Та інтерв'ю

Основні види питань, які використовуються в анкетах

Вид питань	Характеристика
Відкриті	Передбачають відповідь у вільній формі.
Закриті	Передбачають вибір із двох або більше альтернатив у запропонованому переліку варіантів.
Прямі	Формулювання питання передбачає відповідь, яка однаково зрозуміла і досліднику, і респонденту.
Побічні	Справжні цілі питання замасковані, приховані (наприклад, шляхом переводу з особової у безособову форму) від респондента.
Контрольні (питання-пастки, питання-фільтри)	Використовуються для виявлення нещирості респондента або незнання ним предмета опитування та передбачають фіксацію неузгодженості відповідей на основні та контрольні питання.
Складні	Вимагають від респондента значних інтелектуальних та психоемоційних зусиль, інтенсивної вольової регуляції.
Прості	Не викликають напруження психічних та фізичних сил респондента.
Додаткові	"Обслуговують" отримання основної інформації. Фасилітують процес налагодження контакту з респондентом, полегшують розуміння ним суті питань, забезпечують отримання додаткової та уточнюючої інформації, з'ясування її достовірності.

соціометрії полягає у наступному. Спочатку готується список членів досліджуваної групи, в якому кожний член групи має свій порядковий номер (шифр). Далі складається гак звана соціометрична картка (соціометрична анкета), котра містить коротку інструкцію щодо її заповнення та низку конкретних і зрозумілих питань, що ґрунтуються на принципі емоційного вибору партнера для спілкування або спільної діяльності. При цьому в кожне питання дослідник закладає певний критерій - ознаку, котра відображає значущу сторону взаємовідносин у групі (взаємодопомогу, лідерство, повагу, симпатії тощо) та за якою досліджуваний має зробити обмежену або необмежену кількість виборів. Зазвичай використовуються подвійні критерії, котрі дозволяють обрати/нехтувати партнера певної ролі (наприклад, "З ким би Ви хотіли/не хотіли сидіти поруч на лекції?") та одинарні рольові критерії лідерства-підкорення. Що виявляють відповідні неформальні відносини в групі (наприклад, "Кого з членів вашої студентської групи Ви обрали/не обрали б старостою?", "Якби Ви організовували святкування Нового року, кого з членів групи Ви би запросили/не запросили на нього?").

Отримані від усіх членів групи картки із відповідями зазнають (за кожним критерієм окремо) кількісної обробки табличним, графічним та індексологічним способами.

Табличний спосіб обробки результатів соціометрії полягає у побудові соціоматриці - зведеної таблиці, в якій умовно позначаються ("+" - позитивний вибір, "-" - негативний вибір) та кількісно узагальнюються вибори досліджуваних. На основі цього стає можливим ранжування членів групи за кількістю отриманих виборів та виявлення на цій основі соціометричного статусу кожного з них.

На основі соціоматриці можлива побудова соціограми - схематичного зображення за допомогою спеціальних графічних знаків реакції досліджуваних один на одного під час відповіді на соціометричний критерій. Найпоширенішими є концентричні соціограми (соціоматриці-мішені), які розташовують усіх членів групи на концентричних колах, які вписані одне в одне. Чим вищим є позитивний статус індивіда, тим ближче до центру "мішені" ("зірки") він розташовується, і навпаки ("відкинуті").

Аналіз соціограми пов'язаний із виявленням найвпливовіших членів групи, а також виокремленням позитивних та негативних взаємних угрупувань, що характеризує психологічний клімат у групі.

Ґрунтуючись на соціоматриці, можна також обчислити за спеціальними формулами низку персональних (наприклад, індексу психометричного статусу члена групи, індексу його емоційної експансивності) та групових (наприклад, індекс згуртованості групи, індекс її емоційної експансивності) соціометричних індексів.

Існує декілька модифікацій методу соціометрії (аутосоціометрія, референтометрія тощо), докладна інформація про які подана в Г1831. Г1891.

Метод експертних оцінок (метод узагальнення незалежних характеристик). Досить часто при вирішенні психодіагностичних завдань виникають ситуації, коли для оцінки певного психічного явища взагалі неможливо здійснити безпосереднє діагностичне вимірювання. Зазвичай такі ситуації пов'язані з необхідністю спрогнозувати розвиток об'єкта психодіагностики, описати його стан через певний відрізок часу або дати більш-менш об'єктивну оцінку таким психічним якостям досліджуваного, за якими його суб'єктивна оцінка може виявитись викривленою або хибною. В таких випадках за діагностичною інформацією звертаються до експертів (від лат. expertus - досвідчений) - осіб, які мають глибокі спеціалізовані знання про об'єкт дослідження. Опитування таких компетентних осіб називається експертним, а його результати - експертними оцінками [94].

Зазвичай група експертів формується двома способами: 1) на основі самооцінювання експертами власних знань, досвіду та здібностей; 2) методом колективної оцінки спеціалістами один одного (по типу соціометрії) [94].

Метод експертних оцінок використовується переважно в соціальній [155], педагогічній та віковій [79], [261], [280], клінічній (медичній) [153], юридичній психології [284]. Процедура його проведення передбачає обмін думками по типу "мозкового штурму" (з чіткою рольовою диференціацією учасників), що здійснюється в декілька турів, доки не буде вироблена більш-менш узгоджена оцінка. Остання, своєю чергою, фіксується за допомогою очного (заочного) інтерв'ювання або анкетування членів експертної групи. Основною проблемою під час застосування методу експертного оцінювання є можливість виникнення інструментальних спотворень (викривлення оцінюваних особистісних рис. що пов'язане з певним способом зовнішнього оцінювання) ступінь надійності отриманих за його допомогою результатів. У зв'язку з цим В.М.Мельников та Л.Т.Ямпольський [152] указують на спеціальні вимоги, котрі висуваються до процедури його проведення з метою підвищення надійності отриманої інформації:

1. Оцінювані риси мають визначатись у термінах поведінки, що спостерігається.

2. Експерт повинен мати можливість спостерігати за поведінкою досліджуваного потягом тривалого проміжку часу.

3. Необхідним є залучення не менше десяти експертів на одного досліджуваного.

4. Замість експертного оцінювання одного досліджуваного відразу за всім комплексом характеристик, варто здійснювати ранжування декількох досліджуваних одноразово за однією конкретною рисою.

У найзагальнішому вигляді можна виокремити такі основні функції методу експертної оцінки в психологічному дослідженні: 1) прогноз тенденцій розвитку певних психічних (психосоціальних) процесів або явищ, що ґрунтується на висуванні концептуальних гіпотез про можливі варіанти кінця явища, що прогнозується; 2) оцінка ступеня достовірності даних масових опитувань (оцінка ступеня компетентності респондентів); 3) забезпечення емпіричної валідизації діагностичної методики - оцінка експертами змісту пунктів діагностичної методики, що розробляється (визначення змістовної валідності), та зовнішнього критерію її валідизації (наприклад, виявлення шляхом польового спостереження особливостей відповідної критеріальної поведінки досліджуваних із вибірки стандартизації); 4) кваліфікація групи або окремих її членів за рівнем соціальної, професійної, навчальної та ін. активності; якісний та (або) кількісний опис певних індивідуально-психологічних особливостей особистості досліджуваного.

Остання функція експертних оцінок яскраво проявляється при використанні карти особистості К.К.Платонова - короткої характеристики, що створена на основі концепції динамічної функціональної структури особистості та містить систематизований перелік її основних елементів. Процедура заповнення карти особистості полягає в наступному. Експерти, які добре знають ' досліджуваного, оцінюють за 5-бальною системою ступінь вираженості в нього кожної передбаченої картою особистісно!' риси та за низкою ознак визначають особливості їхньої динаміки. Шляхом

узагальнення таких незалежних експертних оцінок обчислюється середній бал та робляться висновки про структурні характеристики особистості досліджуваного (його біологічні властивості, індивідуальні особливості психічних процесів, соціального досвіду, спрямованості), які доповнюються біографічними даними, а також відомостями про стан його здоров'я та умови життя [148].

Відомим різновидом методу експертного оцінювання в шкільній психодіагностиці є психолого-педагогічний консиліум - колективне обговорення результатів вивчення вихованості школярів, спільне оцінювання тих чи тих сторін особистості, виявлення причин можливих відхилень у поведінці учнів, міжособистісних відносинах тощо [79].

Поняття "методика". Класифікація діагностичних методик

Дослідницькі методи необхідно відрізняти від конкретних психодіагностичних методик: метод - це узагальнення певного класу методик, а методика є конкретизацією певного методу [193]. Існує й інше, більш широке, поняття методики як сукупності та послідовності конкретних методичних процедур, відібраних для певного комплексного дослідження [124]. Тому логічним продовженням попередніх тем є розгляд створених на основі психодіагностичного методу та використовуваних у межах об'єктивного, суб'єктивного або проективного підходів психодіагностичних методик у першому розумінні як "конкретних, часткових процедур або систем дій, призначених для отримання інформації про конкретну психічну властивість (предмет обстеження) у конкретного контингенту ("об'єкт" обстеження) в певному класі ситуацій (умови обстеження) для вирішення певних завдань (мета обстеження)" [196, с. 498]. Водночас, зважаючи на величезну кількість існуючих психодіагностичних процедур, такий розгляд, на наш погляд, доцільно розпочати з класифікації (таксономії) діагностичних методик.

Адже знання психодіагностом підстав для класифікації методичного інструментарію, по-перше, забезпечить коректне використання психодіагностичних методик відповідно до області їхнього застосування та цілей психодіагностичного дослідження (обстеження); по-друге, полегшить вибір надійних і валідних діагностичних методик та окреслить можливі напрямки розробки нових діагностичних програм у різних областях практичної психології; по-третє, попередить використання деяких недостатньо апробованих і не цілком надійних методик (особливо неадаптованих перекладів закордонних тестів) та формулювання за наслідками їх проведення малообґрунтованих діагнозів і прогнозів.

У психологічній літературі [51], [223], [238], [245] описано декілька підстав для операціонально-технологічної класифікації психодіагностичних методик (див, нижче рис. 10).

На відміну від поданих на рисунку 10 одновимірних класифікацій психодіагностичних методик О.Г.Шмельов [189] пропонує розташувати відомі діагностичні методики в двовимірній класифікаційній таблиці (див. нижче табл. 8), виходячи з таких двох підстав; 1) ступеня залучення до діагностичної процедури психодіагноста (мінімального, середнього або максимального його впливу на результат); 2) предметно) спрямованості діагностичного інстументу - на діагностику здібностей, психічних функцій, особистісних рис, суб'єктивного досвіду, мотивації, ставлення, характеристик спілкування, взаємодії.

Як видно з таблиці 8, існує певний дефіцит методик мінімального рівня (за ступенем впливу психодіагноста на діагностичний процес) для дослідження особливостей суб'єктивного досвіду особистості, особливостей її спілкування та мотивації і т. д., що вказує напрямки пошуку та наукової розробки відповідних діагностичних процедур.

Таблиця 8

Дата добавления: 2014-01-07