Живопис

Камінь

У романській Європі широко практикувалось різблення по каменю. Елементи декору дуже різноманітні: геометричні, рослинні, зооморфні й антропоморфні. Велике місце займають образи чудовиськ, частково занесені зі Сходу. Декоративна скульптура переважає в декорі порталів і капітелей колон у церквах і монастирях. Прикрашаються головним чином тимпан порталу й архівольти склепіння. На архівольтах, як і на капітелях колон, скульптурний декор, як переконливо довів А. Фосийон, підлеглий архітектурному членуванню будівлі; скульптурні мотиви деформуються відповідно до конфігурації поверхні, що прикрашається, пропорції людей і тварин витягаються, вони нагромаджуються один на одного, неприродно звиваються для того, щоб щонайкраще вписуватися в декоруєме поле. Так, наприклад, у церкві Сент-Марі-де-Дам у Сенте ми замість двадцяти чотирьох старців Апокаліпсиса бачимо п'ятдесят три, оскільки перед каменерізом було п'ятдесят три клинчатих цегли, які потрібно було прикрасити.

Геометричні схеми постійно використовували як основу для побудови композиції з людськими або звіриними фігурами, що можна зробити висновок з малюнків альбому Віллара де Оннекура.

Портали стоять у ряді кращих досягнень декоративного мистецтва. Назвемо, наприклад, портал бенедиктинського абатства в Мальмсбері (Англія), створений близько 1160 р., де над зображенням Христа во славі розташована потрійна аркатура, мотиви якої характерні для обрамлень мініатюр у рукописах того часу. На порталі трансепта в Оне-де-Сентонж висота рельєфу збільшується знизу нагору: перша аркатура над дверима прикрашена мотивами фантастичних тварин і виконана у техніці плоского різьблення; другий і третій ряди із зображеннями людських фігур виконані в барельєфі, а четвертий - з різними чудовиськами — домінує над всім декором порталу. Різьблений архітрав над західним порталом церкви св. Петра в Магелоні (департамент Еро) свідчить про вплив стилю Клюні: мотиви рослинної в'язі, вигнуті у вигляді синусоїди, тягнуться між смугами написів, що включають дату-1178 р. Мотиви ажурних кам'яних плетінь вікна в церкві Феніу (департамент Приморська Шаранта) - явно варварського походження; геометричні мотиви мармурових інкрустацій апсиди й вівтаря церкви Сан-Міньято в Італії сходять до греко-римського мистецтва; фігури тварин у рельєфах собору Байє запозичені з мистецтва Сходу. Словом, художник романської епохи черпає натхнення звідусіль.

Іноді стовбури колон прикрашалися рослинним орнаментом — ми бачимо це в Сен-Дені (іл. 457), деякі елементи візерунка немов підказані самою структурою рослин: наприклад, лускатий малюнок. У ряді випадків капітелі прикрашено одними розетками, як, наприклад, в Естані (Каталонія). Кручені колони чергуються із прямими. Форми капітелей нескінченно різноманітні. У порівнянні із грецькими й римськими, що складаються із рослинних форм, романські капітелі відрізняються новими рисами: у їхній декор включені людські фігури. У багатьох випадках ми зустрічаємося з різними східними впливами, які ми зустрінемо й в інших видах романського декоративного мистецтва: парні зображення чудовиськ (іл. 455), або василіски, що п'ють із однієї чаші. Ми виявляємо їх і в мозаїці 1026 р. із зображенням слона з Помпози (Емілія). Кентавр і грифон у декорі церкви в Ганагобі (департамент Нижні Альпи), створені близько 1112 р., сходять до античних образів.

Потомствені мармурники й інкрустатори з італійської родини Косматі створили твори високих декоративних вартостей. Нам відомі й інші видатні майстри, як, наприклад, чернець Альберик, що працював у Сен-Дені (Франція) під початком Сугерія. Однак романські майстри не обмежуються використанням мотивів, успадкованих від античності або Сходу, але вносять багато чого від себе. Створюються й великі композиції: так, наприклад, майстер тимпана церкви Сен-Мішель в Антрегі (департамент Шаранта) створив витвір високої декоративної вартості.

У різному камені, а також і в інших художніх ремеслах з'являються сюжети, особливо популярні в романськуепоху: ми маємо на увазі надзвичайно мальовничий бестіарій, що складається переважно з фантастичних істот. Такі істоти ми знаходимо в районах, досить вилучених друг від друга. Так, одна з капітелей у соборі Саламанки прикрашена зображеннями двох василісків, що п'ють із однієї чаші; цей же сюжет ми зустрічаємо в музеї церкви Сен-Жан в Анжері. Антична традиція відчувається й у зображеннях кентавра (церква в Сольє) і кентавреси, що годує дитинча в Гальберштадті (Німеччина), а також у мотивах грифона або сирени. У церкві Кюно художник зобразив сирену-птаха й сирену-рибу як декоративний мотив. Напроти, павич, що часто зображувався в ранньохристиянськім і візантійськім мистецтві, рідко зустрічається в романську епоху.

Особливою пристрастю художників користуються лев і орел (илл. 456), причому не можна вважати це продовженням античної традиції. Вірніше вважати, що язичеська символіка втратила своє значення й що образи цих двох тварин цінуються тепер насамперед за їхню декоративність. У рельєфі архівольт старадавньої церкви Сен-Ком в Нарбонні ми бачимо як би перечень усіх фантастичних тварин, що служили декоративними мотивами в романськім мистецтві; сфінкс, пелікан, василіск, гарпія, грифон, аспід, кентавр, лев. Усім цім тваринам у більшій або меншій мірі надавався символічний зміст, однак символістика декору в цілому була сильно перебільшена мистецтвознавцями в минулому й навіть у нашім столітті. Для того щоб тлумачення не впадали в повну нісенітницю, вони повинні опиратися на ясні й недвозначні тексти. Дослідник середньовічної скульптури В. Дебідур справедливо відзначив, що більшість зображень не претендує на таємний зміст, який намагаються в них знайти; св. Бернар ремствує, що фантасмагорична фауна, що населяє собори, позбавлена всякого змісту. Дебідур зауважує далі, що покірні традиції романські скульптори й каменерізи, замість того щоб дивитися на навколишній світ, старанно зображували так званих шляхетних або фантастичних тварин. «Імовірно, із цієї причини, — пише він,— звичайні тварини зустрічаються так рідко в мистецтві XII ст., а рідкі - так часто».

Серед каменерізних виробів не можна не згадати декоративні інкрустації, наприклад вставки з бурокрасного цементу на тлі відшліфованого мармуру. Прекрасним зразком цієї техніки можуть служити фризи, розташовані вище й нижче трифорія апсиди в соборі св. Іоанна в Ліоні; на них зображені людські особи й різноманітні тварини, що перемежовуються рослинними візерунками, трьохліка людська голова символізує минуле, сьогодення й майбутнє.

До інкрустацій близькі мозаїки, як, наприклад, складальна підлога собору в Отранто, виконаний в 1163- 1166 рр. епізод, що й зображує, легенди про Олександра Македонського, вознесенного на небо двома грифонами; або мозаїка зі сценою двобою між чорним і білим (XI ст., Верчеллі, Музей), де художник прекрасно використовував ефект, створюваний контрастом цих двох квітів. Відзначимо також зображення знаків Зодіаку в мозаїці підлоги церкви Сан-Міньято-аль- Монте біля Флоренції; ця мозаїка, створена в 1207 р., нагадує по малюнкові розу собору. Цікава також підлога монастирської церкви Сен-Бенуа-сюр-Луар, де ми зустрічаємо наступні елементи: квадрат, шашковий візерунок, прямокутник, ромб, зубці, «ласточкин хвіст», коло, багатокінцеву зірку й подвійну концентричну зірку, яка, можливо, символізує сонце. Усі ці елементи розташовані симетрично щодо вісі.

Романський настінний живопис заповнює звичайно всю поверхню склепінь, колон і стін, при тому, що віконні прорізи дуже невеликі, як ми бачимо це на прикладі добре збережених фресок у церкві Сен-Савен-сюр- Гортан. Стінні розписи існували й до романської епохи, ми зустрілися з ними в церкві Сен-Жермен в Оксеррі, однак справжнього розквіту цей вид декоративного мистецтва досягає в романську епоху. У Франції ми знаходимо розписи у всіляких районах країни: за останні піввіку завдяки енергійним дослідницьким роботам було відкрито й вивчене багато пам'ятників. Різняться дві великі школи: «школа світлих фонів» із сильним малюнком і переважно блідо-жовтим тлом, зразки якої ми знаходимо в основному в західних провінціях і в Оверні, і «школа синіх фонів», для якої характерні прекрасний орнамент рослинного завитка, яскраві фарби й блакитний або темно-синє тло. Одним з головних центрів школи синіх фонів був монастир Клюні, вплив якого поширювався на Бургундію. Веле й південні провінції. Серед найвидатніших фрескових комплексів назвемо розписи в церкві Сен-Савен, у церкві Пуатьє, у Понсі (департамент Сарт), у Тавані (Турень) на заході Франції, у Берзе-ла-Віль (Бургундія), у Ноан-Віке й у Брині (Беррі), у Пюі (Веле). Фрески в цих церквах носять сліди впливу книжкової мініатюри того часу. Композиція відрізняється ретельною продуманістю. Прикладом може служити монастирська церква Сен-Шеф XI ст. у Дофіні. На склепінні однієї з каплиць зображений Страшний суд: у центрі, у мандорлі овальної форми, зображений Христос на троні; Богоматір, оточена ангелами, - на одній зі сторін склепіння й безліч ангелів - на інших сторонах склепіння. Ангели згруповані по сім, їх крила підняті, опущені або загнуті, залежно від конфігурації, розписуємої площини. Залежність від архітектурних форм у живопису менш помітна, ніж в скульптурі, але все-таки вона відчутна.

Кількість уживаних кольорів, як правило, невелике: охра жовта, охра червона, кармін, свинцеве білило, чорний і сірий колір, одержуваний від суміші чорної й білої фарб. Палітра із часом здобуває нові відтінки, і в XII ст. з'являються зелена фарба, а потім і синя. Сюжети в переважній більшості мають релігійний характер: найчастіше зображуються епізоди з життя Христа. На склепінні церкви Сен-Савен ми бачимо цілий цикл старозавітних сюжетів, в інших місцях значна частина зображень присвячена святим. Зміст розписів у пріораті Берзе-ла-Віль - прославляння ордена Клюні; ченці цього ордена підтримували Монтекассіно, у тісні зв'язки з бенедиктинцами абатства Монтекасіно в яких вони запозичили орнамент із акантових листів із шипами, що носить скоріше риси середземноморського, ніж бургундського стилю. У каплиці ордена тамплієрів у Крессаку (департамент Шаранта) відбитий історичний епізод - битва хрестоносців з мусульманами в Ла Боці біля Хомс (Сирія), що відбулася в 1163 р., що й завершилася перемогою хрестоносців. Фреска точно передає деталі озброєння.

Поряд із сюжетними зображеннями в розписах є й чисто декоративні елементи: бордюри й орнаментальні смуги із шашкових візерунків, веретеноподібних фігур, меандру; чергуючись із ними або самостійно застосовуються орнаменти із зображеннями тварин, складок стрічок, ромбів, що утворюють візерунок бджолиного стільника, або криволінійних елементів, таких, як парні півкола, спіральні плетива, зображення червоного туза, диски з фігурами людей або тварин, дуже часто пальметки, а на колонах і пілястрах -візерунок, що імітує прожилки мармуру.

Зрозуміло, настінний живопис був розвинений і в інших країнах, як латинських, так і німецьких. Помітне місце належить Каталонії, що створила, зокрема, самобутні фрески церкви Сан-Клементе в Таулі (іл. 458). Дуже цікаві фрески є також у Швейцарії, у церкві Цилліс у Граубюндені, і в Германії - У церкві св. Георгія в Оберцеллі (острів Рейхенау), створені близько 1000 р.; відзначимо також розписи середини XII ст. у церкві Шварцхайндорф біля Бонна, що відрізняються ретельно продуманою і ясною композицією. Живописні твори романської епохи мають повчальний і культовий характер. Вони прагнуть втілити не реальний світ, а його символ; сцени зображені надзвичайно ясно, чергуючись із орнаментальними смугами.

Книжкова мініатюра являє собою жанр декоративного живопису, що зберігся краще, чим фрески. У монастирських скрипторіях різних країн Європи створювалися прекрасно ілюстровані манускрипти (іл. 460). Рукописи абатства Рейхенау на Боденськім озері цікаві протидією візантійським художнім впливом; втім, в Оттонівській Німеччині існували й інші центри книжкової мініатюри: в Эхтернахі й Регенсбурзі створювалися чудові рукописи з дуже ясними й виразними ілюстраціями. Кой-де зустрічаються підпис або портрет мініатюриста; так, ми знаємо, що требник з Відня виконаний ченцем Линтхольдом у монастирі в Мондзеї (сучасна Австрія) між 1145 і 1170 р., а Вишеградське Євангеліє із Праги - ченцем Хільдебертом близько 1140 р. Слід, однак, пам'ятати, що в створенні мініатюр деяких рукописів брало участь кілька художників, у різному ступені обдарованих, що й залишилися безвісними. Лише в рідких випадках до нас дійшло ім'я майстра. Найдавніший зі збережених манускриптів - «Коментар до Апокаліпсиса» св. Беата, датований 975 р., переписаний священиком, а ілюстрований мініатюристкою, що залишила підпис: Ende pintrix et Dei adjutrix.

Під впливом ірландських ченців в Англії був заснований Вінчестерський скрипторій, твори якого відрізняються надзвичайним багатством оформлення. Мініатюра Іспанії, що блищала яскравими фарбами, послужила зразком для «Апокаліпсиса» із Сен-Севера (іл. 459). Стиль книжкової мініатюри західної частини Франції близький до графічного стилю вінчестерскої школи, тоді як на сході країни панує манера, вироблена в Клюні й Сіто. Зразки клюнійської школи не вціліли, але ми знаємо, що вони відрізнялися великою пишністю стилю й цим викликали суворе осудження з боку св. Бернара. Незважаючи на це, ченці Сіто також створювали повні життя ілюстрації, у яких ми знаходимо орнаментовані ініціали, складені іноді з фігур тваринних або людських фігур, як, наприклад, зображення св. Георгія, який бореться із драконом, що становить обрису заголовної букви R. Слід урахувати, що рукописи, легко переміщувані з одного монастиря в іншій, сприяли поширенню різних художніх стилів далеко за межами країни, де вони були створені.

Дата добавления: 2014-01-07