Тема 1. Концептуальні основи та специфіка наукового дослідження в логістиці

ЛЬВІВ - 2012

К О Н С П Е К Т Л Е К Ц І Й

з дисципліни “Методологія та організація наукових досліджень”

для студентів спеціальністі 8.03060107 “Логістика”

напряму підготовки 030601 “Менеджмент”

галузі знань 0306 “Менеджмент і адміністрування”

Укладач: доц.. Чорнописька Н.В.

1.1. Поняття, зміст, мета і функції науки

Знання необхідні людині для орієнтації в навколишньому світі, для пояснення і передбачення подій, планування і реалізації діяльності та розробки інших нових знань. Знання — найважливіший засіб перетворення дійсності. Вони становлять динамічну систему, що швидко розвивається, темпи зростання якої в сучасних умовах перевищують темпи зростання будь-якої іншої системи. Використання знань у практичній перетворювальній діяльності людей передбачає наявність особливої групи правил, що регламентують, як саме, в яких ситуаціях, за допомогою яких засобів і для досягнення якої мети можуть застосовуватися ті чи інші знання.

Говорячи про знання, мають на увазі вищий рівень інформації, що функціонує в суспільстві. При цьому знання — це не вся інформація, а лише та її частина, яку людина перетворила і опрацювала особливим чином. У процесі перетворення інформація повинна набути знакової форми або бути представленою в цій формі за допомогою інших знань, накопичених у пам’яті; інформація повинна отримати суть і значення. Отже, знання — це завжди інформація, але не всяка інформація — знання. Для перетворення інформації на знання використовують цілу низку закономірностей і різноманітних правил, що вводять знання до системи суспільних зв’язків, у культуротворчий контекст конкретної доби.

Наука становить сутність людського знання. За Кантом, вона є сукупністю знань, впорядкованих згідно з певними принципами, реальним зв’язком правдивих суджень, передбачень і проблем дійсності та окремих її сфер чи аспектів.

Безпосередня мета науки — це опис, пояснення і передбачення процесів та явищ дійсності, що становлять предмет її вивчення на основі відкритих нею законів, інакше кажучи, теоретичне відображення дійсності з метою використання в практичній діяльності людей. Тому наука як сфера людської діяльності виконує функцію розробки і теоретичної систематизації об’єктивних знань про дійсність. У перебігу історичного розвитку наука перетворилася на виробничу силу суспільства і найважливіший соціальний інститут. Поняття науки містить і діяльність задля отримання нового знання, і результат цієї діяльності — суму отриманих на даний час наукових знань, що створюють наукову картину світу.

Таким чином, можна стверджувати, що основним змістом науки є:

· теорія як система знань, яка є формою суспільної свідомості і досягнень інтелекту людини;

· суспільна роль у практичному використанні рекомендацій для виробництва благ, що є життєвою необхідністю людей.

Наука в сучасному суспільстві виконує низку конкретних функцій:

· пізнавальну— задоволення потреб людей у пізнанні законів природи і суспільства;

· культурно-виховну — розвиток культури, гуманізацію виховання і формування нової людини;

· практично-діючу— удосконалення виробництва і системи суспільних відносин, інакше кажучи, безпосередньої виробничої сили матеріального виробництва.

Сукупність окремих, часткових функцій науки надає їй головну функцію в сучасному світі — розвиток системи знань, що сприяє найбільш раціональній організації виробничих відносин і використанню виробничих сил в інтересах усіх членів суспільства.

Згідно з викладеного вище, поняття науки слід розглядати з трьох основних позицій. По-перше, з теоретичної, як систему знань, форму суспільного пізнання; по-друге, як вид суспільного розподілу праці; по-третє, з позиції практичного використання висновків науки, інакше кажучи, її суспільної ролі.

Розглянута нами двоєдина мета науки — наукове пояснення явищ природи і суспільства, будь-коли зафіксованих людиною, і отримання нових знань, використання їх у практичному освоєнні світу — обумовлює і предмет науки: взаємопов’язані форми розвитку матерії або особливості їх відображення у свідомості людини.

Кожна наука передбачає створення єдиної логічно чіткої системи знань про той чи інший аспект навколишнього світу, знань, зведених у єдину систему. Систематизовані наукові знання і є адекватним відображенням, відтворенням структури об’єкта в системі наукових знань про нього. Отже, наука — це динамічна система знань, що розкривають нові явища в суспільстві і природі з метою використання їх у практичній діяльності людини.

Проте треба зазначити, що не всі знання, зведені в систему, вважаються наукою. Наприклад, практичні посібники з планування, нормування, обліку, фінансування логістичної діяльності становлять певну систему знань, але їх не відносять до наукових знань, бо вони не розкривають нових явищ у господарській діяльності людей, а лише містять конкретні інструкції відносно виконання традиційних дій у сфері логістики.

На відміну від повсякденного знання, наука (за Арістотелем) не задовольняється тільки питанням “що”, а й запитує “чому”, порушує питання про основи і причини речей, водночас заглиблюючись у дійсність, в елементи буття, подій, трансформуючи їх.

Логістика як наука має справу з особливим набором об’єктів реальності, що не зводяться до об’єктів побутового досвіду. Наука виходить далеко за межі повсякденної практичної діяльності людини й має предметом своєї уваги також об’єкти, які поки що не входять у наявну практику. При цьому, спираючись на глибокі знання об’єктивних суттєвих зв’язків дійсності, виявляючи об’єктивні тенденції розвитку природничих і суспільних процесів, логістика як наука є засобом передбачення наслідків логістичної діяльності, розкриває методику прийняття рішень у цій діяльності.

Наука як система знань має специфічну структуру, що складається з низки елементів.

Головним елементом науки є наукові закони. Науковий закон— внутрішній суттєвий і стійкий зв’язок явищ і процесів, що обумовлює їхні впорядковані зміни і дає можливість достовірного передбачення перебігу цих явищ або процесів. Наукові закони існують об’єктивно, незалежно від свідомості людей, як відображення необхідних, суттєвих, внутрішніх відносин між властивостями речей чи явищ або різноманітними тенденціями їхнього розвитку. Вони не створюються людьми, а лише виявляються, розкриваються, формулюються таким чином, щоб відповідати реаліям об’єктивного світу, бути точним їх відображенням.

Важливим структурним елементом науки є категорії — форми усвідомлення в поняттях загальних способів ставлення людини до світу, що відображають найбільш загальні та суттєві властивості, закони природи і суспільства. Це найзагальніші поняття науки, що втілюють особливості її предмета, змісту і методу. Вони є незмінним засобом дослідження і систематизації матеріалу (наприклад, категорії товару і вартості, володіння і власності в економічній теорії, запасу і потоку в логістиці).

З науковими законами і категоріями тісно пов’язаний такий структурний елемент науки, як принцип — першопочаток, керівна ідея, центральне поняття, що є узагальненням і поширенням якогось положення на всі явища тієї сфери знань, з якої цей принцип виведено. Під принципом дії, наприклад, розуміють етичну норму, що характеризує взаємини людей у суспільстві. Принципи, на відміну від законів, об’єктивно в природі не існують, їх спеціально створює людина в процесі систематизації знань як основу цієї системи. Принципи можуть мати форму постулатів — тверджень, попередніх припущень певної наукової теорії, що вважаються в ній вихідними і стають основою для великих теоретичних узагальнень. У сучасній логіці і методології науки постулат іноді трактується як синонім поняття аксіоми — певного вихідного твердження, інтуїтивно очевидного або апріорі істинного, яке приймається без доказів як опорне в певній теорії, і з якого (або сукупності яких) виводяться всі інші положення цієї теорії в межах прийнятих у ній правил виводу. Проте здебільшого зберігається різниця цих понять: під аксіомами розуміють логічні вихідні принципи певної теорії, під постулатом — спеціально наукові, специфічні принципи цієї теорії. В окремих випадках терміном “постулат” позначають аксіоми і правила виведення конкретної теорії.

У цьому разі під теорією мають на увазі систему узагальненого достовірного знання про той чи інший “фрагмент” дійсності, що описує, пояснює і передбачає функціонування певної сукупності об’єктів, які становлять цей “фрагмент”. Теорія є розумовим, духовним відображенням і відтворенням реальної дійсності, водночас вона нерозривно пов’язана з практикою — специфічно людською, свідомою, доцільною предметною діяльністю, матеріальною, з огляду на свої передумови, засоби і кінцеві результати, яка саме ставить перед пізнанням завдання, що потребують вирішення. Тому практика та її результати в узагальненому вигляді є невіддільним складником кожної теорії. Докладніше теоретичний і практичний способи пізнання дійсності будуть розглянуті трохи нижче.

Наведені нами складники науки зовсім не вичерпують всього набору її системоутворювальних елементів. До них належать факти і дані досвіду, гіпотези, докази, спростування та багато інших, які перебувають у жорсткому паралельному або ієрархічному взаємозв’язку і складаються в чітко виражену систему об’єктивних знань про реальний світ — науку.

Дата добавления: 2014-01-07