Лекція VII Право власності

Право власності, що позначалося терміном dominium, до якого додавали jure Quiritum - власність за правом квіритів. Цей додаток означав, що право власності (головно на землю) первинно належало римсько­му народу, а згодом у вигляді права приватної власності - римським громадянам,- квіритам. Право квіритської власності було недоступне для пе-регринів і не поширювалося на провінційні землі. Інституції Юстиніана визначають право власності як повну владу особи над річчю. Однак головна властивість права власності, безумовно, - це по­єднання необмеженого панування особи над річчю з правом розпоряджатися нею, правом визначати її долю (продати, обміняти, віддати в заставу, знищи­ти тощо). Право власності не' допускає втручання сторонніх осіб у сферу панування приватного власника. Саме тому право власності визначалося як пряме і безпосереднє, виняткове й абсолютне панування особи над тілесною річчю. Однак сутність поняття власності полягає не в самому терміні. У розвитку римського права особливе значення мало право власності на землю. У період первіснообщинного ладу земля перебувала у власності пле­мені, роду, сім'ї. Згодом на землю встановлюється право власності держави. Право окремого індивіда на державну власність обмежується простим волод­інням. Відомо, що Рим шляхом постійних загарбницьких воєн здобув чимало земель і рабів. Завойовані території вважалися державною землею - ager publicus. Прагнучи одержати частину цих земель, плебеї, які перебували у важ­кому матеріальному становищі, вступають у тривалу боротьбу за землю, яка затягнулася на декілька століть і стала важливим фактором історії Риму в пе­ріод республіки. Уся' історія Риму III - І ст. до н.е. характеризується саме боротьбою за землю між плебеями і патриціями, яким належала уся повнота влади. Родова аристократія Риму всіляко боролася проти рівноправності пле­беїв щодо прав на землю і все ж таки змушена була піти на деякі поступки. Із завойованих земель плебеям виділяли невеликі ділянки - в 2 югери (близько 2 га) кожному домовладиці, і лише згодом їм надавали ділянки розміром у 7 югерів. Наділення власністю uger publicus було винятковим привілеєм плебеїв. Найбільша частина ager publicus перебувала в руках патриціїв, які збері­гали за собою право користування землею. Природно, що патриціанській верхівці дісталися найбільші наділи землі, що сприяло утворенню великих помість, які оброблялися працею рабів. Поступово частина ager publicus, пе­редана верхівці римського суспільства, починає втрачати характер державної власності і стає приватною власністю. Плебеї не могли задовольнитися тими невеличкими наділами, які їм нада­валися, і продовжували боротьбу за розширення прав на землю. Держава надавала плебеям приватну власність, проте позбавляла їх державної власності.

Дата добавления: 2014-01-07