Одеса –2012 р. Цей розділ психіатрії на перший погляд може здатися найпростішим для розуміння, оскільки матеріал даного розділу найлегше укладається в звичну логіку вивчення

Цей розділ психіатрії на перший погляд може здатися найпростішим для розуміння, оскільки матеріал даного розділу найлегше укладається в звичну логіку вивчення медичної спеціальності: етіологія (екзогений фактор) — патогенез (органічне ушкодження мозку) — клініка (певні симптоми та синдроми) — лікування (вплив водночас на порушені міжнейрональні зв’язки та суто психопатологічні прояви хвороби). З іншого боку, підручники з психіатрії містять величезний об’єм матеріалу, який стосується саме розділів «екзогенно-органічні та симптоматичні психічні розлади» і «психічні захворювання пізнього віку (основи геронтології)». Ці уявні протиріччя легко усуваються, якщо, спираючись на історію формування провідних медичних парадигм та концепцій сучасної психіатрії, побудувати логічну схему, в яку добре укладається весь клінічний матеріал з проблеми так званих екзогеній, накопичений психіатрами багатьох поколінь.

XX ст. відзначено в науці відходом від монокаузалізму. В медицині ми завдячуємо цьому Гансу Сельє. Згідно з його вченням, етіологічний фактор, якої би природи він не був, запускає в організмі стереотипний механізм патологічного процесу. Спрямованість цього процесу спочатку є не хворобливою, а, скоріше, захисною, і тільки зрив захисної системи робить його патологічним. Кожний організм має спадково зумовлений набір реакцій, вичерпання яких призводить до загибелі біологічної істоти.

Психіатрична наука зуміла на кілька десятиріч випередити окремі аспекти вчення Сельє. Безперечно, філософська спрямованість психіатрії не могла не заявити про себе, і зроблено це було саме на початку ХХ ст. Це заслуга в першу чергу німецького психіатра та невропатолога Карла Бонгеффера, який створив вчення про екзогенний тип реакцій.

Е. Крепелін спочатку виступив проти поглядів Бонгеффера, але згодом не тільки прийняв їх, а й розвинув у своїй теорії регістрів. Історична справедливість вимагає назвати ще одне значне для психіатрії ім’я — німецького вченогоВ. Гризингера, який задовго до К. Бонгеффера сформулював концепцію єдиного психозу, постулювавши, що різні форми психічного захворювання є лише стадіями одного патологічного процесу, який може або зупинитися на одній з них, або прогресувати. Однак сам Гризингер пізніше дійшов до існування первинного маячення, що суперечило концепції єдиного психозу. Ось якими драматичними шляхами просувалася психіатрична наука.

К. Бонгефффер одним з перших у медичній науці піддав сумніву специфічність відповіді організму на шкідливість та залежність цієї відповіді від природи хвороботворного агента. Його праці з описання класичних типів екзогенних реакцій з’явилися майже на 30 років раніше праць Г. Сельє про адаптаційний синдром (відповідно 1908 і 1936 рр.). Дослідження Бонгеффера стосувалися клініки, Сельє працював експериментально в лабораторних умовах. Але, якщо порівнювати їх глобальні висновки, стає очевидним, що кожен із цих видатних вчених незалежно один від одного створив концепцію, яка лежить в основі сучасної медичної науки.

Бонгеффер описав розвиток при екзогенних психозах таких станів, які раніше вважались безумовно ендогенними (маніоформний, депресивний, параноїдний та кататоноформний синдроми). Пізніше Е. Крепелін, висунувши теорію регістрів, пояснив розвиток шизофреноподібних станів при самих різних, абсолютно не схожих між собою захворюваннях. Звернемо увагу також на те, що більшість з висунутих К. Бонгеффером та його послідовниками екзогенних реакцій належать до продуктивних розладів, тобто вони є не прямим наслідком руйнування певних структур мозку, а, навпаки, — результатом функціонування тих шарів психіки, що збереглися в драматичному «двобої» між мозком та Noxae. Це підтверджує початково адаптивну сутність цих реакцій, як і реакцій, на які вказував в своїй теорії зламу адаптації Г. Сельє.

Отже, розглянувши сутність проблеми екзогенно-органічних і симптоматичних психічних розладів та з’ясувавши історичні передумови її виникнення, можна перейти до детального розгляду окремих синдромів (реакцій мозку), передбачених сучасною класифікацією психічних і поведінкових розладів (МКХ-10) в діагностичній рубриці F0 — «Органічні, включно з симптоматичними, психічні розлади». Логіка викладення матеріалу така: спочатку розглянемо той чи інший типовий синдром або розлад, а потім проілюструємо та доповнимо його низкою порушень, які звичайно спостерігаються при дії конкретного етіологічного фактора (наприклад, травми чи іонізуючого випромінювання). Згодом буде розглянуто дементуючі (тобто такі, що призводять до деменції) захворювання пізнього віку.

Почнемо з розладів особистості та поведінки внаслідок хвороби, ушкодження та дисфункції головного мозку, які можна до певної міри розглядати як найбільш легкі прояви екзогеній. Але віднесення будь-якого психічного або поведінкового розладу до рубрики F0 є виправданим тільки тоді, коли нам достеменно відомий його етіологічний фактор (вид Noxae) або інструментальні методи дослідження (КТ, ЕЕГ, ЕхоЕГ, РЕГ, допплерографія, ЯМР тощо) чітко вказують на наявність дефекту мозкової тканини.

Дата добавления: 2014-01-07