Об’єкти, суб’єкти, принципи, методи та функції державного регулювання

Суб’єкти – це носії та виконавці господарських інтересів, на­самперед соціальних груп, що відрізняються одна від одної за такими озна­ками: майном, доходами, видами діяльності, професіями, галузевими та регіо­нальними інтересами.

Це наймані робітники та власники підприємств, фер­мери та земельні власники, управлінці та акціонери, інвестори та ін.

Виразником господарських інтересів у ринковій економіці є об’єднання, асоціації, профспілки, спілки підприємців і фермерів, політичні партії. Виконавцями господарських інтересів є органи державної та місцевої влади, а також Національний банк.

Об’єкти державного регулювання економіки – це сфери, галузі еконо­міки, а також ситуації, явища та умови соціально-економічного жит­тя країни, де виникли або можуть виникнути труднощі, які не вирішуються автоматично, або ті, чиє вирішення є обов’язковим для нормального функціонування економіки та підтри­мання соціальної стабільності.

Об’єктами державного регулювання економіки є:

• економічний цикл;

• секторна, галузева та регіональна структури господарства;

• умови нагромадження інвестиційного капіталу;

• зайнятість населення;

• грошовий обіг;

• платіжний баланс;

• ціни та умови конкуренції;

• підготовка та перепідготовка кадрів;

• навколишнє середовище;

• зовнішньоекономічні зв’язки.

В цілому головною метою державного регулювання економіки є за­безпечення економічної та соціальної стабільності та зміцнення економіч­ної безпеки держави.

До головних форм державного регулюваннявідносять: планування, програмування та прогнозування.

Під методами державного регулювання економіки потрібно розумі­ти способи впливу держави через законодавчі і виконавчі органи на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їхньої діяльності відповідно до на­ціональної економічної політики.

Для регулювання економіки використовують такі методи як економічне, правове та адміністративне регулювання.

1. Економічне регулювання пов’язане зі створенням державою фінан­сових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб’єктів господарювання й зумовлювати їх поведінку.

Економічне регулювання поділяють на пряме та непряме.

Прямі методи економічного регулювання – методи, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економічні процеси.

До прямих методів відносять:

• держконтракти;

• держзамовлення;

• субсидії;

• дотації, прямі витрати уряду тощо.

Непрямі методи державного регулювання – сукупність опосередкова­них засобів державного впливу на діяльність суб’єктів економіки.

До непрямих методів відносять:

• антициклічну політику;

• інвестиційну політику;

• антиінфляційну політику тощо.

2. Правове регулювання здійснюється внаслідок прийняття та вдоскона­лення правової бази (відповідного комплексу юридичних законів та попра­вок до них тощо).

3. Адміністративне регулювання базується на використанні сили держав­ної влади. Це заходи заборони (заборона будівництва на певних те­риторіях тощо), дозволу (дозвіл державним підприємствам галузей промис­ловості займатися туристичним бізнесом) або примусу (примусове закриття четвертого блоку Чорнобильської АЕС).

Застосування адміністративних методів необхідне і навіть ефективне у таких сферах:

• прямий контроль держави над монопольними ринками;

• охорона навколишнього середовища і здоров’я людей;

• соціальний захист населення, визначення і гарантування мінімально до­пустимих життєвих параметрів – встановлення гарантованого прожиткового мінімуму, регламентація умов праці тощо;

• захист національних інтересів у зовнішньоекономічних зв’язках;

• реалізація державних програм і планів.

Основні принципи державного регулювання економіки:

1. Наукова обґрунтованість – врахування вимог об’єктивних економічних законів, реалій економічного, політичного і соціального життя суспіль­ства, національних особливостей.

2. Погодження інтересів – погодження інтересів різних суб’єктів економіки: загальнодер­жавних, регіональних, групових (підприємців, робітників, споживачів, виробників).

3. Системність – зумовлена функціонуванням національної економіки як великої складної системи, що включає різні рівні та елементи.

4. Цілеспрямованість – державне регулювання має спрямовуватися на досягнення конкретних цілей.

5. Пріоритетність – виділення основних соціально-економічних проблем розвитку країни, на вирішенні яких державі належить зосередити свої зусилля (через обмеженість наявних державних ресурсів – фінансових, матеріальних, трудових, інформаційних тощо).

6. Комплексність – необхідність використання державою всіх засобів та інструментів, що є в її розпорядженні (правових, економічних, адміністративних тощо).

7. Адаптація – державне регулювання ґрунтується на коригуванні впливу держави на соціально-економічні процеси залежно від внутрішніх чи зовнішніх умов розвитку країни.

8. Мінімальна достатність – держава повинна виконувати тільки ті функції, які не може забезпечи­ти ринок, а функції державного управління мають розподілятися таким чином, що на вищих його рівнях належить вирішувати ті проблеми, які не можуть бути з’ясовані на нижчих.

9. Ефективність – управління економікою повинні здійснювати спеціальні органи дер­жавної влади й управління з чітко визначеними правами, компетенцією та обов’язками, застосовуючи важелі впливу, адекватні цілям і ситуації, що склалася;

Основні функції державного регулювання економіки:

• цільова – полягає у визначенні цілей, пріоритетів і основних напрямів розвитку національної економіки;

• стимулююча передбачає здатність ефективно впливати на діяльність господарюючих суб’єктів і стимулю­вати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямку;

• нормативна (регламентуюча) – держава за допомогою законів, законодав­чих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб’єктів економіки, визначає правовий простір;

• коригуюча – зводиться до коригування розподілу ресурсів в економіці з метою забезпечення нормальних соці­ально-економічних умов життя суспільства;

• соціальна – передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин, перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збере­ження навколишнього середовища тощо;

• безпосереднє управління неринковим сектором економіки – це регулю­вання державного сектору економіки, створення суспільних товарів і благ;

• контролююча – означає державний нагляд і контроль за використанням і дотриманням законів, нормативних актів, економічних, екологічних стан­дартів тощо.

Таким чином, державне регулювання економіки – це сукупність форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність суб’єктів господарювання і ринкову кон’юнктуру з метою створення нор­мальних умов для функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем суспільства.

Дата добавления: 2014-01-07