Калькуляція та її види. Класифікація статей калькуляції

Лекція №34

Лекція № 34

Дисципліна:	«Економіка, організація та планування енергетичного виробництва»
Блок змістовних модулів:	ПП.03.08 «Економіка, організація та планування енергетичного виробництва»
Модуль змістовний:	Змістовний модуль КЗН-05.ЗП.О.02.01, К1-05.ПР.О.05.02 5ПФ.С.02.ПР.О.04.02,5ПФ.С.02.ПР.О.05.02 Аналіз господарської діяльності енергетичного виробництва
Модульна одиниця:	Калькуляція та її види. Класифікація статей калькуляції
План:	Калькуляція та її види. Класифікація статей калькуляції

Контрольні питання	Що називається калькуляцією? Для чого потрібна калькуляція? Перелічите види калькуляції Як класифікуються статті калькуляції? Які види калькуляцій ви знаєте Які статті витрат містить виробнича калькуляція Де використовується планова калькуляція Як складається звітна калькуляція
Література:	О.Ю.Мамедов „Современная экономика” - Ростов на Дону: „Феникс” 1996, с. с.96-101
Домашнє завдання	Самостійна робота - Методи обліку і калькулювання фактичної собівартості. Шляхи зниження собівартості енергетичної продукції (Л.Г.Мельник, О.І.Карінцева „Економіка енергетики” - Суми: ”Університетська книга”, 2006 с.108-111)

Для визначення собівартості за об'єктами виникнення та за призначенням користуються групуванням витрат у калькуляційному розрізі ("калькуляція" — від латинського calculare - рахувати).

Калькуляція - це обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за встановленою номенклатурою витрат. Отже, калькуляція, на відміну від витрат на виробництво, враховує витрати у відповідності з їх призначенням та місцем виникнення.

На сьогоднішній день принципи калькулювання собівартості продукції регламентує Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджене постановою КМУ' від 26.04.1996 року. Хоча деякі формулювання цього положення в сучасних умовах не діють, але Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості №47 від 02.02.2001 р. не скасовують Типове положення та мають не обов'язковий, а рекомендаційний характер. Формально Типове положення, затверджене КМУ, стоїть у законодавчій ієрархії вище, ніж ПБО, які затверджуються Міністерством фінансів України. Нині це єдиний нормативний акт, що регламентує питання організації внутрішньогосподарського обліку, але користуватися ним слід тільки у частині, що не суперечить національним стандартам.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством самостійно. Проте існують так звані "типові" статті калькуляції, за якими можуть групуватися витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг). Типовими статтями калькуляції є:

· сировина і матеріали;

· паливо на технологічні потреби;

· електроенергія на технологічні потреби;

· покупні ресурси, комплектуючі вироби, напівфабрикати;

· роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

· витрати інших матеріальних ресурсів;

· відрахування на соціальні заходи;

· основна заробітна плата виробничих працівників;

· додаткова заробітна плата виробничих працівників;

· амортизація основних виробничих засобів та інших необоротних матеріальних активів;

· витрати по орендній платі основних засобів;

· загально-виробничі витрати.

Щоб визначити дійсну величину витрат на виробництво продукції, тобто собівартість, кінцеві величини загальних витрат на виробництво коригуються на підставі спеціальних розрахунків і даних бухгалтерського обліку. В результаті такого коригування одержують грошову оцінку собівартості товарної продукції підприємства як загальну суму витрат, яка після відповідного перегрупування економічних елементів за статтями калькуляції може бути розподілена між різними видами товарної продукції, що, в свою чергу, дає змогу розрахувати собівартість одиниці продукції кожного виду відповідно до даних про обсяги випуску різних видів товарної продукції.

Після закінчення звітного місяця і формування інших (крім вартості сировини) елементів виробничої собівартості готової продукції необхідно провести коригування собівартості готової продукції з урахуванням фактичних, а не нормативних витрат на її виробництво і відповідно відкоригувати собівартість реалізованої продукції.

Для визначення планової, або фактичної, собівартості, а також * витрат операційної та звичайної діяльності необхідно знати: обсяг виробництва у натуральному виразі як за основними, так і за допоміжними й обслуговуючими цехами;

o норми витрачання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, паливно-енергетичних ресурсів для виробництва продукції та його обслуговування;

o первісну вартість запасів, що використовують, та незавершеного виробництва;

o чисельність окремих категорій працівників та фонд оплати праці;

o економічні нормативи:

а) норми амортизаційних відрахувань (згідно з методом амортизації, який обрало підприємство);

б) розмір внесків на соціальні заходи, ставки податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які відповідно до законодавства включаються до складу собівартості та належать до витрат операційної діяльності.

Крім того, для складання звітних калькуляцій використовують визначений під час розробки планових калькуляцій норматив умовно-постійних загально-виробничих витрат.

Першим етапом розрахунку планових калькуляцій є визначення прямих витрат. У складі цих витрат виділяють ту частину, яку включають до собівартості реалізованої продукції, тобто окремо обліковують витрати, пов'язані з обслуговуванням та управлінням підприємством (адміністративні витрати), витрати, пов'язані із збутом продукції, інші операційні витрати.

При плануванні і калькулюванні собівартості продукції, а також при плануванні, обліку і аналізі господарської діяльності, виявленні джерел зниження і прогнозуванні собівартості важливу роль відіграє класифікація витрат за елементами (економічним змістом) і статтями калькуляції (характером виникнення). Витрати класифікуються у групи, однорідні за певною ознакою.

При визначенні витрат на виробництво по підприємству в цілому вони групуються за їх економічним змістом.

Таке групування 1

Елемент витрат за економічним змістом є однорідним. Витрати, які утворюють елемент собівартості, включають витрати незалежно від специфіки виробництва продукції.

Елемент витрат — це сукупність економічно однорідних витрат. П БО-16 регламентує порядок групування витрат операційної діяльності за такими економічними елементами: матеріальні витрати (за мінусом вартості зворотних відходів);

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні потреби;

- амортизація основних засобів;

- інші витрати.

Групування витрат за економічними елементами здійснюється у всіх галузях народного господарства. Це дає можливість встановити потребу в основних та оборотних засобах, показує, скільки і яких засобів витрачено, незалежно від того, де вони вироблені і на які цілі використані, а також характеризує структуру витрат суб'єкта господарювання. Таке групування використовується для складання кошторису виробництва. В свою чергу, складання кошторису допомагає пов'язати план за собівартістю з іншими розділами плану розвитку підприємства, визначити завдання зниження собівартості продукції, а також порівняти ефективність витрат на різних підприємствах і розробити міжгалузевий баланс, необхідний для планування цін. Також необхідно зазначити, що на основі кошторису встановлюються ціни на деякі види продукції, зокрема, послуг (плата за навчання, будівельно-монтажні, геологорозвідувальні роботи та багато інших).

Проте класифікація витрат за економічним призначенням не дає можливості обчислювати собівартість окремих видів продукції та встановлювати обсяг витрат конкретних підрозділів підприємства. З цією метою застосовують класифікацію витрат за статтями калькуляції — залежно від їх призначення та місця виникнення.

Ступінь деталізації об'єктів витрат є внутрішньою справою кожного підприємства. Теоретично облік витрат може здійснюватись за видами діяльності (наприклад, торгівля, виробництво, надання послуг).

Калькуляція - документ, в якому визначається собівартість.

За часом складання калькуляції бувають: Планові і Звітні.

Вони відрізняються один від одного наявністю у звітних калькуляціях статті "Шлюб".

Калькуляція - числення витрат на виробництво одиниці або річного випуску конкурують го виду продукції.

Калькулювання собівартості здійснюється цілому по цеху, а також за окремими агрегаті і видів продукції, що випускається.

Агрегатна (цехова) калькуляція охоплює витрати всіх видів продукції, запланованої ванних до виробництва в даному цеху.

Сортова калькуляція складається по кожному виду продукції (за марками сталі, профілю продукції).

Планова калькуляція передбачає інші витрати, які повинні бути досягнуті.

Звітна калькуляція відображає фактичні витрати.

Статті калькуляції:

1. Задано у виробництво:

- Сировина та матеріали;

- Напівфабрикати;

- Допоміжні і додаткові матеріали;

- Відходи виробництва - віднімаються із зазначених.

Разом задано за вирахуванням відходів.

2. Витрати по переділу:

- Паливо - технологічні витрати;

- Енерговитрати;

- Зарплата;

- Нарахування на зарплату;

- Амортизація основних фондів;

- Знос обладнання та інструментів;

- Транспортні витрати.

Разом витрат по переділу

Разом цехова собівартість

3. Загальнозаводські витрати

Разом виробнича собівартість

4. Позавиробничі витрати

Разом повна собівартість

Кошторис - дозволяє визначити загальну суму витрат, пов'язаних з виробничо-господарську діяльність підприємства і служить для ув'язки плану за собівартістю з планом по праці і фінансовим планом підприємства.

Кошторис характеризує загальні покупні витрати.

Кошторис витрат:

1. Матеріальні.

2. Витрати на оплату праці.

3. Відрахування на соціальні заходи.

4. Амортизація основних фондів.

5. Інші витрати.

Дата добавления: 2014-01-07