Зміни в державному управлінні Київської Русі в др. п. ХІІ – ХІІІ ст

З 30-х рр. ХІІ століття Київська Русь вступає в епоху феодальної роздробленості. Зі смертю Мстислава Великого в 1132 році держава розпадається на півтора десятка князівств, частина з володарів яких суперничає з великим князем київським, який з 40-х років перетворюється на формального голову держави. Проте остаточно Давньоруська держава не розпалася. В цей період Київська Русь була зорганізована на скоріш федеративних принципах. Хоча елементи федератизму не скристалізувалися остаточно в організовану форму політичного устрою, тогочасна Русь все ж не була аморфним конгломератом земель-князівств, а залишалась відносно єдиним державним політичним організмом. З середини ХІІ століття Давньоруською державою спільно керує об’єднання найвпливовіших і найсильніших князів, що розв’язували питання внутрішньої та зовнішньої політики на з’їздах. Такий порядок сумісного правління Руссю князями Ярославичами дістав у історичній науці назву «колективного сюзеренітету».

Структура державного апарату в князівствах кінця XII – першої половини XIII ст. зберігала наступність щодо Давньоруської держави першого періоду її розвитку. Тому основні державні інститути, які сформувалися ще тоді, продовжували розвиватися і в нових умовах. Однією з важливих відмінностей було те, що тепер на чолі кожного князівства стояв старший князь, котрий нерідко титулувався «великим», подібно до київського князя. Великий київський князь за традицією ще вважався «старшим» серед інших князів, однак колишньої влади він уже не мав.

Функції князів – правителів князівств і земель були подібними до функцій великих князів попереднього періоду. Законодавча діяльність великих князів у другій половині XII – першій половині XIII ст. була порівняно незначною. Водночас процес зміцнення і розширення феодального адміністративного апарату, підлеглого князям, гарантував їм можливість ефективного застосування, а з боку населення – дотримання норм Правди Руської – збірника феодального права, який забезпечував зміцнення феодальних відносин у Давній Русі, в усіх її князівствах і землях.

З числа бояр і дружинників князь призначав для управління окремими територіями посадників, тисяцьких, воєвод. У їхньому підпорядкуванні перебували тіуни, вірники, отроки, дитячі, мечники та інші особи, котрі допомагали представникам князівської адміністрації здійснювати адміністративні та судові функції на місцях.

Державний апарат Галицько-Волинської держави

З великих князівств, які в цей час існували на території України, вирізнялося Галицько-Волинське, створене в 1199 р. Романом Мстиславичем. Проіснувало воно до 1340 р. Державний лад Галицько - Волинської землі хоча і відзначався своєрідністю, зумовленою особливостями її соціально-економічного й політичного розвитку, все ж у головному був подібний до державного ладу інших князівств і земель Південно - Західної Русі. Галицько-Волинська земля, навіть перебуваючи в залежності від Золотої Орди, значною мірою зберігала риси державного та правового устрою, притаманні Давньоруській державі. Головою держави був великий князь. Йому належала верховна влада: він міг приймати законодавчі акти, здійснювати поточне управління як у своєму домені, так і в межах усього князівства.

Князь Галицько-Волинської землі мав судові повноваження, очолював військову організацію князівств. Йому належало право збирання податків, карбування монет і розпорядження скарбницею, визначення розміру і порядку стягнення митних зборів. Прерогативою великокнязівської влади було керівництво зовнішньополітичними відносинами з іншими державами.

Однак зосередити всю державну владу у своїх руках великим князям Галицько-Волинської землі так і не вдалося. Цьому перешкоджало згуртоване й сильне боярство, особливо галицьке. Князь був змушений допустити його до управління Галицько - Волинською землею. Хоча князь у Галицько - Волинській землі в окремі періоди вважався «самодержцем», тобто необмеженим правителем, фактично він залежав від боярства, яке всіма силами прагнуло обмежити його владу, використовуючи князя водночас як знаряддя для охорони власних інтересів.

Зростаючий авторитет боярської влади пояснюється силою об’єднаного боярства. В Галицько-Волинській землі діяв постійний державний інститут – боярська рада. До її складу входили бояри-землевласники, галицький єпископ, суддя князівського двору, деякі воєводи та намісники. Очолювалася рада найвпливовішими боярами, які намагалися обмежити діяльність князя. Формально не будучи вищим органом влади в Галицько-Волинській землі, боярська рада, однак, відіграла велику роль у політичному житті цієї землі. Позиція боярської ради посилювалася ще й тим, що до її складу входили передусім бояри, які обіймали важливі посади в системі управління Галицько-Волинською землею.

У Галицько - Волинській землі, як і в інших великих князівствах Русі того часу, набула поширення двірсько-вотчинна система управління. Тут мав місце більш прискорений, порівняно з іншими руськими князівствами, процес переростання двірсько - вотчинних посад у державницькі чини. Особи, які обіймали посади двірсько - вотчинних слуг у князівському домені, водночас здійснювали різні функції управління в межах усього князівства. З числа осіб, які посідали важливе місце в центральному апараті управління Галицько - Волинської землі, збереглися відомості про двірського (дворецького), печатника (канцлера), стольника та інші двірські чини.

Місцева влада належала воєводам, які здійснювали управління значними центрами Галицько-Волинської землі і мали широкі повноваження. Територія Галицько-Волинської землі ділилася і на волості, якими управляли призначені князем волостителі. Останні в межах своєї компетенції наділялися адміністративними, військовими та судовими повноваженнями.

Отже, до кінця Х ст. важливу роль в системі державного управління Київської Русі відігравала дружина князя. Водночас паралельно формуються державні органи влади, не пов’язані безпосередньо з дружинною формою управління. До вищих органів влади Київської Русі належали: рада при князі, віче, феодальні з’їзди; центральні органи влади були спочатку сформовані десятичною, а згодом двірсько -вотчинною системою, місцеві – посадниками та волостителями. В Х - ХІІ столітті ускладнюється структура органів влади, розширюється їх функціональне навантаження. В Галицько-Волинській державі особливості суспільно-політичного розвитку визначили значний вплив на державне управління боярської ради.

Дата добавления: 2014-01-07