Правовий режим майна, що є особистою приватною власністю подружжя. Підстави набуття

Майнові права і обов’язки подружжя..

.

Майнові відносини подружжя — це складний комплекс взаємо­пов'язаних дій щодо володіння, користування й розпорядження майном.

Право визначає основні параметри поведінки подружжя в майновій сфері:

1) закріплює, яке майно знаходиться у власності подружжя або кожного з них,

2) визначає обсяг прав та обов'язків подружжя щодо цього майна, умов їх реалізації,

3) порядок набуття та відчуження майна,

4) відповідальність подружжя за спільними або особистими зобов'язаннями,

5)надання взаємного утримання (аліментування) тощо.

Майнові відносини подружжя регулюються нормами сімейного та цивільного права України, також догово­рами, які подружжя укладає між собою.

Майнові правовідносини подружжя є дуже різноманітними, тому вони можуть бути класифіковані за різними ознаками.

Залежно від способу забезпечення інтересів управомоченої особи майнові правовідносини подружжя поділяють:

1) речові правовідносини (відносини подружжя щодо права власності на майно та права на користування речами, які належать кожному з них);

2) зобов'язальні правовідносини (відносини подружжя щодо взаємного утримання (аліментування) та договірні відносини подружжя).

Правовий режим особистої приватної власності подружжя регулюється главою 7 СК. Але, як звертають увагу окремі автори, поняття „особиста власність”, яке застосовується у СК та досить широко використовується у цивільному обігу, за своєю суттю та правовим значенням збігається з поняттям „приватна власність”, що має застосування у ст. 325 ЦК. Але вважається, що термінологічна база двох важливих нормативних актів, якими є СК та ЦК, має бути однозначно узгодженою. Окрім того, Конституція України також не містить поняття „особиста власність”. Воно замінене поняттям „приватна власність”. Крім того, якщо власність приватна, тобто однієї особи, вона не може бути роздільною, тому що особа сама з собою не може її ділити. Тому пропонується зазначений термін замінити терміном „особиста власність дружити та чоловіка” або „приватна власність кожного з подружжя”(О.Клименко).

У ст. 57 СК законодавець навів перелік майна, яке є особистою приватною власністю подружжя, зокрема, до нього належить:

1) майно, яке кожен з подружжя набув до шлюбу (п. 1 ч. 1 ст. 57 СК). Одним із критеріїв віднесення майна до особистого майна одного з подружжя є визначення моменту набуття майна, який повинен настати до укладення шлюбу. При визначенні строку, що передує шлюбу, слід брати до уваги момент у часі, коли відбувається офіційна реєстрація шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану. Слід відзначити, що таке правило є традиційним для вітчизняного сімейного законодавства.

Майно, яке було набуте кожним із подружжя до шлюбу, зберігає режим роздільності незалежно від тривалості шлюбу, навіть якщо цим майном користувався не тільки власник, а й інший з подружжя4

2) майно набуте кожним із подруж­жя за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в поряд­ку спадкування (п. 2 ч. 1 ст. 57 СК). Таке майно слід відрізняти від майна, яке за час шлюбу було подаровано подружжю і належить їм на праві спільної власності.

До дружини, чоловіка переходить право власності на речі, які входили до складу спадщини. Але важливим, що таке майно повинен отримати від спадкодавця один із подружжя. Відповідно, якщо спадкодавець заповів майно обом з подружжя або вони спадкують за законом як спадкоємці однієї черги (наприклад, четвертої черги спадкоємців за законом), то в них на таке майно виникає право спільної сумісної власності.

Оскільки кожен із подружжя є самостійним учасником цивільних правовідносин, як чоловік, так і жінка можуть за час шлюбу отримати у власність майно на підставі договору дарування. В цьому випадку майно є роздільним і належть кожному з подружжя.

Іноді досить складно довести, кому були подаровані речі, вручені на весіллі. Якщо не доведено іншого, слід вважати, що вони подаровані подружжю і, отже, є їхньою спільною сумісною власністю;

3) майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але за кошти, які нале­жали їм особисто (п. 3 ч. 1 ст. 57 СК). Тобто, якщо один із подружжя під час шлюбу набуває певне майно за рахунок особистих коштів, то таке майно не може визнаватися спільним майном подружжя. Це правило стосується як грошей, які були набуті одним із подружжя до шлюбу, так і тих, які були отримані одним із подружжя під час шлюбу – за договором дарування, внаслідок спадкування тощо;

4) речі індивідуального користування кожного з подружжя в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя (ч. 2 ст. 57 СК). До таких речей, зокрема, належать одяг, аксе­суари, косметичні засоби та інші речі, які обслуговують повсяк­денні потреби кожного з подружжя. Такі речі є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Аналогічний режим поширюється і на коштовності, до яких можна віднести золоті прикраси – каблучки, годинник, який купувався як для дружини, так і для чоловіка. Але до речей індивідуального користування не можна віднести речі, придбані подружжям для професійних занять, зокрема, музичні інструменти, перукарське обладнання тощо, оскільки вони підпадаються під інше поняття – „речі для професійних занять” і їх правовий режим визначається ст. 61 СК;

5) премії та нагороди, які один з подружжя одержав за свої особисті заслуги. Якщо щодо цього майна виникне спір і буде встановлено, що другий з подружжя своїми діями (ведення домашнього господар­ства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню, суд може визна­ти за ним право на частку цієї премії або нагороди (ч. 3 ст. 57 СК). Розмір частки буде визначатися судом і залежатиме від усіх обставин справи. Слід відзначити, що такого роду премії повинні носити характер одноразовою заохочувальної винагороди, вони за своїм статусом не можуть бути прирівняні до зарплати;

6) кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка належала чоловіку (дружині), а також відшкодування завданої їй (йому) моральної шкоди (ч. 4 ст. 57 СК). Слід звернути увагу, що кожен з подружжя має право на суму відшкодування за втрачене або пошкоджене майно лише в тому випадку, якщо воно належало виключного цьому з подружжя. Якщо майно належало подружжю на праві спільної сумісної власності, то відповідно компенсація має бути здійснена обом з подружжя;

7) власністю дружини, чолові­ка є страхові суми, одержані нею, ним за обов’язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них (ч. 5 ст.57 СК). Тобто законодавець говорить про два види страхування: обов’язкове особисте страхування та добровільне особисте страхування. Важливо підкреслити, що в даному випадку мова йде про особисте страхування одного з подружжя, а не страхування належного йому майна. Предметом договору особистого страхування можуть бути майнові інтереси, пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням особи (п. 1 ч. 1 ст. 980 ЦК). У зв'язку з тим, що страхова виплата за договором особистого страхування здійснюється у разі настан­ня страхового випадку, пов'язаного з ушкодженням здоров'я та каліцтвом одного з подружжя, то СК відносить страхові суми, які отримує потерпілий, до роздільного майна подружжя;

8) за загальними правилами майно, набуте подружжям за час шлюбу, є спільним майном (ч. 1 ст. 60 СК). Утім, із цього правила є певний виняток. Відповідно до ч. 6 ст. 57 СК, якщо шлюб не розірвано, але чоловік і жінка проживають окремо у зв'язку з фак­тичним припиненням шлюбних відносин, то майно, набуте сто­ронами за цей період, може бути за рішенням суду визнано роз­дільним. Це пов'язане з тим, що для сімейних відносин важливе значення має не тільки формально зареєстрований шлюб, а й дійсно подружні стосунки чоловіка та жінки. Якщо ж цього немає і сторони фактично не складають одну сім'ю, то на такі відносини не може поширюватися режим спільності майна подружжя;

9) СК уперше встановлює режим майна, яке в сімейно-пра­вовій літературі іноді називають «змішаним майном». Йдеться про випадки, коли в придбання майна вкладені окрім спільних також роздільні кошти подружжя. До цього часу це питання законодав­чо не вирішувалося, хоча воно нерідко виникало в судовій прак­тиці, наприклад, коли один з подружжя вказував, що в придбан­ня житлового будинку, автомобіля, іншого майна окрім спільних були також вкладені кошти, які він отримав у спадок або за договором дарування. СК закріплює складну юридичну структуру такого майна (ч. 7 ст. 57 СК). У частці, яка відповідає внеску од­ного з подружжя, майно належить йому на праві приватної влас­ності, в іншій частці — майно належить подружжю на праві спільної власності;

10) відповідно до ст. 58 СК до роздільного майна подружжя належать плоди, приплід або доходи (дивіденди), які дає річ, що належить на праві власності одному з подружжя. Це положення є новелою СК. У теорії сімейного права є полярно протилежні думки з приводу цього положення. Одні автори вважають, що таке положення суперечить принципам сімейного права, оскільки все, що нажите у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя (Дзера О.В., Ариванюк Т.А.). Інші вважають, що плоди, доходи (дивіденди) від речі, що є об’єктом права роздільної приватної власності одного із подружжя, не можна вважати доходом, одержаним у результаті праці у період у період шлюбу. Це результат уречевленої праці одного із подружжя чи інших осіб, затраченої не у зв’язку з перебуванням у шлюбі.

11) Інше майно особистої приватної власності встановлено в СКУ (див. ст. 57).

Відповідно до ст. 59 СК, той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім’ї, насамперед дітей.

При розпорядженні своїм майном дружина (чоловік) зобов’язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користуватися ним.

Дата добавления: 2014-01-07