Порядок розгляду справ третейським судом

Розгляд справ третейським судом здійснюється відповідно до принципів третейського судочинства. Стаття 4 Закону України ≪Про третейські суди≫ закріплює принципи організації третейських судів (організаційні принципи) та принципи судового розгляду (функціональні принципи).

До організаційних принципів слід віднести:

- добровільність утворення третейського суду;

- добровільна згода третейських суддів на їх призначення чи обрання у конкретній справі;

- самоврядування третейських суддів.

Як функціональні принципи можна виділити:

- законність;

- незалежність третейських суддів та підкорення їх тільки законові;

- рівність усіх учасників третейського розгляду перед законом та третейським судом;

- змагальність сторін;

- арбітрування;

- всебічність, повнота та об'єктивність вирішення спорів;

- сприяння сторонам у досягненні ними мирової угоди на будь-якій

стадії третейського розгляду;

- гласність судового розгляду;

- національна мова судочинства.

Принцип добровільності утворення третейського суду означає, що компетенція третейського суду щодо розгляду справи обов'язковою передумовою має згоду сторін на передачу справи на розгляд третейського суду, тобто компетенція третейського суду щодо розгляду справи

не може виникнути без укладення третейської угоди. Це відрізняє компетенцію третейських судів від компетенції офіційних судових установ, які можуть розглядати справи, виходячи з конституційних критеріїв (правова природа спору, як це випливає із ст. 124 Конституції України),

та юрисдикційних критеріїв, встановлених ЦПК.та ГПК (відповідний суб'єктний склад учасників спору та характер правовідносин).

В основу принципу добровільної згоди третейських суддів на їх призначення чи обрання у конкретній справі покладено диспозитивні основи самого третейського судочинства. Судді вправі вирішувати питання про участь у розгляді справи.

Самоврядування третейських суддів є організаційною засадою діяльності третейського суду і означає можливість створення організаційних структур, які можуть координувати діяльність третейських судів в Україні, систематизувати судову практику тощо. Серед основоположних функціональних принципів третейського судочинства є принцип законності, зміст якого полягає в дотриманні третейським судом цорм процесуального законодавства під час розгляду і вирішення спорів. Іншим проявом принципу законності є додержання третейським судом норм матеріального права, тобто третейський суд повинен правильно застосувати відповідні норми матеріального права до спірних правовідносин сторін.

Принцип незалежності третейських судів та підкорення їх тільки закону означає, що вплив на третейських суддів забороняється. Розглядаючи справу та постановляючи рішення по справі, третейські судді керуються лише законом. У той же час, за природних обставин держава не надає третейським суддям правових гарантій їх незалежності, як суддям офіційних судових установ, вони не користуються статусом судді, не існує спеціального порядку притягнення третейських суддів до відповідальності тощо. Одним із процесуальних механізмів, за допомогою якого одна зі складових зазначеного принципу набуває реального змісту, є можливість усунути суддю від участі в розгляді справи шляхом заявлення відводу. Закон встановлює перелік підстав, які унеможливлюють участь третейського судді у розгляді і вирішенні справи і тягнуть за собою його самовідвід або відвід. До цих підстав належать: особиста чи опосередкована заінтересованість

у результаті розгляду справи; родинні відносини між третейським суддею та однією із сторін або іншими особами, які беруть участь у справі, або перебування з цими особами чи сторонами в особливих стосунках; прохання третейського судді або спільне рішення сторін із цього приводу (спільний відвід); встановлення стороною обставин, які дають їй підстави вважати упередженим або необ'єктивним ставлення третейського судді до справи, про яке сторона дізналася після його обрання чи призначення; у разі тривалого, більш як один місяць від дня призначення чи обрання, невиконання суддею обов'язків третейського судді у конкретній справі; у разі виявлення невідповідності третейського судді вимогам, встановленим ст. 18 Закону України ≪Про третейські суди≫; якщо третейський суддя бере участь у вирішенні спору, який прямо чи опосередковано пов'язаний із виконанням ним службових повноважень, наданих державою.

Особа також не може бути третейським суддею у справі, в якій вона раніше брала участь як третейський суддя, але була відведена чи заявила самовідвід, як сторона, представник сторони або в будь-якій іншій якості. У третейському суді для вирішення конкретного спору угодою сторін можуть бути встановлені додаткові підстави для відводу чи самовідводу третейського судді. У разі звернення до особи за отриманням згоди на обрання чи призначення її третейським суддею у конкретній справі ця особа повинна повідомити про наявність обставин, які є підставами для відводу чи самовідводу відповідно до ст. 19 Закону України ≪Про третейські суди≫. Третейський суддя повинен без зволікання повідомити сторони про підстави його відводу чи самовідводу, що виникли після початку третейського розгляду, та заявити самовідвід.

Принцип рівності означає, що всі учасники третейського розгляду є рівними перед законом і третейським судом, незалежно від статі, віку, соціальних, національних, расових ознак, політичних та релігійних переконань тощо.

Принцип змагальності третейського розгляду передбачає активну роль сторін у наданні суду доказів. Кожна сторона повинна довести ті факти і обставини, на які вона посилається як підставу своїх доводів або заперечень проти них. Суд не має права за власною ініціативою

збирати докази.

Відповідно до принципу гласності судочинство в третейському суді є відкритим, за винятком випадків, якщо проти відкритого розгляду справи третейським судом висунуто хоча б однією стороною заперечення з мотивів додержання та збереження комерційної або банківської

таємниці чи забезпечення конфіденційності інформації, справа розглядається у закритому засіданні. Розгляд справ у третейському суді провадиться українською мовою, якщо інше не передбачено регламентом третейського суду чи угодою сторін.

Сторона, яка надає документи чи письмові докази мовою іншою, ніж мова третейського розгляду, повинна забезпечити їх переклад мовою чи мовами третейського розгляду.

Принцип арбітрування є специфічним у третейському судочинстві, згідно з яким третейський суд повинен спрямовувати свою діяльність таким чином, щоб сторони досягли угоди по справі, рішення третейського суду фактично грунтувалося на цій мировій угоді. Згідно зі ст. 33

Закону України ≪Про третейські суди≫ третейський суд на початку розгляду повинен з'ясувати у сторін можливість закінчити справу мировою угодою та в подальшому сприяти вирішенню спору шляхом укладення мирової угоди на всіх стадіях процесу.

Третейський суд є органом із вирішення цивільно-правових спорів.

Юрисдикція третейських судів визначена в ч. 1 ст. 6 Закону України ≪Про третейські суди≫. У порядку, передбаченому цим Законом, третейські суди можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:

1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;

2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб;

3) справ, пов'язаних із державною таємницею;

4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);

5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;

6) справ, однією із сторін у яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство;

7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки;

8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення;

9) справ у спорах, що виникають із трудових відносин;

10) справ, що виникають із корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств;

11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України;

12) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України;

13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень;

14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Третейський суд із додержанням вимог Закону самостійно вирішує питання про наявність або відсутність у нього компетенції для розгляду конкретної справи. Сторона має право заявити про відсутність у третейського суду компетенції стосовно переданого на його вирішення спору до початку розгляду справи по суті, або заявити про перевищення третейським судом меж його компетенції, якщо в ході третейського розгляду виникне питання, розгляд якого не передбачено третейською угодою або яке не може бути предметом такого розгляду відповідно до регламенту третейського суду чи Закону.

Як і в загальних судах, які розглядають справи в порядку цивільного судочинства, так і в третейських судах засобом захисту порушеного суб'єктивного права є пред'явлення позову, процесуальною формою якого є позовна заява. Стаття 35 Закону України ≪Про третейські

суди≫ передбачає що позовна заява подається до суду в письмовій формі, у позовній заяві повинні бути зазначені:

- назва постійно діючого третейського суду або склад третейського суду для вирішення конкретного спору;

- дата подання позовної заяви;

- найменування і юридичні адреси сторін, які є юридичними особами, та/або прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, місце проживання і місце роботи сторін, які є фізичними особами;

- найменування і юридична адреса представника позивача, якщо він є юридичною особою, або прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, місце проживання і місце роботи представника, який є фізичною особою, у випадках, коли позов подається представником;

- зміст вимоги, ціна позову, якщо вимога підлягає оцінці;

- обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги, докази, що їх підтверджують, розрахунок вимог;

- посилання на наявність третейської угоди між сторонами та докази її укладення;

- перелік письмових матеріалів, які додаються до позовної заяви;

- підпис позивача або його представника з посиланням на документ, що засвідчує повноваження представника.

До позовної заяви, крім письмових матеріалів, обов'язково мають бути додані документи, що підтверджують наявність третейської угоди, повноваження представника, направлення копії позовної заяви іншій стороні.

Після відкриття провадження у справі у відповідача виникає обов'язок із надання відзиву на позовну заяву. Слід зауважити, що на відміну від господарського судочинства, в якому відзив на позовну заяву є правом відповідача (ст. 59 ГПК), при розгляді справи третейським судом подання відзиву є обов'язком. Відзив на позовну заяву направляється позивачу та третейському суду в порядку і строки, що передбачені третейською угодою або регламентом третейського суду.

Якщо регламентом третейського суду строк надання відзиву на позовну заяву не визначений, а також у разі розгляду справи третейським судом для вирішення конкретного спору відзив на позовну заяву надається не менше ніж за три дні до першого засідання третейського суду, який вирішує спір. Неподання відповідачем відзиву у встановлені строки не звільняє його в подальшому від виконання вимог третейського суду про надання відзиву на позов. Наслідки невиконання вимог третейського суду можуть бути передбачені третейською угодою сторін у третейському суді для вирішення конкретного спору або регламентом третейського суду чи встановлені складом третейського суду.

У ході судового розгляду позивач вправі змінити, доповнити або уточнити свої позовні вимоги, якщо таке право не обмежене самими сторонами в третейській угоді. Відповідач, у свою чергу, як захист від пред'явленого позову вправі подати до суду зустрічний позов за умови,

що такий позов є підвідомчим третейському суду та може бути предметом третейського розгляду відповідно до третейської угоди. Зустрічний позов має бути поданий до третейського суду, який розглядає справу в письмовій формі та за змістом повинен відповідати вимогам,

які ставляться Законом до позовної заяви.

Дата добавления: 2014-01-07