Крива виробничих можливостей

Поняття та види господарських ресурсів.

Господарські ресурси – це елементи, які потенційно можуть бути використані у процесі виробництва.

Фактори виробництва – це елементи, що безпосередньо використовуються для виробництва благ, тобто фактори виробництва - це "працюючі ресурси".

У нинішній час в економічній теорії виділяють наступні ресурси:

1. Праця – це цілеспрямована діяльність людини з виробництва економічних благ.

2. Капітал – це накопичений запас технічних і матеріальних коштів, що використовуються в процесі виробництва.

3. Земля – це сукупність природних багатств, які використовуються у виробничому процесі.

4. Підприємницькі здібності – організаційна діяльність людини, яка полягає в об'єднанні й ефективному використанні інших факторів з метою виробництва благ, спрямована на одержання прибутку або морального задоволення.

Сьогодні велика кількість економістів в якості ресурсів розглядає наступні:

- наука – це людська діяльність, спрямована на отримання нових знань;

- інформація – це сукупність накопичених і систематизованих знань, які можуть бути використані людиною у виробничій діяльності;

- екологія – це діяльність людини, спрямована на охорону навколишнього середовища, раціональне використання й відтворення природних ресурсів.

Наявність альтернативних варіантів використання факторів виробництва, а також обмеженість виробничих можливостей економічних суб'єктів через обмеженість ресурсів графічно можна відобразити за допомогою кривої виробничих можливостей (КВМ).

Крива виробничих можливостей показує різні можливі комбінації одночасного виробництва двох альтернативних товарів за повного використання обмежених ресурсів (рис. 2.1).

Будь-яка точка на кривій відображає можливу комбінацію виробництва двох товарів за повного використання наявних ресурсів (т. С на КВМ₁).

Будь-яка точка, розміщена нижче за криву виробничих можливостей означає неповне використання ресурсів (т. D).

Точка за межами кривої відображає недосяжний через брак ресурсів обсяг виробництва двох товарів (т. Е).

Рисунок 2.1 – Крива виробничих можливостей

Економічне зростання як розширення виробничих можливостей відображається як зміщення КВМ праворуч (КВМ₁ ® КВМ₂). Розширення виробничих можливостей може бути досягнуто за рахунок:

- зростання обсягів національних або імпорту іноземних ресурсів;

- більш ефективного використання наявних ресурсів.

2.3 Сутність, мета і структура суспільного виробництва. Матеріальне й нематеріальне виробництво

Основою життя та розвитку людського суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ.

Суспільне виробництво – це процес створення благ, необхідних для існування та розвитку суспільства. Воно передбачає свідому, цілеспрямовану трудову діяльність, яка здійснюється в певній суспільній формі.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця – це людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте виробництво і праця не є тотожними поняттями. Виробництво – це процес праці, яка має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною. Якщо кінцевий результат – вироблений продукт, то процес виробництва відбувся. Однак може бути ситуація, коли праця мала місце, але продукт з якихось причин не створений. Таке виробництво має незавершений характер.

Виробництво включає в себе не лише створення благ особистого споживання, а й виготовлення засобів виробництва, які йдуть у виробниче споживання, а отже суспільне виробництво поділяють на два великих підрозділи: виробництво засобів виробництва і виробництво предметів споживання.

Суспільне виробництво є безперервним, постійно повторюваним процесом. В цьому аспекті його визначають як процес відтворення.

За своєю структурою суспільне виробництво складається з наступних елементів або фаз:

а) безпосереднє виробництво;

б) розподіл;

в) обмін;

г) споживання.

Виробництво (безпосереднє виробництво) – це процес створення матеріальних благ та послуг, необхідних для існування та розвитку людини.

Розподіл – це процес визначення частки кожного економічного суб’єкта в створених економічних благах та її отримання в натуральній або грошовій формі.

Обмін – це процес руху економічних благ від виробників до споживачів, що опосередковується купівлею-продажем за допомогою грошей.

Споживання – це процес використання результатів виробництва для задоволення певних потреб.

Фази виробництва тісно пов’язані між собою, хоча кожна з них є відносно відособленою і має свої характерні особливості.

Виробництво є вихідним пунктом руху суспільного продукту через розподіл, обмін та споживання. Крім того, йому належить визначальна роль у всіх наступних фазах. По-перше, розподіляти, обмінювати і споживати можна лише те, що попередньо вироблено, а по-друге, від характеру виробництва залежить і характер розподілу, обміну та споживання. Але існує й зворотний вплив на виробництво, що сприяє йому або гальмує його. Так, більш справедливий розподіл доходів від виробництва підвищує зацікавленість учасників виробничого процесу у підвищенні його результативності. Поширення ринку обміну товарів сприяє розвитку виробництва. Крім того, тісний зв’язок існує між власне виробництвом і споживанням. Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Створення благ для задоволення різноманітних потреб людини є головною метою виробництва. Виробництво створює предмет споживання, породжує нове споживання, визначає його спосіб. Відповідно, споживання надає стимул до зростання й удосконалення виробництва. Таким чином, усі стадії взаємопов’язані й складають певну цілісність.

За сферами економічної діяльності людей у суспільному виробництві розрізняють:

1) основне виробництво;

2) виробничу інфраструктуру;

3) соціальну інфраструктуру.

Основне виробництво – це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Воно включає сировинний, паливно-енергетичний, металургійний, агропромисловий комплекси, виробництво товарів народного вжитку тощо.

Виробнича інфраструктура являє собою комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві й у народному господарстві в цілому. До них належать: транспорт, зв’язок, фінансово-кредитні установи.

Надаючи послуги виробництву, сприяючи підвищенню його ефективності й поліпшуючи умови праці, господарська діяльність даних галузей фактично примножує суспільне багатство. Тому саме розширення виробничої інфраструктури і перетворення її на крупний сектор господарства є однією з найважливіших закономірностей індустріального розвитку економіки. Отже, за сучасних умов найважливішим напрямом удосконалення суспільного виробництва має бути прискорений розвиток виробничої інфраструктури.

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сферу матеріального виробництва. Але в міру розвитку суспільства зростають його потреби в духовних благах, які створюються в нематеріальній сфері, що й зумовлює існування соціальної інфраструктури.

Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, галузі, продукт яких спрямований на задоволення потреб всебічного розвитку людини, підвищення її культурного та особистого рівня. До сфери соціальної інфраструктури входять: охорона здоров’я, освіта, наука, культура й мистецтво.

Досвід розвинених країн переконує, що соціальна інфраструктура поступово перетворюється на основну сферу людської діяльності. Обсяг і якість соціальних послуг – важливий показник економічного прогресу суспільства й рівня життя населення.

Важливою складовою суспільного виробництва є також його організація й управління. Причому за умов посилення усуспільнення виробництва, поглиблення поділу праці, спеціалізації та кооперування значення чіткої організації всіх ланок економіки зростає.

Суспільна організація виробництва має забезпечувати науково-технічний прогрес і бути адекватною досягненому рівню реального усуспільнення виробництва, лише тоді вона сприятиме економічному розвитку.

Характерною рисою виробництва як процесу є також поєднання в ньому елементів розвитку й функціонування. Нарощування кількісних змін під час функціонування виробництва робить можливим перехід на новий якісний рівень, на якому забезпечується більш ефективне функціонування.

Отже, суспільне виробництво не лише забезпечує людей необхідними споживчими благами, але й є двигуном науково-технічного прогресу, розвитку людини.

Дата добавления: 2014-01-07