Формування і розвиток державності в Київській Русі ІХ – п.п ХІІ ст. Державний комітет оборони – спеціальний орган з надзвичайними повноваженнями, створений на початку Великої вітчизняної війни

Основні терміни теми

Державний комітет оборони – спеціальний орган з надзвичайними повноваженнями, створений на початку Великої вітчизняної війни, який здійснював військове, політичне і господарське управління на не окупованій території Радянського Союзу. Очолював ДКО Й. Сталін.

Рада Міністрів Української РСР – вищий орган виконавчої влади, до компетенції якого належало координація діяльності міністерств. Створена в 1946 р. замість ради Ради Народних Комісарів. Проіснувала до 1990 р., коли була перейменована у Кабінет Міністрів.

Раднаргоспи (РНГ) – створені в 1957 р. місцеві органи влади, які здійснювали управління підприємствами промисловості та іншими господарськими організаціями на території двох або більше областей. В 1965 р. ліквідовані.

Головними ознаками існування державності в ранньосередньовічному суспільстві вважаються наявність влади, відчуженої від народу, розміщення населення за територіальним (а не племінним) принципом і стягнення данини для утримання влади. Важливою ознакою виступає також формування державних органів влади. В умовах Київської Русі ІХ - Х ст. конкретними складовими формування державності були: окняжіння земель (підкорення владі державного центру територій племінних княжінь) і поширення на ті землі систем збирання данини, управління (адміністрації) й судочинства. При цьому процес формування Київської держави відбувався в умовах докласового суспільства. Формування феодальних відносин розпочинається у східних слов’ян в ХІ столітті, тоді як вже з середини ІХ століття відбувається зародження державності.

У середині ІХ століття київськими князями розпочинається процес підкорення племінних княжінь. За правління київських князів Аскольда і Діра робляться спроби підкорити уличів, древлян та полочан. Утвердження Олега в Києві у 882 р. і об’єднання південних і північних земель знаменувало виникнення загальноруської держави. Водночас князювання Олега почалося зі створення опорних пунктів центральної влади у племінних княжіннях, зі встановлення приблизного порядку стягнення данини на підвладних князеві землях.

Надалі київськими князями було продовжено політику об’єднання земель навколо Києва. За князя Святослава було підкорене останнє з східнослов’янських племен. Водночас структура держави залишалася аморфною і за Олега (882 - 912), і за Ігоря (912 - 945). Збір данини в ІХ – середині Х ст. мав досить неконкретний характер: не були визначені норми, не існувало чіткого порядку збору, влада і суд спорадично здійснювалися на підвладній київському князеві території. Племінні вожді на місцях почували себе майже незалежними.

Повстання деревлян 945 року показало крайню потребу в реформах, які були проведені княгинею Ольгою. Нею було чітко встановлено місця збору данини, яка мала збиратися через спеціально посланих для цього представників князівської адміністрації. Вона поширила адміністративну й судову системи на підвладні Києву землі. За часів Володимира Святославовича набуває логічного завершення процес організації земель держави за територіальною ознакою. Київський князь провів адміністративну реформу, за якою землі Київської Русі передавалися 12-ти синам Володимира. Це визначило зосередження влади в руках одного князівського роду. Тож за князювання Володимира Святославича племінні об’єднання остаточно закріплюються в складі держави, що робить її більш згуртованою, а внутрішні соціальні та політичні зв’язки – більш сталими.

У правління Ярослава Мудрого завершується будівництво давньоруської держави. Було остаточно зламано місцевий сепаратизм, стабілізувалася державна територія і кордони, вдосконалився державний апарат. Полюддя все більше замінялося м’якішими, передовішими формами данини. Близько 1037 року князь виступив ініціатором проведення кодифікаційних робіт у Києві, завдяки чому з’явився перший писемний збірник норм давньоруського права «Правда Руська».

З розвитком державності визначається адміністративно-територіальний поділ. Основу адміністративно-територіального устрою Київської Русі складали землі (Київська, Волинська, Новгородська, Смоленська, Чернігівська та інші). Землі поділялися на уділи, якими управляли князі або адміністратори князя, уділи – на волості, повіти. Найнижчою адміністративною одиницею були верві – місцеві сільські громади.

Дата добавления: 2014-01-07