Поділ майна подружжя

Майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, може бути поділене між сторонами. Загальна ідея поді­лу майна полягає у припиненні режиму спільності й виникненні на його основі режиму роздільності майна.

Поділ спільного майна подружжя може бути здійснено:

1) під час існування шлюбу;

2) у процесі розірвання шлюбу;

3) після розір­вання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК дружина і чоловік ма­ють право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумі­сної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Поділ майна подружжя може бути здійснено у:

1) добровільному порядку;

2) судовому порядку.

Добровільний порядок застосовується, якщо подруж­жя домовилося щодо визначення часток кожного з них у праві на майно, а також дійшло згоди щодо конкретного поділу майна відповідно до цих часток.

Сімейне законодавство встановлює спеціальну форму лише для договору про поділ нерухомого май­на подружжя. Відповідно до ч. 2 ст. 69 СК договір про поділ жи­лого будинку, квартири, іншого нерухомого майна має бути нота­ріально посвідчений. ЦК України передбачає також державну реєстрацію прав на нерухомість та правочинів із нерухомістю (ст. 182 ЦК), які поширюються також на правочини за участю под­ружжя. Стосовно форми договору про поділ майна подружжя, об'єктом якого є рухомі речі, в сімейному законодавстві немає спеціальних вимог.

Якщо між подружжям виникає спір щодо розміру належних їм часток, порядку або способу поділу спільного майна, то добро­вільний порядок поділу майна змінюється на судовий.

При поділі майна под­ружжя мають враховуватися три категорії об'єктів:

а) речі (окре­ма річ або сукупність речей), які належать подружжю на праві спільної сумісної власності;

б) кредиторські вимоги подружжя (право вимоги за договором позики, купівлі-продажу тощо, коли подружжя виступає як кредитор і вправі вимагати повернення боргу, передачі речі тощо);

в) боргові зобов'язання подружжя (зо­бов'язання, за якими подружжя виступає як боржник і зобов'яза­не повернути борг, повернути або передати річ тощо).

Поділ май­на здійснюється з урахуванням вартості речей, які належать подружжю на праві спільної власності, а також розміру їх кре­диторських вимог та боргових зобов'язань.

Поділ майна подружжя здійснюється в два етапи:

- суд визначає розмір часток чоловіка та жінки в праві на майно;

- здійснює поділ майна відповідно до встановлених час­ток.

1 етап. При визначенні розміру часток кожного з подружжя суд ви­ходить з того, що відповідно до законодавства частки майна дру­жини та чоловіка є рівними (ч. 1 ст. 70 СК). Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один із подружжя не мав з поваж­них причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч. 1 ст. 60 СК).

Є два винятки із загаль­ного правила щодо рівності часток подружжя:

- по-перше, суд може відступити від засади рівності часток і зменшити частку одного з подружжя за обста­вин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошко­див спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї (ч. 2 ст. 70 СК).

- по-друге, суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, з яким проживають неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одер­жують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духов­ного розвитку та лікування (ч. З ст. 70 СК).

2 етап - безпосередній поділ майна подружжя відповідно до цих часток, які належать кожному з них.

Способи поділу майна подруж­жя:

1) відповідно до ч. 1 ст. 71 СК майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Такий спосіб застосовується щодо подільних речей, тобто речей, які можна поділити без втрати їх цільового призначення (ст. 183 ЦК). У разі, якщо дружина і чоловік не домовилися про порядок поділу майна, тобто не вирішили це питання за взаємною згодою, спір між ними щодо поділу майна може бути вирішений судом за заявою одного з подружжя;

2) суд може прийня­ти рішення про присудження майна одному з подружжя:

- неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 2 ст. 71 СК);

- речі професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності (ч. 3 ст. 71СК);

- присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК (ч. 4 ст. 71 СК);

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової компенсації.

Відповідно до ст. 72 СК строк позовної давності (строк, протягом якого особа має право звернутися до суду з позовом щодо розподілу майна) залежить від факт наявності чи відсутності між особами шлюбу:

1)якщо шлюб між подружжям не розірвано, то до вимог про поділ майна позовна давність не застосовується;

2) якщо шлюб розірвано – застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

4. Шлюбний договір: поняття, зміст, порядок укладення

Майнові відносини подружжя можуть визначатися не тільки законом, а й договором. У цьому випадку регулювання має інди­відуальний характер, бо ґрунтується на правилах, вироблених са­мими сторонами, які беруть участь у правовідношенні. Звичайно, договірний режим майна подружжя з необхідністю включає і нор­мативний елемент, без якого в принципі було б неможливим його існування. Стаття 64 СК містить загальне правило про те, що дру­жина та чоловік мають право на укладення між собою усіх дого­ворів, які не заборонені законом, щодо як спільного, так і розділь­ного майна.

Договірний режим — це режим-виняток із загального правила, що має силу тільки щодо конкрет­ного подружжя.

Серед подружніх договорів особливе місце займає шлюбний договір:

- по-перше, цей договір має найбільш комплексний харак­тер і може вміщувати різноманітні умови, які стосуються майна подружжя або надання утримання одному з них.

- по-друге, шлюб­ний договір, на відміну від усіх інших договорів, може укладати­ся стосовно майбутнього майна подружжя, тобто того майна, яке тільки буде набуте сторонами за час шлюбу.

- по-третє, суб'єктами шлюбного договору може бути не тільки подружжя, а й особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу

Шлюбний договір може розглядатися як згода наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов'язків подружжя, пов'язаних з укладенням шлюбу, його існу­ванням та припиненням.

Особливості шлюбного договору:

1) форма шлюбного договору. Згідно зі ст. 94 СК шлюбний договір укладається у письмовій формі й но­таріально посвідчується. Існують деякі особливості укладення шлюбного договору, суб'єктом якого є неповнолітня особа. Для його укладення потрібна письмова згода батьків або піклуваль­ника неповнолітнього, посвідчена нотаріусом (ч. 2 ст. 92 СК).

2) суб'єктами шлюбного договору можуть бути дві категорії осіб: які подали до державного органу РАЦС заяву про реєстрацію шлюбу (наречені) та які зареєстру­вали шлюб (подружжя) – ч. 1 ст. 92 СК

3) дія шлюбного договору у часі. Згідно із ст. 95 СК дія шлюбного договору, що його було укладено до реєстрації шлюбу, починається з моменту реєстрації шлюбу. Якщо шлюб­ний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.

4) строк дії шлюбного договору. Відповідно до ст. 96 СК, у шлюбному договорі, по-перше, може бути встановлено за­гальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків подружжя та, по-друге, за бажанням сторін у дого­ворі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

Подружжя може укласти шлюб­ний договір лише на певний час, наприклад, на перші п'ять років після реєстрації шлюбу. Після їх спливу подружжя вправі уклас­ти новий договір або погодитися з законним (легальним) режи­мом свого майна, який встановлено законодавством України.

5) відповідно до частин 2, З ст. 93 СК шлюбним договором регулюються лише майнові відно­сини подружжя, встановлюються їхні майнові права й обов'язки. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини між ними, а також особисті відносини між батьками та дітьми. Тому не будуть відповідати закону умови шлюбного договору щодо встановлення права кожного з подружжя на віросповідання, ви­ховання в дітях прихильності до певної релігії, визначення куль­турних та мовних пріоритетів тощо.

6)Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав ди­тини.

7) Шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ч. 4 ст. 93 СК). Сутність такої оціночної категорії як «надзвичайно невигідне ста­новище» може мати різні конкретні вияви. Наприклад, таке ста­новище може виникнути, якщо за умовами договору у разі поділу майна подружжя вся нерухомість буде передаватися одному з них, натомість, другий отримає рухоме майно незначної вартості або, наприклад, коли один із подружжя зобов'язується у разі розір­вання шлюбу утримувати свого колишнього чоловіка/жінку, його дітей та близьких родичів тощо.

Шлюбним договором можуть регулюватися три основних види майно­вих відносин:

1) правовий ре­жим майна (ст. 97 СК). Законодавець пропонує на вибір сторін такі варіанти статусу майна: спільна сумісна власність, спільна часткова власність, особиста приватна власність кожного з подружжя на придбане у шлюбі майно. Сторони також можуть передбачити порядок поділу та використання майна;

2) порядок користування житлом (ст. 98 СК), якщо у зв’язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя. Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, про можливість проживання в такому приміщенні інших родичів;

3) право на утримання (ст. 99 СК). Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі.

Сторони шлюбного договору також можуть:

1) змінити умови шлюбного договору (ст. 100 СК);

2) відмовитися від шлюбного договору (ст. 101 СК);

3) розірвати шлюбний договір (ст. 102 СК);

4) визнати шлюбний договір недійсним (ст. 103 СК).

5. Правила розпорядження спільним майном подружжя

СК встановлює кілька правил розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності:

1) договори з іншими особами мають укладатися за їх спільною згодою (ч. 1 ст. 65 СК). Це положення випливає з презумпції єдності інтересів подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації згода на укладення договору має бути нотаріально засвідчена.

Так, правочини щодо нерухомого та деяких видів рухомого майна мають бути нотаріально посвідчені і (або) підлягають дер­жавній реєстрації: нотаріальної форми та державної реєст­рації потребують договір купівлі-продажу земельної ділянки, єди­ного майнового комплексу, житлового будинку, квартири або іншого нерухомого майна (ст. 657 ЦК). Нотаріальної форми по­требують договір дарування нерухомої речі (ст. 719 ЦК), спадко­вий договір та заповіт подружжя (статті 1304, 1243, 1247 ЦК), шлюбний договір (ст. 94 СК) тощо. З урахуванням особливого значення майна, яке передається за такого рода правочинами, зго­да другого з подружжя на їх укладення має бути нотаріально по­свідчень;

2) відповідно до ч. З ст. 65 СК для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Таким чином, законодавство закріплює нову оціночну категорію «цінне майно», хоча і не дає її визначен­ня або загальних критеріїв, які б дали змогу в разі спору віднести те чи інше майно подружжя до цінного майна.

3) із змісту ст. 65 СК випливає, що подружжя може укладати правочини щодо майна, яке не є цінним. Згода іншого з подруж­жя на укладення таких правочинів може вислювлюватися в усній формі. Разом із тим, дружина та чоловік мають право на звернен­ня до суду з позовом про визнання такого договору недійсним, якщо його було укладено без її (його) згоди (ч. 2 ст. 65 СК).

4) відповідно до ч. 1 ст. 65 СК подружжя можуть укладати щодо спільного майна дрібні побутові правочини. Такі правочини ма­ють усну форму і не можуть бути визнані недійсними на тій підставі, що їх було укладено без згоди іншого з подружжя;

5) подружжя має право домовитися між со­бою про порядок користування спільним майном (ч. 1 ст. 66 СК).

Дата добавления: 2014-01-07