Деформації професійної свідомості юриста: шляхи подолання

Деформації професійної свідомості юриста-практика (від лат. deformatiо — спотворення) — усвідомлені і неусвідомлені зміни антиправового характеру, що настали у свідомості юриста в про­цесі його професійної діяльності і є показником відступу від норма­тивів правової культури. Деформації професійної свідомості юриста негативно впливають на юридичну практику.

Найбільш типові деформації професійної свідомості юриста:

1. Зловживання владою або службовим становищем, пе­ревищення посадових повноважень. Влада в будь-якому сус­пільстві — феномен, що багатьох «сп'яняє», позбавляє здорового глузду. Іменуючись представником влади, юрист може зловжити нею тоді, коли в його психології, мисленні «представник» виходить уперед самої влади. Міліціонер на посаді захищає насамперед установлений владою правопорядок. І він буде його захищати на­віть у сумнівних випадках. У того, хто наділений владними пов­новаженнями або здійснює їх, на першому місці у свідомості — установлення влади (закону), яку він зобов'язаний захищати. Але поступово від першого етапу — «захисту» влади — посадова осо­ба звикає до «стану» представника влади. А оскільки владі супе­речити не можна, у нього складається переконання в непогрішності своєї персони. Всі інші люди, не носії владних повноважень, у його свідомості перетворюються на потенційних порушників. Величина владних повноважень змінює погляди, світогляд їх носіїв. Вони увірують у помилкову тезу про те, що влада — усе, інші — ніщо. Неспроста говорять: якщо хочеш перевірити людину — дай їй вла­ду. Не усі витримують іспити владою. Якщо відняти в такої поса­дової особи прерогативи влади, то вона перетвориться або в без­помічну людину, або в «правдошукача» проти тих, у кого є влада. Право покликане стримати «запал» влади. Кримінальне законо давство України передбачає відповідальність за зловживання вла­дою або службовим становищем.

Приклад зловживання владою: перевищення або необмежене утримання особи під вартою, тоді як кожний має право на розгляд пред'явленого обвинувачення без невиправданої затримки терміну. Насамперед це стосується осіб, позбавлених волі на досудових ста­діях кримінального судочинства. Особа, котру затримали по кримі­нальному обвинуваченню, має право в будь-який момент поставити перед судом або іншим органом питання про розгляд законності затримки або звільнення від суду (див. п. З ст. 14 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права; «Звід принципів захисту всіх осіб, що затримані або утримуються під вартою у будь-якій формі», затверджених Генеральною Асамблеєю ООН 09.12.1988 р.);

2. Некомпетентність, тобто нездатність професійно здійсню­вати закріплений законами й іншими нормативними актами обсяг владних повноважень (прав і обов'язків), нести відповідальність за їхнє здійснення відповідно до функцій і завдань органу (організації, установи, підприємства), де здійснюється юридична практична ді­яльність. Некомпетентність — результат відсутності спеціальних теоретичних і практичних знань, умінь і навичок, відсутність про­фесійного юридичного мислення. Вона виявляється в тім, що юрист не дотримується стадій ведення юридичної справи, не аналізує фак­тичну інформацію, не застосовує необхідні методи і процедури, тобто не має адекватної підготовки, яка відповідає стандартам юри­дичної професії.

Наприклад, некомпетентність слідчого в питаннях експертизи призводить до того, що експертизи призначаються і здійснюються до порушення кримінальної справи. Тим самим слідчі дії супрово­джуються порушеннями як процесуального, так і безпосередньо криміналістичного характеру. Загальним правилом є: процес при­значення і проведення експертизи починається з визначення вихі­дних даних. Вихідні дані — це ті параметри, що мали місце в мо­мент події. їхній механізм або інші деталі події повинні виявити експерти (наприклад наїзд на пішохода у темний час доби при включеному ближньому світлі фар). Однак найчастіше експерт одержує перекручені вихідні дані, що узагалі не можуть служити джерелом яких-небудь доказів по кримінальній справі. Тому на основі таких даних, які не можна вважати достовірними, судами виносяться численні вироки.

Помилки (як результат некомпетентності слідчого або судді) виникають також під час проведення експертиз або у разі відмови в їхньому призначенні, коли вихідні дані сумнівів не викликають. Слідчому і судді не потрібно досконально розбиратися в питаннях експертизи. Проте як посадові особи, що приймають рішення, осо­бливо в дорожньо-транспортних подіях, вони повинні вміти прави­льно сформулювати питання до експерта, розуміти можливості тієї або іншої експертизи. На практиці виходить інакше — часто вони непоінформовані про те, що ті або інші питання можуть бути вирі­шені із застосуванням спеціальних знань експерта (судова автотехнічна експертиза, комплексна медико-автотехнічна експертиза). Не знаючи можливостей експертиз або не маючи ясного розуміння того, що саме необхідно з'ясувати, судді нерідко відмовляють у кло­потанні захисника про проведення експертиз. їх некомпетентність, грубі порушення законодавства призводять до неповноти судового розгляду і помилкових рішень.

3. Перекручування відсотка розкриття правопорушень є на­слідком закладеної ще за радянських часів установки на «викоріню­вання злочинності», що є критерієм оцінки роботи міліції, прокурату­ри, суду. Оцінка роботи правоохоронних і судових органів по відсотку розкриття правопорушень дотепер впливає на перекручування ста­тистичної звітності щодо злочинності, дезорганізує їх роботу. Уста­новка на «викорінювання злочинності» підштовхує до приховування повідомлень про злочини від реєстрації й обліку, відмови від пору­шення кримінальної справи, сприяє перекручуванню інформації про дійсний стан і динаміку злочинності і тим самим перешкоджає ро­зумній організації і плануванню оперативної і слідчої роботи. Зара­ди цього відсотка (щоб «славитися», а не «бути» професіоналами) відбувається розподіл злочинів на «важливі» і «не важливі» (з погля­ду оперативних працівників і слідчих), пошук формальних приводів для припинення справ «за згодою потерпілого», «за малозначністю» і т. п. Нерідко до розряду «серйозних» потрапляють такі справи, які можна швидше «оформити» як розкриті. Так провокуються численні факти процесуального спрощенства, а часто і відверті свавілля і сваволя. Прагнення схитрувати замість того, щоб активно працювати по розкриттю правопорушення, поступово стає другою нату­рою юриста-практика.

Тут злої волі одного працівника, як правило, недостатньо. У про­цесі дезінформації поряд із виконавцем, як правило, беруть участь вищестоящий офіцер і начальник органу. Саме вони вимагають від виконавця «гарних» показників і прикривають його у випадках скарг і перевірок. В результаті виникає кругова порука, і начальник стає заручником своїх підлеглих. Так формальні показники про зни­ження злочинності видаються за боротьбу зі злочинністю.

4. Винесення обвинувального вироку з порушенням прин­ципу презумпції невинності. Бажання піднятися службовими сходинками не шляхом завзятої професійної праці, а більш легшим, обхідним шляхом штовхає юриста до обвинувачення невинних лю­дей у правопорушеннях з метою дати високі показники розкриття злочинів. Замість того, щоб виходити з принципу «презумпції не­винності», закріпленого ст. 62 Конституції України, юрист виявляє поспішність, розробляє одну тільки обвинувальну версію, не бере до уваги, що цій версії протистоїть, порушує послідовність дій з ме­тою обвинувачення підозрюваного в правопорушенні (так звана «натяжка» слідства). Покладання тягаря доведення невинності на самого обвинувачуваного, поводження з ним як із явно винним, на оголошення «щиросердого визнання» «царицею доказів» — дозво­ляють виносити обвинувальний вирок у відношенні особи, винність котрої «доведена» визнанням провини, отриманим під тиском і по­грозами.

На жаль, дозвільний принцип «дозволено тільки те, що не забо­ронено законом», який характеризує діяльність державних органів і посадових осіб, переноситься ними на громадян і їх об'єднання. В результаті ігнорується принцип, застосовуваний для громадян: «дозволено все, що не заборонено законом». Використовується будь-який привід для обвинувачення з тим, щоб показати себе «дбайливцем» законності і правопорядку. Працівникам правоохо­ронних органів не варто забувати, що основне їх призначення — охорона і захист прав і свобод кожної конкретної людини і громадянина, а не розкриття злочину шляхом винесення обвинувального вироку з порушенням принципу презумпції невинності.

5. Порушення принципу «відповідності покарання тяжкості
правопорушення» внаслідок схильності до кон'юнктури, до
прийняття рішень відповідно до суспільних настроїв
і проведених державних «кампаній». Ця деформація юридичної про­фесії виражається в порушенні принципу законності з міркувань
«бути на рівні» вимог часу, крокувати з ним у ногу, будь-що-будь.
Так, в умовах панування командно-адміністративної системи чима­ло осіб, що не займались комерційною діяльністю, але які були та­лановитими «господарниками», притягались судом до кримінальної
відповідальності у зв'язку з проведенням кампанії по боротьбі з господарськими злочинами.

Важливо уникнути спокуси діяти відповідно до кон'юнктурних міркувань або на догоду їм виявляти млявість і нерішучість при очевидній необхідності термінового прийняття обгрунтованих, а не явно помилкових правових рішень. Юрист зобов'язаний завжди керуватися принципом законності незалежно від державних «кам­паній», не приймати рішень під впливом суспільних настроїв моме­нту, що нагнітаються засобами масової інформації.

Необхідно суворо дотримуватися принципу відповідності покаран­ня тяжкості правопорушення, знаходити оптимальний варіант санк­ції за кожне правопорушення, тому що занадто м'яка санкція поро­джує безкарність і уседозволеність, а занадто жорстка — підриває довіру і повагу до закону.

6. Міркування корпоративної солідарності або сліпої віри
в службовий «мундир». Ця деформація юридичної діяльності вира­жається в безоглядній вірі до дій колег-юристів. Наприклад, судді
нерідко виходять із переконання: якщо людина була заарештована
на попередньому слідстві, то і міра її покарання — позбавлення
волі. Нерідко судді переписують обвинувальний вирок і не підда­ють перевірці результати слідства. У таких випадках правосуддя
має тільки видимість: відсутній критичний, ретельний аналіз, зва­жена перевірка обставин справи, тобто по суті відбувається фабри­кація судових рішень.

Багато адвокатів, які прийшли в адвокатуру із суду, прокуратури, слідчого апарату органів внутрішніх справ, використовують дружні відносини з колишніми колегами з метою одержання від них клієнтів (підозрюваних, обвинувачуваних, підсудних), перетворюються в їх так званих «кишенькових» адвокатів. Діючи поза правовим полем, вони порушують необхідний професійний рівень правової до­помоги, що вимагається від адвокатів.

При всій важливості згуртованості співтовариства юристів, ко­жен спеціаліст на своєму робочому місці повинен сумлінно викону­вати покладену на нього роботу.

7. «Зовнішній прес» або «телефонне право» — втручання в розгляд юридичних справ з боку посадових осіб, які наділені вла­дними повноваженнями, але не мають до них службового відношен­ня. Це стосується, як правило, діяльності слідчого, прокурора, судді або адвоката і виражається в тиску ззовні на процеси розкриття організованих злочинних угруповань, у тому числі й корумпованих: телефонному дзвінку, особистих переговорах з боку обласних і мі­ських державних адміністрацій або органів місцевого самовряду­вання. Факти втручання в хід проведення оперативно-розшукових заходів або розслідування кримінальних справ спостерігаються на рівні мерій міст, депутатів різних рівнів та ін. Тобто ігнорується принцип невтручання в діяльність суду, закріплений ст. 129 Консти­туції України: «Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підпо­рядковуються тільки закону», і ст. 126: «Вплив на суди будь-яким чином забороняється». Нерідкі випадки ігнорування принципу не­втручання в діяльність прокуратури по нагляду за дотриманням законів або по розслідуванню діянь, що містять ознаки злочину, з боку органів державної влади і управління, посадових осіб, засобів масової інформації, суспільно-політичних організацій (рухів) і їхніх представників; порушуються права адвокатів шляхом втручання в їх правозахисну діяльність, тиску на неї. Юристи-практики, що ді­ють під впливом «телефонного права» всупереч закону, втрачають громадянську довіру до своєї діяльності, провокують загострення напруги в суспільстві. Особи, котрі впливають у будь-якій формі на працівника суду, прокуратури та інших правоохоронних органів з метою перешкоджати виконанню ними службових обов'язків або домогтися неправомірного рішення, повинні нести відповідаль­ність, передбачену законом.

Професійна деформація професійної свідомості юриста-практика виражається в:

1) неприкритій недобросовісності при розгляді справи (наприклад, порушення слідчим порядку виклику і допиту свідка і потерпілого; затягування адвокатом судового процесу шляхом використання різноманітних процесуальних формальностей);

2) невірному уявленню про службовий обов'язок і інтереси служ­би, що захищаються (наприклад фальсифікація документів під час слідчих дій або повідомлення адвокатом суду помилкових відомос­тей);

3) використанні застарілих стереотипних підходів до упорядку­вання робочого плану і його здійснення;

4) застосуванні однотипних засобів спілкування з клієнтами без урахування специфіки справи й індивідуальності особи, яка має потребу в допомозі юриста;

5) «сліпому» слідуванні посадовим інструкціям, що нерідко су­перечать закону, незнання самого закону;

6) свідомому порушенні закону, його обході, невиконанні;

7) некритичному ставленні до висновків колег—учасників розслі­дування справи (наприклад нігілістичне ставлення слідчого до ви­сновків експерта-криміналіста);

8) порушенні точного і скрупульозного дотримання всіх прав під­слідного і підсудного (наприклад відсутність адвоката при затримці або арешті підозрюваного у вчиненні злочину суперечить Криміна­льно-процесуальному кодексу України);

9) ігноруванні принципу презумпції невинності, що є результа­том надмірної самовпевненості, підозрілості й інших негативних психологічних якостей;

10) корумпованості.

Цим переліком не вичерпуються можливі різновиди професійної деформації. Юрист повинен мати морально-психологічне загарту­вання і нести сувору відповідальність за кожну помилку в юридич­ній практиці.

Дата добавления: 2014-01-07