С.Подолинський – засновник течії українського соціалізму

У державно-правових вченнях України другої полови­ни XIX ст. важливе місце посідає науковий доробок Сергія Андрійовича Подолинського (1850—1891). Погляди С. Подолинського сформувалися під впливом революційно-демократичних традицій української культури, особливо творів Т. Г. Шевченка і декабристів.

Близьким другом Драгоманова з київської громади був Сергій Подолинський, речник ідеї федератив­ного устрою слов'янських народів, котрий теж вважав, що основою майбутньої демократичної держави повинна бути «громада» - об'єднання людей для виконання виробничих функцій і розв'язання громадських справ.

Політичні погляди С. Подолинського формувались, у першу чергу під впливом ідей російських революціонерів демократів О. Герцена, М. Чернишевського, М. Добролюбова, поезії Т. Шевченка, пізніше — українофілів, П. Лаврова, К. Маркса, М. Драгоманова. Він формувався в атмосфері революційних настроїв студентської молоді 70-х років XIX ст. та культурницької роботи колишніх членів Кирило-Мефодіївського товариства, діячів національного відродження, що склали київську "Стару громаду".

Історію суспільства С. Подолинський розглядав як закономірний і прогресивний процес заміни одного суспільно-політичного ладу іншим. Як революціонер-демократ він був переконаний, що лише соціалізм принесе трудящим щасливе життя. Цей перехід він пов'язував з політичною боротьбою народних мас, в яких вбачав вирішальну силу суспільного прогресу. Змінити ж політичний лад шляхом індивідуального терору вважав неможливим, терористичні акти виправдовував лише як засіб самозахисту революціонерів від жандармських переслідувань. Мислитель вважав, що коли весь народ повстане проти своїх гнобителів, то його перемога буде забезпечена, і ніякі сили не зможуть його зупинити, "бо битись з народом, з усіма простими людьми те ж саме, як кажуть у казці, що битись з тим чародійним змієм, у котрого замість одної відрубленої голови зараз виростають дві другі".

Подолинський детермінував залежність влади, права і свободи від рівня господарської самостійності громади і розвитку продуктивних сил суспільства. Він критикував ідею поділу властей на законодавчу, виконавчу і судову і, услід за Марксом та Енгельсом захищав диктатуру на взірець Паризької Ко­муни.

Політична концепція С. Подолинського була, за своєю основою, близька до марксистської і базувалась на особливому трактування політики, як феномену суспільного життя. У майбутньому суспільстві, що базуватиметься на безкласовій соціальній основі, сутність політики повинна кардинально змінитись. У статті "Нарис розвитку Міжнародної організації робітників", опублікованій в першому томі народовольського журналу "Вперед" за 1873. Він наголошував на тому, що в соціалістичному суспільстві відпаде потреба в територіальній організації держави і буде "забезпечена раціональна організація суспільного ладу. Політика буде спрямована на внутрішній зміст громадського життя, її метою стане застосування соціалістичних істин до організації найкращого співжиття "" [254, с. 154].

Таке трактування політики С. Подолинським базувалось на його розумінні сутності держави та її ролі в житті суспільства. Вчений вважав, що найдавнішою формою організації суспільного життя була громада, яку він визначав як групу людей із спільною власністю на землю та інші засоби виробництва та колективним їх використанням. Праця в первісних громадах була спільною, а розподіл — рівним.

В основі історичних форм людського співжиття, на його думку, лежать форми суспільної організації праці. І коли, в наслідок зростання продуктивності праці та вдосконалення знарядь праці, почали впроваджуватись нові форми її організації почалась і деструкція первісних громад, що виконали своє історичне завдання. Однак саме по собі виникнення поділу праці, як вважає С. Подолинський, ще не приводить до виникнення класового суспільства та державної організації суспільного життя. Визначальну роль тут відіграли узурпація влади та зовнішнє завоювання. Описуючи процеси виникнення держави на прикладі розвитку громад в Індії, він писав:"... в індуській громаді, незважаючи на поділ праці, не було хазяїв і робітників, бо кожен був хазяїном своєї частини громадського добра і кожна громада сама задовольняла всі свої потреби. Проте такий порядок протримався доти, доки не виросло в громаді начальство з військових (кштаріїв) та попівства (брахманів), або доки хліборобські громади не були завойовані чужими людьми, котрі стали в них тим начальством і почали з них брати податки працею або здобутками. Тоді, певно, і тісніший зв’язок хліборобів з ремісниками потроху розійшовся, а більша частина грунту перейшла в руки великих панів".

Вчений зовсім не ідеалізує первісне суспільство, зазначаючи, що "Люди спочатку жили невеликими громадами, які надто відрізнялись одна від одної, котрі раз у раз ворогували і бились між собою". В сутичках між первісними громадами переможені раз у раз попадали в залежність від переможців, які почали використовувати їх працю для власного збагачення.

На зміну первісним громадам приходить держава. При цьому С. Подолинський вважає виникнення держави явищем історично прогресивним в розвитку людства. Однак перевагами державної організації змогла скористатись незначна частина людства — простому народу вона приносить злидні та різноманітні форми гніту. Розвиток держави, на думку вченого, відбувався на основі посилення панування одного класу над іншим та поглиблення майнової нерівності між членами суспільства. Держава розвивалась, в першу чергу, як апарат класового пригнічення, оскільки керівним началом всякої влади, як відзначав С. Подолинський, є егоїстичні цілі тиранії по відношенню до свободи народу. "Він відстоює погляди про класову визначеність держави, підкреслюючи, що експлуататорська держава не примиряє суперечностей різних класів, а є знаряддям гніту й експлуатації пригноблених класів".

Держава виникає з переходом до складної системи організації суспільного виробництва та потреби економічно пануючих груп захистити своє майно й можливість безкарної експлуатації інших, як апарат класового насильства. Одночасно вона сама стає силою, що безпосередньо визискує працюючі маси на власну користь, перетворюючись у великого власника виробничих ресурсів..

С. Подолинський вважає, що головною тенденцією у розвитку держави є прагнення до максимальної концентрації у своїх руках всієї повноти влади. Ця тенденція була нерозривно пов’язана з прагненням приватних власників встановити монопольний контроль за виробництвом, що політична влада використовувала на свою користь. Все це вирішувалось за рахунок інтересів — економічних і політичних — працюючих мас.

Одночасно, поряд з розвитком держави, продовжували існувати та виникали нові форми самоорганізації суспільного життя — віча, цехи, споживча кооперація, робітничі спілки і т.п., а, отже, громадівська форма організації співжиття людей не зникала вповні. Це, на думку С. Подолинського повинно було сприяти більш легкому переходу до громадівського соціалістичного ладу в недалекому майбутньому.

Ідеалом суспільного ладу майбутнього для С. Подолинського є громада. Зміст, який він вкладає в це поняття дещо відрізняється від трактування М. Драгоманова. Якщо для останнього визначальним чинником існування громад було добровільне бажання індивідів до колективної форми співжиття та моральні засоби регулювання, то для С. Подолинського — колективна власність на засоби виробництва. Спільність власності повинна забезпечити рівноправність членів громади — не лише політичну, а й економічну. Адже без останньої перша перетворюється на порожню декларацію, вважав вчений. Утворення цієї власності також є результатом добровільної згоди людей на створення громади. При цьому, якщо М. Драгоманов протиставляє громаду державі, то С. Подолинський вважає її базисною ланкою майбутньої державної організації, наголошуючи на тому, що майбутня соціалістична держава будуватиметься "з низу" на добровільних федералістичних засадах.

""Громада" — це орган самоврядування народу. Такий її державно-політичний зміст. "Громада", як політична основа демократичної держави, виступає в Подолинського органом самоврядування народу у всіх його справах. Її діяльність не обмежується ні чисельністю населення, ні територією. " Громадою" може бути село, "громадою" називає Подолинський і певний адміністративно-господарський район і навіть цілу державу ("громада — великий чоловік, із ним і цар не справиться"). Зрозуміло, мова йде про союз "громад" сільських і міських. Отже, "громада" — це організація виробничо-адміністративна, політична ланка держави. "Громада" керує всіма питаннями сільського і міського життя, власністю, виробництвом і розподілом".

С. Подолинський не малює детального плану побудови майбутнього суспільства, вважаючи, що конкретні форми організації суспільного життя народ може вирішити сам після перемоги революції. В різних громадах форми організації співжиття їх членів можуть різнитись.

Громада була спільним ідеалом для українських революціонерів другої половини XIX ст., але зміст який вкладав в це поняття С. Подолинський було найбільш близьким до марксистської асоціації вільних виробників. Як наголошує В. С. Дмитриченко "Особливу увагу українські соціалісти 70-х і початку 80-х років XIX ст. приділяли громаді, яку вони розглядали як найменшу економічну одиницю та народний орган політичного самоуправління. С. А. Подолинський взагалі вважав, що майбутня громада поєднає в собі законодавчу, виконавчу та судову функції. Він підкреслював, що громада повинна стати державною одиницею, яка б забезпечувала економічну і політичну рівність всіх громадян майбутнього суспільства".

Поєднання в громаді законодавчої, судової та виконавчої функцій влади С. Подолинський вважав можливим і необхідним саме тому, що громада виступала виразником інтересів всіх своїх членів, а не якоїсь їх частини. І тому загроза узурпації влади та її концентрації в руках частини суспільства втратить в майбутньому свою актуальність, а отже і розділення влади не потрібне. Більше того, щоб не виникало штучних суперечностей між гілками влади вони повинні бути об’єднані. Подібною аргументацією керувалась і більшовицька партія будуючи радянську адміністративно-політичну систему. Правда поєднали вони лише виконавчу та законодавчу гілки влади, зберігши за судовою видимість незалежності.

Поєднання гілок влади в майбутньому громадівському суспільстві С. Подолинський вважав можливим тому, що він передбачав, що в діяльності громад будуть максимально використовуватис ь форми безпосередньої прямої демократії: всі найважливіші питання повинні вирішуватись на загальних зборах членів громади, обрані народом і з народу урядники керуватимуть лише поточними справами, а у випадку виникнення якихось непорозумінь вони виноситимуть питання на загальний розгляд всіх членів громади.

Забезпечити сталість демократичної організації суспільства повинна була і ліквідація професійної армії, на зміну якій повинне було прийти загальне озброєння народу, або, як писав С. Подолинський, "козацтво". Вільний і озброєний громадянин є найкращим застереженням для всіх хто може захотіти узурпувати владу і використати її у власних егоїстичних інтересах.

Будучи близьким соратником М. Драгоманова С. Подолинський, однак, у своїй концепції майбутнього устрою суспільного життя не є категоричним противником держави та політичної влади. "Заперечити наявність політичної влади в проекті Подолинського не можна. Політична влада надає суспільству політичний характер, а його формам — політичний зміст — державу.

Він виділяє такі функції держави: культурно-виховну, функцію управління господарством і працею, судову, планування та облік, а також функцію оборони країни й охорони внутрішнього порядку" [254, с. 208]. Сам перелік головних функцій майбутньої держави свідчить про те, що вчений розраховував, у першу чергу, на докорінну зміну суті держави — із засобу класового насильства вона повинна була перетворитись на механізм узгодження інтересів всіх членів суспільства. Її спрямування мінялось докорінно — замість забезпечення власного існування під прикриттям необхідності забезпечення зовнішнього і внутрішнього порядку, вона повинна була зосередитись на забезпечення конкретних інтересів своїх громадян.

Він прагнув до того, щоб майбутня держава була максимально децентралізована, а політична влада поступилась значним об’ємом своїх повноважень інститутам громадянського суспільства.

Окремі громади сіл та міст України повинні були, як вважав С. Подолинський, утворити єдину національну спілку, яка, у свою чергу, могла б увійти як самостійний член у федерацію національних спілок громад Європи. У цьому відношенні йому імпонував принцип функціонування І Інтернаціоналу, де бездержавні народи могли мати власні фракції. Принцип федерації, на думку вченого, повинен був вирішити не лише питання соціально-політичного устрою, але й національно-державне, так актуальне для поневолених народів Східної та Центральної Європи.

Певна напруженість між М. Драгомановим і С. Полонинським виникала не лише щодо питання про майбутню роль держави, але й про шляхи реалізації їх суспільно-політичного ідеалу. С. Подолинський вважав, що практично єдино можливим шляхом його досягнення є революція, а пропаганда повинна лише сприяти ідейній підготовці мас. У розвинених країнах Західної Європи революція відбудеться під проводом пролетаріату при підтримці селянських мас, а в Центральній і Східній, в т.ч. і в Україні, — навпаки, провідною силою виступить селянство, яке буде підтримано міським робітництвом.

У народних масах, на його думку, прагнення до громадського життя ніколи не зникало остаточно. І тому революція може вибухнути як стихійний виступ мас, який революціонери повинні очолити. Якщо ж революціонери будуть не готові до виступу, то народ може здійснити революцію і сам.

Держава і право у вченні мислителя — історичні кате­горії, які виникли на новому етапі розвитку суспільства. Провідним чинником, який стимулював їх появу, він вва­жав розпад сільської громади (общини), в межах якої мала місце первинна форма організації праці народів Європи — громадське землеробство.

Дата добавления: 2014-01-07