У ході визвольних операцій 1944 р. на Україні загинуло понад 3,5 мли. воїнів!

Об'єднання майже всіх українських зе­мель у складі УРСР мало велике історичне значення: вперше за декілька століть ук­раїнці опинилися в межах однієї держави. Проте ціна, яку довелося заплатити за це об'єднання населенню Західної України, була надто високою. Негативний досвід спілкування з радянською владою переко­нав західних українців у тому, що їх май­бутнє - не в інтеграції з СРСР, а у створен­ні незалежної Української держави.

Запитання і завдання

1. Що штовхнуло Радянський Союз до утворення військово-політичного союзу з Німеччиною? Чи стало це поштовхом до початку ІІ Світової війни?;

2. Якими угодами керувалися СРСР та Німеччина, здійснюючи свої агресивні дії? Дайте їх загальну характеристику;

3. Дайте характеристику приєднання західноукраїнських і придунайських земель до України у 1939-1940 роках.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001;

2. Історія України / За заг. ред. В.Смолія - К.: 2000;

3. Історія України / За ред. Ю.Зайцева. - Львів,: 1996;

4. Історія України. Навчальний посібник / За ред. Б.М.Лановика. – К.: 1999.

Тема 25. Бойові дії на території України у 1941-1944 роках. Окупація і визволення.

Окупація України військами Німеччини та її союзників

(22 червня 1941 -22 липня 1942 рр.)

У 1940-1941 рр. Гітлер підкорив майже всю Західну Європу і, згідно з " пла­ном Барбаросса", розробленим у грудні 1940 р., почав інтенсивну підготов­ку до війни проти СРСР. До­стовірна і незаперечна інформація про плани Гітлера через розвідників і дипломатів по­ступала до Сталіна. Але, замість відповід­них заходів по приведенню збройних сил у бойову готовність, радянське керівництво за­суджувало "чутки" про напад Німеччини як безпідставні, запевняло в міцності та непо­рушності радянсько-німецького договору. Початок війни виявився несподіваним для командування Червоної армії, населення країни, що призвело до трагічних наслідків.

22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччи­на напала на Радянський Союз. Її союзниками виступили Фінляндія, Угорщина, Ру­мунія, Італія, Словаччина.

План "Барбаросса" передбачав "бліц-кріг" - блискавичну війну: протягом 2-2,5 місяців знищити Червону армію і вийти на лінію Архангельськ-Астрахань. Німецька армія наступала у трьох головних напрям­ках: західному - на Ленінград, централь­ному - на Москву, південному - на Київ. Згідно з планом передбачалося загарбан­ня України вже в перші тижні війни і ство­рення плацдарму для прориву на Кавказ і Закавказзя.

За планом "Ост" німці мали намір ви­селити з України мільйони людей, заселив­ши її німецькими колоністами. Частину ук­раїнських земель передбачалося передати союзникам.

Наступ в Україну здійснювала група німецьких армій "Південь" на чолі з фельд­маршалом Рундштедтом. Для оборони України були створені Південно-Західний фронт на чолі з генералом М. Кирпоносом та Південний фронт на чолі з генералом Я. Чередніченком.

З 23 по 29 червня в районі Луцьк-Рівне-Броди тривала найбільша танкова битва початкового етапу війни. Війська Південно-Західного фронту змушені були відсту­пити, залишивши Західну Україну. 30 черв­ня німці окупували Львів. Вже на кінець третього тижня війни вони просунулись уг­либ України на 300-350 км.

На північному напрямку німецькі вій­ська просунулись углиб радянської тери­торії на 500 км., на центральному напрям­ку - на 600 км. Червона армія за перші три тижні війни втратила 850 тис. чоловік (у 10 разів більше, ніж Німеччина), 4013 літаків, 11783. танків.

Початковий період війни склався вкрай невдало для Радянського Союзу.

Історичні реалії свідчать про те, що на­передодні нападу Німеччини Радянський Союз володів об'єктивними передумовами для належної відсічі агресору. Причини тяж­ких поразок у 1941 р. криються не в слаб­кості СРСР, а в негативних явищах, влас­тивих режиму. Серед них вар­то зазначити такі:

Ø прорахунки радянського керівництва в оцінці воєнно-політичної ситуації, пе­реоцінка значення радянсько-німецьких договорів, прорахунки у визначенні строків нападу Німеччини на Ра­дянський Союз;

Ø неукомплектованість Червоної армії кваліфікованими командирськими кадрами, кращі з яких стали жертвами сталінських репресій (знищено 20% ко­мандного складу Червоної армії). Нові командири були погано підготовлені, не­компетентні;

Ø незавершеність заходів по зміцненню західних кордонів, немобілізованість частин Червоної армії (Сталін боявся спровокувати напад Німеччини);

Ø Німеччина, яка завоювала більшу час­тину Європи, за воєнно-економічним по­тенціалом значно перевершувала Ра­дянський Союз. На початку війни вона мала перевагу в живій силі і техніці.

Головною воєнно-політичною подією літньої кампанії була оборона Києва, яка тривала з 7 липня по 26 вересня 1941 р. і відволікала значні сили ворога. Проте, ні­мецьким арміям вдалося оточити велике угрупування захисників Києва: в полон по­трапило понад 665 тис. солдат і офіцерів, було знищено командування Південно-Західного фронту.

Причиною трагедії стали прорахунки вищого військового командування, зок-рема те, що Сталін не давав згоди на відве­дення військ з-під Києва.

До найкрупніших оборонних боїв на те­риторії України належать також оборона Одеси (5 серпня - 16 жовтня 1941 р.) та оборона Севастополя, яка тривала 250 днів! (30 жовтня 1941 р. -4 липня 1942 р.).

Наприкінці 1941 р. німецькі війська групи армій "Південь" окупували майже всю Україну. Однак план "блискавичної війни" був зірваний.

В боях країна організовувала оборону:

v 22 червня створено Ставку головного командування під керівництвом маршала С. Тимошенка (згодом перейменовано на Ставку верховного головнокомандування на чолі зі Сталіним);

v 29 червня прийнято Директиву пар­тійним і радянським організаціям прифрон­тових областей, яка містила план оборо­ни і евакуації;

v 30 червня створено Державний комі­тет оборони на чолі зі Сталіним, що об'єд­нав у своїх руках усю державну, господар­ську і воєнну владу в країні;

v розпочато формування дивізій народ­ного ополчення, винищувальних батальйо­нів, мобілізацію населення на будівництво оборонних споруд;

v почалася перебудова економіки на во­єнний лад.

В умовах воєнно-політичної кризи сталін­ський режим здійснював керівництво краї­ною своїми репресивними, тоталітарними методами. Про це свідчать надзвичайно жорстокі накази Сталіна №270 від 16 серп­ня 1941 р. і №227 від 28 липня 1942 р. "Ні кроку назад", які нерідко прирікали на за­гибель цілі з'єднання.

На початку війни виникла необхідність евакуювати матеріальні і людські ресурси на Схід СРСР.

Відсутність завчасно складених планів евакуації внесла, особливо в перші тижні війни, дезорганізацію в еваку­аційні процеси.

З України було евакуйовано на схід: по­над 550 підприємств, майно радгоспів, кол­госпів (зокрема понад 5 млн. голів худоби), Академію наук України, культурно-освітні заклади, понад 3,5 млн. робітників, селян і службовців.

Все, що не можна було вивезти, підляга­ло знищенню.

Перебазування на схід величезних мате­ріальних цінностей, переведення народно­го господарства на воєнний лад - у надзви­чайно складних умовах і в найкоротший строк - стало всенародним трудовим под­вигом. На сході країни, по суті, заново була створена першокласна воєнна економіка.

Після розгрому Південно-Західного фронту ворог кинув основні сили на Моск­ву, де з 30 вересня по 5 грудня йшли важкі оборонні бої. 5-6 груднярадянські війська перейшли в контрнаступ, розгромивши німців і відкинувши їх на захід на 100-250 км. Перемога під Москвою остаточно похова­ла гітлерівський план "бліцкрігу", розвія­ла міф про непереможність вермахту.

Успіх під Москвою всупереч пропозиці­ям військових радників Сталін вирішив ви­користати для розвитку загального насту­пу. Він дав вказівку про проведення бага­тьох часткових і розрізнених наступальних операцій. Погано продумані і слабо забез­печені у матеріально-технічному відно­шенні, всі вони були невдалими. Трагічні наслідки мала наступальна операція під Харковом військ Південно-Західного фрон­ту на чолі з С. Тимошенком і М. Хрущовиму травні 1942 р.: загинуло три армії, у по­лон потрапило 240 тис. солдатів і офіцерів. Трагічно завершилася і спроба розгроми­ти гітлерівців у Криму. 4 липня 1942 р. після 250-денної оборони Севастополь захопили німецькі війська.

Поразки в Україні різко змінили воєнно-стратегічну ситуацію, ініціатива знову пе­рейшла до рук ворога. У червні 1942 р. німецькі війська великими танковими з'єд­наннями за підтримки авіації почали на­вальний наступ на воронезькому напрямку. Наслідком цього був прорив фронту вглиб на 200-400 км протяжністю 600-650 км.

22 липня 1942 р. після захоплення м. СвердловськаВорошиловградської області гітлерівці остаточно окупували всю територію Української РСР.

Україна в роки німецької

окупації

1. Захопивши Україну, німці розчлену­вали її на окремі частини:

ü Буковина, Одеська та Ізмаїльська області, частина Вінницької та Миколаїв­ської областей були віддані Румунії. Ці землі отримали назву "Трансністрія";

ü Галичина разом з польськими тери­торіями ввійшла до складу окремого гене­рал-губернаторства;

ü більшість українських земель увій­шла до складу Рейхскомісаріату "Украї­на" на чолі з фанатичним нацистом, катом українського народу Е.Кохом. Це адміні­стративне утворення включало 63,6% всієї території України;

ü прифронтові області (Чернігівська, Сумська, Харківська області, Донбас) підпорядковувалися військовому командуванню.

2. Відповідно до "теорії расової винят­ковості німецької нації" українці підляга­ли масовому знищенню. Справжній геноцид здійснювався проти єврейського народу.

Україна вкрилася концтаборами, тюрма­ми, гето. Практично в кожному україн­ському місті був свій "Бабин Яр": за роки окупації в Бабиному Яру в Києві загинуло понад 220 тис, в Дробицькому Яру в Хар­кові - понад 60 тис, в Янівському концта­борі у Львові - понад 160 тис чоловік. Пере­важно це були українські громадяни єврей­ської національності. А всього в Україні в період окупації було вбито 3,9 млн. мирно­го населення і 1,3 млн. військовополонених.

3. Гітлерівці грабували матеріальні і люд­ські ресурси України. До Німеччини виво­зилися продовольство, обладнання, сирови­на, коштовності, чорноземи, а також робо­ча сила. З України на примусові роботи до Німеччини було вивезено 2,4 млн. чоловік.

Щоб забезпечити більш "ефективну" ек­сплуатацію українського села, німці збе­регли колгоспи.

4. Обмежувалися постачання міст про­довольством, медичне обслуговування, ос­віта. Українці перетворювалися на людей "третього сорту".

Таким чином, окупаційний режим відзначався винятковою жорстокістю. Але він виявився неефективним, бо не за­безпечив покори українського народу. Навпаки, нацистський "новий порядок" викликав масовий рух Опору в Україні.

Рух Опору в Україні

В українському антифашистському русі Опору існувало дві течії: радянський рух Опору (партизани і підпільники) та національно-визвольний рух Опору на чолі з ОУН.

Радянський рух опору:

Прагнув до відновлення статусу Украї­ни в складі СРСР. Наприкінці 1942 р. в Ук­раїні діяло 800 партизанських загонів. Їх дії координував Український штаб партизан­ського руху на чолі з Т.Строкачем. Виник­ли великі партизанські загони і з'єднання на чолі з С. Ковпаком, М.Попудренком, О.Са­буровим, О.Федоровим, 1. Боровиком, П.Вершигорою, М.Наумовим та іншими.

Формами боротьби партизан були:

Ø диверсії на комунікаціях ворога, зни­щення ліній зв'язку, доріг, мостів;

Ø розгром ворожих штабів;

Ø диверсії на залізницях. Влітку 1943 р. розгорнулася операція "рейкова війна ";

Ø рейди в тил ворога (найбільш відомий Карпатський рейд С. Ковпака).

В Україні діяло 23 підпільних обкоми КП(б)У; 9 підпільних обкомів комсомолу, які організовували диверсії, здійснювали розвідувальні операції.

Загальна чисельність партизан і під­пільників в Україні за роки війни станови­ла за різними джерелами від 500 тис. до 180-220 тис. чоловік.

Створення Українського штабу парти­занського руху на чолі з Т.А.Строкачем, ко­ординація дій, матеріальна підтримка з Ве­ликої землі, застосування радянськими пар­тизанами ефективних методів боротьби проти окупантів перетворили радянський парти­занський рух на важливий фактор війни, фактично на справжній "другий фронт ".

Національно-визвольний рух Опору на чолі з ОУН

Прагнув до відродження незалежної ук­раїнської держави.

До початку війни ОУН співробітничала з німцями. В німецькій армії був утворений "Легіон українських націоналістів". ОУН розраховувала на сприяння Німеччини у відновленні української державності. Про­те, спроба проголошення у Львові 30 черв­ня 1941 р. самостійної української держа­ви не була підтримана Німеччиною. Геста­по заарештувало усіх членів новоствореного уряду на чолі з Я. Стецьком, керівни­ка ОУН С. Бандеру. Проти ОУН розпоча­лися репресії. У відповідь ОУН почала ство­рювати партизанські загони, які 14жовтня 1942 р. об'єдналися під назвою Українська повстанська армія (УПА) на чолі з Рома­ном Шухевичем (псевдонім - Тарас Чуприн­ка). ОУН-УПА не припиняла також анти-радянської і антипольської діяльності.

УПА розраховувала лише на власні сили і підтримку місцевого населення. Мережа оунівського підпілля охопила не тільки західні, а і центральні, східні, південні райо­ни України, де ОУН діяла під лозунгами: "Смерть Гітлеру!", "Смерть Сталіну!", "Радянська влада - без більшовиків!".

Основними об'єктами партизанських дій з боку УПА були:

ü німці та їх союзники;

ü формування Армії Крайової та поль­ське населення;

ü радянські партизанські загони, а зго­дом - підрозділи Червоної армії.

Намагаючись утвердити себе у західних регіонах України як "третя сила", УПА лише у жовтні-листопаді 1943 р. провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянсь­ких партизан.

Започат­кований на Волині та Поліссі повстансь­кий рух поширювався на інші регіони Ук­раїни.

Таким чином, Україна була охоплена масовим рухом Опору, але через глибокі ідеологічні суперечності між двома його течіями точилася жорстока боротьба.

Водночас із боротьбою проти німецьких окупантів та радянських партизан УПА довелось вирішувати складну проблему українсько-польських відносин, які мали історичні коріння і час від часу загострювалися до збройної конфронтації.

З приходом Червоної армії в Західну Україну ОУН, залишаючись на платформі незалежності, оголосила війну сталінсько­му режиму. Радянське командування для боротьби з УПА створило окрему армію НКВС. Боротьба сторін продовжувалася до середини 50-х рр. і носила надзвичайно жорстокий, кровопролитний характер.

Визволення України від фашистських загарбників (грудень 1942-жовтень 1944 року)

Визволення України почалося під час Сталінградської битви (листопад 1942 - лютий 1943), яка поклала початок ко­рінному перелому у війні на користь СРСР. Перші населені пункти України в східно­му Донбасі були звільнені в грудні 1942 р. Масове ж визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня -23 серпня 1943 р.). 23 серпня війська Сте­пового фронту звільнили Харків.

Розвиваючи успіх, радянські війська у вересні 1943 р. вийшли до Дніпра. У вересні-жовтні 1943 р. розгорнулася героїчна битва за Дніпро, на якому німці намагалися ство­рити неприступну лінію стратегічної оборо­ни ("Східний вал"). Кульмінацією битви за Дніпро було визволення від окупантів Киє­ва. Сталін, ігноруючи реальне співвідно­шення сил, наказав будь-якою ціною звільни­ти Київ до "Великого Жовтня".

Ціною величезних людських втрат ра­дянські війська звільнили місто 6 листопа­да 1943 р.

У 1944 р. радянське командування сила­ми чотирьох Українських фронтів здійсни­ло серію наступальних операцій, остаточ­но визволивши територію Украї-ни:

v Житомирсько-Бердичівська опера­ція (грудень 1943 - січень 1944 рр.);

v Корсунь-Шевченківська операція (січень-лютий 1944 рр.);

v Рівенсько-Луцька операція (січень-лютий 1944 рр.);

v Криворізька операція (січень-лютий 1944 рр.);

v Наступ на півдні. Визволення Одеси, Миколаєва (березень-квітень 1944рр.);

v Визволення Криму (квітень-травень 1944 рр.);

v Львівсько-Сандомирська операція (липень-серпень 1944 рр.). 27 липня 1944 року звільнено Львів;

v Східно-Карпатська операція (вересень-жовтень 1944 рр.).

28 жовтня 1944 р. територія України була остаточно визволена від загарбни-ків.

Неоціненну допомогу воїнам надавали радянські партизани і підпільники, місце­ве населення, працівники тилу. Активні дії проти німецьких окупантів вели заго­ни УПА. Коли ж лінія фронту наблизи­лась до районів дислокування частин УПА, командування віддало наказ не втручатись у бойові дії і вживати заходів для збереження і зміцнення своїх сил.

8 травня 1945 р. капітуляцією Німеччи­ни завершилася німецько-радянська війна.

2 вересня 1945 р. капітуляцією Японії завершилася Друга світова війна.

Вклад України в перемогу над Німеччиною та її союзниками

Ø Українці в роки Другої світової війни билися проти гітлерівської Німеччини і її союзників у складі Радянської армії, антинацистського руху Опору (на території України і окупованих країн Європи), в складі американської, канадської армій, ав­стралійських частин.

Ø У збройній боротьбі проти ворога брало участь понад 6 млн. українців. Ко­жен третій із них загинув па фронті, ко­жен другий із тих, що залишилися в живих, став інвалідом.

Ø Серед військового керівництва СРСР було немало українців. Найбільш відомі із них - А.Єременко, С.Тимошеико, Р.Малиновський, І.Черняховський, П.Ри­балко, К.Москаленко та інші. З 15 фронтів, які діяли в період радянсько-німецької війни, більше половини очолювалися мар­шалами і генералами - українцями за по­ходженням.

Ø Великий внесок у перемогу зробили працівники тилу, вчені, медики, діячі літе­ратури і мистецтва.

Людські і матеріальні втрати України

· Людські втрати України у війні скла­ли понад 10 млн. військових і цивільних осіб.

· Матеріальні втрати України досягли 1,5 трильйонів крб. Було зруйновано: 714 міст і містечок, 28 тис. сіл, 16150 промис­лових підприємств, 18 тис. медичних за­кладів, 33 тис. закладів освіти...

Дата добавления: 2014-01-07