Програмування – призначення, принципи, основні означення

МОВИ ПРОГРАМУВАННЯ.

1. Програмування – призначення, принципи, основні означення.
2. Класифікація мов програмування.
3. Технології програмування.
4. Історія розвитку мов програмування

Програма – послідовність команд, яка забезпечує виконання поставленої задачі.

Програмування – процес створення (розробки) програми, який складається з наступних етапів:

1) постановка задачі (детальний опис вхідних даних та формулювання вимог до результатів);

2) розробка алгоритму (визначення послідовності дій, виконання яких потрібно для отримання результату);

3) кодування (запис на певній мові програмування);

4) відлагодження (процес пошуку та усунення помилок);

5) тестування (перевірка роботи програми для різних наборів даних, зокрема і відомо невірних).

Алгоритм – точний порядок дій переходу від вхідних даних до результату.

Властивості алгоритму:

- однозначність (єдність у розумінні правил та порядку виконання дій);

- масовість (можливість використання алгоритму для розв’язування класу задач при зміні вхідних даних у заданому діапазоні);

- результативність (виконання алгоритму приводить до отримання певного результату).

1. Мови програмування

Під інформацією будемо розуміти будь-яку сукупність сигналів, дій повідомлень, яку деяка система сприймає з навколишнього середовища (введення), переробляє (процесор), зберігає (пам’ять) та передає в навколишнє середовище (виведення).

Історично склалося, що технічне забезпечення ПК являє електричний або електронний ланцюг, що зумовлює представлення одиниці інформації в одному з двох можливих станів найпростішого елемента “0” та “1”.

Біт (“binary digit”) – найпростіший двійковий елемент, здатний приймати значення “0” та “1”.

Байт – група з восьми біт (відповідає одному символу).

Кожен символ кодується послідовністю біт. У результаті будь-яка інформація представляється у вигляді цифрової інформації, зрозумілої ЕОМ.

Машинна команда – послідовність символів (що, як правило, складається з 4 або 8 байт), яку ЕОМ може зрозуміти та виконати.

Машинно-орієнтовані програми – програми, що написані з використанням машинних команд.

Машинно-орієнтована мова програмування означає, що вона більш зручна для машини, ніж для людини. Такі мови використовувалися для машин перших поколінь, вони були машинно-залежними, надто трудомісткими і дозволяли писати невеликі за об’ємом програми, але цього було цілком достатньо для невисокої швидкодії та невеликого об’єму пам’яті таких машин.

До мов низького рівня відноситься мова асемблера.

Асемблер – структурована множина мнемонічних позначень для відповідної машинної мови. У деяких розширених мовах асемблера прості оператори можуть відповідати короткі послідовності машинних команд. Їх часто називають макрокомандами (макросами), а мову – макроасемблером.

Для спрощення написання програм було створено спеціальні компромісні мови програмування, що являють собою проміжний варіант між людською мовою (багатослівною та неоднозначною) та машинною мовою, зрозумілою ЕОМ. Такі мови отримали назву мов високого рівня і характеризуються однозначними правилами, обмежену кількість однозначно визначених мовних конструкцій.

Пізніше мови низького рівня стали машинно-незалежними, але обов’язковими, оскільки у будь-якому випадку необхідне спряження з будь-якої мови програмування з машинними командами.

Вихідна програма – програма, що написана на будь-якій мові, що має вищий рівень, ніж машинна.

Транслятор – системна програма для перекладу вихідної програми в програму більш низького рівня (об’єктну програму).

У результаті подальшої обробки об’єктної програми отримуємо програму в машинних кодах.

Якщо програма написана на мові асемблера, то транслятор називається асемблером, і у результаті перекладу відразу отримуємо програму в машинних кодах.

Інтерпретатор – транслятор, що перекладає вихідну програму пооператорно і відразу виконує кожен її оператор.

Компілятор – транслятор, що перекладає всю вихідну програму. Як правило використовується для мов високого рівня.

Мова програмування визначається конструкціями, правилами та компілятором, але аж ніяк не середовищем (BP PASCAL – FREE PACAL, середовище PASCAL – текстовий редактор).

Процес компіляції складається з дох етапів:

1) перевірка тексту вихідної програми на відсутність технічних помилок;

2) генерація виконуваної програми у машинних кодах.

Дата добавления: 2014-01-07