КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Український народ – автохтонне населення України
Торгові й культурні зв'язки з античними містами-державами Північного Причорномор'я – СРС. Духовна культура давніх слов'ян – СРС. План Творче завдання: підготувати цікаві відомості про основних українських культурологів. Повторити основні поняття курсу «Світова культура та мистецтво». СРС – «Українське мистецтво як квінтесенція художньої культури. Види українського мистецтва» (Л. 6, С. 59-72). Конспект лекції вивчити. 1. Український народ - автохтонне населення України. 2. Особливості трипільської та інших археологічних культур. 3. Культурний процес кіммерійського, скіфського і сарматського періодів. 4. Зарубинецька і черняхівська культура та їх місце в культурному надбанні слов'ян. 5. Венеди, анти і склавини, їх пам'ятки та матеріальна культура. Література 1. Грушевицкая Т.Г., Гузик М.А., Садохин А.П. Словарь по мировой художественной культуре. – М.: Аcademia, 2001. – 403 с. 2. Ізваріна О.М. Українська та зарубіжна культура: навч.посіб. – Донецьк: ДІТБ, 1999. – С. 32-45. 3. Історія української та зарубіжної культури: збірник матеріалів і документів / За ред. С.М. Клапчука, В.Ф. Остафійчука. – К.: Вища шк., 2000. – С. 18-34. 4. Попович М.В. Нарис історії культури України. – К.: АртЕк, 1998. – C. 22-55. 5. Українська та зарубіжна культура: підруч. / За ред. В.О. Лозового. – Харків: Одіссей, 2006. – С. 255-271. 6. Українська та зарубіжна культура: навч. посіб. / За ред. М.М. Заковича. – К.: Знання, 2000. – С. 352-376. 7. Шевнюк О.Л. Українська та зарубіжна культура: навч. посібник. – К.: Знання-Прес, 2002. – С. 22-29. 8.Українська і зарубіжна культура / За заг. ред. К.В. Заблоцької. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2001. –С. 232-237. 9. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія: навч. посібник. – Київ: Центр навч. літератури, 2003. – С. 83-101. Додаткова література 1. Залізняк Л.Л. Від склавинів до української нації. – К., 1997. 2. Залізняк Л.Л. Походження українців: між наукою та ідеологією. – К., 2008. 3. Історія Русів. – К.: Дзвін, 1991. – 308с. 4. Новітні міфи та фальшивки про походження українців. – К.: Темпора, 2008. – 136 с. 5. Субтельний О. Україна: історія. – К.: Либідь, 1991. – 512 с. 6. Українська душа. – К.: Фенікс, 1992. – 128 с. 7. Шилов Ю.А. – Прародина ариев. – К.: «Синто», 1995.
На сьогодні існує декілька гіпотез етногенезу українців: 1) теорія “споконвічності” – українці існують стільки, скільки взагалі існує людина сучасного типу, тобто від 30-40 тис. до 2-3 млн. років; 2) теорія автохтонності (М.Грушевський), згідно з якою етнічну основу українців складало населення пізнього палеоліту, яке проживало на території України, а росіяни та білоруси мали свою окрему етнічну основу та територію проживання; 3) теорія “єдиної колиски” (яка була загальноприйнятою в СРСР у 30-80-і рр. ХХ ст.): зародження і розвиток трьох близьких слов'янських народів з єдиної древньоруської народності; 4) теорія “незалежного розвитку окремих східнослов'янських народів”, тобто українців, росіян, білорусів, яка набула поширення останнім часом. Сьогодні підкреслюється, що Київська Русь була поліетнічною, тобто багатонаціональною державою. Загалом у сучасній літературі початком націогенезису українців вважається період Київської Русі, хоч він і не досяг тоді завершення. Згодом внаслідок несприятливих історичних обставин цей процес був перерваний і поновився на повну силу в XV-XVII сторіччях. У цьому, імовірно, і полягає специфіка етногенезу українців. Український етнос остаточно сформувався на рубежі XVI-XVII ст., причому каталізаторами цього процесу стали загроза фізичного знищення з боку Степу (утворення Кримського ханства – васала Османської імперії), національний гніт польської шляхти та перехід аристократії до католицтва й укладення церковної унії. На хвилі національної боротьби росла національна самосвідомість. Остання виявилася на побутовому рівні в усвідомленні своєї приналежності до “руського народу”, а на вищому, ідеологічному рівні - у боротьбі за національні права, за православ’я, за створення національних державних інститутів та атрибутів. Складність етнічної історії українців відбилася і в різноманітності самоназв (етнонімів), назв з боку інших народів, а також назв країни та держави. Із моменту зародження українського етносу ключовим було поняття Русь. Причому в різні періоди домінували такі його варіанти: VI-XI ст. – Русь; із 1395 р. – Мала Русь; у XVII-XVIII ст. – Малоросія; XIX ст. – початок ХХ ст. – Україна-Русь. Визнання назви “Україна” (уперше згадане в 1187 р.) відбулося у XVII ст., але тоді воно співіснувало з іншим – “Малоросія”, яке набуло широкого розповсюдження після приєднання України до Московської держави. Тільки з початку ХХ ст. етнонім “Україна” став домінантним. Слід виділити і таку особливість: спочатку Руссю, а потім Україною називали центральну область, тобто Київську землю, а потім звідси найменування “Русь” розповсюдилося на все східне слов'янство, а “Україна” – пізніше на все українство. Тобто назва “Русь” сформувалася як спільнослов'янський термін, і саме тому Московська держава взяла його собі в назву для утвердження концепції “Третього Риму”. Що стосується назви “Україна”, то є декілька пояснень його походження: або від “краю” – кордону зі Степом, або від слова “країна” – інша версія: “край” як батьківщина, вітчизна, та ін. Що стосується самоназви “українець”, то вона довго була малопоширеною. Це багато в чому можна пояснити труднощами етносоціального розвитку. Синонімами виступали терміни “козак”, “козацький народ”, одночасно продовжували існувати і старі самоназви “руські”, “русини”. Тільки в умовах національного відродження у другій половині XIX ст. остаточно утвердилася самоназва “українець”. Таким чином, в етнічній історії українців можна виділити три ключові етнооб'єднувальні самоназви: · 1) слов'яни (словени); · 2) руси (руські, роси, русичі, русини); · 3) українці (козаки). Сьогодні українці складають основне населення держави Україна. Це один із найбільших народів Європи і другий за чисельністю в слов'янському світі. Згідно з останнім переписом (1989 р.) українці в своїй країні становили майже дві третини населення (72,7%). Тут проживало 84,8% українців, які жили в тогочасному СРСР – 37,4 млн. Загалом українці рівномірно розподілені по всій території держави за винятком Криму і південного сходу. У сільській місцевості вони складають до 90% населення, у містах – до 70%. Українці належать до слов'янської групи індоєвропейської етнолінгвістичної сім'ї. Український етнос складається з 1) основного етнічного масиву українського народу, який в основному співпадає з територією його формування і державними кордонами України; 2) етнічних груп українців за межами основного етнічного масиву в близькому та далекому зарубіжжі – діаспори; 3) субетнічних груп, тобто спільнот у середовищі українців, відмінних специфічними рисами культури (гуцули, лемки, бойки, поліщуки і т.д.).
Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 964; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |