Класифікація діагностичних методик

Вступ

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Із появою перших соціальних спільнот, формуванням людського колективу перед людиною постала потреба пізнати себе, людей зі свого оточення. Природним і очевидним є прагнення зрозуміти мотиви певних дій, оцінити потенційні можливості, індивідуально-психологічні особливості особистості. Спочатку люди намагалися зробити це за допомогою емпіричних, навіть езотеричних, окультних методів, однак із часом було вироблено різноманітні методики (тести), а згодом сформувалася психодіагностика як галузь психологічної науки, яка покликана розробляти методи виявлення і вимірювання психологічних характеристик індивіда.

Тест є інструментом, який дає змогу за короткий період часу і незначних матеріальних затрат отримати максимально об'єктивну і повну інформацію про досліджуваного.

Розкрити роль і місце тесту в практичній діяльності психолога.

І питання. Розуміння психологічного тесту, їх переваги і недоліки.

Тест як основний психодіагностичний інструмент

Психологія розглядає тест як основний інструмент психодіагностичного обстеження, призначений для встановлення психологічного діагнозу шляхом вимірювання кількісних і якісних психологічних відмінностей.

Тест (англ. test — проба, випробування, перевірка) психологіч ний — сукупність стандартизованих, стимулюючих певну форму активності, іноді обмежених часовими межами завдань і запитань, результати яких піддаються кількісному і якісному оцінюванню і дають змогу встановити індивідуально-психологічні відмінності особистості.

Психологічний тест є ефективним за його відповідності таким основним вимогам: застосування шкали інтервалів, надійність, валідність, дискримінативність, наявність нормативних даних або можливість опису з високою точністю за моделлю Раша і їй подібними, а в індивідуально-орієнтованих тестах — наявність критеріїв, встановлених експертами.

Отже, тест є інструментом, який дає змогу за короткий період часу і незначних матеріальних затрат отримати максимально об'єктивну і повну інформацію про досліджуваного. Однак для забезпечення досягнення цієї мети тест повинен відповідати комплексу основних психометричних вимог.

Вимоги до тестів як методів психодіагностичного дослідження та їх користувачів

Сучасні методи психодіагностики охоплюють дослідження усіх психічних процесів, властивостей і станів людини. Створення, опис і наукове визнання наукових понять і явищ пов'язані з експериментальним вивченням їх психодіагностичними засобами. Визначення існування нових наукових об'єктів експериментальним шляхом неможливе без дотримання спеціальних вимог до психодіагностування.

Основні вимоги до тестів та інших діагностичних методів обґрунтував сучасний англійський психолог Пол Клайн. До них належать такі обов'язкові умови: застосування шкали відношень або, як мінімум, шкали інтервалів, надійність, валідність, дискримінативність, наявність нормативних даних, а також такі вимоги, як просте формулювання і однозначність тестових завдань, обмеження часу їх виконання, соціокультурна адаптивність тесту, операціоналізація, верифікація тощо.

Застосування шкали інтервалів. Вони бувають кількох рівнів, ієрархічно впорядкованих за складністю: номінативні пікали (шкали найменувань), порядкові шкали, шкали інтервалів, шкали відношень. В ідеалі розробник психологічних тестів повинен прагнути використовувати шкали відношень. Коли це неможливо, бажане застосування шкали інтервалів, якщо передбачається, що результати будуть піддаватися статистичному аналізу. Оскільки вивчення валідності тестів завжди вимагає такого аналізу (а також тому, що можливість отримати кількісні показники вимірювань у психологічних тестах є помітною перевагою порівняно з іншими видами досліджень), очевидно, нічого менш точного, ніж шкала інтервалів, використовувати не можна. Більшість психометричних тестів тяжіють до інтервальних шкал.

Надійність. У психометрії термін «надійність» має подвійне значення. Тест називається надійним, якщо він є внутрішньо погодженим і дає одні й ті самі показники для кожного досліджуваного (за умови, що досліджуваний не змінився) при повторному тестуванні. Надійність при повторному тестуванні з плином часу називається ретестовою надійністю.

Валідність. Тест називають валідним, якщо він належно вимірює властивості, якості, процеси. Існує багато різних способів доведення валідності тестів, і кожний з них відповідає різним аспектам цього значення: очевидна (зовнішня) валідність; конкурентна валідність; прогностична валідність; змістова валідність; конструктна валідність.

Дискримінативність. Нею є диференційна здатність тесту загалом або тестового завдання, що вказує на їх здатність розділяти окремих досліджуваних за рівнем виконання. Якщо всі досліджувані дають на тестове завдання одну і ту саму відповідь, це означає, що завдання не наділене дискримінативністю — здатністю окремих пунктів тесту диференціювати досліджуваних стосовно «максимального» або «мінімального» результату тесту. Певним функціональним синонімом дискримінативності є інформативність.

Наявність нормативних даних. Такими нормами вважають репрезентативні середні показники за тестом — показники, що репрезентують велику кількість людей, завдяки яким можна порівнювати показники певного індивіда, оцінюючи рівень його психологічного розвитку. Нормою тесту є середній рівень розвитку великої кількості людей, подібних на досліджуваного за певними соціально-демографічними характеристиками. Ця норма визначається у результаті тестування великої вибірки випробовуваних певного віку і статі та усереднення отриманих оцінок з їхньою наступною диференціацією за віком, статтю та іншими релевантними показниками. Нормальним вважається те, що належить до середини розподілу. Його «хвостові» частини вказують на сферу низьких (суб-нормальних) або високих (супернормальних) значень. Для оцінювання якості співвідносять отриманий показник з іншими й у такий спосіб визначають його місце на кривій нормального розподілу.

Соціокультурна адаптованість тесту. Вона полягає у відповідності тестових завдань і тестових оцінок, які досліджуваний отримує за цими завданнями, особливостям культури суспільства, де використовується тест, запозичений з іншої країни. Якщо, наприклад, створений у Європі тест інтелекту вперше застосовується в країні, у структурі інтелекту якої домінує не словесно-логічне, а образне чи практичне мислення, він обов'язково повинен пройти оброблення, стати соціокультурно адаптованим. В іншому разі отримані результати не відповідатимуть рівню розвитку мислення жителів цієї країни.

При повторному використанні тесту в умовах, відмінних від умов країни, де він був створений, майже завжди потрібно співвідносити ці умови чи адаптувати тест. Буквальний переклад словесних формулювань тестових завдань не буває точним за змістом понять, тому від нього слід відмовитися і зробити переклад, близьким не за значеннями слів, а за змістом.

Простота формулювань і однозначність тестових завдань. Відповідно до цієї вимоги тест не повинен передбачати завдань, які досліджувані можуть по-різному сприймати і розуміти.

Обмеження часу виконання тестових завдань. Термін виконання завдань психологічного тесту не повинен перевищувати 1,5—2 годин, оскільки триваліший час людині важко зберегти працездатність на високому рівні.

Операціоналізація та верифікація. Операціоналізація при впровадженні нових наукових понять передбачає обов'язкове вказування процедур, прийомів і методів, які дають змогу довести існування описаного явища, означеного поняттям, тобто практичних дій або операції, які може виконати дослідник для виявлення позначених поняттям властивостей.

Вимогою верифікації є перевірка на реальне існування будь-якого поняття, що претендує на статус наукового, за допомогою відповідної психодіагностичної процедури. Наприклад, при впровадженні у науковий обіг поняття «мотив» необхідно визначити його через інші відомі поняття доступними способами діагностування явищ, що входять до змісту поняття. Якщо пропонують таке визначення: «Мотив — це внутрішнє, психологічне, усвідомлюване чи неусвідомлюване спонукальне джерело дій людини, яке додає їй цілеспрямованості і підтримує її активність», то передбачається, що всі знають зміст цих понять. У протилежному разі необхідно доповнити загальне визначення мотиву роз'ясненнями інших понять. Наступна дія операціоналізації поняття «мотив» повинна репрезентувати психодіагностичну методику, яка підтвердить його існування. На завершальному етапі перевіряють існування явища «мотив» і всіх зазначених у його визначенні властивостей на практиці, тобто з вимогою верифікації.

Психолог, обираючи методику для психодіагностування певної психологічної якості (якостей) людини, повинен чітко знати, чи відповідає обрана ним методика переліченим вимогам, інакше він не зможе з'ясувати достовірності отриманих результатів.

Психодіагностичні методики повинні відповідати і таким додатковим вимогам:

а) простота і низька трудомісткість незалежно від рівня складності тесту. Виконання методики потребує затрачення мінімум фізичних і психологічних зусиль;

б) зрозумілість і доступність для психолога і досліджуваного;

в) лаконічність і точність інструкції. Налаштовує досліджуваного на сумлінну роботу, виключає випадкові фактори, що можуть негативно вплинути на результати. Наприклад, в інструкції не повинно бути слів, що спонукають досліджуваного до оцінювання відповідей;

г) відсутність сторонніх подразників (людей, музики тощо). Вони відволікатимуть увагу досліджуваного від справи, налаштовуючи на упереджене ставлення до психодіагностики.

Крім вимог, пропонованих до норм тесту, існують правила проведення тестування, оброблення та інтерпретування його результатів. Найважливіші з них гласять:

1) перед застосуванням тесту психологу необхідно ознайомитися з ним і випробувати на собі чи на іншій людині. Це дасть змогу уникнути можливих помилок, пов'язаних із проведенням тестування та зумовлених недостатнім знанням його нюансів;

2) слід заздалегідь подбати про те, щоб перед початком виконання тестових завдань досліджувані добре зрозуміли їх та інструкцію до тесту;

3) під час тестування потрібно стежити за тим, щоб досліджувані працювали самостійно, незалежно і не впливали одне на одного;

4) необхідно застосовувати обґрунтовану і перевірену процедуру оброблення та інтерпретації результатів тестів, що дає змогу уникнути помилок на цьому етапі тестування. У першу чергу це стосується прийомів математично-статистичного оброблення, заздалегідь установлених первинних даних.

Перед початком тестування здійснюють підготовчу роботу. Спочатку досліджуваним дають тест і пояснюють його призначення, мету тестування, які дані можна отримати і як їх використати, роз'яснюють інструкцію. Потім психолог починає тестування, стежачи за дотриманням інструкції і всіх умов, що забезпечують вірогідність отриманих результатів.

Тести стають ефективним інструментом дослідження у тому разі, коли витримані вимоги до їх змісту.

1. Стандартизація умов і результатів. Використання тестових методик не залежить від кваліфікації користувача, однак для підготовки компетентного висновку (інтерпретації) за комплексом тестів слід залучити кваліфікованого фахівця.

2. Оперативність і економічність. Будова тесту охоплює серію коротких завдань, виконання кожного у часі триває не більше півхвилини, а тест займає не більше години (у шкільній практиці — один урок). Тестування одночасно проходить група досліджуваних.

3. Кількісно диференційований характер оцінювання. Застосування шкали і стандартизованість тесту уможливлюють їх розгляд як вимірювального інструменту, що кількісно оцінює вимірювані властивості. Кількісний характер тестових результатів дає змогу застосувати під час тестування добре розроблений апарат психометрики, що допомагає оцінити ефективність тесту на вибірці досліджуваних у певних умовах.

4. Оптимальна складність завдань. Професійно зроблений тест складається із завдань, що мають оптимальний рівень труднощів. Середньостатистичний досліджуваний набирає приблизно 50% з максимально можливої кількості балів. Цього досягають за рахунок попередніх іспитів — психометричного експерименту, пілотного дослідження. Якщо у його процесі з'ясовують, що із завданням справляється приблизно половина досліджуваних, таке завдання визнають вдалим і залишають у тесті.

5. Надійність. Методика (тест) має точно відображати психодіагностичне вимірювання, а його результати повинні бути стійкі до дії сторонніх випадкових факторів, наприклад емоційного стану або втоми (якщо вони не є досліджуваними характеристиками), освітленості, температури, інших особливостей приміщення, у якому проводиться дослідження вмотивованості досліджуваних на обстеження тощо. У широкому розумінні надійність тесту — це характеристика того, якою мірою виявлені у досліджуваних відмінності за тестовими результатами є відображенням дійсних відмінностей, а якого — наслідком випадкових помилок.

Бажаними, в ідеалі обов'язковими, є такі ознаки тестів і тестових методик:

а) справедливість. Вона є фактором захищеності від упередженості дослідника, оскільки тест ставить усіх досліджуваних у рівні умови. Суб'єктивізм дослідника може проявитися лише у інтерпретації критеріально-орієнтованих тестів, оскільки вона залежить від професійної підготовки психолога;

б) можливість комп'ютеризації. Внаслідок комп'ютеризації вдосконалюється процедура тестування (наприклад, при адаптивному комп'ютерному тестуванні скорочується час тестування), підвищується інформаційна безпека (вірогідність діагностики);

в) психологічна адекватність. Суть її полягає в оптимальній складності тесту, психологічному настрої досліджуваних. Недостатній або перебільшений рівень стресу спотворить результати вимірювання, особливо важливий цей фактор для організаторів і розробників вступних тестів до навчальних закладів.

Дослідник, вдаючись до використання тестів, повинен зважати і на інші їх недоліки:

1) ймовірність механічних помилок. Тест спрацьовує не автоматично, а за наявності контролю з боку людини, досліджуваний може не зрозуміти інструкцію і застосувати тактику, яка спотворює результати тестування;

2) небезпека профанації. Помірна легкість проведення тестів інколи спричиняє залучення некваліфікованих спеціалістів. Усі проблеми вони пропонують вирішувати за допомогою 2—3 тестів. Наприклад, можливе застосування клінічного тесту ММРІ для добору кадрів, у якому високий бал за восьмою шкалою «Шизофренія» інтерпретується як «оригінальність мислення», за четвертою шкалою «Психопатія» — як «імпульсивність» тощо;

3) стресогенність. У людей зі зниженою стресостійкі-стю під час виконання тесту порушується саморегуляція, вони починають хвилюватися і помиляються;

4) втрата індивідуального підходу, «репродуктивність». Виконання тестових завдань передбачає стандартне відтворення засвоєних знань. Стандартизовані творчі тести послуговуються абстрактним матеріалом, а тести досягнень (знань) створені у формі стандартного набору завдань із заданою відповіддю;

5) відсутність атмосфери взаємозацікавленості. Формалізований характер процедури тестування позбавляє досліджуваного довіри до психолога;

6) неадекватність рівня складності тесту віку досліджуваного. Надто складні для дитини тести позбавляють тестування сенсу. Наприклад, застосування вербальних тестів вимагає розвитку теоретичного мислення, яке у дитини ще не сформоване. Альтернативою є ігровий підхід до тестування, коли всі завдання діти виконують у процесі гри.

Отже, тести не можуть бути єдиним методом діагностики, оскільки не забезпечують адекватного трактування досліджуваної властивості. Усвідомлення переваг і недоліків методу тестів забезпечує надійність результатів тестування.

Вимоги до користувачів психодіагностичних методик.

Психодіагност повинен мати глибокі знання, бути добре ознайомленим із психологічними теоріями, на яких ґрунтуються використовувані психодіагностичні методи аналізу й інтерпретування отриманих результатів. Наприклад, для компетентного і професійного використання проективно-особистісних тестів необхідно добре знати основи психоаналітичної теорії особистості. У разі використання тестів, що вимірюють або оцінюють особистісні риси людини, дослідник має знати загальнопсихологічну теорію рис особистості. Знання окремої методики є недостатнім для професійної роботи в галузі психодіагностики, що може зумовити серйозні психодіагностичні помилки.

Висококваліфікований професіонал-психодіагност володіє здатністю привертати до себе людей, викликаючи їх довіру і щирість, а також спеціальними психодіагностич-ними теоретичними знаннями. Більшість психодіагностичних тестів є бланковими методиками, які включають перелік питань, звернених до свідомості людини. Якщо досліджуваний не буде психологічно відкритий і не довірятиме психологу, то дослідник не отримає щирих відповідей.

Важливою вимогою є досконале знання психодіагностичних методик і умов правильного їх застосування. Іноді як професійні психологи, так і початківці користуються новими тестами, не взявши до уваги, що для оволодіння ними на професійному рівні потрібно докласти чимало зусиль і часу. Послуговуючись психодіагностичними методиками, психолог повинен кваліфіковано працювати із психометричною документацією у методичній літературі з психодіагностики, знати, які психометричні характеристики тесту мають вказати його розробники, якою мірою ці характеристики відповідають типові тесту і актуальності завдання, мету його використання. Наприклад, коли потрібно використати тест для прогнозу зі значним випередженням, а даних про перевірку прогностичності та валідності не отримано, то тест не готовий для розв'язання даного завдання. Дослідник повинен вміти правильно визначити, які тестові норми можна застосувати в конкретній діагностичній ситуації, чи потребує вона рестандартизації тестових норм, а за потреби, самостійно провести ре-стандартизацію.

Психолог повинен самостійно обирати дані, проводити кореляційне оброблення та вимірювання емпіричної валідності, за потреби самостійно конкретизувати операційні індикатори критеріальної інформації. Він має вести подвійну документацію: всі копії протоколів передавати у головну методичну організацію (науково-академічну або галузеву) для поповнення загального банку даних і вдосконалення психометричних характеристик методики. Усі модифікації, що вносяться в методику (формулювання інструкції, окремі питання, послідовність, пропозиції), узгоджують з головною організацією, оскільки самостійне впровадження на місцях різноманітних модифікацій зумовлює втрату психометричної чистоти результатів, сповільнює створення модифікацій, адаптованих до специфічних умов. Дотримання методичних стандартів є необхідним атрибутом психометричної культури психолога.

Вимоги до психолога як користувача психодіагностичних методик передбачають самостійне виявлення і вимірювання рівня модифікаційних похибок, які зумовлюють фальсифікацію досліджуваними текстових даних; відстоювання недостовірних протоколів; статичну фіксацію досягнення достовірності у груповій психодіагностиці. Володіння прийомами складного кількісного підрахунку непрямих текстових показників, інтегральних показників, які потребують поєднання різноманітної числової інформації, вміння поставити завдання програмістові або психологові-психометристу для автоматизації підрахунків ЕОМ є необхідними професійними навичками психодіагноста.

Висновки до 1-го питання

1. Психологічний тест — це сукупність стандартизованих, стимулюючих певну форму активності, іноді обмежених часовими межами завдань і запитань, результати яких піддаються кількісному і якісному оцінюванню і дають змогу встановити індивідуально-психологічні відмінності особистості.

2. Тест є інструментом, який дає змогу за короткий період часу і незначних матеріальних затрат отримати максимально об'єктивну і повну інформацію про досліджуваного.

3. Сучасні методи психодіагностики охоплюють дослідження усіх психічних процесів, властивостей і станів людини. Створення, опис і наукове визнання наукових понять і явищ пов'язані з експериментальним вивченням їх психодіагностичними засобами. Визначення існування нових наукових об'єктів експериментальним шляхом неможливе без дотримання спеціальних вимог до психодіагностування.

ІІ питання. Класифікація тестів (методик).

Класифікація і характеристика тестів

Класифікація і характеристика тестів

Тести класифікують за різними ознаками. Поширення набув технологічний підхід до класифікації (С. Розенцвейг), заснований на виявленні рівня об'єктивності отримання та інтерпретації психологічних даних, як найпродуктивніший (табл. 1.1). Ця класифікація охоплює основні методики, які застосовують на практиці. За способами отримання інформації для психодіагностування тести поділяють на об'єктивні, суб'єктивні та проективні.

Таблиця 1.1

Узагальнена класифікація психодіагностичних методів

Методики	Основа діагностики	Види тестів (методик)
Об'єктивні	Результативність і спосіб (особливості) виконання діяльності	Тести особистості (особливості інтелекту). Тести дії (цільові особистісні тести). Тести ситуаційні (ухвалення рішення в ситуації). Тести інтелекту (рівень розвитку інтелекту). Тести здібностей. Тести досягнень. Критеріально-орієнтовані тести
Суб'єктивні	Інформація, надана досліджуваним про самого себе	Особистісні і спеціальні питальники. Характерологічні питальники. Мотиваційні питальники. Емоційно-вольові питальники. Комунікативні питальники. Анкети. Актуальні і ретроспективні інтерв'ю. Біографічні методики. Опис власної поведінки у визначених ситуаціях. Герменевтичні методики (бесіда, спостереження)
Проективні	Слабоструктурований стимульний матеріал, що доповнює досліджуваний, проектуючи власну особистість	Конститутивні (структурування, оформлення стимулів, додання змісту) тести. Конструктивні тести (створення з оформлених деталей осмисленого цілого). Інтерпретаційні тести (тлумачення якої-небудь події, ситуації).
		Катартичні тести (здійснення ігрової діяльності в організованих умовах). Експресивні тести (малювання на вільну чи задану тему). Імпресивні тести (перевага одних стимулів над іншими). Адитивні тести (завершення речень, розповіді, історії, ситуації). Семантичні тести (емоційне ставлення до об'єкта як вираження особистісного змісту)

Дослідницькі методи необхідно відрізняти від конкретних психодіагностичних методик: метод - це узагальнення певного класу методик, а методика є конкретизацією певного методу [193]. Існує й інше, більш широке, поняття методики як сукупності та послідовності конкретних методичних процедур, відібраних для певного комплексного дослідження [124]. Тому логічним продовженням попередніх тем є розгляд створених на основі психодіагностичного методу та використовуваних у межах об'єктивного, суб'єктивного або проективного підходів психодіагностичних методик у першому розумінні як "конкретних, часткових процедур або систем дій, призначених для отримання інформації про конкретну психічну властивість (предмет обстеження) у конкретного контингенту ("об'єкт" обстеження) в певному класі ситуацій (умови обстеження) для вирішення певних завдань (мета обстеження)" [196, с. 498]. Водночас, зважаючи на величезну кількість існуючих психодіагностичних процедур, такий розгляд, на наш погляд, доцільно розпочати з класифікації (таксономії) діагностичних методик.

Адже знання психодіагностом підстав для класифікації методичного інструментарію, по-перше, забезпечить коректне використання психодіагностичних методик відповідно до області їхнього застосування та цілей психодіагностичного дослідження (обстеження); по-друге, полегшить вибір надійних і валідних діагностичних методик та окреслить можливі напрямки розробки нових діагностичних програм у різних областях практичної психології; по-третє, попередить використання деяких недостатньо апробованих і не цілком надійних методик (особливо неадаптованих перекладів закордонних тестів) та формулювання за наслідками їх проведення малообґрунтованих діагнозів і прогнозів.

У психологічній літературі [51], [223], [238], [245] описано декілька підстав для операціонально-технологічної класифікації психодіагностичних методик (див, нижче рис. 10).

На відміну від поданих на рисунку 10 одновимірних класифікацій психодіагностичних методик О.Г.Шмельов [189] пропонує розташувати відомі діагностичні методики в двовимірній класифікаційній таблиці (див. нижче табл. 8), виходячи з таких двох підстав; 1) ступеня залучення до діагностичної процедури психодіагноста (мінімального, середнього або максимального його впливу на результат); 2) предметно) спрямованості діагностичного інстументу - на діагностику здібностей, психічних функцій, особистісних рис, суб'єктивного досвіду, мотивації, ставлення, характеристик спілкування, взаємодії.

Як видно з таблиці 8, існує певний дефіцит методик мінімального рівня (за ступенем впливу психодіагноста на діагностичний процес) для дослідження особливостей суб'єктивного досвіду особистості, особливостей її спілкування та мотивації і т. д., що вказує напрямки пошуку та наукової розробки відповідних діагностичних процедур.

Таблиця 8

Дата добавления: 2014-01-07