Фізіологічні особливості водного режиму різних екологічних груп рослин

Фізіологічні основи зрошення.

Дефіцит вологи в рослинах діє на такі процеси як: поглинання води, транспірацію, кореневий тиск, проростання насіння, фотосинтез, дихання, ферментативна активність, ріст і розвиток, співвідношення мінеральних речовин.

Змінюючи обмін речовин, нестача вологи впливає на продуктивність рослин, смак плодів, щільність деревини, довжину й міцність волокна і т.д. Вміст вологи, необхідної для проростання, різний для різних видів. Вплив водного дефіциту на метаболічні процеси залежить від його тривалості. При тривалому в’яненні збільшується швидкість розпаду білків, нуклеїнових кислот. При цьому вміст білка у листках падає, а в насінні – збільшується. При водному дефіциті вміст цукрів спочатку зменшується через зниження інтенсивності фотосинтезу, потім дещо зростає в результаті гідролізу полісахаридів листків нижніх ярусів і далі знову зменшується (усі форми).

Водний дефіцит знижує інтенсивність фотосинтезу й утворення АТФ; а також гальмує відтік продуктів фотосинтезу з листків.

При водному дефіциті знижується дихальний коефіцієнт, інтенсивність дихання різко падає, особливо у молодих листків.

В умовах водного дефіциту верхні листки збільшують вміст осмотично активних речовин, відтягують воду від нижніх листків і довше зберігають синтетичні процеси в нормі.

В арідних зонах важливо знати всі фізіологічні особливості рослин, і їх зміни при водному дефіциті, щоб правильно визначити строки поливу і їх тривалість.

Рослини, які живуть у воді, регулюють постійність складу внутрішнього середовища за допомогою механізмів захисту від надлишкового постійного надходження води, яку вони поглинають всією поверхнею.

У наземних рослин механізми регуляції водного балансу направлені на захист від значних втрат води. Вони різні у рослин різних екологічних груп. По здатності пристосовувати водний обмін до коливань водопостачання розрізняють дві групи рослин.

Розрізняють 2 екологічні групи рослин залежно від їхніх пристосувань до перенесення нестачу води в середовищі існування:

Пойкілогідричні рослини (бактерії, синьо-зелені водорості, зелені водорості порядку Protococcales, гриби, лишайники, злаки сухих степів, пилкові зерна та насіння покритонасінних) пристосувалися переносити значну нестачу води без втрати життєздатності. При цьому у них знижується інтенсивність обміну речовин. По характеру змін усіх показників водного режиму (осмотичний тиск, інтенсивність транспірації, вміст води) на протязі доби вони відносяться до гідролабільних рослин.

Гомойогідричні рослини (наземні папоротеподібні, голонасінні, квіткові) мають тонкі механізми регуляції продихової та кутикулярної транспірації, а також діяльності кореневої системи. У їхніх клітинах розвинена вакуольна система і вони не здатні до зворотного висихання. Показники водного режиму характеризують гідростабільний тип. Поділяються на 3 групи:

Гігрофіти – тонколисті папороті, деякі фіалки, калюжниця та інші - рослини високої вологи і/або затінення. Для них характерно: відкриті продихи, гідатоди для видалення води, погано переносять будь-яку засуху.

Мезофіти – листові дерева, лісові та лугові трави, більшість культурних рослин і т. д. - займають проміжне положення між 5 і 7 групами.

Ксерофіти – молочаї, алое, кактуси, полин, ковила та інші – переважають у місцевостях із сухим жарким кліматом, добре пристосовані до засухи.

Дата добавления: 2014-01-07