приклад, авторитет, сповідь;

· переконувальні (бесіда, розповідь, прислів’я і приказки, притча, оповідання, пісня);

· попереджувальні (профілактичні) – застереження, догляд (нагляд), контроль, клятва, погроза);

· спонукальні (почуття честі та гідності, віра, надія, любов, кохання, змагання, подарунок, вимога, нагадування, доброта, милосердя, обов’язок, гасло (девіз, заклик), порада, настанова, наказ);

· оцінювання, схвалення та покарання (похвала, подяка, докір, осуд, догана, прокляття).

Приналежність методів виховання до тієї чи іншої групи залежить від мети їх застосування.

Засоби навчання – визнана народом дія, що дає можливість здійснити навчання:

· спілкування дітей з дорослими;

· ігри;

· спостереження;

· навчання.

Принципи навчання (дидактичні принципи) – основні положення, якими керується народ при організації навчання:

· природовідповідність (врахування природи дитини);

· свідомість і активність (свідомість – відображення об’єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, дій дитини в регулюванні взаємин з іншими людьми, з природою, оточуючим середовищем; активність – обумовленість і динаміка виконуваних дій);

· наочність (можливість бачити предмет пізнання з усіх боків і серед усіх тих відношень, у яких він перебуває);

· доступність (передбачає відповідність змісту навчального матеріалу, методів, засобів і форм організації навчання віковим та індивідуальним особливостям дітей);

· міцність засвоєння знань (забезпечується за допомогою багаторазових повторень);

· зв’язок навчання з життям (привчання до трудових процесів, дій (самообслуговування, прибирання кімнати, догляд за рослинами, тваринами)).

Методи навчання – визначені народом способи, шляхи досягнення мети навчання:

· наочні (спостереження, демонстрування);

· словесні (бесіда);

· практичні (створення можливості зробити щось самостійно);

· ігрові (використання в навчанні різноманітних елементів гри).

Оскільки виховання й навчання в народній педагогіці розглядається як єдиний процес, то і засоби, принципи, методи навчання й виховання взаємообумовлюються та взаємодоповнюються один одним.

Дата добавления: 2014-01-07