Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Модернізм та постмодернізм. Характерні риси українського постмодерну та їх прояви в сучасній українській культурі

Читайте также:
  1. Cпособи словотворення в українській мові
  2. Англійський сад - нове слово в європейській парковій культурі.
  3. Архітектура періоду українського або «козацького» бароко
  4. В українській народній педагогіці
  5. Види українського мистецтва - СРС
  6. Визначення. Термінологія. Загальні клінічні прояви
  7. Виникнення позитивізму, його сутність і характерні риси.
  8. ВИНИКНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА
  9. Витоки державно-правової ідеології українського народу. Становлення національної державно-правової думки.
  10. Еволюція українського націоналізму
  11. Екоаудит у сучасній економіці України
  12. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ И ОСВІТИ УКРАЇНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ



У ХХ сторіччі сформувався такий літературний напрямок як постмодернізм. Він здійснив великий вплив на формування та розвиток сучасної української національної культури.

Як подає Словник іншомовних слів, модернізм [франц. modernise] – загальна назва течій у мистецтві ХХ століття, яким властиві заперечення реалізму, традиційних форм, естетики, пошук нових естетичних принципів. Цей же ж словник поняттям постмодернізм не оперує і його не тлумачить. Великий тлумачний словник української мови дає таке пояснення терміну "модернізм": 1. Авангардизм. 2. Один із напрямів у сучасній релігійно-ідеалістичній філософії, який проповідує оновлення католицьких догм у дусі інтуїтивізму, волюнтаризму і т. ін. Термін "авангардизм" цей словник пояснює так: "загальна назва різних напрямів у мистецтві ХХ століття, для яких характерні розрив із традицією реалістичного художнього образу, пошуки нових засобів вираження і формальної структури твору". Термін "постмодернізм" у цьому словнику пояснено як напрям, стиль у мистецтві після модернізму. Можемо зробити висновок, що існуючі словники ще не зрозуміли саму суть такого явища як постмодернізм, і не мають змоги дати цьому терміну чіткої характеристики згідно вимог складання словникових статей.

Сам термін «постмодернізм» вперше був застосований у роки Першої світової війни. У своїй праці «Криза європейської культури» (1917) Рудольф Паннвіц застосував цей термін. В пізніших працях «постмодернізм» по різному тлумачиться багатьма авторами. Трохи пізніше у 1947 році Арнольд Тойнбі у праці «Вивчення історії» надає цьому терміну культурологічного значення, а саме – постмодернізм за своєю суттю показує кінець панування західних течій в релігії та культурі. На початку 70-х років ХХ століття Харві Кокс, вивчаючи проблеми релігії в Латинській Америці, використовує таке поняття як «постмодерністська теологія». Поняття постмодернізму в своїх працях висвітлюють провідні західні соціологи Даніел Белл та Юрген Хабермас як течію неоконсерватизму, що являється символом постіндустріального суспільства і несе в собі симптоми глибинних трансформацій соціалізму, що знаходить в свій вираз у тотальному конформізмі та ідеях «кінця історії», що проповідував американський філософ Френсіс Фукуяма. Політична культура постмодернізм характеризує як існування різноманітних форм постутопічних думок, а з погляду філософії – торжество постулатів постемпіризму, постраціоналізму та постметафізики. Представники точних наук в своїх працях саму суть постмодернізму розуміють як один із стилів постнеокласичного мислення. Теоретики психології вбачають у постмодернізмі ознаки панічного стану спільноти та есхатологічної туги особистості. Мистецтвознавці розглядають постмодернізм як новий художній стиль, який відрізняється від неоавангарду поверненням до реальності, сюжету, гармонії.



В українській культурі та літературі модернізмом стали називати сукупність течій та напрямів, які виникли в кінці ХІХ століття і заперечували традиційність народної культури, й у своїх творах по-новому відображали своє бачення буття. З багатьох течій модернізму, які існують сьогодні, кожна із них бере окремі аспекти вираження форм, і тому, як це не дивно, доповнюють одна одну, хоча з погляду теоретиків естетики такі форми в своїй суті є взаємозапереченням.

В українській літературній творчості постмодернізмом називають творчість письменників кінця 80-х років ХХ століття та початку ХХІ століття. Еклектика всіх попередніх напрямів літератури, цитократичність та гра, як спосіб існування автора, а також читача і самого твору є характерними для постмодернізму.

Для вивчення історії українського постмодернізму є цікавими наукові студії сучасних українських літературознавців: Володимира Моренця «Національні шляхи поетичного модерну першої половини ХХ ст.: Україна і Польща», Ярослава Поліщука «Міфологічний горизонт українського модернізму», Соломії Павличко «Дискурс модернізму в українській літературі», Тамари Гундорової «Про-Явлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація», Костянтина Москальця «Людина на крижині», Юрія Андруховича «Про час і метод», Віри Агєєвої «Українська імпресіоністична проза», Григорія Грабовича «У пошуках великої літератури»,Олега Ільницького «Український футуризм», Людмили Таран «Жінка і текст», Миколи Ільницького «Від «Молодої музи» до Празької школи».

На думку багатьох дослідників постмодернізм відмовляється від дидактичних оцінок творів мистецтва. При цьому можна спостерігати доволі значні зрушення в бік більшої толерантності, які основним чином пов’язані з новим ставленням до масової культури й таких феноменів як масове мистецтво та повсякденна свідомість.

Експерименти, які проводили творці постмодерну, стимулювали стирання кордонів між традиційними видами та жанрами мистецтва. Постмодернізм ставить під сумнів оригінальність творчого процесу, «чистоту» мистецтва як індивідуального акту творення і, в кінцевому результаті, приводить його до дизайнізації. І також призводить до перегляду класичних уявлень про створення та руйнування, ігрове та серйозне, порядок та хаос, практично говорить про свідому зміну думки з класичного розуміння художньої творчості на художньо-технічне конструювання артефактів аплікації. Сама по собі творчість для постмодерністів не тотожна процесу творення. Ми бачимо, що в домодерних культурах існує система «художник – твір мистецтва»; у постмодерні така система змінює свій наголос на протилежний, а саме «твір мистецтва – глядач». Така постановка говорить про принципову зміну самосвідомості творців мистецтва. Художні твори створені художниками в обов’язковому порядку мають бути побаченими, виставлені на суд глядача, без глядача такі твори не можуть існувати. Художник перестає бути творцем, оскільки сама суть його твору безпосередньо народжується в акті його сприйняття. Прикладом тотально-руйнівної етики та естетики постмодернізму є епатажно пародійний твір О. Ірванця «Любіть Оклахому». Як нам відомо, Володимир Сосюра написав знаменитого вірша «Любіть Україну» і, в кінцевому результаті, цей вірш обернувся для нього трагічними наслідками. А постмодерністська пародія О. Ірванця показує повне збайдужіння до таких високих почуттів як Віра, Надія та Любов. Бо постмодернізм є запереченням суті загалом, суті як такої, демонструючи особливу зневагу до загальносуспільних ідей та принципів, вважається засобом духовного пригнічення .

Особливе місце постмодерністи займають у зображенні суспільства, що формується, як постринковий соціальний устрій. Вони наголошують, що в наш час, коли соціальне, так і господарське життя все більше набирає рис гіперреальності, то вкрай необхідно розмежувати такі поняття, як «хотіти» та «потребувати». Одне з них показує абсолютно суб’єктивні прагнення у процесі споживання, тоді як друге показує соціологізовані потреби, які заставляють нас розглядати проблему споживання як соціальний феномен.

У сучасній українській літературі постмодернізм ми можемо побачити у творах В. Медведя, Ю.Іздрика, Ю.Андруховича, О. Ульяненка, О.Забужко, С. Процюка. Серед творів закордонних постмодерністів можна виділити такі твори, як роман У. Еко «Ім’я троянди», Д.Апдайка «Версія Роджерса», П. Засюдкіна «Запахи».

На сьогоднішній день не існує спеціального комплексного аналітично-синтетичного дослідження, яке б характеризувало особливості постмодерністської української літератури. Необхідність більш глибокого дослідження літературних досягнень постмодерністів в українській літературі обумовлено необхідністю більш широкого уявлення про розвиток літературних процесів кінця ХХ – початку ХХІ століття.

В українській сьогоденній літературі велика кількість дослідників зверталася до проблем постмодернізму, написано ряд статей, проведено чимало дискусій та круглих столів. Так на сторінках журналу «СІЧ» відбулася фахова дискусія під рубрикою «Літературне рушення 90-х та модернізм, постмодернізм, авангард, молодь сучасна і колишня», в якій взяли участь багато літературознавців. На сторінках журналу було опубліковано низку статей з проблеми модернізму та постмодернізму, ставлячи акценти на їх взаємозв’язок. Варто відзначити авторів та їх публікації, серед них: Т. Гундорова «Ф. Ніцше і український модернізм», Г. Грабович «Заклинання українського модернізму», Д. Наливайко «Про співвідношення «декадансу», «модернізму», «авангардизму», С. Квіт «Українська естетика «європеїзації». Були також опубліковані наукові розвідки та статі, які стосувалися проблем українського постмодернізму.

Вперше термін «постмодернізм» в Україні застосувала у 1991 році Наталка Білоцерківець даючи характеристики літературним групам «Пропала грамота», «Бу-Ба-Бу», музичним – «Сестричка Віка», «Брати Гадюкіни» як постмодерністським. Посеред показових постмодерних зарубіжних романів варто відзначити Джона Фаулза «Жінка французького лейтенанта», Умберто Еко «Ім’я троянди», та Кена Кізі з його «Політ над гніздом зозулі».

Аналізуючи причини виникнення постмодернізму можна цілком погодитися із твердженням представника українського модернізму Ю. Андруховича, який у свій роботі «Постмодернізм – не напрям, не течія, не мода» стверджував, що «це така світова культурна ситуація, від якої нікуди не подітися, тому ми всі в деякій мірі є постмодерністами». Слід відзначити, що постмодернізм принципово не визнає ідеї еволюції й поступу, особливо у духовній сфері. Цє культурна течія є навіть запереченням марксизму, який довів до повного абсурду ідею суспільної еволюції в комуністичному варіанті.

У останніх дослідженнях історії української літератури проглядається спроба класифікувати сучасних авторів на «західників» та «грунтівців». Згідно цієї класифікації до «західників» зараховуються письменники, які в своїй творчості зорієнтовані на західну культуру, до них відносяться Ю. Андрухович, В. Єшкієв, Ю. Іздрик. До «грунтівців» відносяться письменники, які орієнтуються на власну традицію, до цієї кагорти можна віднести О. Ульяненка, В. Медведя, Є. Пашковського. Українські дослідники літератури В. Даниленко та Н. Білоцерківець трактують територіальний принцип класифікації. Згідно такої класифікації вирізняються дві основні школи – «київсько-житомирська» та « галицько-станіславська». Кожна із цих шкіл культивує різні типи героїв. «Галицько-станіславській» школі характерний рафінований інтелігент, схильний до споглядання, а «київсько-житомирській» характерна маргінальна особистість, обтяжена патологічною свідомістю. У більшості випадків сучасну українську прозу визначає особа автора, тобто вона є автобіографічною. Особа автора у галицькій прозі є набагато освіченішою та досконалішою порівняно із києво-житомирською; хоча в обох випадках ми маємо справу з маргінальною особистістю.

Як парадигма сучасної культури постмодернізм представляє собою загальний напрям розвитку європейської культури, яка визначає себе як інтелектуальна течія, що дає можливість осмислити не економічні проблеми, а насамперед культурологічні та політичні. Постмодернізм, як явище, виникає в тому випадку, коли сфера культури задекларувала про свої претензії не тільки на особливе, а також на домінуюче становище посеред існуючих соціальних сфер. До негативу можна віднести те, що настрої постмодернізму несуть у собі ознаки розчарування в ідеалах та цінностях Відродження та Просвітництва з притаманними їм вірою в торжество розуму та безмежності можливостей особистості.

Розглядаючи постмодерністську естетику ми бачимо, що вона щільно пов’язана з неокласичним визначенням класичних традицій. Находячись на певній відстані від класичної естетики, постмодернізм не намагається вступити з нею в конфлікт, а навпаки намагається залучити її до свого кола на новій теоретичній основі. Естетика постмодернізму у своєму розвитку висуває ряд нових положень, які утверджують плюралістичну естетичну парадигму, що в свою чергу призводить до розхитування та внутрішньої деформації категоріальної системи та системи понять апарату естетики.

Розглянувши роль та значення і суперечності сучасного культурного процесу в Україні, можна достовірно сказати, що українська культура переживає період свого становлення. Цей період характерний утвердженням нових цінностей модернізаційного і постмодернізаційного структурування. Протидійні й, доволі часто, суперечливі тенденції розвитку української культури на початку нового тисячоліття являються характерними ознаками перехідного суспільства.

Закріплення позитивних зрушень у розвитку української національної культури в певній мірі залежить від зусиль кожного громадянина та всієї спільноти. Щоб досягнути успіху в досягненні мети необхідно мобілізувати весь культурний потенціал нації, а також процеси демократизації суспільства, що в подальшому приведе до розквіту української національної культури.

Внаслідок змін у соціальному і культурному житті виникають нові форми культури та мистецтва, вони будуть в подальшому темами для історичних досліджень культурологів, істориків та мистецтвознавців. Третє тисячоліття ставить перед науковою спільнотою завдання глибокого аналізу нових здобутків соціального та культурно-мистецького розвитку світової спільноти.

 

Додати до списку літератури:

Словник іншомовних слів (Л. Пустовіт, О. Скопненко, Г. Сюта, Т. Цимбалюк). - Київ, 2000.
Великий тлумачний словник сучасної української мови. - Київ, 2001.





Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 1666; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.166.245.10
Генерация страницы за: 0.009 сек.