Зміни в державному апараті в часи перебудови (1985-1991рр.)

Поглиблення кризи тоталітарної системи зумовило зміни у внутрішній та зовнішній політиці СРСР. На квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС правляча верхівка на чолі з М. Горбачовим проголосила курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Уперше було заявлено про необхідність докорінних змін в усіх сферах життя суспільства. Розпочався період перебудови, кінцевою ме­тою якого проголошувалося створення «гуманного демократичного соціалізму». Важливою складовою перебудови мало стати реформування політичної системи та демократизація суспільно-політичного життя.

В березні 1990 р. в СРСР було введено інститут президентства. В грудні 1990 р. Раду Міністрів СРСР було перейменовано на Кабінет Міністрів СРСР, який чітко визначався як виконавчо-розпорядчий орган влади, що підпорядковується Президенту СРСР.

Вищі органи влади УРСР. Вищою представницькою установою республіки залишалася Верховна Рада УРСР. У 1989-1991 рр. Верховна Рада прийняла ряд законів, які змінювали і доповнювали Конституцію УРСР. Відтепер розширювалися повноваження Голови Верховної Ради, який набував рангу найвищої посадової особи республіки і мавпредставляти Україну у міжнародних відносинах. Скоротився склад Верховної Ради до450 депутатів. Певних змін зазнала виборча система, зокрема передбачалася альтернативність висування кандидатів у депутати.

Раду Міністрів було перейменовано в Кабінет Міністрів УРСР. Посада голови Ради Міністрів замінювалася посадою прем’єр-міністра.

Місцеві органи влади та управління. 9 квітня 1990 р. було прийнято Закон СРСР «Про загальні принципи місцевого самоврядування і місцевого господарства в СРСР», основною метою якого був перевід місцевих рад з режиму єдиного державного керівництва в режим місцевого самоврядування. 7 грудня 1990 р. був прийнятий Закон УРСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування». В ньому визначалися основні принципи місцевого самоврядування.

В систему місцевого самоврядування входили сільські, поселкові, міські ради народних депутатів та їх органи, інші форми територіальної самоорганізації громадян. Нове законодавство про органи місцевого самоврядування значно розширило їх права як в економічній сфері, так і в сфері соціально-культурного життя суспільства, збільшило можливості народовладдя на відповідних адміністративних територіях.

5. Розвиток державного апарату в Україні в роки незалежності (90-ті рр. – поч. ХХІ ст.)

Після проголошення незалежності Україна сформувалась як парламентсько-президентська республіка. Президент України був головою держави і головою виконавчої влади. Статус України вже як президентсько-парламентської республіки був закріплений Конституцією України 1996 р. Згідно положень Закону «Про внесення змін до Конституції України» 2004 р., державний устрій України отримав характер президентсько-парламентської республіки. На сьогодні, за рішенням Конституційного Суду України було відновлено Конституцію України 1996 р.

Вищі державні установи. За Конституцією України 1996 р. єдиним органом законодавчої влади в Україні було визначено Верховну Раду.

Конституційний склад Верховної Ради нараховує 450 народних депутатів України. Верховна Рада має право розглядати будь-які питання, не віднесені до компетенції органів виконавчої чи судочинної влади. Верховна Рада приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу.

Верховна Рада працює сесійно. Вона обирає зі свого складу Голову Верховної Ради, який веде засідання парламенту, організовує підготовку питань для розгляд їх на засіданнях Верховної Ради України; підписує акти, прийняті Верховною Радою, організовує роботу апарату Верховної Ради України.

Головою держави є Президент України. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України. Президент України в своїй діяльності зв’язує законодавчу і виконавчу владу. Він на основі і для виконання Конституції України і законів України видає укази і розпорядження.

Вищим органом виконавчої влади є Кабінет Міністрів, і, як уряд, він очолює систему виконавчих органів влади. Він здійснює виконавчу владу як безпосередньо, так і через центральні і місцеві органи виконавчої влади, спрямовуючи їх роботу.

Очолює Кабінет Міністрів Прем’єр-міністр України. До складу Кабінету Міністрів також входять перший війце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри та міністри.

До 2005 р. порядок формування Кабінету Міністрів України відповідав позапарламентській моделі утворення уряду, в якій провідна роль в цій справі належала Президенту. Кабінет Міністрів України складав свої повноваження перед новообраним Президентом України. Прем’єр-міністра призначав Президент України, але це рішення набувало чинності лише після отримання згоди більше половини конституційного складу Верховної Ради.

Якщо Верховна Рада давала згоду Президенту на призначення Прем’єр-міністра, останній подавав Президенту конкретні пропозиції з приводу персонального складу Кабінету Міністрів України. Призначення Президентом запропонованих Прем’єр-міністром кандидатур було остаточним і не вимагало згоди Верховної Ради.

Згідно положень Закону «Про внесення змін до Конституції України» від 2004 р., які набрали чинності з 2005 р., роль парламенту у формуванні уряду значно зросла. Саме парламент затверджував на посадах весь склад Кабінету Міністрів. Коаліція більшості депутатських фракцій у Верховній Раді України вносила пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем’єр-міністра України. Пропозиції щодо кандидатур на пости Міністра оборони та Міністра закордонних справ вносив Президент, інші члени Кабінету Міністрів України призначалися Верховною Радою за поданням Прем’єр-міністра. Згідно вказаного Закону, Кабінет Міністрів складав свої повноваження не перед новообраним Президентом, а перед новообраною Верховною Радою України.

В 2010 р. зміни 2004 р. було відмінено і відновлено порядок, за яким провідна роль у формуванні Кабінету Міністрів належить Президентові України.

Впродовж 90-х– рр. ХХ – поч. ХХІ ст. в Україні було сформовано систему судочинства, зокрема структуру вищих судочинних установ.

Вищим судовим органом України є Верховний Суд, провідним завданням якого є нагляд за судовою діяльністю судів республіки. Також в Україні було створено вищі спеціалізовані суди – Вищий господарчий суд, з 2005 р. діє Вищій адміністративний суд. На сьогодні згідно з указом Президента від 1 жовтня 2010 р. було створено в системі судів загальної юрисдикції Вищій спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ.

З 18 жовтня 1996 р. розпочав свою діяльність Конституційний Суд України. Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

З 1998 р. в Україні діє Вища рада юстиції – колегіальна незалежна установа, відповідальна за формування високопрофесійного суддівського корпусу.

Центральні органи влади. Систему центральних органів виконавчої влади в Україні складають міністерства, державні комітети (державні служби) і центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом. Не дивлячись на те, що всі вище перелічені органи складають єдину систему, їх правовий статус неоднаковий.

Міністерство — це головний (ведучий) орган центральних органів виконавчої влади, покликаний забезпечувати реалізацію державної політики в певній сфері. Міністр, як член Кабінету Міністрів України, особисто відповідає за розробку і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів щодо питань, віднесеним до його відомства, приймає вирішення про розподіл відповідних бюджетних коштів.

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого направляє і координує Прем’єр-міністр України або один з віце-прем’єр-міністрів або міністрів. На державний комітет покладається внесення пропозицій по формуванню державної політики і забезпеченню її реалізації в певній сфері діяльності, здійснення управління в цій сфері. До складу державних комітетів відноситься Державний комітет архівів України, Пенсійний фонд тощо.

Центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом – це орган, який має певні, визначені Конституцією і законодавством України особливі завдання і повноваження. Відносно даного органу може встановлюватися спеціальний порядок створення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, а також призначення і звільнення керівників, вирішення інших питань. До таких органів відносяться, зокрема Державна податкова адміністрація України, Служба безпеки України.

Місцеві органи влади та самоврядування. В березні 1992 року був прийнятий Закон «Про місцеві ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування», у відповідності з яким діяльність рад обмежувалася здійсненням функцій місцевого і регіонального самоврядування, а виконавчі функції передавалися представникам Президента України в областях та районах, а також містах Києві та Севастополі. Реформування місцевої влади було призупинено 3 лютого 1994 р., коли Верховна Рада прийняла закон «Про формування місцевих органів влади і самоврядування», і повернула владу на містах радам та їх виконкомам.

Після прийняття Конституції 1996 р. виконавчу владу в областях і районах було передано місцевим державним адміністраціям, які є підзвітними і підконтрольними органам виконавчої влади вищого рівня.

На відповідній території місцеві державні адміністрації забезпечують виконання положень Конституції і законодавства України; виконання державних і регіональних програм соціально-економічного і культурного розвитку, підготовку і виконання відповідних обласних і районних бюджетів; взаємодію з органами місцевого самоврядування тощо.

Основою місцевого самоврядування в Україні є територіальна громада – колектив мешканців села, міста, якою обираються органи місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування представлені радами ті їх виконавчими органами.

В компетенцію органів самоврядування входить управління майном, що знаходиться в комунальній власності; затвердження програм соціально-економічного і культурного розвитку і контроль за їх виконанням; затвердження бюджету відповідних адміністративно-територіальних одиниць, і контроль за його виконанням; введення місцевих податків і зборів; проведення місцевих референдумів і реалізація результатів тощо.

Органам місцевого самоврядування в межах їх повноважень можуть надаватися окремі повноваження виконавчої влади. Їх виконання фінансується за рахунок Державного бюджету України.

Значних реформувань впродовж 90-х рр. ХХ – поч. ХХІ ст. зазнала система місцевих судочинних установ. За Законом «Про судоустрій України» 2001 р. провідну роль в системі місцевих судочинних установ відіграють місцеві загальні суди. Вони діють в межах району, міста, району міста, декількох районів. Місцевий суд розглядає як суд першої інстанції, а також у зв’язку з ново виявленими обставинами, цивільні та карні справи. Апеляційними інстанціями для місцевих загальних судів є апеляційні суди в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

В 1991 році в Україні замість арбітражних органів в системі центрального управління були створені арбітражні суди, які мали розглядати всі господарчі справи, що виникали між юридичними особами, державними підприємствами та іншими організаціями. В 2001 р. їх було перейменовано в господарчі. На сьогодні систему місцевих господарських судів складають господарські суди областей, мiст Києва та Севастополя та апеляційні господарські суди.

6 липня 2005 р. Верховна Рада ухвалила Кодекс адміністративного судочинства, згідно з яким було розпочато створення судів адміністративної юрисдикції. На сьогодні систему адміністративних судів на місцях складають окружні адміністративні суди та апеляційні адміністративні суди.

Дата добавления: 2014-01-07