Класифікація психодіагностичннх методик за О.Г.Шмельовим

Вплив психодіаг- носта на результат дослідження	Предмет психодіагностики
Здібності, психічні функції	Особистісні риси	Суб'єктивний досвід	Мотивація, ставлення	Характеристики спілкування, взаємодії
Мінімальний	Об'єктивні тести;тести-опитувальники	Тести-опитувальники
Середній			Репертуарні решітки; проекттивні методики	Проективні методики
Максимальний					Діалогічні методики

Віддаючи належне евристичній цінності розглянутих класифікацій, слід тим не менш указати на те, що вони відображають лише загальні властивості психодіагностичних методик. З метою більш конкретного опису методичних засобів будемо враховувати, по-перше, в межах якого підходу (об'єктивного, суб'єктивного чи проективного) створювалась методика, по-друге, - н предметну спрямованість, по-третє, - ступінь її теоретичної і психометричної обгрунтованості. Виходячи з цього, об'єктивні тест» можуть бути віднесені до об'єктивного; опитувальники та шкальні техніки - до суб'єктивного, а проективні методики - до проективного підходу в психодіагностиці. Розглянемо предметну спрямованість та зміст цих методик Тест як основний психодіагностичний інструмент

Психологія розглядає тест як основний інструмент психодіагностичного обстеження, призначений для встановлення психологічного діагнозу шляхом вимірювання кількісних і якісних психологічних відмінностей.

Тест (англ. test — проба, випробування, перевірка) психологіч ний — сукупність стандартизованих, стимулюючих певну форму активності, іноді обмежених часовими межами завдань і запитань, результати яких піддаються кількісному і якісному оцінюванню і дають змогу встановити індивідуально-психологічні відмінності особистості.

Психологічний тест є ефективним за його відповідності таким основним вимогам: застосування шкали інтервалів, надійність, валідність, дискримінативність, наявність нормативних даних або можливість опису з високою точністю за моделлю Раша і їй подібними, а в індивідуально-орієнтованих тестах — наявність критеріїв, встановлених експертами.

Отже, тест є інструментом, який дає змогу за короткий період часу і незначних матеріальних затрат отримати максимально об'єктивну і повну інформацію про досліджуваного. Однак для забезпечення досягнення цієї мети тест повинен відповідати комплексу основних психометричних вимог.

Класифікація і характеристика тестів

Тести класифікують за різними ознаками. Поширення набув технологічний підхід до класифікації (С. Розенцвейг), заснований на виявленні рівня об'єктивності отримання та інтерпретації психологічних даних, як найпродуктивніший (табл. 1.1). Ця класифікація охоплює основні методики, які застосовують на практиці. За способами отримання інформації для психодіагностування тести поділяють на об'єктивні, суб'єктивні та проективні.

Таблиця 1.1

Узагальнена класифікація психодіагностичних методів

Методики	Основа діагностики	Види тестів (методик)
Об'єктивні	Результативність і спосіб (особливості) виконання діяльності	Тести особистості (особливості інтелекту). Тести дії (цільові особистісні тести). Тести ситуаційні (ухвалення рішення в ситуації). Тести інтелекту (рівень розвитку інтелекту). Тести здібностей. Тести досягнень. Критеріально-орієнтовані тести
Суб'єктивні	Інформація, надана досліджуваним про самого себе	Особистісні і спеціальні питальники. Характерологічні питальники. Мотиваційні питальники. Емоційно-вольові питальники. Комунікативні питальники. Анкети. Актуальні і ретроспективні інтерв'ю. Біографічні методики. Опис власної поведінки у визначених ситуаціях. Герменевтичні методики (бесіда, спостереження)
Проективні	Слабоструктурований стимульний матеріал, що доповнює досліджуваний, проектуючи власну особистість	Конститутивні (структурування, оформлення стимулів, додання змісту) тести. Конструктивні тести (створення з оформлених деталей осмисленого цілого). Інтерпретаційні тести (тлумачення якої-небудь події, ситуації).
		Катартичні тести (здійснення ігрової діяльності в організованих умовах). Експресивні тести (малювання на вільну чи задану тему). Імпресивні тести (перевага одних стимулів над іншими). Адитивні тести (завершення речень, розповіді, історії, ситуації). Семантичні тести (емоційне ставлення до об'єкта як вираження особистісного змісту)

Об'єктивні методики. Вони засновані на уявленні про можливість вимірювання результативності, способу і особливостей виконання діяльності людини. Успішність людини (її оцінка в балах) залежить від кількості правильно розв'язаних завдань, часу, витраченого на цю дію, помилок тощо.

Характеристика досліджуваних за даними об'єктивних тестів може бути отримана з огляду на особливості проведення дій і досягнення ними певного критерію або норми. Оцінку особливостей дії отримують шляхом порівняння темпу або результату дій досліджуваних при виконанні специфічної діяльності з встановленим еталоном, який має відомі характеристики. Оцінювання рівня дій здійснюється через порівнювання результату з нормативними або критерійними оцінками. У методиці пропонують завдання, що відображають цілісну структуру досліджуваної діяльності. Рівень розвитку досліджуваного (рівень уміння, навичок, функції) оцінюються за кількістю розв'язаних завдань або виконаних дій за одиницю часу.

Об'єктивні тести поділяють на тести особистості і тести інтелекту.

Тести особистості. Ці тести призначені для виявлення і оцінювання особливостей ментальних здібностей або інтелекту. їх поділяють на тести дії (цільові особистісні тести) і ситуаційні тести, за якими оцінюють прийняття рішення досліджуваним в експериментальній (специфічній) ситуації.

До тестів дії (цільових особистісних тестів) зараховують: тест структури інтелекту (Р. Амтхауер, 1953), модифікація — «Методика дослідження особливостей мислення» (МІОМ); «Прогресивні матриці Равена» (Дж.К. Равен, 1936) — оцінювання особливостей і рівня інтелекту; «Візуально-моторний гештальт-тест» — оцінювання зорово-моторної координації (Л. Бендер, 1938); «Тест візуальної ретенції» — оцінювання зорової пам'яті (А. Бентон, 1952); «Тест Виготського — Сахарова» — оцінювання формування понять в дітей і методик, призначених для оцінювання пам'яті дорослих (Л. Виготський; Л. Сахаров, 1927); «Шкала пам'яті Векслера» —WMS (Векслер, 1946); «Коректурна проба» — оцінювання концентрації і стійкості уваги (Б. Бурдон, 1895); «Тест пам'яті Мейлі» — оцінювання зорової, слухової пам'яті (Мейлі, 1969); «Шкала оцінки Озерецького» — оцінювання рухових умінь і окремих компонентів моторики (М. Озерецький, 1923); тест «Спіраль» — оцінювання рухових функцій; тест «Лінеограмми» — оцінювання перемикання уваги, пластичності розумових функцій; «Складна реакція з вибором» (СРВ) — оцінювання уваги, короткочасної пам'яті, комбінаторних здібностей; що визначає здатність до абстрагування; тест «Комбінаторні здібності»; тест «Кількісні відношення» — оцінювання логіко-математичних здібностей; тест «Встановлення закономірностей» — оцінювання уваги, пам'яті, логічного мислення; тест «Узори» — оцінювання уяви; тест «Фігури» — оцінювання образної пам'яті; тест «Червоно-чорні таблиці» — оцінювання переключення уваги; тест «Переплутані лінії» — оцінювання стійкості уваги; тест «Сенсорно-моторна координація»; тест «Інформаційний пошук» — оцінювання короткочасної пам'яті, уваги; тест «Слухо-мовна пам'ять»; тест «Словник» — дослідження індивідуального тезауруса, кругозору досліджуваних; тест «Умовиводи» — оцінювання логічного мислення; тест «Компаси» — оцінювання просторової уяви.

До ситуаційних тестів належать методика «Дилема вибору» (Н. Коган, М. Воллелч), за якою оцінюють стратегію поведінки досліджуваного і прогнозують його стиль прийняття рішення на основі вибору і опису ним 12 життєвих ситуацій; «Метод послідовної динамічної оцінки» — МПДО (Б. Шведін, 1989); автоматизовані діагностичні ситуаційні ігри «Тест», «Ритм», що складаються із семи субтестів, що оцінюють стан, інтелект і результативність специфічної гри (І. Носе, Є. Суслов, 1990).

Тести інтелекту. Призначені вони для оцінювання рівня розвитку ментальних здібностей, інтелекту суб'єкта. Ці методики охоплюють тести здібностей, тести досягнень і критерійно-орієнтовані тести.

До тестів здібностей належать: «Шкала вимірювання інтелекту Векслера» — WAIS (Д. Векслер, 1946); «Тест культурно-вільного інтелекту» — CFIT (Р.-Б. Кеттел, 1958); «Психологічні профілі Россолімо» (Г. Россолімо, 1909); «Шкала розумового розвитку Стенфорд — Біне» (Л. Термен, 1916) для вимірювання коефіцієнта розумової здатності; «Батарея тестів загальних здібностей» — GATB; «Шкільний тест розумового развитку» — ШТРР, за допомогою якого оцінюють рівень розвитку інтелекту у школярів 6—8 класів.

Тести досягнень є найпоширенішими при психологічному відборі персоналу. Основною метою цих методик є оцінювання досягнутого людиною рівня компетентності у певній галузі. Проблемним зостається саме виявлення внутрішніх психологічних факторів діяльності, тобто того, за рахунок чого досягається результат. Ця група методик охоплює тести «Арифметичний рахунок», за допомогою якого досліджуються арифметичні здібності; «Шкала приладів», що оцінює ступінь орієнтованості досліджуваних за показаннями приладів; «Координати», що дає змогу виявити і оцінити операторські вміння та навики просторової орієнтації.

Критерійно-орієнту вальні тести є нечисленною групою психодіагностичних засобів, що допомагають виявляти рівень сформованості пізнавальної структури особистості у зіставленні з деяким об'єктивним (навчальним або діяльнісним) критерієм. Ступінь сформованості дії відображається у результатах розв'язання стимулюючих завдань. Такими методиками можна вважати: тести вивчення інтелектуальних здібностей, що складаються з чотирьох субтестів— «Аналіз рельєфу місцевості», «Аналіз емоційного стану за мімікою обличчя», «Аналіз газетних політичних текстів» і «Оволодіння порядком та правилами віддачі наказів» (І. Жильников, 1990); тест «Визначення здібності до навчання» — ОСО (І. Носе, 1990); тест-технологія «Семантичний аналіз діяльності» — САД (І. Носе, 1990), що дає змогу вимірювати характеристики психічної діяльності людини у процесі навчання; «Тест адекватних характеристик об'єкта» — ТАХО (І. Носе, 1992).

Суб'єктивні методики. Суб'єктивність цих методик визначається не протиставленням певному об'єктивному виміру, а тим, що психологічне вимірювання здійснюється на основі особистої інформації, наданої досліджуваним. Вплив суб'єктивного фактора на кінцевий результат помітніший, оскільки відповіді досліджуваного більше залежать від його настрою, стану, рівня інтелекту, розуміння теми опитування і змісту питання. Тому питальники формуються з урахуванням захисту від суб'єктивного фактора. Суб'єктивні методики можна поділити на кілька видів. До першого виду належать особистісні та спеціальні опитувальники, анкети, інтерв'ю, метод опису власної поведінки у певних ситуаціях, методики герменевтики тощо.

Особистісні та спеціальні опитувальники, анкети, інтерв'ю. Ці методи призначені для збирання, оброблення й інтерпретації відповідей досліджуваних у формі багато-альтернативного, дихотомічного або відкритого переліку питань-тверджень щодо однієї або кількох тем. Як правило, переліки будуються за принципом прямого або непрямого опитування.

Прямі опитувальники й анкети не дають змоги уникнути суб'єктивізму і застосовуються в ситуаціях, коли досліджувані не прагнуть приховати істину або їх особистісні особливості мало позначаються на відповідях.

Непрямі опитувальники містять питання, що відображають похідну другого або третього порядку істинної ознаки досліджуваного явища, тобто питання тесту відображають лише прихований зміст теми, що цікавить дослідника. Наприклад, дослідження шизоїдної акцентуації характеру в клінічних питальниках вимагає отримання оцінки ступеня аутизації суб'єкта, тобто однією з ознак другого порядку шизоїдності є аутизм. Ознакою третього порядку аутизму є небажання людини перебувати в галасливих, багатолюдних компаніях. Отже, питання в тесті може мати таку редакцію: «Ви любите бувати на веселих, галасливих вечірках?».

Особистісні питальники й анкети найпоширеніші в практичній психології. Вони прості у застосуванні, обробленні та інтерпретації, хоча деякі мають відносно низьку надійність і валідність. *

До цієї групи належать тести, що досліджують особливості характеру людини, — характерологічні опитувальники: «Мінесотський багатоаспектний особистісний питальник» — ММРІ (С. Хатуей, Дж. Маккінлі, 1940); «Особистісний питальник Бехтєревського інституту» (ЛОБІ) — діагностика хворих із хронічними і соматичними захворюваннями (1983); «Мічиганський скринінг-тест алкоголізму» — раннє виявлення алкоголізації (М. Селзер, 1971); «Патохарактерологічний діагностичний опитувальник» (Е. Лічко, 1970); питальник «Шістнадцять особистісних факторів» — 16-PF (Р.Б. Кеттел, 1950); «Питальник Шмішека» — оцінювання типів акцентуації (Г. Шмішек, 1970); «Тест гумористичних фраз» — ТГФ — оцінювання особистісних особливостей людини, пов'язаних із розумінням гумору (А. Шмелев, В. Болдирєва, 1982); «Опитувальник самоставлення» — дослідження комплексу факторів самоставлення (В. Столін, 1985); «Особовий питальник Айзенка» — ЕРІ-63; EPQ-69 (Г.Ю. Айзенк, С. Айзенк, 1963, 1969); «Характерологічні акцентуації особистості і нервово-психічна нестійкість» (Д. Шпаченко, 1986); «Методика різнобічного дослідження особистості в модифікації ММРІ» (розробка НДІ ім. В. Бехтерева); багаторівневий особистісний питальник «Адаптивність» (А. Маклаков, С. Чермянін, 1990); «Питальник саморозкриття» — модифікація питальника С Джурарда (С. Джурард, 1958); «Питальник Кейрсі» — оцінювання типових способів поведінки і особистісних характеристик (1995); «Психодіагностичний тест» (ПДТ) (розроблений на основі ММРІ, 16-PF) (В. Мірошників, Л. Ямпольський, 1985); «Анкета прогноз» (А. Баранів, С. Чермянін); «Опитувальник Стреляу» (Я. Стреляу, адаптація МДУ, 1987) — визначення типу темпераменту. Опитувальники мотивацій призначені для дослідження мотиваційної сфери людини. До них належать: «Опитувальник потреби в досягненні» — оцінювання особливостей мотивації досягнення (Ю. Орлов, 1978); «Шкала мотивації досягнення» (Т. Гесьме, Р. Нігард, 1970); «Шкала досягнень з перевагою ризику» (А. Мехрабіан, 1968); «Опитувальник Херманса» — оцінювання мотивації У дітей 10—16 років (1971) і дорослих (1976) (X. Херманс, 1970); «Диференціально-діагностичний опитувальник» — ДДО — оцінювання спрямованості особистості (Є. Климов, 1972); «Професійно-особистісний опитувальник» — оцінювання військово-професійної спрямованості молоді (П. Петров, А. Ростунов, 1985); «Особистісний орієнтаційний опитувальник», модифікації — «Особистісна спрямованість», «Ціннісні орієнтації особистості», «Орієнтувальна анкета» (М. Басе; адаптація В. Смекал, М. Кучер, ЧССР, публ. 1977); «Шкала оцінки мотивації до досягнення мети» (Т. Елерс); «Методика оцінки мотивації до уникнення невдачі» — самозахист (Т. Елерс; адаптація М. Котик, 1981); «Питальник мотивації схвалення» (Д. Краун, Д. Марлоу, адаптація: В. Маріщук та ін., 1984); «Методика для вимірювання мотивації афіліації» (А. Мехрабіан); «Методика діагностики ціннісних орієнтації» (М. Рокич); «Особистісний питальник мотивації» (Б. Кулагін, 1981); «Питальник особистісних орієнтації» (адаптація МДУ, 1987).

Опитувальники оцінювання емоційно-вольових якостей використовують для дослідження емоційно-вольової сфери людини: «Шафи вияву тривожності» — MAS (Ж. Тейлор, 1953); «Шкала локус-контролю» — Locus Control Scale (Дж. Роттер, 1950); «Питальник рівня суб'єктивного контролю» — РСК (Є. Бажин, О. Голинкіна, О. Еткінд, 1984); «Тест-питальник суб'єктивної локалізації контролю» — СЛК (С. Пантелеев, В. Столін); «Питальник вольового самоконтролю» — ВСК (А. Звєрков, Е. Ейдеман); «Методика дослідження комунікативної особи -стісної тривожності» — КОТ; «Шкала реактивної і особистісної тривожності» — ШРОТ (Ч. Спілбергер, 1966, адаптація: Ю. Ханін, 1976); «Тест диференціальної самооцінки функціонального стану» — САН (В. Доскін, Н. Лаврентьева, П. Мірошников, В. Шарай, 1977); «Питальник самооцінки емоційного стану» (А. Весман, Д. Рікс); «Методика дослідження ставлення до себе» — Q-сортування (1990); «Методика оцінювання впевненості у собі» (С. Рейзас, публ. в 1990); «Тест-питальник самоставлення» — ПСС (В. Столін, С. Пантелеев, 1987); «Шкала ризику» — RSK — оцінювання тенденції до ризику в умовах фізичної небезпеки (Г. Шуберт).

Опитувальники оцінювання комунікативних якостей використовують для дослідження таких якостей особистості, як товариськість, уміння організовувати і керувати людьми, а також міжособистісних стосунків у групі: «Комунікативні та організаторські схильності» — КОС (В. Синявський, В. Федорошин); «Загальна здатність до управлінської діяльності» — ЗЗУД (Л. Кудряшова, 1986); анкета «Міжособистісна діагностика стилю взаємодії» — МДСВ, або «Оцінювання типів реагування у конфліктних ситуаціях» (К. Томас); «Оцінювання ціннісно-орієнтаційної єдності» — ЦОС — рангування якостей об'єктів — оцінювання ціннісно-орієнтаційної єдності як міри подібності оцінок (А. Петровський, 1979); питальник «Методика соціально-психологічної самоатестації колективу» (Р. Немов, 1982); «Методика визначення рівня соціально-психологічного розвитку колективу» (Р. Немов, 1980); «Методика для вивчення соціально-психологічного клімату первинного виробничого колективу» (А. Лутошкін, 1977); «Експрес-методика діагностики соціально-психологічного клімату» (А. Шалито, О. Михалюк, 1990); «Методика діагностики соціально-психологічного клімату» (Б. Пари-гін, 1981); «Методика оцінювання психологічної атмосфери у групі» (Ф. Фідлер, адаптація: Ю. Ханін, 1980); «Методика оцінювання задоволеності від належності до групи» (А. Головановський, 1980); «Питальник задоволеності працею» (В. Захаров, 1982); «Питальник для вивчення привабливості праці» — ППР-1 (В. Снетков, 1990); «Методика оцінювання задоволеності груповим членством» (Р. Кричевський, М. Смір'янова); «Методика міжособистісної діагностики» — ICL (Т. Лірі, Р. Лафорж, Р. Сакзек); «Методика діагностики виробничого конфлікту» — присвоєння об'єкту певного кольору (С. Шуркін); «Соціометрія» (Дж. Морено, 1951).

Метод опису власної поведінки у певних ситуаціях. За допомогою цих методів досліджують поведінку людини в типових або нетипових екстремальних ситуаціях. Ситуація, на думку розробників тестів, є об'єктивно-особистісним зрізом життєдіяльності людини, одиницею психологічного аналізу і містить концентроване віддзеркалення особистості суб'єкта. Прикладами такого підходу є методи дослідження та інтерпретації творів досліджуваних на тему-спогад, а також «Метод послідовної динамічної оцінки» — МПДО (Б. Шведін, 1989).

Методики герменевтики. Суть їх полягає в нетрадиційному переживанні дослідником стану досліджуваного, коли психолог «входить в образ» досліджуваного і «зсередини» за допомогою певних ознак, що відображають життєдіяльність індивіда, прагне зрозуміти мотивацію і зміст його вчинків. Такими методиками є: фізіогномічне спостереження; оцінювання структури репрезентативної системи людини (формалізація І. Носса, 1995) у вигляді формалізованого фрагмента нейролінгвістичного програмування (Р. Бендлер, Дж. Грюндер); фізіогномічне оцінювання особистості — ФОО (формалізація І. Носса, 1996); клінічна перехресна бесіда; цілеспрямоване спостереження.

Проективні методики. Психологічне вимірювання із застосуванням проектних методик здійснюється на основі інтерпретації результатів діяльності досліджуваного за "допомогою слабоструктурованого стимулювального матеріалу, який людина доповнює, проектуючи таким чином свою особистість. Існує кілька видів проективних методик: конститутивні, конструктивні, інтерпретаційні, катартичні, експресивні, імпресивні, адитивні, семантичні.

Конститутивні проективні методики. Вони передбачають структуризацію, оформлення стимулів і надання їм певного значення. До конститутивних методик належать: «Словесний тест асоціації» (стимул-слово — асоціація-слово) (Ф. Гальтон, 1879); «Тест Роршаха» — проектування особистості через бачення образів у нечітких чорнильних плямах (Г. Роршах, 1921); «Тест ранжування картин» — розташування картинок у певній послідовності і складання розповіді (С. Томкінсон, 1957); тест «Словник» — дослідження індивідуального тезауруса і світогляду.

Конструктивні проективні методики. Ці методики спрямовані на створення з оформлених деталей осмисленого цілого, ними є: «Тест Світу» (М. Ловенфельд,1939); «Q-класифікація» — дослідження уявлень про власне Я і оточуючих людей — сортування карток із рисами за близькістю до рис оцінюваного обличчя (В. Стефансон, 1953).

Інтерпретаційні проективні методики. Досліджуваним пропонують прокоментувати будь-яку подію або ситуацію. До таких методик належать: «Тест тематичної апперцепції» — ТАТ (X. Морган, Г.А. Мюррей, 1935); тест «Склади картину-історію» — MAPS(E. Шнейдман, 1947); «Тест тривимірної апперцепції» (Д. Твічел-Ален, 1947); «Тест (техніка) об'єктних відношень» (Філліпсон, 1955); «Тест на інтуїцію» (Е. Френч, 1955); «Символічний тест аранжування» (Т. Кан, 1955); «Проективні картинки Пік-форда» (Пікфорд, 1963); «Методика керованої проекції» — дослідження особливостей самоставлення (В. Столін, 1982).

Катартичні проективні методики. Вони передбачають здійснення ігрової діяльності в організованих умовах. Однією із катартичних методик є психодрама Дж. Морено (1946). Прикладами таких меотдик є: «Відкрий себе через музику» (призначена для визначення того, як вперше прослуханий твір впливає на дитину, які почуття, емоції, переживання у неї викликає); «В гостях у казки» (дає змогу з'ясувати рівень досягнення катарсиса через створення учнями казки за прослуханою розповіддю); «Море гойдається — раз...» (призначена для визначення в учнів здатності «вживатися» у запропонований образ, проникати і осмислювати їх емоційний стан). Існують також такі варіанти катарсичних методик, де досліджувані діють опосередковано, проектуючи свої риси і реакції на предмети-замінники, зокрема «Тест ляльок» (А. Вольтман, 1851), де дітей просять розіграти з набором ляльок різні сцени (наприклад, сварку з братом) або спектакль на задану тему. Тест «Неіснуюча тварина» (М. Друкаревич), у якому пропокується намалювати невідоме людям звірятко, дає змогу оцінити особистість досліджуваного.

Експресивні проективні методики. Сутність їх полягає у створенні досліджуваним малюнків на вільну або задану тему: комплекс графічних тестів, створених на основі досліджень Г. Ріда і типології К. Юнга (1921); «Малюнок людини» (Ф. Гудінаф, 1926; модифікація Д. Харріса в 1963); «Тест-мозаїка Ловенфельда» (М. Ловенфельд, 1930); «Міокінетичний психодіагноз Міра-і-Лопеца» (Е. Міра-і-Лопец, 1940); «Малюнок сім'ї» (В. Вулф, 1947); тест «Дім — Дерево — Людина» (Дж. Бак, 1948); «Малюнок людини» (К. Маховер, 1949); тест «Дерево» (К. Кох, 1949); «Графічний тест Аронсона» (Е. Аронсон, 1958); тест «Конструктивний малюнок людини з геометричних фігур» (Е. Махоні, А. Лібін, 1989); кримінально-асоціативна символіка — КАС; тест «Неіснуючатварина»; психографологічні технології та інтерпретації.

Імпресивні проективні методики. Ґрунтуються ці методики на виявленні переваги одних стимулів над іншими. До таких методик зараховують «Тест Сонди» і «Тест вибору кольору Люшера» (М. Люшер, 1948).

Адитивні проективні методики. Визначають вони техніку аналізу процесу завершення речення, розповіді, історії або ситуації, наприклад: «Методика малюнкових фрустрацій Розенцвейга» — Тест P-F (С. Розенцвейг, 1942); «Інсайт-тест» (Е. Саржент, 1944); «Тест атитюдів дітей» (Д. Каган, Д. Лемкін, 1960); тест «Завершення речення» (Г. Еббінгауз, 1897; А. Пейн, 1928); тест «Рука» (Б. Брайклін, 3. Піотровський, Е. Вагнер, 1962); «Багатомірний малюнковий тест» — MDDT (Р. Бліх, 1968); «Системний тест сім'ї» — FAST (Т. Герінг, І. Вілер, 1986); «Формалізований тест фрустрацій» —ФТФ(І. Носе, 1994).

Семантичні проективні методики. Ці методики виявляють емоційне ставлення людини до досліджуваного об'єкта як вираз особистісного значення. До цієї групи належать: «Семантичний диференціал» — СД (Ч. Осгуд, 1952 — 57); «Техніка репертуарних решіток Келлі» (Г. Келлі, 1955); «Метод семантичного радикала» (А. Лу-рія, О. Виноградова, 1959); «Невербальний семантичний диференціал» (Ч. Осгуд, 1962); «Окремі семантичні диференціали» (Дж. Керрол; М. Уїш, 1969); «Метод класифікації» — «сортування» (Дж. Міллер, 1971); «Метод суб'єктивного шкалювання» (Р. Вудворс, Г. Шлосберг, 1971); семантичний диференціал «Божого Откровения» — СДО (І. Носе, 1994).

Відповідно до особливостей інтерпретації виконання виокремлюють тести, орієнтовані на статистичну норму і критеріально-орієнтовані (КОрТ).

Тести, орієнтовані на статистичну норму. Процедура їх розроблення передбачає встановлення норм виконання через попереднє тестування репрезентативної вибірки осіб, для яких ці тести призначені. При цьому виокремлюють діапазон тестових балів, характерний для низького, середнього і високого рівнів розвитку психічної властивості чи функції. Потім результати досліджуваного порівнюють з даними, отриманими при тестуванні вибірки. Завдання, зорієнтовані на статистичну норму, підбирають так, щоб результати їх виконання вибіркою наближалися до кривої нормального розподілу Гаусса (рис. 1.2):

Опис розподілу результатів можна здійснити за допомогою таких двох показників: середнє арифметичне (X):

де N — сума отриманих результатів, п — кількість членів вибірки; стандартне відхилення ( ):

де — сума значень усіх індивідуальних відхилень від середнього арифметичного.

Нормальним вважають такий розподіл результатів, за якого в межах одного стандартного відхилення перебуває 68% досліджуваних (тобто 34% менше середнього, 34% більше середнього). Тоді в межах двох стандартних відхилень залишиться 94,45% досліджуваних, а в межах трьох стандартних відхилень — майже усі (99,73%). Це необхідно для класифікації досліджуваних щодо всієї популяції.

Для зручності роботи «сирі» бали перетворюють на стандартні одиниці. Зберігаючи відносні позиції досліджуваних, змінюють середнє арифметичне і стандартне відхилення шляхом додавання деякої константи до кожної окремої величини. У психології поширене використання кількох таких шкал стандартних норм: «Шкала Т-величин» має середнє арифметичне 50 і стандартне відхилення 10; «Шкала коефіцієнта» інтелекту має середнє, що дорівнює 100, зі стандартним відхиленням 15.

Для інтерпретування цих показників беруть за основу те, що всі результати, які не виходять за межі (х ± ), перебувають у межах норми. Особи, які за тест інтелекту одержали значення IQ менше 85, перебувають нижче норми, а ті, чиї результати більше 115, — вище норми. Результати від 115 до 130 інтерпретуються як «дещо вище норми», а від 130 до 145 — «значно вище норми». Відповідно класифікуються і результати, що знаходяться нижче норми.

Критеріально-орієнтовані тести (КОрТ). Вони не передбачають зіставлення даних досліджуваних з підсумками попереднього тестування вибірки. Точкою відліку обирають не нормальний розподіл, а встановлений обсяг вимог суспільства до психічного та особистісного розвитку людей. Цей узагальнений феномен виражається у розробленій укладачами сукупності конкретних критеріїв. Під час формулювання кожного такого критерію виокремлюють дві частини:

1) змістово-операційну, що характеризує особливості дій досліджуваних при виконанні тестових завдань («пояснює», «обчислює», «ділить», «вибирає» тощо);

2) співвідносно-предметну, що детально описує певний фрагмент змісту знання, за матеріалами якого складені тестові завдання. Ця частина конкретизується при аналізі укладачами навчальних програм, освітніх стандартів, що входять до навчально-методичних посібників і вказівок.

Перша частина критерію визначає, як треба зробити роботу (як), друга — що слід зробити з призначеного для засвоєння (який матеріал).

Не кожну галузь знання можна послідовно формалізувати для вираження через сукупність критеріїв. КОрТи, як правило, розробляються для діагностики сформованості розумових дій, а також для контролю за станом знань, умінь і навичок тих, кого навчають. На думку А. Анастазі, у таких випадках їх застосування дає змогу здійснювати інтерпретацію з огляду на те, «що індивід може робити і що він робить, а не на те, як він виглядає на фоні інших». Більш поширеними є тести, інтерпретація виконання яких орієнтована на статистичну норму.

Тести розрізняють також за характером завдань, кількістю досліджуваних, часом виконання.

У психодіагностичній практиці широко застосовують особистісні питальники.

Особистісні питальники — питальники, спрямовані на вимірювання різноманітних особливостей особистості.

Прототипом сучасних особистісних питальників вважають розроблений Р. Вудвуртсом (1919) «Бланк даних про особистість», призначений для виявлення на військовій службі осіб із невротичною симптоматикою.

Завдання у них сформульовано як питання або твердження. Досліджуваний повинен дати письмові чи усні відповіді, повідомити інформацію про себе, висловити ставлення до проблеми, сформулювати думки. Такі питальники передбачають виконання досліджуваним суб'єктивного самозвіту. Від анкет особистісні питальники відрізняють спрямованість на вивчення психологічних особливостей; стандартизація процедур застосування та інтерпретації; опора на певну наукову концепцію, теорію; наявність норм виконання або відповідних критеріїв розвитку, щодо яких здійснюється стандартизація індивідуальних результатів; перевірка ступеня валідності і надійності.

Ці ознаки, а також творча постановка питань, що маскує діагностичну специфіку, ретельне розроблення контролю вірогідності і щирість відповідей («шкали неправди») дають змогу вважати їх «тестами-питальниками», а не методиками самоспостереження чи традиційного опитування. Прикладами таких тестів-питальників є «Мінесотський багатоаспектний особистісний питальник» (ММРІ) (С. Хатуей, Дж. Мак-Кінлі, 1940), який використовується дотепер; «Патохарактерологічний діагностичний питальник» (ПДО) (А. Лічко, 1970) для визначення психопатичного розвитку особистості та акцентуацій характеру; «Методика багатофакторного дослідження особистості Р. Кеттела» (16-PF) тощо.

Висновки до 2-го питання

Чисельність та різноманітність існуючих у психології дослідницьких методів, відсутність єдиної чіткої загальноприйнятої їхньої класифікації висуває на перший план проблему типологізації психодіагностичних методів.

Висновки до лекції

Ефективне використання різноманітних тестів можливе за умови врахування багатьох чинників при їх виборі для дослідження, серед яких найважливішими є: теоретична концепція, на якій ґрунтується конкретний тест, галузь застосування, весь комплекс відомостей, обумовлених стандартними вимогами до психологічних тестів, дані про валідність та надійність тестів. Важливою є наявність інформації про соціальне середовище особистості, без якої неможливий прогноз, що зумовлює розроблення інструментів психодіагностики середовища.

Зав. кафедри ТМПП Проф. Варій М.Й.

Викладач кафедри ТМПП Терлецька ю.М.

[1] Методологічною основою цього методу у вітчизняній психології є сформульований С.Л.Рубінштейном принцип єдності свідомості та діяльності, згідно з яким у результатах свідомої активності особистості об'єктивуються її психічні процеси, властивості, стани). Як приклад методу аналізу продуктів діяльності можна навести розроблену В.Ф.Моргуном та І.П.Волковим процедуру багатовимірного аналізу досягнень учня з метою профілювання освіти та професійної орієнтації [170].

[2] Розробка та впровадження цього методу в психологію пов'язана з іменами Г.Лассуела, Б.Берельсона, Ч.Осгуда, І.Н.Шпільрейна, М.О.Рибникова, П.П.Блонського.

[3] На відміну від розуміння, основною характеристикою якого є підновлення сенсу, закладеного у текст його автором, інтерпретація є процесом трансформації змісту вихідного тексту у нову знаково-символічну систему, тобто його переосмислення реципієнтом. Інтерпретація є діалогічним механізмом смислового збагачення тексту, що здійснюється завдяки зануренню в особистіший, діяльнісний та культурний контексти [281].

[4] Текст тут тлумачиться в широкому семіотичному контексті - як засіб інтерпретації навколишньої дійсності, іншої людини, саморозуміння. Різновидами тексту є дискурс (будь-який закінчений фрагмент мовлення, що являє собою певну єдність з точки зору змісту, який підпорядкований не лише цілям повідомлення, а й вторинним -пропагандистським, розважальним, естетичним, ритуальним тощо - цілям та має відповідну цим цілям внутрішню організацію) та наратив (спосіб репрезентації минулого досвіду за допомогою послідовності впорядкованих речень, що передають часову послідовність подій) [281].

[5] Під досвідом розуміється результат осмислення та інтерпретації особистістю життєвих подій [127], [281], шо зберігається тривалий час.

[6] Детальніше про техніку проведення бесіди див.: [153], [183].

[7] Одним із прикладів цього виду бесіди є розроблений Ж.Піаже метод клінічної бесіди, метою якого є вивчення механізмів розумової діяльності дитини за допомогою спеціально розроблених діагностичних завдань та постановки певних запитань в ігровій формі[206].

[8] Опитування слід відрізняти від опитувальників як психодіагностичних методик, оскільки результатом опитування є первинні дані, а застосування особиетісних та ін. опитувальників дозволяє отримати вторинні дані - розташування індивідуальних показників щодо нормативних [291].

[9] У психологічній літературі інтерв'ю досить часто ототожнюється з методом бесіди, що, на наш погляд, є не зовсім коректним, адже жорстка опосередкованість процедури інтерв'ювання спеціальним інструментом (чітко впорядкованим переліком питань), а також широкі можливості масового проведення якісно відрізняє інтерв'ю від методу бесіди.

Дата добавления: 2014-01-07