Співвідношення права на земельну частку (пай) із правом на частку у спільній частковій власності

Існує думка, за якою колективна власність підприємства (КСП) перетворилася у спільну часткову власність його членів після припинення КСП або після набрання чинності новим ЗК України, який не передбачає колективної власності на землю[4]. На наше тверде переконання, незважаючи на речову природу права на земельну частку (пай), ототожнювати його із правом на частку у спільній частковій власності немає підстав. Суб'єкти права не мають можливості володіти, користуватися та розпоряджатися ні тією земельною ділянкою, що припадає на їхню частку, ні (разом) всім масивом земель, переданих свого часу у колективну власність. З формальної точки зору достатньо вже того, що для виникнення права спільної часткової власності обов'язковою передумовою є видача відповідного державного акту (ст. ст. 125, 126 чинного ЗК України), чого у випадку із землями колективної власності не відбувалося. ЗК України в редакції 1992 р. взагалі спільної часткової власності на землю не передбачав, а механізм оформлення такого права був відсутній. Таким чином, у разі припинення діяльності КСП (або іншого суб'єкта права колективної власності) в силу формальних положень закону право власності на земельну ділянку колишньої колективної власності припиняється, і земельна ділянка переходить у власність держави (ч. 1 ст. 84 ЗК України). Цей висновок підтверджується положеннями ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв)", яка передбачає можливість розпорядження місцевими радами або районними державними адміністраціями невитребуваними земельними ділянками колишньої колективної власності шляхом здавання в оренду (це положення цитувалося вище).

Крім того, слід вказати, що поширення режиму права спільної часткової власності на земельні ділянки колишньої колективної власності було б надзвичайно шкідливим. Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЗК України, здійснення прав на спільну ділянку можливе лише за спільною згодою співвласників. У ситуації, коли таких співвласників десятки і навіть сотні, здійснення права спільної власності фактично є неможливим. Шляхом законодавчого "перейменування" колективної власності на землю на спільну часткову приватну пішла свого часу РФ[5]; проте цей шлях "панацеєю" не виявився і був підданий гострій критиці російськими вченими-юристами[6].

Існує ще одна точка зору: П. Ф. Кулинич у своїх публікаціях неодноразово зазначав, що після ліквідації суб'єктів права колективної власності на землю земельна ділянка не переходить до державної власності, а залишається немов би "нічийною"[7], хоча одночасно вказував на перехід до державної власності земель під господарськими спорудами[8]. Проте погодитися з такими міркуваннями не можна: в силу положень ч. 1 ст. 4 ЗК України в ред. 1992 р., ч. 1 ст. 84 чинного ЗК України, нічийних земель в Україні існувати не може: землі, що не перебувають у власності інших суб'єктів, автоматично вважаються державними.

1.2. Право на земельну частку (пай) у землях державних та комунальних сільськогосподарських підприємств

ЗК України від 25.10.2001 передбачене раніше невідоме законодавству України право на земельну частку (пай) у землях державних та комунальних сільськогосподарських підприємств.

Коло суб'єктів права визначається ч. 1 ст. 25 ЗК України: право на земельну частку (пай) у землях державних та комунальних сільськогосподарських підприємств надається "працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа".

Об'єктом паювання є різниця "між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які запишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарського призначення, водний фонд, резервний фонд)" (ч. 4 ст. 25). Ч. ч. 6, 7 ст. 25 конкретизують це положення:

"6. При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на загальну кількість осіб, зазначених у частині першій цієї статті.

7. Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств, установ і організацій та пенсіонерів з їх числа є рівними.

Розміри земельних ділянок, що виділяються для працівників державних та комунальних закладів, підприємств і організацій культури, освіти та охорони здоров'я та пенсіонерів з їх числа, які проживають у сільській місцевості або селищах міського типу, не можуть перевищувати норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства."

Таким чином, право на земельну частку (пай) у землях державних та комунальних сільськогосподарських підприємств за своєю природою є специфічним правом на приватизацію земельної ділянки державної або комунальної власності. На відміну від права на земельну частку (пай) у землях, переданих у колективну власність, таке право на приватизацію має публічно-правове походження і має особистий характер; воно не може бути відчужене, у т. ч. впорядку спадкування.

Дата добавления: 2014-01-07