Правовий режим спільної сумісної власності подружжя

Спільна сумісна власність є різновидом права власності, що ускладнена множинністю суб’єктів. Право спільної власності – це право двох або більше осіб (співвласників) на один і той самий об’єкт (ст. 355 ЦК). Відповідно до ст. 355 ЦК України, є два види спільної власності:

- спільна часткова;

- спільна сумісна.

При спільній частковій власності кожен співвласник зі самого початку має чітко визначену частку у праві власності – так звану ідеальну частку (наприклад, 1/3, 1/7), а тому має право володіння, користування та розпорядження тим, що реально відповідає цій частці.

Право спільної сумісної власності як загальноцивілістична категорія відрізняється від права спільної часткової власності. Право спільної сумісної власності не поділене на частки, тому усі співвласники мають однакове право володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном. така частка може бути виділена за домовленістю між співвласниками або у разі спору – судом.

Дружина та чоловік можуть бути суб’єктами і права спільної часткової власності, і права спільної сумісної власності одночасно.

Режим спільної сумісної власності є одним з основних правових режимів майна подружжя. Спільна сумісна власність подружжя – це право подружжя володіти, користуватися, розпоряджатися своєю владою і в спільних інтересах майном, що їм належить (О.Сафончик). У зв’язку з цим, правовідносини власності подружжя можуть бути поділені на дві групи:

1) правовідносини з приводу спільного майна, на яке у подружжя виникло право спільної сумісної власності;

2) правовідносини з приводу роздільного майна, яке належить на праві приватної власності кожному з подружжя.

Сімейне право України закріплюючи принцип спільності майна подружжя, який означає об'єднання майна чоловіка і жінки (по­вністю або в певній частини) в єдину майнову масу встанов­лює ряд спеціальних правил щодо його володіння, користу­вання та розпорядження. Зокрема:

1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, вважається спільним, якщо інше не встановлено домовленістю сторін;

2) по­дружжя має рівні права щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності;

3) майно належить подружжю без ви­значення часток кожного з них у праві власності;

4) права подруж­жя на майно визнаються рівними незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного за­робітку (доходу);

5) до тих пір, поки не буде доведено протилежне, вважається, що кожен з подружжя, який здійснює правочини щодо розпорядження спільним майном, діє в інтересах подружжя.

Щодо спільного майна подружжя здійснює права власника. Право спільної сумісної власності подружжя є різновидом права приватної власності фізичних осіб. Тому на подружжя поширюються загальні прави­ла щодо об'єктів права приватної власності.

Різновиди майна, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності:

1. майно, набуте за час шлюбу. Сімейне зако­нодавство встановлює, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей виключених з обороту, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК). Подружжя може проживати, працювати і отримувати майно у різних містах і навіть у різних країнах, управляти майном будь-якої вартості та місце­знаходження. Головним є відповідність дій кожного з подружжя принципу добросовісності й пріоритету сімейних інтересів. Отри­мане кожним із подружжя майно (незалежно від того, хто саме його отримав) буде визначатися як майно, набуте подружжям під час шлюбу;

2) заробіт­на плата, пенсія, стипендія та інші грошові надходження та­кого типу. Сімейний кодекс визначає правовий режим вказаного майна таким чином.

В попередній редакції ч. 2 ст. 61 СК було зазначено, що заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи належать до спільного майна под­ружжя лише у випадку, якщо вони були внесені: а) до сімейного бюджету, б) на особистий рахунок кожного з подружжя до банкі­вської (кредитної) установи. Таким чином, надходження тільки тоді вважалося спільним майном подружжя, якщо кожен з них виявив свою волю щодо передачі грошей до сімейного бюд­жету. Якщо цього зроблено не було, то майно вважається розд­ільним і належить тому з подружжя, який його отримав. Відповідно до останніх змін до СК, це положення виключено;

3) якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше цінне майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (наприклад, автомобіль, виграний в лотерею);

4) речі професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, якщо за час шлюбу були придбані речі, професійно необхідні одному з подружжя, відповідно до закону вони не визнаються об'єктом його права влас­ності. Законодавство виходить з того, що такі речі були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, тому вони мають належа­ти обом з подружжя.

Подружнє життя є, як правило, тривалим за характером, тому речами, що належать на праві власності одному з подружжя, протягом спільного життя нерідко користуються обидва з них. Здійснюючи догляд за таким майном, подружжя вкладає в нього спільні кошти та працю. У випадку поділу майна, один із подружжя, який не є власником, нерідко просить врахувати цю обстави­ну і визнати вказане майно спільним. Законодавство вирішує це питання таким чином: відповідно до ч. 3 ст. 71 СК, речі для професійних занять присуджуються тому із подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 62 СК України, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи гро­шових витрат або витрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

До затрат, у результаті яких особисте майно дружини, чоловіка може істотно збільшитися у шлюбі, законодавцем віднесено:

1) спільні трудові затрати (спільна особиста праця подружжя – проведення власними силами капітального ремонту будинку, ремонту квартири, дачі тощо);

2) спільні грошові затрати (внесення спільних грошових коштів у покращення майна);

3) затрати другого з подружжя (особисті затрати, як трудові, так і грошові одного з подружжя).

Для визнання роздільного майна спільним згідно зі ст. 62 СК необхідно, щоб вартість роздільного майна в період шлюбу збільшилася істотно. Тільки у цьому разі майно може бути визнане спільним.

Відповідно до ч.2 ст. 62 СК, якщо один з подружжя своєю працею і (або) коштами барв участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, до дохід (приплід, дивіденди), одержані від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнано об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 63 СК дружина та чоловік мають рівні права і щодо володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Оскільки частки кожного з подружжя у спільній сумісній власності є невизначеними, вони мають координувати свої дії щодо цього майна. У зв’язку цим, невизначеність часток у праві власності подруж­жя на майно спричинює два важливих наслідки:

- по-перше, за за­гальним правилом, дії одного з подружжя щодо володіння та роз­порядження спільним майном розглядаються як дії подружжя. Згода іншого з подружжя передбачається до того часу, коли не буде доведено протилежне.

- по-друге, у випадках, передбачених законом, для здійснення певних юридичних дій потрібна воля подружжя. Це пояснюється тим, що річ належить подружжю на і праві власності без визначення часток, тому розпорядження здійснюється в обсязі речі в цілому, а не її окремої частки.

Дата добавления: 2014-01-07