Виникнення права на земельну частку (пай)

Виникнення та реалізація права на земельну частку (пай) у землях, переданих у колективну власність

Нагадаємо, що чинне земельне законодавство не передбачає можливості виникнення колективної власності на землю. Таким чином, на даний час право на земельну частку (пай) у землях колективної власності виникнути не може. Разом із тим, доцільно розглянути, на яких правових засадах свого часу виникало право на земельну частку (пай).

Основним актом, який визначає засади виникнення права на земельну частку (пай), є Указ Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 08.08.1995 № 720/95. Даний акт передбачив, що

"2. Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними. "

Указ також передбачає процедуру паювання, тобто визначення розміру права на земельну частку (пай) та посвідчення його сертифікатом:

"3. Вартість земельної частки (паю) для коленого підприємства, кооперативу, товариства визначається виходячи з грошової оцінки переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь, що обчислюється за методикою грошової оцінки земель, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та кількості осіб, які мають право на земельну частку (пай).

Розміри земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначаються виходячи з вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь для даного підприємства, кооперативу, товариства.

4. Розміри земельної частки (паю) обчислюються комісіями, утвореними у підприємствах, кооперативах, товариствах з числа їх працівників. Рішення щодо затвердження обчислених цими комісіями розмірів земельної частки (паю) по кожному підприємству, кооперативу, товариству окремо приймається районною державною адміністрацією.

5. Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією."

Форма сертифікату на право на земельну частку (пай) визначається постановою Кабінету Міністрів від 12.10.1995 № 801 "Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)".

У правовій доктрині не має однозначного вирішення питання, на який момент особа повинна бути членом відповідного господарства, щоб набути прав на земельну частку (пай)? Наприклад, на думку П. Ф. Кулинича, для отримання права на земельну частку (пай) особа повинна бути членом господарства на момент паювання (складання списків на видачу сертифікатів)[9]. Не можемо погодитися з таким підходом. З процитованих вище формулювань Указу Президента України від 08.08.1995 N 720/95 випливає, що сертифікат на право на земельну частку пай має не правоустановлююче, а правопосвідчуюче значення, тобто право на земельну частку пай виникає у члена господарства з моменту виникнення відповідного права колективної власності на земельну ділянку та існує незалежно від його посвідчення сертифікатом. Такий висновок підтверджується також і положеннями ст. 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", яка передбачає, що сертифікат не є єдиним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай).

Проблема. До складу земель, що була розпайовані, включені значні площі деградованих і малопродуктивних земель - за деякими підрахунками, в масштабах України понад 5 млн. га[10]. У майбутньому це спричинить виникнення спорів між пайовиками.

2.2. Виділення земельних часток (паїв) в натурі із земель, переданих у колективну власність

Виділення земельних часток (паїв) в натурі із земель, переданих у колективну власність (доктринальна назва - "розпаювання"), регламентується Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 05.06.2003. Процедура виділення земельних ділянок включає такі стадії:

- звернення суб'єкта права на земельну частку (пай) із заявою до місцевої ради або районної державної адміністрації про виділення земельної частки (паю) в натурі (ч. 2 ст. З Закону);

- у разі подання заяв більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідний орган приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) (ч. 4 ст. З Закону). Розробка і затвердження проекту регламентується ст. 7 Закону (до прийняття Закону роль таких проектів виконували т. з. "схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї)");

- розроблення документації із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) (включає (1) проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та (2) технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку;

- погодження та державна землевпорядна експертиза документації із землеустрою (особливості експертизи передбачені ст. 8 Закону);

- розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) (ч. ч. 1-3 ст. 9 Закону);

- затвердження протоколу про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) відповідною радою чи районною державною адміністрацією (ч. 4 ст. 9 Закону);

- прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) (ч. 4 ст. 9 Закону);

- видача та реєстрація державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв) (ця стадія є спільною для різних процедур набуття права власності на землю і детально розглядалася у попередніх темах).

NВ. Згідно із ч. З ст. 35 Закону України ''Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991, " [г]ромадяни, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, що до набрання чинності цим Законом проживали у сільській місцевості, мають право на отримання земельної частки (паю) за новим місцем роботи (проживання) із земель запасу та резервного фонду в розмірі та в порядку, визначених законодавством" (дане правило встановлено Законом України від 26.04.2001). Існування прав зазначених осіб визнане Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (ст. 1 та ін.), проте приватизація земельних ділянок чорнобильцями не вписується у процедуру, встановлену Законом, вона має більше спільних рис із процедурою приватизації земельних ділянок, передбаченою ст. 118 ЗК України.

2.3. "Оренда" земельних часток (паїв) без виділення в натурі

Загальна характеристика. Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 03.12.1999 № 1529 було передбачено (пп. "а" п. 1) "запровадження обов'язкового укладання договорів оренди земельної частки (паю) з виплатою орендної плати у натуральній або грошовій формах на рівні не менше одного відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості частки (паю)". Згодом Указом від 02.02.2002 N 92 (п. 1) граничний розмір орендної плати було встановлено на рівні не менше 3 відсотка вартості земельної частки (паю).

У спеціальній літературі справедливо зазначалося, що про "оренду" земельних часток (паїв) мова може йти з надзвичайно великою долею умовності, таку "оренду" в жодному разі не можна вважати орендою землі[11]. Зазначимо, що укладення договорів "оренди" земельних часток (паїв) не може бути підставою виникнення права на використання землі. На наш погляд, такі договори "оренди" можуть застосовуватися в одному єдиному випадку: коли "орендарі" є суб'єктами права колективної власності на землю, що виникло в них на підставі положень ЗК України в редакції 1992 р. - у такому випадку "оренда" фактично передбачає стимулювання суб'єкта права на земельну частку (пай) до того, щоб він утримувався від реалізації свого права на виділення земельної частки (паю) в натурі. Суб'єкт же права колективної власності продовжує використовувати земельну ділянку, що й так належить йому на праві власності.

Приклад. Якщо КСП ліквідоване, а права на земельні частки (паї) передані "в оренду" новоствореному підприємству, користування останнім земельною ділянкою колишнього КСП є самовільним і незаконним. З ліквідацією КСП земельна ділянка перейшла у власність держави, а громадяни зберегли речове право вимагати виділення своєї земельної частки (паю) в натурі, у тому числі єдиним масивом. Лише отримавши відповідний державний акт, вони зможуть передати земельну ділянку в оренду.

Інша ситуація у випадку, якщо, наприклад, свого часу КСП було реорганізовано у СгАТ і переоформило відповідний державний акт на право колективної власності. В даному випадку укладення договору "оренди", відповідно до якого за час, поки громадяни не реалізовуватимуть своє право вимагати виділення в натурі земельної ділянки, вони отримуватимуть певну платню, закону не суперечитиме (проте договір і не дає підстав для користування земельною ділянкою; він лише сприяє збереженню існуючих прав господарства, що посвідчені відповідним державним актом).

Слід наголосити, що укладення договору "оренди " права на земельну частку (пай) не може перешкодити громадянину реалізувати вимогу про виділення земельної частки (паю) в натурі навіть до закінчення строку дії договору. Це випливає з положень п. 4 Указу Президента України від 10.11.1994 № 666 щодо безперешкодності реалізації права на земельну частку (пай). Таким чином, у випадку дострокового виділення земельної частки паю можна ставити питання про позбавлення "орендодавця" права на плату за відповідний період, про стягнення передбаченої договором неустойки тощо, але не про те, що його вимога не підлягає задоволенню. Таким чином, договір "оренди" не може забороняти; він лише заохочує.

Типова форма. Наказом Держкомзему України від 17.01.2000 № 5 затверджено Типовий договір оренди земельної частки (паю). На нашу думку, така типова форма фактично має правову природу примірного договору і обов'язкового значення не має, оскільки закон не передбачає існування типової форми даного виду договору, як і не надає Держкомзему України права встановлювати її. Проте у правовій доктрині існує і протилежна думка (її дотримується, наприклад, М. В. Шульга, який вважає Типовий договір оренди земельної частки (паю) обов'язковим), крім того, на цих же позиціях знаходиться і судова практика (див., наприклад, ухвалу ВС України від 11.03.2004 у справі за позовом Є. до товариства з обмеженою відповідальністю ім. Ведути Березівського району Одеської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою⁶⁰⁵).

Реєстрація. Реєстрація договорів оренди земельних часток (паїв) передбачена Указом Президента України від 03.12.1999 № 1529 (шляхом вказівки КМ України "вжити організаційні заходи" щодо "запровадження спрощеного порядку реєстрації договорів"), порядок реєстрації встановлений постановою КМ України "Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)" від 24.01.2000 N 119. Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України, "правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом". Згадана постанова Кабінету Міністрів, а також Указ Президента законом не є, тому, на наш погляд, договори оренди земельних часток (паїв) є укладеними з моменту, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов (ст. 638 ЦК України), нереєстрація договорів правових наслідків не тягне.

2.4. Відчуження права на земельну частку (пай)

Відповідно до п. 15 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України,

15. До набрання чинності законами України про державний
земельний кадастр та про ринок земель не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського
призначення державної та комунальної власності, крім вилучення
(викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних
ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних
ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб
для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,
земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам
земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського
господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у
спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку
відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для
суспільних потреб.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних
ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та
"б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності
законами України про державний земельний кадастр та про ринок
земель, визначивши особливості обігу земель державної та
комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського
виробництва.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії
заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних
ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та
"б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом
відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих
земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є
недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

(виділенні положення замінило чинну раніше заборону, запроваджену Законом України "Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)" від 18.01.2001).

Як видається, така заборона є надзвичайно шкідливою: вона блокує створення раціональних за обсягом землеволодінь, сприяє розвитку малоземелля. Крім того, статистика свідчить, що за п'ять років обігу земельних часток (паїв) до запровадження мораторію на їх відчуження було подаровано лише 95,0 тис, продано - 13,1 тис. земельних часток (паїв)[12] - і це враховуючи, що вже на 01.01.1999 сертифікати видано 6 млн. чоловік[13].

Указ Президента України "Про захист прав власників земельних часток (паїв)" від 21.04.1998 № 332 (п. 2) передбачив, що договори відчуження земельних часток паїв "після нотаріального посвідчення підлягають реєстрації районною державною адміністрацією" за місцезнаходженням підприємства "з внесенням відповідних змін до записів у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)". Порядок реєстрації визначається постановою КМ України від 12.10.1995 N 801 "Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)".

3. Паювання земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій

Паюванню земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств присвячена насамперед ст. 25 ЗК України, проте в цій статті в основному вирішуються питання про розмір земельних часток та визначення площі земель, що підлягають паюванню. Лише ч. 2 статті містить процедурну норму:

"2. Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій. "

Також процедурні норми щодо паювання земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств вміщені у ч. 3-5 ст. 118 ЗК України:

"3. Громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.

4. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

5. Передача земельних ділянок у власність громадянам – працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом. "

Таким чином, процедура паювання земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств передбачає:

- звернення з клопотанням громадян, що мають право на отримання
земельних ділянок у власність, до місцевої ради або районної
адміністрації (ч. 2 ст. 25, ч. З ст. 118 ЗК України);

Проблема. Закон не визначає, яка мінімальна кількість громадян, що мають право на приватизацію земельних ділянок, має підтримати клопотання. Із тексту названих законодавчих актів слід зробити формальний висновок, що будь-які вимоги з цього приводу відсутні, з клопотанням може звернутися навіть одна особа. З іншого боку, із положень ст. 25 ЗК України випливає, що складається один проект приватизації на всі землі підприємства. Виходячи із цього, все ж таки вважаємо, що клопотання про приватизацію повинні підтримати більшість осіб, що мають право на приватизацію.

- розгляд клопотання радою або адміністрацію (у місячний термін) та
надання дозволу на розробку проекту приватизації (ч. 4 ст. 118 ЗК
України);

- розробка проекту приватизації земель землевпорядною організацією (спеціальні вимоги до проекту викладені у ст. 25 ЗК України);

- погодження проекту приватизації (ст. 30 Закону України "Про землеустрій");

- державна землевпорядна експертиза проекту приватизації (ст. 186 ЗК України, Закон України "Про державну експертизу землевпорядної документації");

- затвердження проекту приватизації (ст. 30 Закону України "Про землеустрій", ч. 2 ст. 25, ч. 5 ст. 118 ЗК України);

- перенесення меж земельних ділянок в натуру, оформлення, видача та реєстрація державного акту на право власності на землю (ці стадії процедури детально розглядалися у попередніх темах).

Проблема. Процедура приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств врегульована недостатньо. Існує невизначеність у багатьох питаннях, зокрема: як співвідноситься приватизація земель із приватизацією самих підприємств? Як мають враховуватися "пенсіонери з числа працівників"? Як бути у випадку, якщо після затвердження проекту приватизації, але до видачі та реєстрації державного акту особа, що має право на приватизацію земельної ділянки, померла? Як бути, якщо окремі особи відмовляються отримати у власність земельні ділянки?

Дата добавления: 2014-01-07