Місцеве врядування

Центральні органи влади

Як вже згадувалося, князівський двір був тією структурою, з якої почав формуватися державний апарат Великого князівства Литовського. Взагалі протягом XIV ст. державний апарат не виходив за межі двору, тому що держава була побудована на удільних князівствах.

Згодом до центральної частини апарату належало близько трьох з половиною десятків урядовців. Організаційно вони поділялися на три складові: військовий апарат, канцелярію великого князя і двірські посади.

Оскільки князь на ранньому етапі литовської ери доволі часто їздив державою, постала необхідність у накопиченні і збереженні документації, веденні поточних справ (написанні різних грамот, актів тощо). Тому на ранньому етапі історії Великого князівства Литовського виникла великокнязівська канцелярія. Остаточно як окрема установа вона сформувалася вже в другій половині XV ст.

В кінці XIV ст. з’являється посада канцлера.

Важливою посадовою особою був маршалок земський, який за відсутності великого князя головував на зборах Пани-Ради. Його заступником був маршалок двірський, який керував князівським двором і всіма придворними.

Найголовнішими урядами у війську були гетьман великий і гетьман двірський. Посада гетьмана великого вперше згадується в 90-х рр. XV ст. гетьман великий був головнокомандувачем військових сил Великого князівства Литовського. Саме йому належала вся повнота влади у війську під час військового походу.

В XIV ст. литовські правителі, аби зупинити татарські набіги, почали практикувати довготривале утримання на кордоні (як правило, в українських землях) різноманітних військових контингентів. Через різні обставини найзручнішим для литовської влади було зосередження загонів з дворян (від однієї до чотирьох тисяч). Виникла необхідність для керівництва цими формуваннями введення окремої посади – гетьмана двірського. Дворяни базувалися переважно на Київщині та Волині. Тож нерідко гетьманом двірським ставав прикордонний намісник, як, наприклад, київський воєвода, пан Андрій Немирович. Іще за гетьманування Андрія Немировича функції гетьмана двірського значно розширилися. З часом гетьмана двірського почали називати польним.

Місцева державна адміністрація з’явилася після ліквідації інституту удільних князів. Намісники-старости замінили удільних князів. Також місцеве управління здійснювали воєводи, старости. Воєводи і старости очолювали найбільші області. Проте останні в XVI ст. все частіше стають на чолі повітів. Сільський староста мав помічників – тіунів, возних. Останні організовували судові процеси під головуванням старости і виконували судові рішення. Державці призначалися в невеликі міста.

Воєвода очолював місцеву адміністрацію, стежив за своєчасним стягненням державних та великокняжих податків, відав питаннями організації військового ополчення, вирішував судові справи. Впливовою службовою особою був староста, який очолював повіт і був наділений широкими адміністративними та судовими повноваженнями.

Правове становище міст і містечок, їх адміністративний устрій та порядок управління були досить строкатими. Міста поділялися на великокнязівські, приватновласницькі та церковні. Спочатку міста не були окремими адміністративними одиницями, а становили частку тих земель, на яких вони розташовувалися, підлягаючи юрисдикції відповідного урядовця чи феодала. У XIV–XV ст. окремі міста було переведену на самоврядування на основі магдебурзького права. Цей процес знайшов законодавче відбиття у Третьому Литовському статуті, згідно з яким міста поділялися на привілейовані (з магдебурзьким правом) і непривілейовані.

У великокнязівських містах органи управління формувалися великим князем. Представниками державної адміністрації тут виступали воєводи, старости і війти. Вони на свій розсуд призначали інших дрібних службових осіб, які відали певними сферами управління і виконували судові функції. Приватновласницькими та церковними містами управляли їх власники-магнати або церква. Вони призначали адміністрацію, до складу якої входили старости, війти, каштеляни. В деяких приватновласницьких містах населенню дозволялося обирати ратуші, які були органами самоврядування.

Мешканці міст з магдебурзьким правом обирали магістрат – адміністративний і судовий орган самоврядування, який складався з двох колегій – міської ради і лави. До складу міської ради щорічно обиралися радці (радники) у кількості від 6 до 24 осіб, які зі свого складу обирали бурмістра. Підсумки виборів до міської адміністрації мали затверджуватися старостою чи власником міста. Зазначені особи нерідко самі призначали радців і бурмістра. Міська рада обирала або призначала лаву – судовий орган, очолюваний війтом. Суд лавників розглядав кримінальні справи (цивільні справи належали до компетенції міської ради), а також претензії міщан до феодалів.

Дата добавления: 2014-01-07