Тема 3. Процес прийняття рішень, планування та контроль у менеджменті

1. Процес прийняття рішень як основа менеджменту

2. Функція планування в менеджменті

3. Внутрішнє та зовнішнє середовище менеджменту аграрних підприємств

4. Контроль у менеджменті

1. Процес прийняття рішень як основа менеджменту

Процес розробки та прийняття управлінських рішень є основною ділянкою роботи менеджера. Загалом управлінський цикл зводиться до формули «ціль — результат — ціль». У свою чергу, його можна поділити на три підцикли:

— поява інформації;

— накопичення (концентрація) інформації;

— перетворення інформації на рішення.

Існує три основні типи управлінських рішень, пов'язаних з процесом функціонування виробництва: «фактор — фактор», «фактор — продукт» і «продукт — продукт». Ці рішення дають відповідь на такі питання: Яку продукцію доцільно виробляти? Яким чином її виробляти? Скільки продукції необхідно виробляти? Так, рішення типу «фактор — фактор» полягає у виборі виду ресурсів, що використовуються у виробництві, і визначенні їхніх обсягів. Наприклад, менеджер повинен вирішити, яку кількість зерна чи сіна закласти у раціон годівлі худоби. При цьому йому потрібно врахувати інформацію про те, як змінюватиметься собівартість продукції за варіантами годівлі. Таким чином, рішення типу «фактор — фактор» — це процес варіації використання різних виробничих ресурсів у межах можливостей менеджера, враховуючи рівень заміщення даних ресурсів (технологічну можливість заміщення) і витрат на ці ресурси (ціну, собівартість виробництва, доставку, складування тощо).

Усі типи рішень, які приймає менеджер, мають безпосередній зв'язок із ризиком та невизначеністю. Сільське господарство — це галузь, де виробництво безпосередньо пов'язане з ризиком і невизначеністю та значною мірою відрізняється від інших галузей народного господарства, що й зумовлює особливості в аграрному менеджменті.

Особливості сільського господарства тісно пов'язані з чинниками ризику та невизначеності роботи в даній галузі, що, безумовно, зобов'язаний ураховувати менеджер сільськогосподарського підприємства при плануванні та прийнятті управлінських рішень. Однак ризик відрізняється від невизначеності. Ризик — це ситуація, коли результат здійснення якогось процесу невідомий, але відомі його можливі альтернативні наслідки. Невизначеність — ситуація, де ймовірність одержання різних результатів невідома.

Етапи прийняття рішень

Процес прийняття рішень складається з таких основних етапів:

— визначення цілей;

— виявлення проблеми;

— одержання необхідної інформації;

— розгляду можливих альтернативних рішень;

— прийняття рішення;

— розробки заходів на виконання рішення;

— розподілу відповідальності серед працюючих;

— оцінки прийнятого рішення.

2. Функція планування в менеджменті

Успішне ведення бізнесу не може пояснюватися лише випадковістю чи везінням. Хороша погода або високі ціни па сільськогосподарську продукцію, звичайно, є досить важливими чинниками в сільському господарстві. Однак для успішного й стабільного ведення господарства необхідне його планування. Планування в менеджменті означає не що інше, як вибір і прийняття рішення, відбір найприбутковішої альтернативи з усіх наявних. Планування в менеджменті означає також вибір шляху комбінації у часі та просторі, використання наявних ресурсів для досягнення поставлених цілей. Тому функція планування в менеджменті є визначальною серед інших його функцій.

Планування можна визначити як цілеспрямовану діяльність з метою визначення цілей і завдань функціонування організації та забезпечення їх досягнення. Таким чином, воно дає відповіді на запитання про те, що робити, коли робити, хто і як це робитиме та який результат має бути одержаний. При цьому завданнями планування є також передбачення будь-яких несподіваних ситуацій, що можуть виникнути в процесі роботи, та гнучка реакція на них.

Процес стратегічного планування може мати такі складові:

1. Визначення основної мети, заради якої започатковується виробництво. Як правило, це одержання прибутку, зростання матеріального добробуту, досягнення певного суспільного статусу, забезпечення зайнятості для себе і членів сім'ї (у малому бізнесі чи фермерському господарстві). Однак усі ці цілі можуть бути досягнуті лише завдяки ефективному веденню господарства та одержанню прибутку (доходу).

2. Розробка конкретних цілей господарювання за певними періодами часу, орієнтованими на досягнення основної мети господарювання.

3. Оцінка зовнішнього середовища. Це стосується передусім передбачення можливих змін цін на вироблену продукцію, банківських процентів за кредити, темпів інфляції, цін на промислові ресурси та інших чинників зовнішнього середовища, що мають безпосередній вплив на формування доходу в сільськогосподарському виробництві.

4. Оцінка сильних і слабких місць у діяльності менеджера, виявлення наявних можливостей для розвитку господарства і потенційних загроз та обмежень (так званий СВОТ-аналіз). Це означає передусім оцінку наявних ресурсів: стану земельної площі (родючість ґрунту, вміст поживних речовин у ньому, еродованість тощо), стану трудових ресурсів (майстерність і кваліфікація працівників), стану матеріально-технічної бази (машини, обладнання, устаткування, будівлі, споруди тощо), фінансового стану господарства. Поряд з цим необхідно визначити позицію господарства на тлі інших сільськогосподарських підприємств, оцінити його конкурентні можливості (порівняльна врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби, продуктивність праці, собівартість продукції та її якість, показники економічної ефективності).

5. Аналіз наявних можливостей у діяльності господарства і непередбачених ситуацій з використанням інформації двох попередніх пунктів: впливу зовнішнього середовища та сильних і слабких місць діяльності. Так, використання значної кількості мінеральних добрив, гербіцидів та пестицидів дасть змогу підвищити врожайність сільськогосподарських культур. Однак нині споживачів хвилює вміст шкідливих для здоров'я речовин у продуктах харчування, й перевага віддається тим продуктам, які вироблені без використання хімічних препаратів. Тому підприємство, що застосовує мінеральні добрива та інші хімічні препарати, може програти в ринковій конкуренції тим виробникам, які використовують виключно органічні добрива, забезпечуючи таким чином вищу якість продукції та її екологічність. Виробник, що використовує органіку, можливо, одержуватиме нижчу урожайність сільськогосподарських культур, але завдяки підвищенню якості продукції він може мати більший ринок збуту і вищу ціпу реалізації продукції за нижчих виробничих витрат.

6. Розробка альтернативного плану. Це найважливіший пункт у стратегічному плануванні. Менеджер повинен оцінити місце свого підприємства на ринку продукції, яку воно виробляє. Ця оцінка полягає передусім в аналізі можливостей впливу менеджера на рівень собівартості продукції та її ціни.

3. Внутрішнє та зовнішнє середовище менеджменту аграрних підприємств

Дата добавления: 2014-01-07